Постанова 4803 № 201/826/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3787/26 Справа № 201/826/25 Суддя у 1-й інстанції - Куць О. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В., за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О., Учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма «МРІЯ», розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 27 листопада 2025року, головуючий у суді першої інстанції Куць О.О. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2025року ОСОБА_1 подала в суд позов проти ОСОБА_2 з вимогами про скасування державної реєстрації права власності відповідача на квартиру АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2022року індексний номер 64549101. Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 03 червня 2025року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма «МРІЯ» (далі - ТОВ «Дніпропетровська фірма «МРІЯ»). 02 жовтня 2025року позивачка уточнила позовні вимоги, подавши до суду уточнену позовну заяву, яка була прийнята судом в судовому засіданні 15 жовтня 2025року, в якій ОСОБА_1 остаточно вимагала: визнати недійсним рішення, оформлене протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» від 09 лютого 2017року, в частині другого питання порядку денного «Про внесення майнового внеску з боку ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» до Статутного капіталу ТОВ «Солостар» за рахунок нерухомого майна; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 серпня 2022року індексний номер 64549101. Існування таких вимог позивачка пов`язувала із тим, що на підставі ордеру на житлову площу у гуртожитку від 11 липня 2003року вона разом зі своєю родиною була вселена у кімнату АДРЕСА_1 (нині м. Дніпро), у зв`язку з чим вони були там зареєстровані та тривалий час проживали. 02 вересня 1993року був укладений договір, за яким Фонд державного майна України продав, а організація орендарів Дніпропетровської фірми «Мрія» придбала державну частку майна цілісного майнового комплексу-орендного підприємства «Дніпропетровської фірми «Мрія», а у квітні 1998 року між Фондом державного майна України та Колективним підприємством «Дніпропетровська фірма «Мрія» було підписано додаток до акту прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Дніпропетровська фірма «Мрія», у якому наведено перелік викуплених за вищевказаним договором об`єктів нерухомості, до яких за №39 увійшла будівля гуртожитку АДРЕСА_2 . В подальшому, гуртожиток перейшов до статутного фонду ТОВ «Дніпропетровська фірма «МРІЯ». Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 13 вересня 2016 року зазначений гуртожиток введений в експлуатацію як багатоквартирний житловий будинок літ. А-9 загальною площею 10 333,33кв.м. Проте, жодні будівельні роботи з реконструкції не проводились, переведення гуртожитку в багатоквартирний будинок на думку позивача відбулось безпідставно, з порушенням норм законодавства, всупереч мораторію щодо відчуження гуртожитків окрім їх передачі у комунальну власність та з внесенням недостовірних відомостей в декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, кімнати гуртожитку не відповідають державним будівельним нормам для квартир багатоквартирного будинку. Частина приміщень гуртожитку була відчужена на користь третіх осіб, у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Солостар» (далі - ТОВ «Солостар») перейшла частина будівлі гуртожитку (в тому числі квартира АДРЕСА_3 ), яка була внесена до статутного капіталу ТОВ «Солостар» вже в якості житлового будинку; рішення про здійснення внеску до статутного капіталу за рахунок нерухомого майна було оформлено протоколом загальних зборів учасників відповідача від 09 лютого 2017року. Заявник стверджувала, що ТОВ «Солостар» та ТОВ «Дніпропетровська фірма «МРІЯ» відчужило приміщення гуртожитку шляхом продажу фізичним особам як окремих квартир, в тому числі квартиру АДРЕСА_3 ТОВ «Солостар» відчужило відповідачці ОСОБА_2 . Наполягала, що в підсумку на одне й те саме приміщення право користування є одночасно у позивачки та відповідачки ОСОБА_2 . Вважала, що ТОВ «Дніпропетровська фірма «МРІЯ» сприяло внесенню недостовірних відомостей в декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, в результаті чого був протиправно змінений правовий статус гуртожитку, що в свою чергу стало причиною порушення прав позивачки, за захистом яких вона звертається до суду з даним позовом, та належним способом захисту її прав буде визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» від 09 лютого 2017року і скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 27 листопада 2025року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Дніпропетровська фірма «МРІЯ» про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності відмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що на момент придбання відповідачкою ОСОБА_2 спірної квартири право власності ТОВ «Солостар» на вказане нерухоме майно не було оспорено, законність приватизації будівлі гуртожитку орендним підприємством Дніпропетровської фірми «Мрія» була встановлена Вищим господарським судом України у постанові від 02 червня 2011року в справі №ПР25/266-09; витребування будівлі колишнього гуртожитку також було предметом спору у справі №904/5569/18, яка перебувала в провадженні Господарського суду міста Києва та в якій Дніпровській міській раді було відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та передачі гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради. Також суд першої інстанції зазначав, що позивачка не є власником приміщення або особою, з власності якої вибуло спірне приміщення, наявний в матеріалах справи ордер був виданий на об`єкт з іншим правовим режимом, а саме на кімнату в гуртожитку, та вичерпав свою дію, оскільки правовий режим даного майна переведено з гуртожитку в стан багатоповерхового будинку. Суд першої інстанції виснував, що правові підстави для задоволення позову відсутні, право позивачки не порушено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 13 січня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи Електронний суд апеляційну скаргу на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 27 листопада 2025року. В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду першої інстанції та просила задовольнити її позовні вимоги. