Постанова 4812 № 945/1295/25

13.05.26 22-ц/812/1048/26 Справа № 945/1295/25 Головуюча в 1-й інстанції Павленко І. В. Провадження 22-ц/812/1048/26 Доповідачка апеляційної інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 13 травня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючої - судді Ямкової О. О., суддів Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В., із секретарем судового засідання: Чистою В. В., за участю: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , подану від його імені представником ОСОБА_1 , на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 6 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Павленко І. В. в приміщенні суду в місті Миколаєві, зі складенням повного рішення, у справі за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства (далі ФГ) «Діброва», третя особа - ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати,- В С Т А Н О В И В: 18 червня 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ФГ «Діброва», третя особа ОСОБА_4 , про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати за 2020-2024 роки з урахуванням індексації у розмірі 48 200 грн. 84 коп. В обґрунтування позову зазначив, що є власником земельної ділянки із кадастровим номером 4824282000:07:000:0048, площею 12,64 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Кривобалківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, та передана в користування ФГ «Діброва» третьою особою від його імені, на підставі виданої ним довіреності від 6 березня 2012 року, з укладенням 31 липня 2020 року договору оренди земельної ділянки. За умовами укладеного від його імені договору земельна ділянка передається в оренду зі сплатою орендної плати у розмірі 9 543 грн з урахуванням індексації щорічно у строк до 30 грудня поточного року. Втім, з моменту укладення договору ним орендна плата від фермерського господарства не отримана, внаслідок чого за період 2020-2024рр утворилася заборгованість з її сплати в загальній сумі 48 200 грн 84 коп., яка до теперішнього часу не виплачена. Посилаючись на ці обставини, як суттєве порушення умов договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з систематичною невиплатою орендної плати, ОСОБА_5 просив про розірвання договору оренди та стягнення невиплаченої орендної плати. У відзиві на позовну заяву ФГ «Діброва» вважало позов таким, що не підлягає задоволенню, посилаючись на ті обставини, що позивач працював у ФГ «Діброва» та належна йому земельна ділянка перебувала в оренді у відповідача тривалий час. У 2012 році позивач звернувся до керівництва відповідача з пропозицією продажу земельної ділянки та сторони домовились, що ОСОБА_3 отримає суму у еквіваленті 10 000 доларів США, а договір купівлі-продажу буде укладений після скасування мораторію. При цьому юридичні особи отримали право придбавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення у 2024 році. За такого, позивачем у 2012 році видано довіреність на ім`я ОСОБА_4 строком на 10 років на представництво його інтересів щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, яка ним не скасована та зберігала чинність до останнього дня її дії. Крім того позивачем на ім`я третьої особи складено заповіт, за яким на випадок смерті він заповів вказану земельну ділянку ОСОБА_4 , але який згодом відкликав. У січні 2020 року позивач звернувся до голови ФГ «Діброва» з проханням повернути заповіт та повідомив, що передумав продавати землю, а отримані гроші повертати відмовився. За наведеного керівництво орендаря врахувало грошові кошти сплачені за майбутній продаж земельної ділянки в орендну плату за користування земельною ділянкою у період з 2013 року по 2033 рік у розмірі еквіваленту 500 доларів США за рік користування, про що складено розписку від 1 лютого 2020 року про отримання за цей період орендної плати в розмірі 80 000 грн, що є еквівалентом 10 000 доларів США. Виплачена орендна плата нараховувалася фермерським господарством позивачу, з якої господарством своєчасно внесені податки та збори за орендодавця. За наведеного вважав поданий позивачем позов спробою маніпулювати думкою суду, повідомляючи недостовірні відомості, наслідком чого буде залишення відповідача без переданих грошових коштів та без земельної ділянки. Просив про застосування позовної давності, вважаючи її пропущеною. У відповіді на відзив позивач, діючи через свого представника, спростував аргументи відповідача, зазначивши, що не мав наміру продавати земельну ділянку. Вказував, що передавав раніше вказану земельну ділянку в оренду відповідачу на період з 2008 по 2017 рік та за цей період орендна плата також виплачувалась не у повному обсязі та не вчасно, і тому даний договір не продовжувався, а заборгованість за ним відповідач повертав вже після спливу його дії. Тому в подальшому протягом двох років за усною домовленістю позивач передав земельну ділянку в користування голові ФГ «Діброва» як фізичній особі, і неодноразово попереджав про необхідність повернення земельної ділянки, що стало причиною створення та реєстрації без його відома договору оренди земельної ділянки від 31 липня 2020 року, за допомогою виданої ним у 2012 році на ім`я ОСОБА_4 довіреності, яка використана на шкоду інтересам довірителя. Зазначив, що умови договору від 31 липня 2020 року відповідач не виконує з самого початку його укладення та що ним не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження передачі готівкових грошових коштів позивачу за договором оренди земельної ділянки від 31 липня 2020 року. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач, діючи через свого представника, повторно виклав доводи зазначені у відзиві на позовну заяву. 10 листопада 2025 року у судове засідання представником відповідача надано копії відомостей зі сплати оренди за першим договором та видаткові касові ордери, складені представником господарства. 24 листопада 2025 року представником відповідача подане клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи щодо визначення достовірності підписання довіреності, заповіту та розписки позивачем ОСОБА_3 26 листопада 2025 року позивачем, від імені якого діє представник, подано заперечення проти клопотання з посиланням на те, що позивачем не оспорюється чинність довіреності та заповіту, а подане представником відповідача клопотання заявлено за спливом строку без поважних причин та вчинено з метою затягування розгляду справи. 25 лютого 2026 року у судовому засіданні представником відповідача знято клопотання про призначення експертизи, при тому надані для приєднання письмові документи зі сплати господарством податків та зборів. Протокольною ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 лютого 2026 року подані представником ФГ «Діброва» копії документів долучено до матеріалів справи. Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 6 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що позивач не довів істотного порушення орендарем умов договору та позбавлення його права отримати те, на що він розраховував при укладенні договору оренди, з огляду на сплату орендної плати наперед за декілька років використання належної йому землі. В апеляційній скарзі ОСОБА_5 , діючи через свого представника Хорошева В. В., посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідач не здійснив жодної виплати орендної плати з 2020 року по 2024 рік та не довів протилежного, в той час як позивач не отримував у 2020 році 80 000 грн та не складав про це розписку. Інші суми з оренди отримував у 2012 році за іншим укладеним договором оренди земельної ділянки. Вважав, що суд безпідставно послався на видаткові касові ордери видані у 2020, 2021, 2023, 2024 роках та зазначив, що про їх наявність дізнався вже після розгляду справи безпосередньо зі змісту оскаржуваного рішення, що є порушенням норм процесуального права щодо прийняття доказів. Заперечував їх достовірність та вважав наявними підстави для виключення цих документів з числа доказів, оскільки вони не були подані до суду разом із відзивом на позов або запереченнями чи клопотанням про їх долучення, та не надсилались для ознайомлення іншим учасникам справи заздалегідь, тому місцевий суд не мав брати їх до уваги. На підтвердження своїх доводів щодо недостовірності змісту видаткових ордерів вказав, що не отримував зазначених коштів, натомість підпис про отримання коштів від його імені виконаний на підставі виданої ним на ім`я ОСОБА_4 нотаріально посвідченої довіреності, яка є засновником ФГ «Діброва» та зацікавленою особою. А враховуючи те, що термін дії виданої довіреності сплив 6 березня 2022 року, третя особа ОСОБА_4 вже не мала повноважень представляти його інтереси в подальшому. За наведеного вважав, що надані місцевому суду видаткові касові ордери спотворюють доказову базу та були складені під час розгляду цивільної справи. Також посилався на безпідставність висновку суду про визначення дій позивача з подачі цього позову недобросовісними, оскільки систематична несплата орендної плати є самостійною підставою для розірвання договору оренди. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважав її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки в оренді відповідача знаходилася та знаходиться лише одна земельна ділянка, що належить позивачу, та за користування якої ним отримані гроші до 2033 року, про що позивачем надана розписка. Таку розписку позивач надав, у зв`язку з відмовою від своєї попередньої згоди на продаж землі та скасуванням заповіту, що був виданий їм на ім`я третьої особи та закінченням дії виданої ним довіреності до відкриття ринку землі в Україні. Отримання коштів за землю позивач підтвердив у іншому спорі, що був ініційований ним же, зазначив, що хіба 80 000 грн це гроші. Але враховуючи, що розмір орендної плати за договором від 2008 року складав щорічний розмір в 2 045 грн з урахуванням індексації, ця сума не може вважатися оплатою боргу господарством за попереднім договором, на чому наполягав представник позивача. Тому з урахуванням 2 045 грн за договором від 2008 року і 9045грн за договором від 2020 року і складають отриману позивачем суму орендної плати за період з 2013 до 2033 року оренди землі Щодо виплати орендної плати за період з 2020-2024рр, то на видаткових касових ордерах відсутній підпис ОСОБА_3 та відповідач не стверджував зворотного, оскільки позивач за станом здоров`я не може писати, та отримав цю орендну плату згідно розписки від 1 лютого 2020 року наперед за період з 2013 по 2033 рік. За наведеного вважав відсутніми підстави для задоволення апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймають участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав. Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди. Згідно з положеннями статті 14 Закону України «Про оренду землі» ( тут і надалі в редакції чинній на час укладення договору) договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» на момент укладання договору, істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Згідно з положеннями статей 21, 22 Закону України «Про оренду землі» в редакції на час укладення договору, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення договору) визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Відповідно до пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини 1 статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що частинами 1 і 2 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тлумачення пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України, частини 2 статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо). В той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року під час розгляду справи № 918/391/23 відступила від наведеного висновку Об`єднаної Палати КЦС, викладеного у вищенаведеної постанові, шляхом конкретизації та зазначення про те, що несплата орендної плати в розумінні пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України охоплює випадки лише повної несплати орендної плати, у строки, визначені договором. Натомість часткова несплата (недоплата) орендної плати може бути підставою для розірвання договору оренди землі на підставі частини другої статті 651 ЦК України, якщо таке порушення умов договору буде кваліфіковане як істотне. У цьому разі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України, а загальне правило частини 2 статті 651 ЦК України. Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. У випадку неістотної недоплати орендної плати (чи встановлення неістотності такого порушення судом) ефективним та пропорційним буде такий спосіб захисту, як стягнення заборгованості з орендної плати. При вирішенні справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером 4824282000:07:000:0048, площею 12,64 га, що розташована в межах території Кривобалківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (т. 1 а.с.13-14). 1 січня 2008 року вказану земельну ділянку позивач передав у платне строкове користування ФГ «Діброва» строком на 10 років із внесенням орендної плати у розмірі 2 045 грн з урахуванням індексації у строк до 31 грудня поточного року. Земельну ділянку передано відповідачу за актом прийому-передачі земельної ділянки того ж дня з укладенням договору оренди (т. 1 а.с.85-86, 87). 6 березня 2012 року ОСОБА_3 видано довіреність, що посвідчена нотаріально, якою він уповноважив третю особу ОСОБА_4 представляти його інтереси з питань пов`язаних з відчуженням, користуванням та передачею в оренду належної йому на праві власності земельної ділянки, розписуватися на документах, пов`язаних з вчиненням цих дій, а також отримувати оренду плату тощо, та того ж дня склав на користь третьої особи заповіт, яким заповів ОСОБА_4 належну йому на праві власності земельну ділянку (т. 1 а.с.20, 83-84). 1 лютого 2020 року складено розписку, яка підписана позивачем про отримання ним в якості орендної плати за користування земельною ділянкою із кадастровим номером 4824282000:07:000:0048, площею 12,64 га, за період з 2013 по 2033 роки від ОСОБА_6 , який є головою фермерського господарства «Діброва», 80 000 грн, що еквівалентно 10 000 доларам США ( т. 1. а.с.140). 31 липня 2020 року вказану земельну ділянку від імені позивача на підставі виданої довіреності повторно передано в оренду ФГ «Діброва» строком на 49 років із внесенням орендної плати у щорічному розмірі 9 543 грн, але не менше ніж 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням індексації у строк до 30 грудня поточного року. Земельну ділянку передано відповідачу за актом прийому-передачі земельної ділянки того ж дня (т. 1 а.с.17-18,19). Надані до суду документи, що складені та підписані від імені ОСОБА_3 , а саме: довіреність та заповіт на ім`я третьої особи, розписка про отримання орендної плати за період 2013-2033рр, позивачем відповідно до частини 2 статті 78, статті 103 ЦПК України у судових засіданнях суду першої інстанції належним чином не спростовано, незважаючи на подачу представником відповідача клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на що представником позивача, в свою чергу, аргументовані заперечення виключно в межах доцільності призначення такої експертизи та затягування розгляду справи, втім, без наведення жодних мотивів стосовно спростування підписання позивачем розписки про отримання грошей (т.1 а.