Постанова 4857 № 380/4083/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/4083/25 пров. № А/857/25564/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Матковської З.М., розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, суддя (судді) в суді першої інстанції Грень Н.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 03 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 134550031435 від 13.02.2025 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи на період роботи з 10.01.2014 по 03.04.2014 на посаді рентгенлаборанта; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити пенсію за віком з 16.01.2025 на підставі ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року), а саме у зв`язку з досягненням пенсійного віку 45 років при наявності загального стажу більше 15 років, в тому числі пільгового стажу за Списком № 1, більше 7 років 6 місяців. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що після досягнення 45-річного віку звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Проте, відповідач відмовив у призначенні пільгової пенсії на підставі ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю достатнього пільгового стажу. Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки ним не враховано рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі № 1-р/2020, ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ, неправильно обчислений пільговий стаж та не враховано документи, що підтверджують її пільговий стаж. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 134550031435 від 13.02.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 ОСОБА_1 період роботи з 10.01.2014 по 03.04.2014 на посаді рентгенлаборанта. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву від 16.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за результатами розгляду якої прийнято оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що призначення пенсії за віком на пільгових умовах є додатковою соціальною гарантією для осіб, які зокрема виконували певні професійні функції на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. Право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі Закону № 1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) мають жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах. На момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач досягла віку 46 років 02 місяці 3 дні. У розділі ХІХ Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, передбачалася посада рентгенолаборанта, у тому числі у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок) і флюрографічних кабінетах. Відповідно до пункту 4.14 Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 23.11.2007 року № 742 «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою», робота на посадах рентгенлаборантів, технологів з рентгенологічної діагностики зараховується до стажу роботи для атестації за спеціальністю «рентгенологія». Суд першої інстанції прийшов до висновку, що дії зобов`язального характеру щодо вирішення питання про призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Київській області, у зв`язку із чим позов підлягає частковому задоволенню. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що станом на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах (06.02.2025) позивач досягла 46 років, страховий стаж позивача становив 21 рік 05 місяців 28 днів, з урахуванням додаткових років за Списком № 1 10 років 9 місяців 26 днів, становив 31 рік 4 місяці 24 дні, що дає право на зниження пенсійного віку на 10 років. За результатом розгляду поданих документів до страхового стажу зараховано усі періоди, до пільгового стажу не зараховано період роботи з 10.01.2014 по 03.04.2014, оскільки в довідці про затвердження результатів атестації робочого місця виправлена дата наказу. Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (зі змінами) (далі Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637). Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, позивач вперше звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою від 16.01.2025 про призначення пенсії за віком (підтверджується Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 23.01.2025 № 134550031435). За принципом екстериторіальності документи позивача розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та відповідно рішення № 134550031435 від 13.02.2025 за результатами розгляду поданих документів приймалося Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області. Із рішення про відмову у призначенні пенсії № 134550031435 від 13.02.2025 слідує, що відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через недосягнення нею 50 років та не зарахував до пільгового стажу період роботи з 10.01.2014 по 03.04.2014, оскільки в довідці про затвердження результатів атестації робочого місця виправлена дата. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 134550031435 від 13.02.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії; зобов`язання зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 ОСОБА_1 період роботи з 10.01.2014 по 03.04.2014 на посаді рентгенлаборанта; зобов`язання повторно розглянути заяву від 16.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за результатами розгляду якої прийнято оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (далі Закон № 213-VIII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Законом № 213-VIII (набрав чинності 01.04.2015) стаття 13 Закону № 1788-ХІІ була викладена в новій редакції, відповідно до якої на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року. Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII (далі рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020): визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII; стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам». Згідно із пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року. Отже, на час виникнення спірних правовідносин у цій справі була колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) з одного боку, та Законом № 1058-IV з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 для жінок, а саме перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий у 50 років. При вирішенні цього спору колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яке є правонаступником Управління ПФУ в Попаснянському районі Луганської області, про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання призначити пенсію, які полягають у такому. Норми Законів № 1788-ХІІ та № 1058-IV регулюють одне і те ж коло відносин, явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»). Оскільки у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (такий правовий висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а), тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV. Отже, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі Закону № 1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) мають жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах. Суд першої інстанції встановив, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач досягла віку 46 років 02 місяці 3 дні. Щодо наявного у позивача пільгового стажу, колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів цієї справи слідує, що оскаржуваним рішенням не враховано до стажу роботи за Списком № 1 періоди роботи в якості рентгенлаборанта з 10.01.2014 по 03.04.2014 в комунальному некомерційному підприємстві «Клінічна лікарня швидкої допомоги м. Львова», оскільки в довідці про затвердження результатів атестації робочого місця виправлена дата. Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383 (далі Порядок № 383), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 р. за № 1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 р. (приклади у додатках 1, 2). Отже, необхідними умовами для виникнення права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування на посаді або виконання робіт, що містяться у списку №

