Постанова 4818 № 635/3326/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Харків справа № 635/3326/25 провадження № 22-ц/818/2032/26 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Пилипчук Н.П., Маміної О.В. за участю секретаря Риндіч О.Б. сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа Харківська обласна прокуратура в особі Київської окружної прокуратури м. Харкова розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 грудня 2025 року у складі судді Омельник М.М.,- ВСТАНОВИВ: В травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу 600 000 України на відшкодування моральної шкоди та 40 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді вартості понесених позивачем витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні. Одночасно просив стягнути понесені ним витрати на правничу допомогу у цивільній справі у розмірі 22 000 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 20.10.2022 року стосовно нього було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022226130000677. 27 жовтня 2022 року ухвалою Київського районного суду за клопотанням прокурора на його автомобіль марки «FORD» моделі «FOCUS», з номерним знаком НОМЕР_1 було накладено арешт шляхом заборони у користуванні, володінні та розпорядженні, тобто фактично позбавлено користуватись своїм майном та можливості переміщатися у межах країни. 03 січня 2023 року старшим дізнавачем сектору дізнання ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області за погодженням з прокурором йому було пред`явлено підозру у вчиненні кримінального проступку за ч. 4 ст. 358 КК України. В подальшому Київською районною прокуратурою м. Харкова позивачу було пред`явлено обвинувачення за вчинення кримінального проступку за ч. 4 ст. 358 КК України. Згідно обвинувального акту, у невстановлений час у ОСОБА_1 , виник кримінально протиправний умисел, направлений на використання завідомо підробленого документу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 на транспортний засіб автомобіль марки «FORD» моделі «FOCUS», з номерним знаком НОМЕР_3 . 01 березня 2024 року вироком Київського районного суду м. Харкова позивача ОСОБА_1 було визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 с т. 358 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального проступку. Позивача незаконно було притягнуто в якості підозрюваного, в подальшому обвинуваченого починаючи з жовтня 2022 року по грудень 2024 року. У зв`язку з тим, що позивач впродовж двох років та трьох місяців був незаконно притягнутий у якості обвинуваченого, він відчував осуд людей, які його оточували та які кожного разу висловлювали свою думку про наявність чи відсутність у нього судимості, позивач був вимушений постійно спростовувати неправдиві факти, що супроводжувалось стресом та хвилюванням. Окрім того позивач є хворим на цукровий діабет 2 типу, та 29.11.2022 року та на фоні погіршення стану здоров`я позивачем витратив гроші на лікування та лікарські препарати. Враховуючи, що період перебування позивача під слідством та судом складає 2 роки 3 місяці, та враховуючи конкретні обставини справи, погіршення стану здоров`я, характер моральних страждань, їх наслідки, та інші негативні впливи внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності, позивач вважає що розмір компенсації моральної шкоди дорівнює 600000,00 гривень. Крім того, позивач зазначає, що в під час перебування під слідством і судом ним були понесені витрати на надання правничої допомоги. А саме, 01 листопада 2024 року позивачем було укладено договір про надання правничої допомоги з адвокатом Мазницьким М.М., що підтверджується договором від 01 листопада 2024 року. Загальна вартість послуг становила 40000,00 гривень. 20 квітня 2025 року позивачем було укладено договір про надання правничої допомоги з адвокатом Пашковою Ю.Ю. Загальна вартість наданих адвокатоим послуг становить 22 000,00 гривень. Таким чином загальні витрати, що були понесені ним професійну правничу допомогу у кимінальному та цивільному провадженні дорівнюють 62000,00 гривень та підлягають стягненню з держави на його користь. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 01 грудня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, грошові кошти в сумі 215000,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 62000,00 грн. Не погодившись з рішенням суду Грюк В.В., який діє в інтересах Харківської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись необґрунтованість рішення суду та порушення норм матеріального права, просить рішення змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди зменшивши його до 35 786,66 грн та відмовити у задоволені позову в частині стягнення витрат на надання правової допомоги під час кримінального провадження, зменшивши визначений судом розмір відшкодування судових витрат у цивільній справі до 9350,00 грн, в іншій частині - рішення суд залишити без змін. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не повно встановлені обставини у справі та ухвалене необґрунтоване рішення, оскільки здійснення слідчих та процесуальних дій органами досудового розслідування не можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди у вищому ніж перебачений законом мінімальний розмір. Крім того, розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду встановлений ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у розмірі 1600,00 грн. Вважає, що сума витрат на професійну правничу допомогу що зазначена позивачем є завищеною та не відповідає критеріям розумності і співмірності та не підтверджується достатніми і належними доказами. 21.01.2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача, в якому він повністю підтримував апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури, вважає рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, а у задоволені позову слід відмовити. Заслухавши головуючого суддю, пояснення представника апелянта, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа переглядається в межах доводів апеляційної скарги, а саме частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди та стягнення понесених позивачем витрат правничу допомогу під час кримінального провадження та у цивільній справі до 9350,00 грн. Частиною 4 статті 263 ЦПК України, передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом встановлено, що 20 жовтня 2022 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022226130000677 від 20.10.2022 року. Ухвалою Київського районного суду від 27 жовтня 2022 року за клопотанням прокурора на автомобіль марки «FORD» моделі «FOCUS», з номерним знаком НОМЕР_1 , який належав на праві приватної власності ОСОБА_1 було накладено арешт шляхом заборони у користуванні, володінні та розпорядженні. