Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/5400/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/5400/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В : 12.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить: - визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.03.2025 № 82 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - визнати протиправним і скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 82 від 23.03.2025 в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі списків особового складу військової частини. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 20.10.2006 Знам`янським міськрайонним судом Кіровоградської області його було засуджено за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України до 3 років позбавлення волі. Позивач вважає, що був виключений з військового обліку як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та є звільненим від виконання військового обов`язку як особа, що в силу закону вважається непридатною до проходження військової служби. Вказує, що позивач більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не може бути призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідачем було надано відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що військова частина НОМЕР_1 не здійснює відбір та призов військовозобов`язаних, її функції обмежуються прийомом особового складу, який вже був належним чином відібраний та призваний у встановленому законодавством порядку. Зазначає, що підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця, а тому діяльність Військової частини НОМЕР_1 здійснювалася у суворій відповідності до визначеної компетенції, встановленої чинним законодавством. Позивачем подано відповідь на відзив, в якій ним вказано, що предметом є не лише формальна перевірка відповідності призову встановленим процедурами, але й оцінка допустимості помилки з боку державного органу при ухваленні рішення, яке безпосередньо втручається в основоположні права людини - право на свободу, безпеку. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року заперечення військової частини НОМЕР_1 було повернуто без розгляду. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що підставою для апеляційного оскарження цього рішення суду є неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції помилково застосував правові висновки Верховного Суду щодо «незворотності процедури мобілізації», хоча обставини справи є відмінними та не підпадають під сформульовану правову позицію. Крім того, суд неправильно визначив співвідношення права позивача на оскарження індивідуального акта суб?єкта владних повноважень, фактично позбавивши його ефективного судового захисту. Суд першої інстанції також неправильно застосував закон у часі, не врахувавши, що позивач був виключений з військового обліку на підставі чинного на той час закону, що підтверджується відповідною довідкою. Повторне взяття позивача на військовий облік без його згоди було здійснене вже на підставі нового законодавства, яке погіршило його правове становище. Таким чином, суд допустив неправильне застосування статті 58 Конституції України, яка прямо забороняє зворотну дію закону в часі у випадках, коли нове законодавство погіршує становище особи. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Вироком Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20.10.2006 у справі № 1-266 ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні злочину передбаченого частиною третьою статті 185 КК України і призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, та на підставі статей 75, 104 КК України від призначеного покарання у вигляді трьох років позбавлення волі звільнено. Відповідно до копії довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21 лютого 2023 року № 19, ОСОБА_1 виключений з військового обліку 13 лютого 2023 року відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як такий що був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Як слідує з копії військового квитка серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 взято на військовий облік військовозобов`язаних 22 березня 2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_4 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 березня 2025 року № 82 позивача було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 через Київський міський збірний пункт для подальшого формування в команду. Згідно копії довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_4 , від 27 березня 2025 року № 10/2593 ОСОБА_1 23 березня 2025 року був призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період та направлений для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23 березня 2025 року № 82 ОСОБА_1 призначено на посаду командира автомобільного відділення 2 мінометного взводу 1 мінометної батареї мотопіхотного батальйону. Вважаючи незаконними дії відповідачів щодо призову ОСОБА_1 на військову службу як особу, яка виключена з військового обліку, позивач звернувся до суду із даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності дій відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені Законом України від 21.10.93 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Так, відповідно до 1 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України № 2232-XII від 25.03.92 "Про військовий обов`язок і військову службу". Згідно зі ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Пунктом 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом № 3543-XII. Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки). При цьому, статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. У свою чергу, відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. Із матеріалів справи встановлено, що протиправність дій відповідача щодо взяття позивача на військовий облік та подальшого призову на військову службу як особу, яка виключена з військового обліку, останній обґрунтовував тим, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Так, в ході судового розгляду встановлено, що відповідно до копії довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21 лютого 2023 року № 19, ОСОБА_1 виключений з військового обліку 13 лютого 2023 року відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як такий що був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. З урахуванням зазначених обставин позивач вважав, що в силу пп. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» він підлягає звільненню від проходження військової служби як громадян України, який був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. З цього приводу колегія суддів зазначає, що починаючи з 18 травня 2024 року, п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» діє в редакції Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який має наступний зміст: «Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.». Таким чином, з прийняттям Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX виключено таку підставу виключення з військового обліку для громадян України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Колегія суддів зазначає, що хоча позивачем у тексті позовної заяви та апеляційної скарги зазначалось про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік, але в прохальній частині позовної заяви відсутня така вимога. Так як 22 березня 2025 року ОСОБА_1 взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 , а станом на момент визнання позивача придатним до військової служби та призову до лав Збройних Сил України, частина 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не містила такої підстави для виключення з військового обліку, як попереднє засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність порушень в діях відповідачів в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформленим наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 березня 2025 року № 82 та в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформленого наказом Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 82 від 23 березня 2025 року. Разом з тим, у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Щодо інших доводів апелянта колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Колегія суддів: О.В. Карпушова О.В. Епель В.В. Файдюк