Постанова ККС ВС № 686/15716/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 року м. Київ справа № 686/15716/20 провадження № 51-3536км25 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , виправданої ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 12 червня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019240000000260, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судиму, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 149, ч. 1 ст. 366 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалась в організації незакінченого замаху на передачу людини, вчиненої щодо малолітнього, за попередньою змовою групою осіб, службовою особою з використанням службового становища, за таких обставин. Так, ОСОБА_6 , будучи лікарем за спеціальністю «Лікувальна справа», а також кандидатом медичних наук зі спеціальністю «Акушерство та гінекологія», працюючи на посаді заступника головного лікаря з медичної частини КП «Хмельницький міський перинатальний центр» та у вільний від роботи час, за сумісництвом, надаючи послуги із загальної медичної практики в ПП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де від свого пацієнта - ОСОБА_10 дізналася про те, що у серпні місяці 2019 року вона познайомилася з ОСОБА_11 , яка будучи вагітною, не бажала виховувати свою дитину, яку мала б згодом народити, а хотіла її позбутися, передавши на виховання іншій людині, чи в іншу сім`ю, та вишукувала для цього можливості. У свою чергу ОСОБА_6 , спостерігаючи за ОСОБА_10 , розуміла, що остання, в силу особливостей свого організму, не мала можливості народити дитину. Тоді ОСОБА_6 запропонувала ОСОБА_10 , щоб остання домовилася з ОСОБА_11 , щоб вона пройшла обстеження і в разі визначення задовільного стану її та дитини здоров`я, вони домовляться, що ОСОБА_6 допоможе оформити документально передачу дитини ОСОБА_11 для ОСОБА_10 . Після цього ОСОБА_10 , діючи за узгодженим з ОСОБА_6 планом, під час зустрічі розповіла ОСОБА_11 , що готова отримати від неї дитину та запропонувала їй пройти медичне обстеження у ОСОБА_6 , і повідомила, що вона оплатить таке обстеження, на що ОСОБА_11 погодилася. 12 серпня 2019 року ОСОБА_6 під час зустрічі з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , розуміючи необізнаність вказаних осіб в питаннях оформлення права на усиновлення, повідомила, що допоможе прийняти роди та оформити дитину на ім`я ОСОБА_10 , діючи всупереч вимогам статей 150, 152, 155, 164 Сімейного кодексу України, на що останні погодилися. З цією метою ОСОБА_6 , маючи значний досвід у питаннях прийняття родів та оформлення новонароджених дітей, запропонувала для останніх свій план дій, згідно якого ОСОБА_11 буде проходити медичні обстеження в КП «Хмельницький міський перинатальний центр» та її спостерігатиме ОСОБА_6 аж до моменту прийняття родів. В подальшому, для прийняття родів, ОСОБА_11 доставлять в КП «Хмельницький міський перинатальний центр», у якому ОСОБА_6 , користуючись своїм службовим становищем, помістить ОСОБА_11 без документів, що засвідчують її особу (по підробленій обмінній карті на ім`я ОСОБА_10 , яку в свою чергу підробить саме ОСОБА_6 ), а ОСОБА_11 повинна була представитись ОСОБА_10 . Після народження дитини ОСОБА_11 передасть її для ОСОБА_10 та відповідно у медичному свідоцтві про народження дитини буде вказана матір`ю дитини - ОСОБА_10 , так як відповідно до обмінної картки, виготовленої ОСОБА_6 , породіллю зазначено ОСОБА_10 . У свою чергу ОСОБА_10 здійснить оплату витрат, пов`язаних з пологами та проживанням ОСОБА_11 в м. Хмельницькому. З таким планом як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_11 погодилися. У невстановлений час серпня місяця 2019 року ОСОБА_11 та ОСОБА_10 в приміщенні ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» передали для ОСОБА_6 оригінал обмінної карти форми 113/о № 195 Лука Мелешківської АЗПСМ Вінницької області на ім`я ОСОБА_11 . ОСОБА_10 , діючи згідно розробленого плану дій, оплатила проживання ОСОБА_11 в готелі у м. Хмельницькому в сумі 8 400 грн. 26 вересня 2019 року о 8:15 ОСОБА_11 , була доставлена ОСОБА_10 в пологове відділення КП «Хмельницький міський перинатальний центр» в кабінет ОСОБА_6 , де ОСОБА_11 під час реєстрації видала себе за ОСОБА_10 . У цей же час ОСОБА_6 , достовірно знаючи що ОСОБА_11 не є ОСОБА_10 , дала усну вказівку для акушера приймального відділення ОСОБА_12 записати анкетні дані породіллі до історії вагітності та пологів № 2409 без перевірки документів, що засвідчують особу породіллі, переписавши такі дані з підробленої обмінної карти на ім`я ОСОБА_10 . Цього ж дня о 13:00 ОСОБА_11 народила дитину, яку в подальшому вона разом з медичним свідоцтвом про народження дитини мала б, згідно спільного плану дій, передати для ОСОБА_10 з метою державної реєстрації дитини, однак ОСОБА_6 не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від її волі, у зв`язку з викриттям її злочинної діяльності працівниками поліції. Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2024 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 149 КК та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв`язку з недоведеністю в діянні обвинуваченої складу вказаного кримінального правопорушення. Також ОСОБА_6 обвинувачувалась у складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Ухвалою цього ж суду від 22 липня 2024 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку з закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрито. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, суд апеляційної інстанції всупереч вимог статей 370, 419 КПК, не зазначив мотивованих підстав з посиланням на докази, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, не навів переконливих правових аргументів на підтвердження своїх висновків, а лише послався на ті ж підстави для виправдання ОСОБА_6 , які зазначені у вироку суду першої інстанції. Прокурор зазначає, що обвинуваченій не інкриміновано мету (експлуатацію потерпілої особи) та мотиви вчинення нею дій, спрямованих на передачу людини, які, на думку суду, є обов`язковими ознаками суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК. При цьому прокурор стверджує, що у разі торгівлі неповнолітніми чи малолітніми особами не має значення ні форма вчинення злочину, ні спосіб, ні мета (подальша експлуатація людини). Тобто, при торгівлі дитиною з об`єктивної сторони відбувається незаконна безповоротна передача дитини від однієї особи до іншої. У свою чергу ОСОБА_6 достовірно знала, що вказана угода та «відчуження» дитини на користь інших осіб відбувається незаконно, всупереч вимогам чинного законодавства. Отже, у цьому провадженні судом не було застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме ст. 149 КК. Про наведені обставини прокурор зазначав в апеляційній скарзі, проте вони залишились поза увагою суду апеляційної інстанції. Також цей суд необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторний допит свідків. Отже, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню. У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без зміни. Позиції учасників судового провадження Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Виправдана та її захисники заперечували проти задоволення цієї скарги. Мотиви Суду Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги Суд виходить з фактичних обставин, встановлених судами. Відповідно до положень ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу. Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону при перегляді вироку районного суду стосовно ОСОБА_6 дотримався не в повній мірі, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції за результатами розгляду кримінального провадження дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 149 КК та виправдав останню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв`язку з недоведеністю в діянні обвинуваченої складу вказаного кримінального правопорушення. Не погоджуючись з виправдувальним вироком стосовно ОСОБА_6 , прокурор подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції залишив скаргу сторони обвинувачення без задоволення, а виправдувальний вирок без зміни. Апеляційний суд, погоджуючись з висновком місцевого суду про необхідність виправдання ОСОБА_6 , в ухвалі зазначив, що у сформульованому в обвинувальному акті обвинуваченні, останній не інкриміновано вчинення дій, спрямованих на передачу людини (малолітньої ОСОБА_13 ) з метою її експлуатації, яка є обов`язковою для кваліфікації дій за ст. 149 КК, а тому рішення місцевого суду про відсутність в діях ОСОБА_6 складу інкриміновано кримінального правопорушення, є обґрунтованим. Проте колегія суддів не може погодитись за такими висновками суду виходячи з наступного. Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 149 КК визначено, що злочином є торгівля людиною, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням примусу, викрадення, обману, шантажу, матеріальної чи іншої залежності потерпілого, його уразливого стану або підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на його експлуатацію. Одночасно в ст. 1 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» від 20 вересня 2011 року №3739-VI вказано, що термін «торгівля людьми» означає здійснення незаконної угоди, об`єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до КК визнаються злочином. Верховний Суд зазначає, що важливим для вирішення питання про дотримання положень кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення. Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому. Водночас, як убачається з формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, в ньому зазначені (описані) дії ОСОБА_6 , які фактично були направлені на здійснення незаконної угоди, обєктом якої була новонароджена дитина ОСОБА_11 . З об`єктивної сторони діяння, передбачені ст. 149 КК є альтернативними і можуть здійснюватися в такій формі, як торгівля людиною (у контексті купівлі та продажу людини), що охоплює незаконні дії з її передачі чи одержання. Зокрема, відповідно до ст. 2 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії торгівлю дітьми розглядають як «будь-який акт або угоду, внаслідок яких дитина передається будь-якою особою або будь-якою групою осіб іншій особі або групі осіб за винагороду або інше відшкодування». Будь-яка інша незаконна угода, вчинена як стосовно дитини, так і стосовно дорослої людини охоплюватиметься цією формою торгівлі людьми, що поряд з іншим підтверджується ст. 1 Закону України «Про протидію торгівлі людьми», якою до торгівлі людьми віднесено «здійснення незаконної угоди, об`єктом якої є людина». При цьому, слід вказати, що будь-яка незаконна угода щодо дитини (зокрема її незаконна передача іншим особам), може тягнути кримінальну відповідальність незалежно від того, чи вона вчинена із метою експлуатації або без такої. Тобто суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 149 КК у формі торгівлі людьми характеризується прямим умислом, а мета не являється обов`язковою ознакою. Крім того, згідно системного аналізу і тлумачення положень КПК щодо судового провадження, завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, зібраних слідчим і викладених слідчим чи прокурором в обвинувальному акті, на підставі чого суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений, та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК). Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, що за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення. В апеляційній скарзі прокурор зазначав про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (зокрема щодо відсутності в діях обвинуваченої складу інкримінованого кримінального правоворушення) та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до неправильної оцінки дій ОСОБА_6 та необгрунтованому її виправданні у вчиненні інкримінованого злочину. Кваліфікацією кримінальних правопорушень судом є встановлення і юридичне закріплення в постановленому рішенні точної відповідності ознак вчиненого суспільно небезпечного діяння ознакам складу правопорушення, визначеного в нормі закону про кримінальну відповідальність, поєднане (у разі необхідності) з відмежуванням кримінальних правопорушень одне від одного та від діянь, що не є кримінальними правопорушеннями. Зміна кримінально-правової кваліфікації судом може виражатися у зміні юридичної оцінки встановлених фактичних обставин, тобто у зміні формули кваліфікації і формулювання обвинувачення. КПК не визначає окремих підстав зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення місцевим судом. Очевидно, ними можуть бути лише загальні підстави зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, які обумовлені положеннями ч. 1 ст. 2 КК, і за наявності таких підстав суд зобов`язаний змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення в аспекті застосування положень ч. 3 ст. 337 КПК. Суд апеляційної інстанції вправі дати іншу правову оцінку фактичним обставинам, установленим під час кримінального провадження, якщо погодиться з їхньою обґрунтованістю, але дійде висновку про неправильну їх юридичну кваліфікацію судом нижчого рівня, за умови, що таким рішенням не погіршується правове становище обвинуваченого. Проте, суд апеляційної інстанції повно та всебічно справу не розглянув, фактичні обставини кримінального провадження не встановив і належної правової оцінки діям обвинуваченої не надав. Таким чином, за результатами касаційної перевірки колегією суддів встановлено, що апеляційний суд допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і відповідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати висновки, наведені у цій постанові, положення ч. 3 ст. 337 КПК та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення. Враховуючи зазначене, касаційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково. Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 12 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3