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що викладені у рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи, позивачка має право на користування спірною квартирою, оскільки у встановленому законодавством порядку була вселена до зазначеного приміщення, де також є зареєстрованою та тривалий час проживала. Стверджувала, що матеріали справи містять належні докази наявності у позивачки права, яке порушено реєстрацією права власності на спірне приміщенням за відповідачкою ОСОБА_2 . Зазначала, що наступні зміни статусу приміщення та його власників не мали наслідком зняття мешканців з реєстрації, приміщення не було вільним, інше приміщення для проживання позивачці надано не було. Наполягала на тому, що рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, не є обов`язковою для суду правова оцінка, яка надана судом певному факту при розгляді іншої справи, в той час як встановлення законності приватизації будівлі гуртожитку є саме правовою оцінкою та підлягає доведенню під час розгляду даної справи. Крім того, не можуть вважатись преюдиційно встановленими для даної справи обставини, зазначені у рішенні Господарського суду міста Києва в справі №904/5569/18, оскільки такі обставини встановлювались стосовно осіб, відмінних від учасників даної справи. Крім того, стверджувала, що суд першої інстанції прийняв наданий відповідачем ТОВ «Дніпропетровська фірма «МРІЯ» доказ - протокол загальних зборів учасників від 09 лютого 2017року з порушенням порядку його подання. Вважала, що втручання у право власності ОСОБА_2 відповідає критерію законності та є виправданим, оскільки здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу, а саме повернення правового статусу майна у первісний стан та відновлення для позивача права законного користування цим майном. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 заперечила проти апеляційної скарги, заявляла, що обставини якими скаржниця обґрунтовувала свої апеляційні вимоги, не підтверджені в результаті розгляду цього спору, доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 19 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційна скарга залишена без руху до надходження до Дніпровського апеляційного суду цивільної справи №201/826/25, справу витребувано з Соборного районного суду міста Дніпра. 20 лютого 2026року цивільна справа надійшла до Дніпровського апеляційного суду. Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2026року апеляційна скарга залишена без руху. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі. У зв`язку з прийнятим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 березня 2026року №412/0/15-26 про звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку судді ОСОБА_4 , на підставі розпорядження керівника апарату суду від 20 березня 2026року та у відповідності до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 23 березня 2026року у справі здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2026року справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду на 1600год 12 травня 2026року. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами Розпорядженням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 22р від 10січня 1993року зареєстровано орендне підприємство Дніпропетровська фірма «Мрія» та статут останнього. Наказом Фонду державного майна України № 10-ДП від 05 березня 1993року прийнято рішення про приватизацію державного майна орендного підприємства Дніпропетровська фірма «Мрія». 12 липня 1993року Фондом державного майна України видано наказ № 170-РПП про затвердження плану приватизації орендного підприємства Дніпропетровська фірма «Мрія». 02 вересня 1993року між Фондом державного майна України та організацією орендарів Дніпропетровської фірми «Мрія» укладений договір КП-140, відповідно до якого Фонд державного майна України продав, а організація орендарів Дніпропетровської фірми «Мрія» придбала державну частку майна цілісного майнового комплексу - орендного підприємства Дніпропетровської фірми «Мрія». 07 квітня 1998року між Фондом державного майна України та Колективним підприємством «Дніпропетровська фірма «Мрія» підписано додаток до акту прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Дніпропетровської фірми «Мрія», у якому наведено перелік викуплених за договором об`єктів нерухомості, до яких за № 39 увійшла будівля гуртожитку АДРЕСА_2 , інвентарний № НК