1. Відповідно до пункту 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. №

637. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637). Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Крім того, відповідно до пункту 20 цього Порядку, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розмішуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункту 17 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії № 79 від 29.01.2024, виданої Комунальним підприємством «Клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги м. Львова», ОСОБА_1 повний робочий день за період з 10.01.2014 по 29.01.2025 виконувала рентгенологічні обстеження хворих за посадою ренгенлаборанта, що передбачена Списком № 1 розділ XIX підрозділ 19, підстава Постанова Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016 року. Колегія суддів зазначає, що у розділі ХІХ Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, передбачалася посада рентгенолаборанта, у тому числі у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок) і флюрографічних кабінетах. Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», яка набрала чинності з 03.08.2016 року, затверджено Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. До розділу XIX ОХОРОНА ЗДОРОВ`Я Списку № 1 (в редакції, чинній на час прийняття Постанови № 461) включені наступні посади: - лікарі-рентгенологи, а також лікарі, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок); - молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок); - рентгенолаборанти, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок). У свою чергу, до розділу XIX ОХОРОНА ЗДОРОВ`Я Списку № 1 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 479 від 04.07.2017 року) включені наступні посади: - лікарі-рентгенологи, а також лікарі, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок). - молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок). Враховуючи перелік посад, що включені до Списку № 1 у зазначених вище редакціях, колегія суддів констатує, що посада рентгенолаборанта була включена до Списку № 1 до часу прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови № 479 від 04.07.2017. Натомість спірними є періоди роботи в якості рентгенлаборанта з 10.01.2014 по 03.04.2014 в Комунальному підприємстві «Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова». Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту 4.14 Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 23.11.2007 року № 742 «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою», робота на посадах рентгенлаборантів, технологів з рентгенологічної діагностики зараховується до стажу роботи для атестації за спеціальністю «рентгенологія». Відповідно до роз`яснення Міністерства соціальної політики України, викладеного у листі від 31.03.2017 № 1007/9/101-17/283, щодо застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість яких дає право на пенсію за віком, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461, згідно з розділом ХІХ Охорона здоров`я вищезазначеного Списку № 1 право на відповідну пенсію мають ренгенлаборанти, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок). Окрім того, професійна назва «рентгенлаборант» міститься у Національному класифікаторі професій України ДК 003:2010, затвердженому наказом Держспоживстандарту № 327 від 28.07.2010. Згідно з Положенням про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 742 від 23.11.2007 робота на посаді рентгенлаборантів зараховується до стажу роботи за спеціальністю «рентгенологія», що включена до номенклатури спеціальностей й молодших спеціалістів з медичною освітою, відповідно позиція Списку № 1 «молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою рентген лаборант інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок)» поширюється на рентген лаборантів, у разі їх зайнятості повний робочий день на роботах і в умовах передбачених цією позицією Списку. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на позивача поширюється дія розділу XIX ОХОРОНА ЗДОРОВ`Я Списку № 1 «…молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів…», навіть після виключення посади рентгенолаборанта зі Списку №

1. Слід зазначити, що в даному конкретному випадку розділом XIX «Охорона здоров`я» Списку № 1, зазначені працівники, зайняті виконанням певних робіт, без вказання їх конкретних посад, зокрема «молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів)», до яких, як вже зазначено вище відноситься й посада, яку позивач обіймала у спірні періоди. Отже, посада рентгенолаборанта рентгенівського кабінету також відноситься до посад за Списком № 1, що надає право на отримання пільгової пенсії. Таким чином, час роботи позивача на посаді рентгенлаборанта в Комунальному підприємстві «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова» з 10.01.2014 по 03.04.2014 на робочому місці, атестованому у встановленому порядку, підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи, визначеного розділом XIX. ОХОРОНА ЗДОРОВ`Я Списку № 1 «…молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів)…». Підсумовуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області № 134550031435 від 13.02.2025 щодо незарахування позивачу до пільгового стажу період її роботи з 10.01.2014 по 03.04.2014 на посаді рентгенлаборанта Комунальному підприємстві «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова» та відмови у призначенні їй пенсії не відповідає критеріям правомірності, є необґрунтованим, а отже протиправним. Тому, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області № 134550031435 від 13.02.2025 є обґрунтованою та підлягає до задоволення. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У межах спірних правовідносин судом надана оцінка правомірності оскаржуваного рішення. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам. Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. У справі, яка розглядається судом першої інстанції було вірно встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Київській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії зобов`язального характеру щодо вирішення питання про призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Київській області, у зв`язку із чим позов підлягає частковому задоволенню. Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22 та 24.05.2024 № 460/17257/23. Колегія суддів зазначає, що страховий стаж позивача не є обчисленим із урахуванням спірного стажу, а суд не може перебирати на себе функцію відповідачів та проводити його обчислення. Обираючи спосіб захисту порушеного права, колегія суддів відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, відповідно до якої вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію. Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ГУПФ України в Київській області повторно розглянути заяву від 16.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за результатами розгляду якої прийнято оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі № 380/4083/25 без змін. Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда З. М. Матковська