Постанова 4851 № 480/1512/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 р. Справа № 480/1512/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: П`янової Я.В. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2025, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 22.12.25 по справі № 480/1512/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 24.09.2024 року №183450033129; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в приватного підприємця ОСОБА_2 : з 28.10.1997 року по 28.11.2002 року, з 28.11.2002 року по 25.11.2005 року; період навчання в Конотопській автошколі ДОСААФ з 02.02.1982 по 17.05.1982; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17 09.2024 року з зарахуванням до страхового стажу періоди роботи з 28.10.1997 по 28.11.2002 року, з 28.11.2002 року по 25.11.2005 року; період навчання в Конотопській автошколі ДОСААФ з 02.02.1982 по 17.05.1982. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності дана заява про призначення пенсії була розподілена до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Однак зазначеним управлінням прийнято рішення від 24.09.2024 №183450033129 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає такі дії Головного управління протиправними. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 24.09.2024 року №183450033129; Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.10.1997 року до 28.11.2002 року, з 28.11.2002 року до 25.11.2005 року; з 02.02.1982 до 17.05.1982 та у зв`язку з чим призначити з 14.10.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". У задоволенні інших вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що ГУ ПФУ в Рівненській області прийнято рішення від 24.09.2024 №183450033129, відповідно до якого заявнику відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України №1058-ІV, у зв`язку з відсутністю страхового стажу. Страховий стаж позивача становить 24 роки 11 місяців 17 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 28.10.1997 до 28.11.2002, оскільки наявні виправлення у номері наказу при звільненні; з 28.11.2002 до 25.11.2005 - відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу після липня 2000 року, який є обов`язковим з 01.07.2000 року; період навчання згідно свідоцтва №253257 від 17.05.1982 року, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації. Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж. Разом з тим, у разі якщо остання містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності) то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №

637. Також у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків , які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Апелянт посилався на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28 січня 2025 року у справі №300/8132/23, де останній зазначив, що запис у трудовій книжці не є безумовним доказом роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності даних. У разі, коли в трудовій книжці містяться неправильні і неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Також зазначив, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов`язковим. Отже, з огляду на викладене, судом порушено статтю 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 28.10.1997 року до 28.11.2002 року, з 28.11.2002 року до 25.11.2005 року без сплати страхових внесків. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач 17.09.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV. За наслідками розгляду поданою позивачем заяви ГУ ПФУ в Рівненській області прийнято рішення від 24.09.2024 №183450033129, відповідно до якого заявнику відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України №1058-ІV, у зв`язку з відсутністю страхового стажу. Відповідно до оскаржувального рішення, пенсійний вік, визначений ст. 26 Закону №1058, становить 65 років, а вік заявника - 59 років 11 місяців 17 днів. Необхідний страховий стаж визначений ч.1 ст. 26 Закону №1058-ІV становить 31 рік. До страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 28.10.1997 до 28.11.2002, оскільки наявні виправлення у номері наказу при звільненні; з 28.11.2002 до 25.11.2005 - відсутні дані в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу після липня 2000 року, який є обов`язковим з 01.07.2000 року; період навчання згідно свідоцтва №253257 від 17.05.1982 року, оскільки відсутня інформація про присвоения кваліфікації. Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 24.09.2024 року №183450033129 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.10.1997 року до 28.11.2002 року, з 28.11.2002 року до 25.11.2005 року; з 02.02.1982 до 17.05.1982 та у зв`язку з чим призначити з 14.10.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV та Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII. На виконання вимог частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. За визначенням, наведеним у частині першій статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до абзацу першого статті 56 Закону № 1788-ХІI до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 171/843/17. Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу: професія або посада, характер роботи: розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цій період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. З аналізу наведеної норми слідує, що виключно у випадку, коли у трудовій книжці взагалі відсутні відомості про період роботи, що дає право на призначення пенсії, надаються довідки із зазначенням відповідних відомостей. Дослідивши наявну в матеріалах справи копію трудової книжки позивача від 11.02.1985 серії НОМЕР_1 , колегією суддів встановлено, що 28.10.1997 позивач прийнятий на роботу водієм автобуса (наказ №1 від 28.10.1997); 28.11.2002 звільнений за угодою сторін згідно ст. 36 п.1 КЗпП України (наказ №3 від 28.11.2002); 28.11.2002 позивач прийнятий на роботу водієм автобуса ЛАЗ-659 (трудовий договір №229002 від 28.11.2002); 25.11.2005 звільнений з роботи за згодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпП України. Так, у спірном рішенні про відмову у призначенні пенсії від 24.09.2024 №183450033129 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не зараховано до стархового стажу період роботи з 28.10.1997 по 28.11.2002 через виправлення в номері наказу при звільненні. До того ж, колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, за якою на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а. Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що право позивача на зарахування спірного періоду до страхового стажу не повинно бути обмежено обставинами, незалежними від нього, а саме наявність виправлень номері наказу про звільнення. Таким чином, трудовою книжкою позивача у повному обсязі підтверджено його трудову діяльність за вказаний період. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4.2 розділу 4 Порядку 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема: реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку. Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні періодів роботи до страхового стажу. Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03 червня 2021 року у справі № 127/8001/17. Щодо не зарахування періоду роботи з 28.11.2002 до 25.11.2005 через відсутність за даними в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу після липня 2000 року, який є обов`язковим з 01.07.2000 року, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду серед іншого для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Часиною першою статті 16 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI встановлено, що Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до частини другої статті 16 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб. Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI). Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб. Пунктом 4 розділу І "Загальні положення" Положення № 8-1 визначено, що Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб. Реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 5 розділу І "Загальні положення" Положення № 8-1). Згідно з пунктом 1 розділу IV "Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них" Положення № 8-1 Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені частиною третьою статті 20 Закону та частиною третьою статті 21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно із статтею 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів. За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Колегія суддів зазначає, що спірний період трудової діяльності ОСОБА_1 з 28.11.2002 року по 25.11.2005 року, підтверджується записом трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненський області не наводилось будь-яких спростувань щодо його реальності. Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Таким чином, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення, покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії. Отже, у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин, запропонувати позивачу надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що апелянтом вживались будь-які заходи, спрямовані на отримання відомостей щодо трудової діяльності ОСОБА_1 у спірний період. А саме по собі відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за вказаний період не є самостійною підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії. Позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.01.2026 по справі № 460/6126/24. Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу період навчання в Конотопській автошколі ДОСААФ з 02.02.1982 року до 17.05.1982 року, колегія суддів зазначає наступне. Судовим розглядом встановлено, що на момент навчання позивача діяв Закон УРСР "Про народну освіту" від 01 жовтня 1974 року. Відповідно до частини 1 статті 47 вказаного Закону для молоді, яка поступає на виробництво після закінчення загальноосвітньої школи, і для осіб, що працюють у народному господарстві і бажають здобути нову професію або підвищити кваліфікацію, організуються вечірні (змінні) професійно-технічні училища, а також курси, навчально-курсові комбінати та інші форми підготовки і підвищення кваліфікації безпосередньо на виробництві. Частиною 4 статті 48 згаданого вище Закону передбачалося, що особам, які пройшли навчання з нової професії або підвищили кваліфікацію безпосередньо на виробництві і успішно склали кваліфікаційний екзамен, видається свідоцтво єдиної форми про здобуту спеціальність і присвоєний розряд, клас, категорію. Відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Пунктом 8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, встановлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. На підтвердження навчання у період з 02.02.1982 до 17.05.1982 ОСОБА_1 надано копію свідоцтва № НОМЕР_2 , згідно з яким у вказаний період він навчався за програмою підготовки водія транспортних засобів категорії "С" та на випускних іспитах згідно з протоколом №14 від 12.05.1982 отримав оцінку "відмінно" із дисципліни "Будова, технічне обслуговування та правила технічної експлуатації", "відмінно" із дисципліни "Правила дорожнього руху" та "відмінно" із дисципліни "Практичне водіння". Свідоцтво №253257 підписано керівником організації, містить печатку, дату видачі 17.05.198р. та у ньому вказано про видачу посвідчення серії НОМЕР_3 . Крім того, посилання відповідача на відсутність інформації про присвоєння позивачеві кваліфікації є необгрунтованими, адже така графа як "кваліфікація" взагалі відсутня у бланку свідоцтва №253257. За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що період навчання позивача в Конотопській автошколі ДССААФ з 02.02.1982 до 17.05.1982 року має бути зарахований до страхового стажу. Стосовно дати призначення пенсії, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Як встановлено судом, 60 років (вік, з якого призначається пенсія відповідно до пункту статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV №1058-ІV) позивачу виповнилось 13.10.2024. З заявою про призначення пенсії позивач звернувся 17.09.2024, тобто за місяць до досягнення ним пенсійного віку. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що орган Пенсійного фонду України зобов`язаний призначити пенсію позивачу відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV № 1058-IV саме з 14.10.2024 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а не з дати звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, як помилково вважає заявник. Щодо позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію, а саме щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, колегія суддів зазначає наступне. Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1. Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії. Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії. Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 по справі № 480/1512/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді Я.В. П`янова В.Б. Русанова