Постанова 4857 № 140/2328/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/2328/25 пров. № А/857/25718/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року (ухвалене головуючим суддею Ксензюк А.Я. у м. Луцьк) у справі № 140/2328/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просив: визнати протиправними дій щодо не зарахування періодів роботи до страхового стажу зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 04.01.1982 по 15.07.1983 та з 18.04.1990 по 02.09.1991 року. зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (від 09.07.2003 № 1058-IV) з дати звернення, а саме з 09.12.2024 року. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 09.12.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. 19.12.2024 Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області прийняло рішення №032850004889 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з тим, що період роботи з 04.01.1982 по 15.07.1983 не зараховано до страхового стажу, оскільки наявна невідповідність між датою прийняття на роботу (04.01.1982) та датою наказу про прийняття (04.01.1983), а періоди роботи з 18.04.1990 по 02.09.1991 не зараховано, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчений нечитабельною печаткою. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 04.01.1982 по 15.07.1983 та з 18.04.1990 по 02.09.1991. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 09.12.2024 із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 04.01.1982 по 15.07.1983 та з 18.04.1990 по 02.09.1991. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач досяг пенсійного віку та за умови зарахування періодів роботи з 04.01.1982 по 15.07.1983 та з 18.04.1990 по 02.09.1991 у нього наявний достатній страховий стаж роботи, тому він має право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV, з 09.12.2024. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач. У апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що 09.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За принципом екстериторіальності документи для призначення пенсії позивача розглянуті ГУ ПФУ в Хмельницькій області, рішенням якого від 13.12.2024 №032850004889 відмовлено у призначенні пенсії. Спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з відмовою пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу позивача: - періоди роботи з 04.01.1982 по 15.07.1983, оскільки наявна невідповідність між датою прийняття на роботу (04.01.1982) та датою наказу про прийняття (04.01.1983); - період роботи з 18.04.1990 по 02.09.1991, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчений не читабельною печаткою. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) та Законом №1058-ІV. Умови призначення пенсії за віком врегульовані статтею 26 Закону №1058-IV. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України " Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року не менше 35 років. Статтею 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. За змістом статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі Порядок №637). Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на момент заповнення Трудової книжки позивача, діяла «Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162). У подальшому діяла Інструкція №58. За правилами пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 було передбачено, що заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права. Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я, по батькові (повністю, без скорочень чи заміни імені і по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта чи свідоцтва про народження (пункт 2.10 глави 2 Інструкції № 162). Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції № 162). В постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. З матеріалів справи, видно, що для підтвердження спірного періоду роботи позивачем до заяви долучено копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.04.1983, що містить наступні записи: №1 від 04.01.1982 - прийнято теслярем четвертого розряду відповідно до наказу №1/к від 04.01.1983; №2 від 15.07.1983 позивач звільнений згідно статті 31 КЗоТ РСФСР за власним бажанням, згідно з наказом №71/к від 15.07.1983; №12 від 18.04.1990 прийнятий рамником 6 розряду в порядку переведення з СУ 943 (наказ №1991 від 18.04.1990) у Виробничий кооператив Варіант м. Сургут; №13 від 02.09.1991 звільнений в порядку переведення в АО СБ п.5 ст. 29 КЗоТ РСФСР (наказ №57 від 02.09.1991) (а.с.8-9). Всі інші періоди трудової діяльності позивача зараховано до його трудової діяльності, згідно рішення №032850004889 від 19.12.2024. Колегія суддів зазначає, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Що стосується не зарахування відповідачем-2 до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 18.04.1990 по 02.09.1991, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчений не читабельною печаткою, то суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Абзацом другим пункту 6.1 Інструкції №58 передбачено, що у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством. Колегія суддів наголошує, що трудова книжка заповнюється відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, записи завіряються або такою особою, або керівником та скріплюються печаткою. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Верховний Суд України у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відтак, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Також суд апеляційної інстанції враховує й усталені правові висновки Верховного Суду із цього приводу, який вважає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення трудової книжки з вини адміністрації підприємства яка відповідальна за дотримання правил її ведення (постанова N 687/975/17 від 21.02.2018). Отже певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. З вище наведеного колегія суддів зазначає, що відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу період роботи позивача з 18.04.1990 по 02.09.1991, є протиправною, оскільки цей період роботи підтверджується трудовою книжкою позивача, а недолік на який послався відповідач в оскаржуваному рішенні носить формальний характер. Щодо не зарахування періоду роботи з 04.01.1982 по 15.07.1983, оскільки наявна невідповідність між датою прийняття на роботу (04.01.1982) та датою наказу про прийняття (04.01.1983), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. При цьому трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не взято до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення її трудової книжки. З врахуванням наведеного колегія суддів приходить до переконання, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу. Відтак, періоди роботи позивача з 04.01.1982 по 15.07.1983 та з 18.04.1990 по 02.09.1991 мають бути враховані до страхового його стажу Відтак, виходячи із встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач досяг пенсійного віку та за умови зарахування періодів роботи з 04.01.1982 по 15.07.1983 та з 18.04.1990 по 02.09.1991 у нього наявний достатній страховий стаж роботи, тому він має право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV, з 09.12.2024. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 140/2328/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді А. Р. Курилець О. І. Мікула