Постанова Хмельницький апеляційний суд № 689/493/26

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 року м. Хмельницький Справа № 689/493/26 Провадження № 22-ц/820/1271/26 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Талалай О.І., секретар судового засідання Заворотна А.В. за участю: представника ОСОБА_1 адвоката Сагайдака І.Б., прокурора Ленчика В.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою директора Комунального некомерційного підприємства «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Сагайдаком Іваном Богдановичем, на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 27 березня 2026 року (суддя Кульбаба А.В., присяжні: Малецька М.Б., Степанишена М.І.). Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: У березні 2026 року директор Комунального некомерційного підприємства «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради звернувся до суду з заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку. Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 страждає на психічний розлад, а саме гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії, а її лікування та обстеження можливе тільки в умовах стаціонару. 26.03.2026 ОСОБА_1 була оглянута комісією лікарів-психіатрів КНП "ХОЗЗНПД" ХОР, яка підтвердила обґрунтованість рішення про необхідність госпіталізації хворої та лікування в умовах стаціонару, однак, під час обстеження ОСОБА_1 не дала усвідомленої згоди на госпіталізацію до психіатричного закладу. Враховуючи викладене, директор Комунального некомерційного підприємства «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради просив ухвалити рішення про подальше перебування ОСОБА_1 у психіатричному закладі. Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 27 березня 2026 року заяву задоволено. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительку АДРЕСА_1 , госпіталізовано до Комунального некомерційного підприємства "Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги" Хмельницької обласної ради у примусовому порядку терміном до 1 (одного) місяця. Головуючим суддею Кульбабою А.В. викладено окрему думку, відповідно до якої він вважає, що заява директора Комунального некомерційного підприємства «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку не підлягає задоволенню. Окремою ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 27 березня 2026 року зобов`язано Хмельницьке районне управління поліції ГУНП в Хмельницькій області забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження та забезпечити проведення дослідження фактів застосування насильства відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительці АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Сагайдака І.Б. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви. При цьому, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що відповідний висновок комісії лікарів-психіатрів ґрунтується переважно на анамнезі зі слів родичів та суб?єктивних оцінках поведінки пацієнтки, при цьому об?єктивних даних, які б підтверджували наявність реальної та безпосередньої небезпеки для себе чи оточуючих, не наведено. Зокрема, у висновку описано особливості поведінки та емоційного стану, однак відсутні конкретні факти вчинення небезпечних дій або реальних намірів їх вчинення, а також належне обґрунтування неможливості задоволення особою своїх життєвих потреб поза стаціонаром. Вважає, що подані заявником матеріали не містять достатніх, належних та допустимих доказів, які б у сукупності підтверджували наявність підстав, передбачених статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», для застосування до ОСОБА_1 примусової госпіталізації. На думку скаржниці, у даній справі судом першої інстанції ці обставини належним чином не доведені, зокрема судом не встановлено даних, що ОСОБА_1 є неспроможною самостійно задовольняти свої основні життєві потреби. Зазначає, що лише висновок комісії лікарів-психіатрів, на який послався суд, не може вважатися достатнім доказом без підтвердження іншими належними і допустимими доказами. Наголошує на тому, що показання свідків (батьків), яку були допитані судом, носять суб?єктивний характер і не підтверджують небезпечної поведінки ОСОБА_1 , як щодо себе, так і щодо інших осіб. Крім цього, суд не взяв до уваги існування «напружених» стосунків між батьками і ОСОБА_2 , підтвердженням чому є те, що під час дачі пояснень ОСОБА_1 заявила про застосування щодо неї насильства з сторони батьків, на що суд відреагував окремою ухвалою для перевірки даного факту. Вважає, що сама по собі наявність психіатричного захворювання без доведення реальної небезпеки для себе чи інших осіб або нездатності забезпечувати життєві потреби не є достатньою підставою для позбавлення особи свободи. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 заперечувала наявність будь-яких намірів вчиняти небезпечні дії, як стосовно себе так і стосовно інших, під час судового розгляду поводила себе адекватно, давала відповіді по суті поставлених судом запитань. Разом з тим, суд належної оцінки зазначеним фактам не надав, не перевірив та їх не оцінив. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Сагайдак І.