Постанова ККС ВС № 161/9117/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 року м. Київ справа № 161/9117/21 провадження № 51-1417 км 25 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , виправданого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 січня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №4202103000000002, щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.369 КК України. Рух справи, зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 червня 2024 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.369 КК України, та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, в зв`язку з недоведеністю в його діях складу зазначеного кримінального правопорушення. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у підбурюванні до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст.15, ч. 3 ст. 369 КК України. За висновками слідчих органів, ОСОБА_7 , будучи адвокатом, реалізуючи умисел на підбурювання свого клієнта ОСОБА_8 до надання неправомірної вигоди особі, яка займає відповідальне становище, з 16.12.2020 по 10.03.2021 шляхом умовлянь та іншим чином схилив ОСОБА_8 до надання неправомірної вигоди в сумі 1 800 доларів США, що в перерахунку за курсом НБУ становило 49937,58 грн, які останній передав адвокату ОСОБА_7 , перебуваючи в його офісі, що за адресою: Волинська обл., м. Луцьк вул. Ковельська, 1, для надання слідчому СВ Горохівського відділу поліції ГУНП у Волинській області, котрий здійснює досудове розслідування кримінального провадження №12020030070000325 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та є службовою особою, що займає відповідальне становище, за винесення постанови про призначення експертизи, а також службовим особам експертної установи, які за результатами експертизи повинні були надати висновок про порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_9 , що дозволить ОСОБА_8 стягнути кошти з останнього як винуватця дорожньо-транспортної пригоди, де потерпілим є його син ОСОБА_10 , однак виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, не закінчив злочин з причин, які не залежали від його волі, оскільки був викритий правоохоронними органами. Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала Прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог КПК України та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у цьому суді. Зазначає, що апеляційний розгляд було здійснено формально, суд належним чином не перевірив й не дав обґрунтованих відповідей на доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, про відсутність провокації, допустимість письмових доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, а саме: протоколів освідування, огляду місця події, огляду та вручення коштів, а також протоколів за результатами проведення НСРД. Крім того, в постановленій ухвалі не зазначив підстав, з яких подану скаргу сторони обвинувачення визнано необґрунтованою, а тому оспорювана ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Також попри те, що в апеляційній скарзі ставилось питання про скасування виправдувального вироку та ухвалення нового обвинувального, суд апеляційної інстанції неправомірно, всупереч приписам ст. 404 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів і не дослідивши їх порушив засади безпосередності та змагальності. На думку скаржника, допущені порушення зумовили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосовано ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України та безпідставно виправдано ОСОБА_7 за цим обвинуваченням. Позиції інших учасників судового провадження Від захисника виправданого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 надійшли письмові заперечення у яких захисник, посилаючись на необгрунтованість доводів, наведених у касаційній скарзі прокурора, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни. Аналогічну позицію висловили виправданий ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 у суді касаційної інстанції. Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити. Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі прокурора, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. Згідно зі ч. 1 ст. 412 КПК України істотним є таке порушення вимог цього Кодексу, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Мотиви Суду Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Суд апеляційної інстанції є судом вищого рівня, тому повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам. Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені, зокрема, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Отже, суд апеляційної інстанції має перевірити й проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними в справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні. Наведених вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд не дотримався. Доводи прокурора про порушення апеляційним судом засади безпосередності дослідження доказів, заслуговують на увагу. За змістом ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. Дотримання цих правил вимагається: а) якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі. Верховний Суд у своїх рішеннях вже звертав увагу на те, що принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального вироку і постановлення обвинувального вироку, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість чи невинуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд (до прикладу, постанова ВС у справі №310/879/16-к). За матеріалами справи, прокурор в апеляційній скарзі ставив питання не тільки про скасування виправдувального вироку, а й про ухвалення нового обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 , вказував на відсутність провокації тапро допустимість зібраних доказів у справі, які, на його переконання, підтверджували винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, тому просив суд апеляційної інстанції повторно дослідити докази у справі. Втім, апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора, посилаючись на те, що дана справа підпадає під категорію «справ про провокацію злочину», про що прямо зазначив у своєму рішенні. Отже, незважаючи на те, що в апеляційній скарзі прокурора йшлося про встановлення певних фактів в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, апеляційний суд без повторного дослідження доказів щодо цих фактів, в порядку ст.404 КПК України, наперед висловив свою позицію про те, що в даній справі мова йде про провокацію злочину, що не узгоджується з вимогами статті 23 КПК України, а також суперечить принципу змагальності сторін, як про те слушно йдеться у касаційній скарзі прокурора. Крім того, суд апеляційної інстанції формально підійшов до перевірки доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення про відсутність провокації. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях розробив критерії для того, щоб відрізняти провокування вчинення злочину, яке суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від дозволеної поведінки під час законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях (до прикладу, справи «Матановіч проти Хорватії», «Раманаускас проти Литви» ). Зокрема, ЄСПЛ наголошував, що перевіряючи доводи щодо провокації злочину необхідно дослідити: (1) чи існували об`єктивні підозри в тому, що обвинувачений був причетним до злочинної діяльності або схильним до вчинення кримінального правопорушення; (2) у який момент була залучена особа до конфіденційного співробітництва: до першої зустрічі з посадовцями (що може свідчити про провокацію) або після того, як посадові особи висунули їй вимоги щодо отримання неправомірної вигоди; (3) хто був ініціатором зустрічей - першої та подальших; (4) чи носили дії органів правопорядку пасивний характер, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діяли за їхніми вказівками, з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів протиправної діяльності, впливали на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений; (5) чи була особа, яка залучена до конфіденційного співробітництва, залежною від правоохоронних органів. Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, вказуючи на обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність ознак провокації, хоча і процитував у своєму рішенні критерії ЄСПЛ, однак поверхнево підійшов до дослідження цього питання. Суд апеляційної інстанції вибірково врахував певні факти щодо поведінки сторін, зазначивши, що свідок ОСОБА_8 (який був клієнтом адвоката ОСОБА_7 ) займав «ініціативну» та «домінуючу» роль, оскільки першим телефонував й ініціював зустрічі з адвокатом ОСОБА_7 , проявляючи наполегливість та активність. Попри це апеляційний суд, акцентуючи свою увагу на одному критерії щодо того хто був ініціатором зустрічей, взагалі усунувся від повної та всебічної перевірки інших критеріїв ЄСПЛ, які необхідно було дослідити у світлі конкретних обставин даного кримінального провадження та викласти власні висновки щодо цього. Також прокурор в апеляційній скарзі вказував на допущені у вироку протиріччя, зокрема на те, що суд першої інстанції одночасно дійшов двох протилежних висновків: стороною обвинувачення не надано належних, допустимих та достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.369 КК України; обвинувачений вчинив цей злочин унаслідок незаконного підбурювання з боку агента ОСОБА_8 , котрий за підтримки правоохоронних органів впливав на обвинуваченого. Колегіясуддів звертає увагу, що відповідно до практики ЄСПЛ захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення ним інкримінованих дій, але стверджує, що вчинив їх унаслідок незаконного підбурювання з боку працівників правоохоронного органу. Тому заперечення особою вчинення злочину одночасно з її заявою про провокацію цього злочину вважається непослідовними і не підпадає під категорію «справ про провокацію злочину» (справа «Берлізев проти України»). З матеріалів кримінального провадження вбачається, що сторона захисту заперечувала факт вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення та одночасно заявляла про його провокацію. За таких обставин залишається незрозумілим, чи мало місце вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення внаслідок провокації, або в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.369 КК України. Апеляційний суд, залишаючи скаргу прокурора без задоволення та, погоджуючись з вироком місцевого суду, не відреагував на вказані доводи апелянта у законний спосіб. Разом із тим, в апеляційній скарзі прокурора йшлося про те, що місцевий суд у вироку дав оцінку конкретним доказам без урахування практики Верховного Суду, однак суд апеляційної інстанції ці доводи теж проігнорував і не дав в ухвалі відповідей на них. У контексті викладеного допущені апеляційним судом порушення є істотними, оскільки вони ставлять під сумнів законність і обґрунтованість ухвали апеляційного суду, що за вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для її скасування, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Між тим, ці порушення перешкоджають дійти безспірного висновку про правильність чи неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, тому це питання має вирішити апеляційний суд за наслідками нового розгляду й ухвалити законне, обґрунтоване та належним чином вмотивоване рішення. У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434, 412,436, 438, 441,442 КПК України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню. З цих підстав Суд ухвалив: Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково. Ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3