Постанова 4856 № 240/26294/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/26294/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 13 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання рішень протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про зарахування трудового стажу. Листом від 21.03.2025 відповідач зазначив, що після проведення аналізу в індивідуальних відомостях про застраховану особу поданих до Пенсійного органу у складі річної звітності за період з червня 2004 по грудень 2009 та 2010 ріку вказаний інший реєстраційний номер облікової картки платника податків. Позивач подала заяву до пенсійного органу про приведення у відповідність правильних даних. Листом відповідач повідомив про те що пенсійним органом повторно направлено лист до Голови ліквідаційної комісії Відділу Держгеокадастру в Олевському районі Житомирської області як правонаступнику Олевського відділу земельних ресурсів про невідповідність поданих звітних даних та необхідність їх уточнення. Позивач самостійно звернулася до ГУ Держгеокадастру Житомирської області. Листом від 29.05.2025 її було повідомлено про те що Відділ Держгеокадастру в Олевському районі припинив свою діяльність і відповідно до акту від 10.08.2017 передав до КУ "Трудовий архів Олевського району" всі документи для постійного зберігання. ГУ Держгеокадастру Житомирської області не є правонаступником Відділу Держгеокадастру в Олевському районі Житомирської області, тому не уповноважений вирішувати питання щодо неправильності звітних даних щодо сум страхових внесків та подання корегуючих звітів. При повторному звернені до ГУ ПФУ в Житомирській області з проханням вирішити питання зарахування до страхового стажу період роботи з 02.06.2004 по 31.12.2010 відповідач листом № 30421-28250/5-06/8-0600/25 від 02.09.2025 повідомив, що у разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником, або за рішенням суду. Вважаючи дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV). Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. За приписами статті 62 Закону № 1788-XII, статті 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. На сьогодні порядок ведення трудових книжок визначається спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Зазначена Інструкція містить такі ж положення щодо внесення записів про трудову діяльність працівника, заповнення яка містить аналогічні положення щодо заповнення трудових книжок, що й попередня Інструкція №

162. Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Аналіз вказаних норм свідчить, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права. Верховний Суд неодноразово наголошував, що працівник не може нести відповідальність за неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків щодо сплати страхових внесків або подання коректної звітності. Належним чином оформлена трудова книжка є первинним доказом трудового стажу, а технічні помилки у реєстрах (зокрема, неправильне зазначення РНОКПП у звітах) за умови підтвердження факту роботи іншими доказами (архівними довідками, наказами), не є підставою для обмеження права особи на соціальний захист. Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58). Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 439/1148/17. Суд зазначає, що у позивача наявна трудова книжка НОМЕР_1 від 02.06.2004, якою підтверджуються спірні періоди роботи позивача. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом. Статтею 14-1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов`язані забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру та здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру. Такі обов`язки Пенсійного фонду кореспондуються з нормами Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1 (далі - Положення 10-1). Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно з законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно з цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Згідно з п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 16 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування застрахована особа має право: отримувати безоплатно відомості, внесені до її персональної облікової картки з системи персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; звертатися із заявою до загальнообов`язкового територіального органу Пенсійного фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної персоніфікованого Державному загальнообов`язкового державного соціального страхування. Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначений положеннями ст. 21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити відомості, зокрема частина персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат. Пунктом 5 Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування, затвердженого правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1), реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та ix ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункту 3 розділу IV Положення відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Абзацами другим, третім пункту 4 розділу IV Положення передбачено, що у разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили. Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду. Суд зазначає, що відповідач як орган, на який покладено функцію ведення Реєстру застрахованих осіб, не повинен обмежуватися формальним констатуванням розбіжностей у даних. Виявивши помилку в реєстраційному номері облікової картки платника податків у звітності, поданій за минулі періоди установою, що наразі ліквідована, Пенсійний фонд зобов`язаний виходити з принципу пріоритету прав людини. Оскільки позивач надав належні докази перебування у трудових відносинах (трудова книжка, архівна довідка), відповідач мав достатньо підстав для самостійного коригування відомостей. Наявність у системі персоніфікованого обліку (Реєстрі застрахованих осіб) відомостей про періоди трудової діяльності застрахованих осіб у подальшому є підставою для призначення та здійснення пенсійних виплат. У свою чергу, відсутність у Реєстрі відповідної інформації призводить до порушення права застрахованої особи на одержання виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням. Суд зазначає, що в Реєстрі застрахованих осіб в індивідуальних відомостях про застраховану особу наявна інформація про ОСОБА_1 за період з червня 2004 року по грудень 2009 року та щомісячна звітність за 2010 рік, що не заперечується відповідачем. Крім того, факт роботи позивача у період 02.06.2004 по 07.09.2007 в Олевському відділі земельних ресурсів Житомирської області, з 07.09.2007 по 09.09.2008 у Відділі земельних ресурсів у Олевському районі Житомирської області,з 09.09.2008 по 31.12.2010 у Відділі Держкомзему в Олевському районі Житомирської області підтверджений відповідними записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.06.2004. Також суд зазначає, що позивач надав архівну довідку видану КУ "Трудовий архів Олевського району" від 14.02.2024, в якій вказано, що в наказах з кадрових питань (особового складу) Відділу Держгеокадастру в Олевському районі Житомирської області значиться ОСОБА_1 , яка була призначена на посаду інспектора відділу земельних ресурсів з 02.06.2004 / наказ № 19-К від 02.06.2004 та звільнена з роботи з 11.01.2017 у зв`язку із ліквідацією Відділу Держгеокадастру в Олевському районі Житомирської області / наказ № 2-к від 11.01.2017. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність належних та достатніх доказів для зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів його роботи. Щодо позовних вимог в частині скасування рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області викладених у формі повідомлень від 14.05.2025 № 21507-19526/Б-06/8-600/25 від 02.09.2025 № 30421-28250/Б-06/8-0600/25 суд зазначає таке. Відповідно до приписів статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Згідно з підпунктом 5 пункту 6 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України для виконання покладених на нього завдань має право: проводити планові, а у випадках, передбачених законом, позапланові перевірки у роботодавців та інших осіб бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів щодо достовірності відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб або для призначення пенсій, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок. При цьому, у випадку виникнення сумніву щодо достовірності відомостей про умови роботи особи, яка претендує на отримання пенсії, чи правильності нарахування пенсії, згідно з частиною першою статті 101 Закону України Про пенсійне забезпечення, підпункту 5 пункту 6 Положення про Пенсійний Фонд України органи, що призначають пенсії, вправі проводити перевірки, в тому числі, щодо достовірності відомостей, зазначених в уточнюючих довідках. Суд зауважує, що надані листи-відповіді ГУ ПФУ в Житомирській області від 14.05.2025 та від 02.09.2025 містять докази вчинення відповідачем дій, спрямованих на здійснення перевірки допустимості документів, зокрема, звернення до Голови ліквідаційної комісії відділу Держгеокадастру в Олевському районі з метою проведення такої перевірки та уточнення і коригування звітних даних. Суд не вбачає в вищевказаних листах протиправності або підтвердження бездіяльності, вони мають виключно роз`яснювальний (інформаційний) характер щодо бачення органом ПФУ норм чинного законодавства. Суд розцінює ці відповіді як інструмент, спрямований на сприяння позивачу у реалізації його прав та визначення алгоритму подальших дій для їх відновлення. Отже, в задоволенні частини позовних вимог щодо скасування рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, викладених у формі повідомлення від 14.05.2025 № 21507-19526/Б-06/8-600/25 та від 02.09.2025 № 30421-28250/Б-06/8-0600/25, суд відмовляє, адже не вбачає в діях відповідача ознак протиправної бездіяльності або упередженості. Крім того, вказані повідомлення не є рішеннями у розумінні КАС України. Водночас, відмова зарахувати спірні періоди до стажу, фактично виражена у формі оскаржуваних повідомлень, створює для позивача стан правової невизначеності та перешкоджає отриманню пенсійного забезпечення у повному обсязі. Хоча суд не вбачає підстав для скасування повідомлень як актів, належним способом захисту в даному випадку є саме визнання дій відповідача щодо незарахування стажу протиправними та зобов`язання вчинити відповідні дії, що забезпечить повне відновлення порушеного права позивача згідно з вимогами ст. 245 КАС України. З урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди її роботи а саме: - з 02.06.2004 по 07.09.2007 в Олевському відділі земельних ресурсів Житомирської області; - з 07.09.2007 по 09.09.2008 у Відділі земельних ресурсів у Олевському районі Житомирської області; - з 09.09.2008 по 31.12.2010 у Відділі Держкомзему в Олевському районі Житомирської області. Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.