031. Вищезазначені обставини були встановлені постановою Вищого господарського суду України від 02 червня 2011року в справі №ПР25/266-09; у зазначеній постанові Вищий господарський суд України також встановив, що гуртожиток №2 був приватизований у 1993році організацією орендарів Дніпропетровської фірми «Мрія» у складі цілісного майнового комплексу. Згідно з відмітками у паспорті громадянки України серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 24 вересня 1996року зареєстрована у гуртожитку АДРЕСА_2 , відмітки про реєстрацію місця проживання проставлялись щороку, останній раз місце реєстрації за вказаною адресою було зареєстровано з 22 липня 2003року /том І а.с.22-25/. 11 липня 2003 року КП Дніпропетровська фірма «Мрія» виданий ОСОБА_1 , що працювала інспекційним контролером, ордер на житлову площу в гуртожитку на право зайняття з родиною на двох осіб житлової площі в гуртожитку АДРЕСА_4 , розміром 18кв.м. / том І а.с.12/. 07 листопада 2005року Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради Закритому акціонерному товариству «Дніпропетровська фірма «Мрія» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 на будівлю гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 . Фонд державного майна України звертався до суду з позовом проти ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія», Колективного підприємства Дніпропетровська фірма «Мрія», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Дніпропетровська міська рада, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу № КП-140 від 02 вересня 1993року в частині пункту 39 додатку до акту прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства Дніпропетровської фірми «Мрія» щодо гуртожитку №2 пров. Добровольців, 10, визнання права власності на цей гуртожиток за державою в особі Фонду державного майна України, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 листопада 2005року серії НОМЕР_2 ЗАТ «Дніпропетровська фірма «Мрія» на будівлю гуртожитку та вилучення гуртожитку з незаконного володіння ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» на користь держави в особі Фонду державного майна України. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27 січня 2011року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07 квітня 2011року у справі №ПР25/266-09 позов Фонду державного майна України був задоволений. Проте, постановою Вищого господарського суду України від 02 червня 2011року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 січня 2011року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07 квітня 2011року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. 01 серпня 2014року Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма «Мрія», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Дніпропетровська фірма «Мрія», видано свідоцтво про право власності на будівлю гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 10333,3кв.м. 25 серпня 2016року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області зареєстровано подану ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» декларацію № ДП 083162380103 про початок виконання будівельних робіт «реконструкція будівлі гуртожитку під багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_5 . 13 вересня 2016року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області зареєстровано подану ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності № ДП 143162571411, а саме дев`ятиповерхового житлового будинку з підвалом літ. А-9 після реконструкції будівлі гуртожитку по АДРЕСА_5 / том І а.с.13-19/. 01 жовтня 2016року проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» на 9-ти поверховий багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 10333,3кв.м, що розташований по АДРЕСА_5 . Підставам виникнення права власності зазначено Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 143162571411 та Свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 від 01 серпня 2014року. 09 лютого 2017року Загальними зборами учасників ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» було ухвалено рішення про здійснення внеску до Статутного капіталу ТОВ «Солостар» за рахунок нерухомого майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_5 загальною вартістю 873 450,00грн /протокол Загальних зборів ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» від 09 лютого 2017року том ІІ а.с.95-97. В подальшому, згідно акту оцінки вартості та приймання-передачі об`єкта нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Солостар» від 15 лютого 2017року ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» передало, а ТОВ «Солостар» отримало частину багатоквартирного житлового будинку літ. А-9, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 9865,1кв.м. / том ІІ а.с.92-94/. В акті міститься опис 95/100 площі житлового будинку, що передається, серед яких вказана і квартира АДРЕСА_3 . 17 лютого 2017року проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Солостар» на частину зазначеного квартирного (багатоповерхового) житлового будинку загальною площею 9865,1кв.м. Підставою виникнення права власності вказано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 143162571411 та акт оцінки вартості та приймання-передачі об`єкта нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Солостар» від 15 лютого 2017року. Відповідно до акту приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу Товариства з обмеженою квартирного «Ларсус» від 10 травня 2018року ТОВ «Солостар» передало, а ТОВ «Ларсус» отримало частину квартирного (багатоповерхового) житлового будинку літ. А-9, загальною площею 631,4кв.