с.178-187). За такого, доводи позивача ОСОБА_3 та його представника щодо їх сумнівів у підписанні позивачем розписки про факт отримання ним орендної плати за користування належною йому земельною ділянкою за період аж до 2033 року, тобто в період строку дії договору оренди від 31 липня 2020 року, не заслуговують на увагу. Як, у цьому розумінні, не є слушними і посилання представника позивача на використання наданого відповідачем оригіналу доказу виключно на підтвердження сплати фермерським господарством боргу за попереднім договором оренди від 2008 року. По-перше, зміст розписки, підписаний позивачем, а отже погоджений ним, містить іншу інформацію, а саме отримання ним суми за тривалий період чужого користування належною йому власністю, в тому числі і на майбутнє, за період з 2020 по 2033рр, а тому є належним доказом, який містить інформацію щодо предмету доказування у цій справі, згідно до частини 1 статті 77 ЦПК України. І по-друге, у справі відсутні докази стосовно наявності між сторонами спору щодо своєчасної та повної оплати орендної плати за попереднім договором оренди від 2008 року, а навпаки, у цей період усі підтверджені дії власника землі були направлені на продовження використання фермерським господарством належної йому земельної ділянки, зокрема, і в частині передачі прав на володіння та користування земельної ділянкою відповідачу через складення за власною волею декількох посвідчених нотаріально документів та розписки на підтвердження отримання ним грошей. До таких самих висновків дійшов і суд першої інстанції, які є правильними та узгоджуються з обставинами справи. Крім того ці висновки суду є аргументованими та вмотивованими у постановленому ним рішенні, і не спростовані позивачем та його представником у поданій ними апеляційній скарзі, якими на обґрунтування своїх тверджень не надано інших доказів, ніж містяться у матеріалах справи, та яким судом надана правильна оцінка. Таким чином усі доводи позивача у цій частині зводяться до незгоди з наданими відповідачем письмовими доказами про сплату оренди та податків, і порушення судом норм процесуального права, який їх приєднав до матеріалів справи у судовому засіданні за постановленою ним ухвалою. Між тим, наведені доводи представника позивача, який починаючи з 10 листопада 2025 року обрав участь у розгляді справи виключно шляхом подачі письмових процесуальних заяв без особистої участі у розгляді справи (т.1 а.с.155-227, т.2 а.с.1-20), стосуються необхідності здійснення розгляду справи судом виключно в електронній формі. При тому представником не звернута увага на положенням статей 222, 229, 235 ЦПК України та пункт 124 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, якими врегульовано, що учасник справи має право заявляти клопотання під час розгляду справи, яке безпосередньо вирішується судом у цьому ж судовому засіданні із заслуховуванням думки інших учасників, які присутні у залі суду, а тому не потребує обов`язкової подачі цього клопотання через канцелярію суду з попереднім надсиланням його іншій стороні, так як розгляд справи відбувається безпосередньо у судовому засіданні відповідно до статей 7, 211, 213 ЦПК України. Тому обравши дистанційну участь у подальшому розгляді справи, позивач та його представник діяли на свій власний розсуд та не подавали окремого клопотання про сканування матеріалів справи в паперовій формі та долучення їх до матеріалів електронної судової справи, а отже несли усі ризики наслідків вчинення чи невчинення ними окремих процесуальних дій. Отже, на підтвердження виконання умов договору оренди від 31 липня 2020 року відповідачем також надано копії відомостей, видаткових ордерів та офіційну звітність про сплату податків за позивача, як податковим агентом, з яких слідує, що позивачу виплачено за період з 2013 року по 2033 рік 80 000 грн, які розподілено у період дії спірного договору за фінансовою звітністю: отриманням у грудні 2020 року третьою особою від імені орендодавця ОСОБА_3 орендної плати в розмірі 9 543 грн, у жовтні 2021 року в розмірі 9 543 грн, у листопаді та грудні 2023 року також по 9 543 грн та у вересні 2024 року 9 543 грн. Усі платежі за період 2020-2024 року здійснені із призначенням платежу «орендна плата згідно розписки ОСОБА_3 » ( т. 1. а.с.160-165). Ці виплати підтвердженні і у офіційній звітності фермерського господарства за формою 4ДФ, поданої до органів Державної податкової служби України, згідно яких: у 2020 році за обліковим податковим номером позивача нараховано суму доходу ні у розмірі, що визначена у договорі в сумі 9 543 грн, з якої би були утриманні податки, а у розмірі 11 854 грн 66 коп., з яких позивачу виплачено 9 543 грн, у 2021 році нараховано 11 854 грн 66 коп. та виплачено 9 543 грн, у 2023 році здійснено нарахування 11 854 грн 66 коп. із виплатою 9 543 грн та додатково нараховано 11 854 грн 66 коп. із виплатою 9 543 грн, у 2024 році відповідачем нараховано позивачу 12 458 грн 19 коп. та виплачено 10 028 грн 84 коп. (т. 2 а.