Постанова Рівненський апеляційний суд № 559/1417/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2026 року м. Рівне Справа № 559/1417/25 Провадження № 22-ц/4815/120/26 Головуючий у Дубенському міськрайонному суді Рівненської області: суддя Макеєв С.В. Рішення суду першої інстанції ухвалено 18 вересня 2025 року в м. Дубно Дубенського району Рівненської області без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О. Ковальчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" Павленка Дмитра Олександровича на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У квітні 2025 року в суд звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (далі ТОВ "Споживчий центр") з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №24.06.2024-100000874 від 24 червня 2024 року у розмірі 14 254 гривень. Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що відповідно до умов договору позичальнику було надано кредит у розмірі 6000 гривень строком на 98 днів із фіксованою процентною ставкою у розмірі 1,35 % за один день користування кредитом. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, але відповідач зобов`язання не виконувала належним чином, у зв`язку з чим станом на 13 квітня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 14 254 гривень, яка складається 5 547,48 гривень заборгованості за тілом кредиту, за відсотками - 5670 гривень, за комісією - 36,52 гривень, за неустойкою - 3000 гривень. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 вересня 2025 року ТОВ "Споживчий центр" у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять об`єктивних доказів належності платіжного інструмента 444111*86, куди були перераховані кошти за договором кредиту № 24.06.2024-100000874 від 24 червня 2024 року, саме ОСОБА_1 . Також відсутні належні докази перерахування коштів позичальнику саме ТОВ "Споживчий центр". Окрім того, суд зазначив, що у позовній заяві вказувалося про здійснення відповідачем заходів, спрямованих на визнання боргу, а саме часткової сплати заборгованості, однак жодного доказу на підтвердження цього факту матеріали справи також не містять. На рішення суду ТОВ "Споживчий центр" через свого представника адвоката Павленка Д.О. подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставини справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про те, що кредитний договір укладено в електронній формі, яка згідно із Законом України "Про електронну комерцію" прирівнюється до письмової. Договір вважається підписаним, оскільки відповідач використав електронний підпис одноразовим ідентифікатором (код у sms-повідомленні), надісланим на його номер стільникового телефону. Крім того, під час укладення договору відповідач пройшов ідентифікацію через систему BankID Національного банку України (далі НБУ), що дозволило встановити особу позичальника, адже дані були отримані від банку-ідентифікатора після успішної багатофакторної автентифікації користувача. Усупереч твердженням суду факт видачі кредиту підтверджено квитанцією системи Liqpay, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України "Про платіжні послуги". Також зверталася увага суду на те, що згідно з постановами НБУ кредитор не мав права зберігати та зазначати повний номер платіжної картки у договорах з метою безпеки. Тому у системі відображаються лише перші шість та останні чотири цифри, що відповідає законодавчим вимогам. Оскільки ТОВ "Споживчий центр" є фінансовою установою, а не банком, воно надає кредити без відкриття рахунку. Тому надана довідка-розрахунок заборгованості є належним доказом, адже відображає всі операції, включаючи нарахування відсотків та комісій. Крім того, вказувалося про те, що відповідач здійснив шість часткових платежів на погашення заборгованості на загальну суму понад 3 500 гривень, що свідчить про визнання ним боргу та виконання умов договору. Суд знехтував засадами змагальності сторін у цивільному процесі, адже відповідач не надав жодних доказів на спростування вимог, зкрема виписки з власного рахунку, хоча обов`язок доказування покладено на обидві сторони. З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, хоча йому про це роз`яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 599 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Частиною першою ст. 1054, ст.ст. 1055, 10561 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Частиною третьою ст. 5 Закону № 675-VIII установлено, що правочин не може бути визнано недійсним у зв`язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З матеріалів справи вбачається, що 24 червня 2024 року між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферту) № 24.06.2024-100000874 шляхом обміну електронними повідомленнями, тобто підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію". Договір складався з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки та підтвердження позичальника про укладення кредитного договору. Відповідно до умов договору відповідачу було надано кредит у розмірі 6 000 гривень строком на 98 днів. Процентна ставка встановлена як фіксована незмінна у розмірі 1,35 % за один день користування кредитом. Розмір комісії за надання кредиту 15% від суми, що складало 900 гривень (а.с. 1113). Згідно з довідкою - розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 24.06.2024-100000874 від 24 червня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 склала 14 254 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 5 547,48 гривень, заборгованість за відсотками 5 670 гривень, комісія 36,52 гривень, неустойка 3 000 гривень. Проценти нараховані за період з 24 червня 2024 року по 29 вересня 2024 року (а.