Б. підтримав апеляційну скаргу. Прокурор Ленчик В.М. в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам. Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для госпіталізації ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку. Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись, виходячи з наступного. Встановлено, що 25.03.2026 ОСОБА_1 була доставлена до КНП "ХОЗЗНПД" ХОР швидкою допомогою у супроводі працівників поліції. Відповідно до висновку комісії лікарів-психіатрів КНП "ХОЗЗНПД" ХОР від 26.03.2026, ОСОБА_1 страждає на гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії, через що вона виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї та оточуючих, також безпорадність та нездатність задовольняти власні життєві потреби на рівні, який забезпечує життєдіяльність і потребує медичної допомоги, ненадання якої може завдати занчної шкоди її здоров`ю. Таким чином, ОСОБА_1 потребує госпіталізації в психіатричний стаціонар. Лікування хворої може тривати до 1 місяця. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них. Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг. Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України, за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу. Згідно з частинами першою, другою статті 340 ЦПК України, у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали. Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці. У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту е пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, особа може бути позбавлена свободи як психічно хвора, якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання. Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту е пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу. Така правова позиція викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Задовольняючи заяву про госпіталізацію ОСОБА_1 до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги щодо застосування ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», тобто, що примусова госпіталізація особи можлива лише у виняткових випадках. З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення до суду стала в тому числі і заява ОСОБА_3 (матері ОСОБА_1 ), у якій остання вказала, що ОСОБА_4 висловлювала маячні ідеї любовного змісту, протягом місяця не вживала їжу, не спала, тікала з дому, поводилась неадекватно, впізнає в перехожих знайомих. Разом з тим, заявник не надав суду достатніх належних доказів на підтвердження обставин вчинення, чи виявлення наміру вчинити ОСОБА_1 дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або доказів того, що ОСОБА_1 не спроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Оскаржене рішення суду першої інстанції фактично побудоване виключно на висновку комісії лікарів-психіатрів КНП "ХОЗЗНПД" ХОР від 26.03.2026 , тоді як, сама по собі наявність такого висновку лікарів-психіатрів при відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу у примусовому порядку. Інші обставини щодо поведінки та потенційної небезпечності ОСОБА_1 та жодні докази на підтвердження вчинення нею протиправних дій щодо себе чи будь-якої іншої особи судом не встановлені. Відповідно, без встановлення того факту, що поведінка особи є небезпечною для неї чи оточуючих, неможливо застосувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, адже, затримання особи є настільки серйозним заходом, що виправданим він є тільки у випадку, коли було розглянуто інші, менш суворі заходи, але вони виявилися недостатніми для захисту особи або суспільних інтересів, що вимагають затримання такої особи. Прямими доказами вчинення чи реального наміру вчинити дії, що являють собою небезпеку, не можуть вважатися заяви та повідомлення в правоохоронні органи щодо тих чи інших обставин, які можуть трактуватися заінтересованою особою (в даному випадку батьками) на власний розсуд. Колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй достатності та взаємозв`язку свідчили або підтверджували, що стан ОСОБА_1 є таким, який дозволяє дійти переконливого висновку про наявність безумовних підстав, встановлених законом, для надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Без встановлення того факту, що особа є безпорадною та неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або факту, що особа є небезпечною для себе та оточуючих, неможливо застосувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, що відповідає положенням статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу». Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про госпіталізацію ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги" Хмельницької обласної ради з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку. З огляду на викладене вище, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Сагайдаком Іваном Богдановичем, задовольнити. Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 27 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні заяви директора Комунального некомерційного підприємства «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 травня 2026 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: Р.С. Гринчук О.І. Талалай