Постанова 4857 № 460/1497/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/1497/24 пров. № А/857/33582/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Качмара В.Я., Матковської З.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, суддя (судді) в суді першої інстанції Махаринець Д.Є., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії № 172650008055 від 17.01.2024; зобов`язати повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». На обґрунтування позовних вимог зазначає, що є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Проте, органом Пенсійного фонду відмовлено у призначенні пенсії, покликаючись на не підтвердження постійного проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 3 роки та не підтвердження постійного проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 4 роки. З такою позицією суб`єкта владних повноважень не погоджується та вважає, що ним було надано всі необхідні документи та дотримано усі вимоги для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області від 17.01.2024 року № 172650008055 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 з 19.01.2024 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.01.2024. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.01.2024. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сукупно довідками органу місцевого самоврядування підтверджується проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії та станом на 01.01.1993 4 роки 1 місяць 22 дні, тобто більше 3 необхідних років. Загальна тривалість проживання в цій зоні становить 15 років 6 місяців 22 дні (по 01.06.2004).Отже, факт постійного проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993 та по даний час дає йому право на зменшення пенсійного віку на 6 років (максимально). Отже, висновки відповідачів про непроживання позивача станом на 01.01.1993 не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у неї права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними. Суд першої інстанції вважав, що в даному випадку належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є як зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію, так і зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати позивачу пенсію. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що оскільки позивачем станом на 01.01.1993 не підтверджено 4 роки постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю, тому правові підстави зниження пенсійного віку також відсутні. Вказує, що згідно диплому НОМЕР_1 від 01.03.1990 позивач навчався в Київському геологорозвідувальному технікумі Міністерства геології СРСР з 01.09.1987 по 26.02.1990, м. Київ не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. У свою чергу, згідно довідки №120 від 05.12.2023, виданої Сарненською дослідною станцією, особа з 14.03.1990 по 15.08.2005 позивач працювала на території зони посиленого радіологічного контролю. На підставі записів трудової книжки, період роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить - 2 роки 9 місяців 17 днів. Окрім того, до уваги не взято довідку №13/01-944 від 23.11.2023, видану Великовербченським старостинським округом №1 виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області, про період фактичного проживання за свідченням свідків, оскільки підтвердження постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення свідченнями свідків не передбачено чинним законодавством. Також, не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 - не менше 3 роки, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє. Звертає увагу, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, хоча й підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак не є єдиним документом для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 01.12.1993. 11.01.2024 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 17.01.2024 за результатами розгляду вказаної заяви, яка розглядалася за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області прийнято рішення №172650008055, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку відсутністю необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становить 53 роки 11 місяців 23 дні, страховий стаж 32 роки 10 місяців. Період роботи (проживання) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 0 років 0 місяців 0 днів. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області від 17.01.2024 року № 172650008055 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку позивачу; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити позивачу з 19.01.2024 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.01.2024; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.01.2024. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-IV. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII). Згідно зі ст.49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Положеннями ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII визначено умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-XII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом. Відповідно до абз.1 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону №796-XII). Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, не може перевищувати 6 років. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ). Суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія

3. Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII). Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях. Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а. Таким чином, факт видачі ОСОБА_1 уповноваженим органом держави посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, до суду надано не було. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи. Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки. Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українською РСР від 23.07.1991 №106 с. Велике Вербче Сарненського району Рівненської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Довідкою Великовербченського старостинського округу № 1 Сарненського району Рівненської області № 13/01-909 від 27.10.2023 підтверджується, що позивач дійсно була зареєстрована та проживала в селі Велике Вербче Сарненського району Рівненської області з 18.01.1970 року по 28.08.1987 року. Таким чином, період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення становить з 26.04.1986 по 28.08.1987 1 рік 4 місяці 3 дні. Довідкою виконавчого комітету Великовербченського старостинського округу № 1 № 13/01-944 від 23.11.2023 підтверджується, що позивач дійсно проживала без реєстрації в селі Велике Вербче Сарненського району Рівненської області з 14.03.1990 року по 01.06.2004 року. Таким чином, період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення становить з 14.03.1990 по 01.01.1993 2 роки 9 місяців 19 днів. Доказів того, що дані довідки є неправдивими або відкликаними відповідним органом місцевого самоврядування матеріали справи не містять. За наведеного, у суду відсутні підстави для сумнівів щодо достовірності відповідних довідок. Таким чином, сукупно довідками органу місцевого самоврядування підтверджується проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії та станом на 01.01.1993 4 роки 1 місяць 22 дні, тобто більше 3 необхідних років. Загальна тривалість проживання в цій зоні становить 15 років 6 місяців 22 дні (по 01.06.2004). Отже, факт постійного проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993 та по даний час дає йому право на зменшення пенсійного віку на 6 років (максимально). Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно достатті 55 Закону №796-ХІІ. Тому, доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в апеляційній скарзі про те, що дані трудової книжки та диплому позивача заперечують факт її проживання на території зони гарантованого добровільного відселення, зокрема по 01.01.1993, тобто перебування на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, не можуть братись судом до уваги, оскільки вищевказані довідки органу місцевого самоврядування є підтвердженням того, що позивач постійно проживав чи працював на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року не менше строку, необхідного для набуття особою такого статусу. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.1 ст.48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка не відносяться до документів, які підтверджують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, висновки відповідачів про непроживання позивача станом на 01.01.1993 не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у неї права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є необгрунтованими. Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірне рішення відповідача прийняте без повного з`ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем. Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. При цьому, згідно з принципом процесуальної економії слід застосовувати такий спосіб захисту, який приведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду, а також недопустимим є штучне подвоєння судового процесу (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). В ході судового розгляду судом першої інстанції встановлено протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Статтею 45 Закону №1058-IV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. З наведеного слідує, що з урахуванням вимог ст. 45 Закону №1058-IV позивачу має бути призначена пенсія з 19.01.2024, тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку. Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. У справі, яка розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви, за принципом екстериторіальності, структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Тож, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Суд апеляційної інстанції враховує, що за приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне: - сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; - після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії; - виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання/перебування особи. Отже, після ухвалення рішення про відмову у призначенні пенсії електронна пенсійна справа позивача, отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області для розгляду заяви про призначення пенсії, передана засобами програмного забезпечення до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке б, у разі прийняття щодо позивача рішення про призначення пенсії, було зобов`язане здійснювати виплату такої пенсії. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію, так зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати позивачу пенсію. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі № 460/1497/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. Я. Качмар З. М. Матковська