с. 9). У матеріалах міститься квитанція від 24 червня 2024 року про переказ 6 000 гривень, призначення платежу: видача кредиту за договором № 24.06.2024-100000874, платник "Швидкий кредит" (sgroshi.com.ua), отримувач картка/номер Visa, 444111*86 (а.с. 14). Проте суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову через відсутність доказів належності платіжного інструмента 444111*86 ОСОБА_1 , перерахування коштів відповідачу саме ТОВ "Споживчий центр", а також доказів часткової сплати заборгованості. Між тим, ця підстава для відмови в задоволенні позову є необґрунтованою. Так, із дослідженого правочину про надання кредиту видно, що він відповідає законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. З поданих позивачем документів встановлено, що при укладені кредитного договору кредитор з`ясував особу позичальника, його персональні дані, а саме серію і номер паспорту, місце реєстрації, місце роботи, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер оператора стільникового зв`язку, а також номер платіжного інструмента № НОМЕР_1 . В сукупності з цими обставинами наявну та з урахуванням наявної в матеріалах справи квитанції сервісу Liqpay АТ КБ "Приватбанк" про переказ кредитних коштів є відсутніми підстави стверджувати про невиконання кредитором відповідного обов`язку. Спонукань вважати, що кошти отримано сторонньою особою внаслідок шахрайський дій, а персональні дані ОСОБА_1 у ІТС кредитора були введені не нею особисто матеріали справи не містять. Зазначений у договорі реєстраційний номер облікової картки платника податків та адреса реєстрації відповідає даним, що отримані на запит суду з Єдиного демографічного реєстру (а.с. 21). Отже, факт виникнення кредитних відносин є очевидним і встановленим, позаяк надані позивачем докази містять інформацію про підписання договору, за яким заявлено стягнути заборгованість, електронним цифровим підписом, зокрема за допомогою одноразового ідентифікатора, вчиненим з урахуванням положень ч. ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", ч. 1 ст. 205 ЦК України. Тим паче, в ході розгляду справи не було спростовано належності позичальнику емітованого відповідним банком платіжного інструмента, який вказано при укладенні кредитного договору, а, отже, й факту зарахування обумовленої між сторонами суми кредитних коштів. За наведених обставин висновок суду попередньої інстанції про відмову в задоволенні позову через відсутність доказів, які б підтверджували переказ кредитних коштів на відповідний платіжний інструмент позичальника, є формальним і необґрунтованим. Разом з тим позов до повного задоволення не підлягає, адже щодо відповідача здійснено неправомірне нарахування передбаченої умовами кредитного договору заборгованості за неустойкою та процентів вище встановленої законодавством максимальної денної процентної ставки. Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою-другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим Законом розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнено пунктом 17, згідно з яким тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Оскільки закон набрав чинності 24 грудня 2023 року, а 2024 рік був високосним, тобто у лютому 29 днів, вказані періоди розподіляються так: перший період за максимальною денною ставкою 2,5% з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року (включно); другий період за максимальною ставкою 1,5 % з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року (включно). Із 20 серпня 2024 року почала діяти базова ставка не більше 1 % на день. Отже, обчислення заборгованості слід здійснювати, зважаючи на вказане положення законодавства. Тому є обґрунтованим нарахування первинним кредитором заборгованості за процентами з 24 червня 2024 року по 19 серпня 2024 року за обумовленою угодою відсотковою ставкою в розмірі 1,35%, а в подальшому, до 29 вересня 2024 року, за законодавчо встановленою максимальною денною відсотковою ставкою у розмірі 1% на день. При цьому, як це стверджує кредитор, позичальник здійснив йому такі сплати грошових коштів: 24 липня 2024 року - 650 гривень, 30 липня 2024 року 500 гривень, 06 серпня 2024 року - 634 гривень, 22 серпня 2024 року - 400 гривень, 06 вересня 2024 року - 400 гривень, 30 листопада 2024 року 1 000 гривень. Статтею 534 ЦК України унормовано правила черговості погашення вимог за грошовим зобов`язанням: у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 19 Закону України "Про споживче кредитування" визначено таку черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит. У разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит. Оскільки тіло кредиту становить 6000 гривень, комісія за його видачу - 900 гривень, а обліковий період - з 24 червня 2024 року по 29 вересня 2024 року, та враховуючи законодавчі обмеження щодо максимальної денної процентної ставки і заборони нарахування неустойки, тому заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ "Споживчий центр" складає 10 393 гривень. Як убачається, суд попередньої інстанції при вирішенні справи увагу на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним. Підставою для прийняття постанови про часткове задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" Павленка Дмитра Олександровича задовольнити частково. Скасувати рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 вересня 2025 року. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" 10 393 (десять тисяч триста дев`яносто три) гривні 00 копійок заборгованості. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр"; місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ 01032; код ЄДРПОУ: 37356833. Відповідач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 . Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.О. Гордійчук Н.М. Ковальчук