с.3-19). Тобто відповідачем нараховано та виплачено на користь позивача за період з 2020 року по 2024 рік включно орендну плату, суми яких перевищує розмір, узгоджений сторонами у змісті укладеного ними договору, з яких за позивача фермерським господарством утримано та перераховано державі податки та збори. Згідно пункту 164.2.5 статті 164 Податкового Кодексу України (ПК) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу. У відповідності до положень пункту 170.1.1. статті 170 ПК України податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. Тому відповідач, як орендар та податковий агент орендодавця, має обов`язок з перерахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору з прибутку нарахованого позивачу, який ним перераховано до бюджету відповідно до поданої звітності за 2020 рік у розмірі 2 133 грн, у 2021 році у розмірі 2 133 грн 84 коп. та 177 грн 82 коп. військового збору, у 2023 році два перерахування по 2 133 грн 84 коп. податку та 177 грн 82 коп. військового збору, у 2024 році 2 242 грн 48 коп. та 186 грн 80 коп. військового збору ( т. 2 а.с.3-19). Отже, в цьому випадку складені та видані господарством видаткові касові ордери є підтвердженням виключно щорічного розподілу орендної плати, яка сплачена та отримана позивачем ще до укладення договору за розпискою, але потребувала підтвердження у фінансовій звітності господарства з нарахуванням та виплатою ним як податкових агентом відповідних податків та зборів за позивача. Їх відповідність виплаченій сумі за розпискою підтверджена та узгоджується не лише із зазначенням щорічних сум у видаткових касових ордерах, які відповідають сумам нарахованого та сплаченого господарством доходу на користь позивача та в його інтересах податку на користь держави, тобто усі ці суми є однаковими у всіх документах та узгоджуються з фінансовою звітністю, поданою до компетентних органів, а отже, не могли бути проігноровані судами, на чому наполягав представник позивача. При тому видача третьою особою видаткових касових ордерів за 2023-2024рр за спливом строку довіреності не має правового значення, з огляду на підписання позивачем розписки про отримання орендної плати на майбутнє та нарахування і виплату цих сум з відповідними податками за підтвердженням компетентними органами. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Такі обставини та надані на їх підтвердження докази суд у відповідності до статті 89 ЦПК України оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При тому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21). Отже, в цьому разі колегія суддів виходить із цих стандартів доказування, коли оцінює докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, та приходить до висновку, що факти, які розглядаються та стосуються виконання ФГ «Діброва» в період 2020-2024рр зобов`язань з повної систематичної сплати орендної плати, визначеної у мінімально можливому щорічному розмірі або більше, ніж мінімальному розмірі, за користування спірною земельною ділянкою, що належить позивачу, скоріше були (мали місце), аніж не були, оскільки підстав для неврахування відомостей про отримані позивачем доходи через їх нарахування та сплату орендарем, яким сплачені відповідні податки за даними податкової служби у суду немає. Ці обставини правильно встановлені судом першої інстанції, ним надана обґрунтована оцінка та до них застосовані ті норми матеріального права, які регулюють визначені судом правовідносин між сторонами договору, а наведені судом мотиви відхилення чи врахування аргументів кожної із сторін є досконалими та викладені ретельно, внаслідок чого не потребують додаткової аргументації у суді апеляційної інстанції за відсутністю надання позивачем та його представником інших, нових аргументів, які не були б проаналізовані в суді першої інстанції. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін відповідно до статті 375 ЦПК України. Що стосується повторної аргументації позивача, що наведена ним у змісті скарги, то колегією суддів, з огляду на рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року в частині застосування положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод наведені усі мотиві прийнятого рішення, із прийняттям або відхиленням основних аргументів сторін, які стосуються предмета спору та предмету доказування. Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до статі 141 ЦПК України відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану від його імені представником ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 6 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуюча О. О. Ямкова Судді Т. В. Крамаренко О. В. Локтіонова