м, за адресою: АДРЕСА_5 . Того ж дня проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Ларсус» на цю частину квартирного (багатоповерхового) житлового будинку, підстава виникнення права власності: протокол загальних зборів учасників ТОВ «Солостар» №421 від 12 лютого 2018року, акт приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу №780, 781 від 10 травня 2018року. У грудні 2018року Дніпровська міська рада зверталась суду з позовом проти Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія», ТОВ «Солостар», в якому вимагала: скасувати реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт № ДП 083162380103 від 25 серпня 2016року, скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 143162571411 від 13 вересня 2016року; прийняти рішення про передачу гуртожитку по АДРЕСА_5 до комунальної власності територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради в порядку ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканцями гуртожитків». Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 18 січня 2022року в справі №904/5569/18 у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено / том І а.с.147-196/. ОСОБА_1 у зазначеній справі приймала участь в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. 19 серпня 2022року ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Галушка О.В., зареєстрованим в реєстрі за №1808, придбала у ТОВ «Солостар» квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності / том І а.с.20/. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2023року в справі №904/4939/22 ліквідовано юридичну особу - ТОВ «Солостар» / том І а.с.62-68/. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2024року по справі №904/4939/22 / том І а.с.58-61/, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2024року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державна інспекція архітектури та містобудування України, про скасування державної реєстрації права власності.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. За результатами розгляду справи суд першої інстанції виснував про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та відсутність порушеного права позивачки, яка не є власником спірного приміщення або особою, з власності якої вибуло це приміщення. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Позивачем може бути особа, яка вважає, що її право, свободу чи інтерес порушено та створені перешкоди для реалізації її прав, що зумовило її звернення до суду. Стаття 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою встановлено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Обов`язковою умовою для судового захисту будь-якого права є наявність достовірних даних про те, що право особи порушено, не визнане, або оспорене іншою особою, і цією особою має бути саме той суб`єкт, який вказаний у позовній заяві відповідачем. Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи порушено право чи інтерес позивачки діями відповідача та чи буде ефективним способом захисту прав позивачки такий спосіб захисту як зобов`язання відповідача утриматись від вчинення дій, що перешкоджають або можуть перешкоджати позивачу у виконанні державних або громадських обов`язків. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права або виникнення додаткового обов`язку. Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 на законних підставах, а саме на підставі ордеру на житлову площу в гуртожитку від 11 липня 2003 року, вселилась в кімнату АДРЕСА_6 . При цьому, на момент вселення позивачки в кімнату АДРЕСА_6 вже був приватизований організацією орендарів Дніпропетровської фірми «Мрія», тобто не відносився до державного житлового фонду, який може бути приватизований громадянами згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-XII від 19 червня 1992року. Законність приватизації гуртожитку АДРЕСА_2 була встановлена у постанові Вищого господарського суду України від 02 червня 2011року в справі №ПР25/266-09, який виснував, що на момент проведення приватизації орендного підприємства Дніпропетровської фірми «Мрія» гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало. Водночас, помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що встановлені у справі №ПР25/266-09 обставини законності приватизації будівлі гуртожитку є лише правовою оцінкою суду, не є обов`язковими та підлягають доведенню під час розгляду даної справи на загальних підставах. Такі доводи обумовлені помилковим тлумаченням позивачкою норм законодавства України щодо доказів і доказування, та невірним розмежуванням преюдиційних обставин, які не підлягають повторному доказуванню, та правової оцінки, наданої судом певному факту. Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018року у справі №753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдицію утворюють ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018року у справі №917/1345/17). Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності. В основі принципу правової визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Базове тлумачення принципу res judicata міститься в рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справах «Науменко проти України», «Христов проти України» та «Понамарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності. Встановлені у постанові Вищого господарського суду України від 02 червня 2011року в справі №ПР25/266-09 обставини законності приватизації гуртожитку АДРЕСА_2 відповідають умовам преюдиційності. Більш того, для спростування обставин законності приватизації гуртожитку позивачка, яка ці обставини заперечує, жодних доказів не надала, в той час як, відповідно до частини третьої статті 12, частини першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З цих же підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що лише правовою оцінкою є обставини, встановлені Господарським судом Дніпропетровської області у рішенні від 27 січня 2011року в справі №№904/5569/18. Також, слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» № 500-VI від 04 