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2022 року, скасовано арешт на автомобіль марки «FORD» моделі «FOCUS», з номерним знаком НОМЕР_1 . 03 січня 2023 року старшим дізнавачем сектору дізнання ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області за погодженням з прокурором Ластовичу Олегу Анатолійовичу пред`явлено підозру у вчиненні кримінального проступку за ч. 4 ст. 358 КК України. Вироком Київського районного суду м. Харкова від 01 березня 2024 року, ОСОБА_1 визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 358 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального проступку. Згідно вироку Київського районного суду м. Харкова від 01 березня 2024 року в діях ОСОБА_1 відсутня така складова злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, як об`єкт злочину, а отже відсутній склад злочину, передбаченого ч. 4 ст.358 КК України. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14.11.2024 апеляційну скаргу прокурора на вирок Київського районного суду м. Харкова від 01.03.2024 залишено без задоволення, вирок залишено без змін. Касаційна скарга на вирок суду не подавалась. Даними виписки із медичної карти амбулаторного хворого № 156351 підтверджується, що ОСОБА_1 є хворим на цукровий діабет 2 типу, та 29.11.2022 потрапив до лікарні року із загостренням (декомпенсований стан) цукрового діабету та перебував на стаціонарному лікуванні до 13.12.2022. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25 січня 2023 року №6311-7001698077 ОСОБА_2 , яка є тещею ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою та проживає разом із позивачем і його дружиною. ОСОБА_2 є непрацездатною особою та має тяжкий стан здоров?я, 13.10.2022 року її було прооперовано та видалено ліве око, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, тобто остання постійно потребувала сторонньої допомоги. Обставини щодо кримінального провадження відносно позивача, учасниками справи не оспорюються, як і не оспорюється його право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із постановленням щодо нього виправдувального вироку суду. Згідно даних договору про надання правничої (правової) допомоги від 01 листопада 2024 року, укладеного між позивачем та адвокатом Мазницьким М.М. та акту про прийняття-передачу наданих послуг від 08 квітня 2025 року вартість послуг адвоката Мазницького М.М. наданих позивачу у кримінальному провадженні у період з 01.11.2024 по 14.11.2024 дорівнює 40000,00 гривень. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12. 1994 № 266/94-ВР ( далі Закон № 266/94-ВР). Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду ( ч. 2 ст.1 Закону № 266/94-ВР. Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Статтею 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися. У чинному КПК України це право закріплене вперше. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. У постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі №750/5383/22 (провадження № 61-5388св23) зазначено, що: «суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду, виходив із того, що 26 грудня 2015 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №12015270170000522, тому з цього часу має обраховуватись строк перебування позивача під слідством та судом, тому такий становить 47 місяців (з 26 грудня 2015 року по 14 листопада 2019 року). Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду з огляду на таке. За приписами пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до частин першої та другої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу. У частині першій статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. На підставі системного аналізу наведених норм прав Верховний Суд дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17». Судом встановлено, що 03 січня 2023 року в межах кримінальної справи № 12022226130000677 ОСОБА_1 було пред`явлено підозру у вчиненні кримінального проступку за ч. 4 ст. 358 КК України. Вироком Київського районного суду м. Харкова від 01 березня 2024 року, ОСОБА_1 визнано невинним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 358 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального проступку. Ухвалою Харківського апеляційного суду апеляційну від 14 листопада 2024 року скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Київського районного суду м. Харкова залишено без змін. З наведеного вбачається, що суд правомірно почав обраховувати строк перебування позивача під слідством і судом з 03.01.2023 по 01.03.2024 року тобто з дня повідомлення позивачу про підозру та до дня набрання законної сили виправдувальним вироком суду. З урахуванням наведеного, правильним є висновок суду про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону № 266/94-ВР. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Таким чином мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, гарантований державою, не є граничним. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8000,00 грн. Відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР та усталеної судової практики розмір моральної шкоди необхідно обраховувати з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи в суді, тому суд правомірно врахував мінімальний розмір заробітної плати, встановлений з 01 січня 2025 року Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік». Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 06 травня 2025 року у справі № 689/1771/23 (провадження № 61-4541св24від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й багатьох інших. Доводи апеляційної скарги про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн, не заслуговують на увагу, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що узгоджується із нормами Закону № 266/94-ВР Законом № 266/94-ВР не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду. Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, а зміни у вказаний Закон не вносилися. Зазначений висновок відповідає правовому висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 № 166/789/24. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц вказано, що «з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах,Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган». Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Департамент патрульної поліції (дії посадовоих осіб якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16). Враховуючи, що з 03.01.2023 - 01.03.2024 складає 22 (двадцять два) місяців та 11 (одинадцять) дні., суд першої інстанції вірно здійснив розрахунок, ((8000,00 * 22 місяці) + (8000,00 / 30 днів * 11 днів) = 178933,33 грн). Водночас суд не обмежений при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди сумою одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, оскільки цим встановлюється мінімальний розмір моральної шкоди. Суд першої інстанції, всебічно та об`єктивно дослідивши обставини справи, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, врахувавши характер, розмір та глибину понесених позивачем моральних страждань обґрунтовано визначив розмір суми моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню у розмірі 215000,00 грн. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в межах кримінального провадження, судова колегія зазначає наступне. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції виходив з того що витрати понесені позивачем в межах кримінальної справи повинні відшкодовуватись на підставі ст.141 ЦПК України, проте з вказаними висновками колегія не може погодитись з огляду на таке. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України. Згідно з положеннями статей 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. На підставі ст. 1 та ст. 2 Закону № 266/94-ВР, у разі ухвалення виправдувального вироку, особа має безумовне право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду. Це право виникає з моменту набрання вироком законної сили. Згідно з п. 4 ст. 3 Закону, відшкодуванню підлягають «суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги». Відшкодуванню підлягають витрати, понесені на всіх стадіях кримінального процесу. Положення КПК України визначають кримінальне провадження та кримінальну справу як аналогічні, тотожні поняття. Частиною шостою статті 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу. Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на захист (пункт 13 частини першої статті 7 КПК України). Згідно з частиною першою статті 47 КПК України захисник зобов`язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з`ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом`якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого. Таким чином, положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження. У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), зазначено, що «правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати». Отже, правова допомога має тлумачитися більш ширше та охоплювати будь-яку діяльність, спрямовану на захист особи та реалізацію її прав. Так позивачем надано до суду договір про надання правничої (правової) допомоги між позивачем та адвокатом Мазницьким М.М. від 01 листопада 2024 року та акт про прийняття-передачу наданих послуг від 08 квітня 2025 року відповідно до якого вартість послуг адвоката Мазницького М.М. у кримінальному провадженні у період з 01.11.2024 по 14.11.2024, складає 40000,00 гривень. Зі змісту вказаного акту вбачається детальний опис вчинених адвокатом дій та розмір витраченого часу, зокрема адвокатом були вчинені такі дії: здійснення аналізу наявних у клієнта документів, узгодження правової позиції 7 годин, - 12000,00 грн; проведення консультування клієнта по кримінальній справі №953/92/23 120 хв. 5000,00 грн; складання промови по кримінальній справі №953/92/23 180 хв. 6000,00 грн; участь у розгляді кримінальної справи №953/92/23 60 хв. - 15000,00 грн; проведення консультування клієнта за наслідками ухвалення судового рішення по кримінальній справі 30 хв. 2000,00 грн. Встановлено, що представником позивача надано належні та допустимі докази, що підтверджують надання позивачу правової допомоги, за таких обставин судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність таких витрат та погоджується з висновком суду, що понесені позивачем матеріальні витрати на оплату наданої йому правничої допомоги у межах кримінальної справи № 621/16/18, підлягають відшкодуванню в розмірі 40000,00 грн, проте зазначає що вказані судові витрати повинні відшкодовуватись в якості матеріальної шкоди відповідно до вимог ст.3 Закону № 266/94. Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 215000,00 грн, стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди що пов`язана із наданням позивачу правової допомоги під час розгляду кримінальної справи у розмірі 40000,00 грн, проте помилився з мотивами задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди. Тому рішення суду в зазначеній частині належить змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Щодо судових витрат понесених позивачем у суді першої інстанції в межах дійсної цивільної справи колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 12 ЦПК України). Відповілно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Доля цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Отже, суд керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час судового розгляду в суді першої інстанції , апеляційний суд виходить з того, що позовні вимоги задоволені частково. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано до суду ордер на надання правничої допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та акт про приймання-передачу наданих послуг від 22 квітня 2025 року, відповідно до якого адвокат Пашкова Ю.Ю. надала юридичні послуги на загальну суму 22000,00 гривні. Які складаються з вивчення документів позивача у розмірі 7000,00 гривень та участь та представництво інтересів позивача у цивільній справі у розмірі 15000,00 гривень. Враховуючи обсяг виконаної адвокатом роботи при розгляді при розгляді даної справи в суді першої інстанції, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, судова колегія прийшла до висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 9350,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи в суді першої інстанції. Таким чином доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження, тому рішення суду в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі належить змінити та зменшити суму відшкодування до 9350,00 грн. Відповідно до п.2,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Оскільки рішення суду першої інстанції змінено тільки в частині мотивів та розміру судових витрат підстави для перерозподілу судових витрат понесених сторонами в суді апеляційної інстанції відсутні. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 грудня 2025 року в частині задоволення вимог про відшкодування матеріальної шкоди змінити, виклавши його мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Абзац третій резолютивної частини рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 грудня 2025 року викласти в наступній редакції: « Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 40000 (сорок тисяч) гривень 00 коп на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді витрат на надання правової допомоги під час кримінального провадження. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції в сумі 9350 (дев`ять тисяч триста п`ятдесят) гривень 00 коп ». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: О.Ю. Тичкова Судді: Н.П. Пилипчук О.В. Маміна