вересня 2008року, сфера дії цього Закону поширюється лише на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей). Витребування будівлі колишнього гуртожитку по АДРЕСА_5 та її передання до комунальної власності територіальної громади міста Дніпро вже було предметом спору у справі №904/5569/18, в якій ОСОБА_1 приймала участь в якості третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, та в якій Дніпровській міській раді у задоволенні таких позовних вимог було відмовлено. За змістом частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачкою ОСОБА_2 не порушує прав позивачки з огляду на те, що остання не є власником спірного приміщення або особою, з власності якої вибуло спірне приміщення, на момент вселення позивачки в кімнату АДРЕСА_3 вже був приватизований та не відносився до державного житлового фонду, що може бути приватизований громадянами згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також з огляду на те, що на теперішній час будинок АДРЕСА_5 не має статусу гуртожитку, а має статус багатоквартирного будинку. Водночас, судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси осіб. Те, що позивачка на законних підставах була вселена в кімнату гуртожитку в даному випадку не є правовою підставою для скасування державної реєстрації права власності відповідачки на квартиру АДРЕСА_1 . Наявність у позивачки реєстрації місця проживання в гуртожитку АДРЕСА_2 на момент набуття відповідачкою ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру також не є підставою для скасування реєстрації права власності відповідачки на квартиру АДРЕСА_3 . Правових підстав для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру під час розгляду справи не встановлено. Позивачкою не доведено на теперішній час факту порушення її прав, а також не доведено, що відповідачі порушили будь-які законні права, свободи та інтереси позивачки чи вчинили протиправні дії або бездіяльність у відношенні неї, а тому суд першої інстанції вірно виснував про необхідність відмовити позивачці у задоволенні позову в частині позовних вимог про скасування реєстрації права власності відповідачки ОСОБА_2 на спірну квартиру. Крім того, за результатами розгляду даної справи не встановлено підстав для визнання недійсним рішення, оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» від 09 лютого 2017року, в частині другого питання порядку денного «Про внесення майнового внеску з боку ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» до Статутного капіталу ТОВ «Солостар» за рахунок нерухомого майна». Згідно з частинами першою та другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Тож, ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія», будучи власником житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_5 , мала право розпорядитись ним на власний розсуд, в тому числі внести це нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ «Солостар». Доводи позивачки про недостовірність відомостей, які містяться в Декларації про початок виконання будівельних робіт від 25 серпня 2016року та Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 13 вересня 2016року, не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами у розумінні статей 77-80 ЦПК України. Під час подання ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» для реєстрації зазначених декларацій уповноваженим органом не було повернуто жодну з поданих декларацій, не було виявлено недоліків в оформленні та поданні таких декларацій, натомість було зареєстровано вказані декларації та введено в експлуатацію об`єкт: багатоповерховий житловий будинок з підвалом літ. А-9 за адресою: АДРЕСА_5 . Оцінку цим деклараціям також надавав Господарський суд міста Києва у рішенні від 28 січня 2022року в справі №904/5569/18, в якому виснував, що вимоги про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації не є належним та ефективним способом захисту, оскільки такі декларації вичерпали свою дію фактом виконання. Будь-яких доказів, що у зв`язку з прийняттям ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» від 09 лютого 2017року рішення про здійснення внеску до Статутного капіталу ТОВ «Солостар» за рахунок житлового будинку АДРЕСА_5 відбулось порушення прав позивачки, суду не надано. Суд правильно оцінив обставини справи та наданим доказам надав належну оцінку, а тому безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що викладені у рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи. Способи захисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Право на застосування конкретного способу захисту виникає саме у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу особи. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов також вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним рішення, оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» від 09 лютого 2017року по другому питанню порядку денного «Про внесення майнового внеску з боку ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» до Статутного капіталу ТОВ «Солостар» за рахунок нерухомого майна». Також, позивачкою не доведено, що задоволення саме таких її позовних вимог призведе до відновлення, на її думку, порушених прав щодо користування житловим приміщенням. За встановлених у справі фактичних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . По суті, підстави позову й доводи апеляційної скарги свідчать про відсутність правових підстав та достатніх умов для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 27 листопада 2025року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 травня 2026року. Судді: