Ухвала КАС ВС № 420/31594/25

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 11 травня 2026 року м. Київ справа №420/31594/25 адміністративне провадження № К/990/18104/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Чиркіна С.М., суддів Берназюка Я.О., Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі №420/31594/25 за позовом ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення матеріальної та моральної шкоди, УСТАНОВИВ: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (надалі відповідач, сільська рада), в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення чотирнадцятої сесії VIII скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 15 липня 2021 року за №258-VIII «Про передачу майна комунальної власності Затоківським ВУЖКГ до КП «Бугаз» (щодо передачі майна комунальної власності, закріпленого на праві господарського відання). - визнати протиправним та скасувати рішення чотирнадцятої сесії VIII скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 15 липня 2021 року за №278-VIII «Про затвердження актів приймання-передавання майна комунальної власності від Затоківського ВУЖКГ до КП «Бугаз». - стягнути із Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області у відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, 72590,85 (сімдесят дві тисячі п`ятсот дев`яносто 85 коп.) грн. - стягнути із Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області у відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, 336315,00 (триста тридцять шість тисячі триста п`ятнадцять) грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.11.2025, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2026, відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 21.04.2026, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі №420/31594/25; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Скаржник покликається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також на пункт 3 частини 4 статті 328 Цього Кодексу. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано - абзац 11 статті 1, частину 3, 6 статті 8, статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 № 88 (в редакціях, що діяли на момент прийняття Відповідачем спірних рішень) - щодо обов`язковості оформлення первинних документів, зокрема актів приймання- передавання майна; - пункт 7 розділу І Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затверджене Наказом Міністерства фінансів України 02.09.2014 № 879 ( в редакції, що діяла на момент прийняття відповідачем спірних рішень) щодо обов`язковості проведення інвентаризації перед передачею майна; - положення глави 7 Цивільного кодексу України щодо створення, діяльності, припинення юридичних осіб та правонаступництва; - частину 8 статті 19, частину 4 статті 62; статі 66-67, частину 1-4 статті 78 ГК України (в редакції, що діяла на момент прийняття Відповідачем спірних рішень) - щодо правового режиму комунального комерційного підприємства як суб`єкта господарювання та балансоутримувача майна комунальної власності на праві господарського відання; - статтю 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо вимог до доведення актів органів місцевого самоврядування до відома та умов їх застосування. Так, скаржник стверджує, що суди не надали оцінки ключовим доводам позивача, не зазначили мотивів їх відхилення, фактично проігнорували істотні для справи обставини, зокрема - відсутність актів приймання-передавання майна, відсутність проведення інвентаризації, відсутність доказів фактичного переходу майна, відсутність правонаступництва КП «БУГАЗ» щодо Затоківського ВУЖКГ. Також скаржник зазначає про порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, зокрема, вказує, що судами: - не витребувано у відповідача та не досліджено ключові докази у справі - акти приймання-передавання майна комунальної власності, які мали бути складені на виконання спірних рішень Відповідача та підписані уповноваженими представниками Затоківського УЖКГ та КП «БУГАЗ» (за наявності таких); - не витребувано у відповідача та не досліджено підстави, мотиви та доцільність прийняття відповідачем спірних рішень про передачу майна комунальної власності від підприємства зі значною матеріально-технічною базою та статутним капіталом (Затоківського ВУЖКГ) до КП «БУГАЗ» (якев фактично не має матеріальної бази (КП «БУГАЗ» і статний капітал у 1000,00 грн.); - не встановлено фактичних обставин щодо реального здійснення передачі майна комунальної власності (чи відбулася така передача взагалі); - не досліджено питання наявності або відсутності правонаступництва між Затоківським ВУЖКГ та КП «БУГАЗ»; - не надано оцінки обставинам продовження здійснення господарської діяльності Затоківським ВУЖКГ у звичайному режимі після 15.07.2021 року; - не враховано, що Затоківське ВУЖКГ до теперішнього часу не припинено як юридична особа, не перебуває у стані припинення та має значний статний капітал. Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Зміст наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Скаржник в касаційній скарзі зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не повно дослідили обставини справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Колегія суддів наголошує, що згідно з частинами 1,2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Проте доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Водночас щодо доводів скаржника про не встановлення всіх обставин справи та відсутність оцінки доказів колегія суддів зазначає, що судами зокрема було встановлено, що відповідно до електронних матеріалів справи, 15.07.2021 чотирнадцята сесія VIII скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області прийняла рішення №278-VIII «Про затвердження актів приймання-передавання майна комунальної власності від Затоківського ВУЖКГ до КП «Бугаз» яким вирішила:

1. Доручити сільському голові затвердити акти приймання-передачі майна комунальної власності, переданого Затоківським ВУЖКГ до КП «Бугаз»;

2. Затоківському ВУЖКГ (Турманідзе 3.3.) - здійснити відповідні дії щодо списання переданого за актом прийому-передавання КП «Бугаз» майна з балансу;

3. КП «Бугаз» ( ОСОБА_2 ): з - зарахувати на баланс майно, зазначене в Додатку №1, залишок палива згідно листа від 15.07.2021 №1507-1 та внести відповідні зміни до бухгалтерського обліку; 4. призначити керуючою компанію з водопостачання та водовідведення на території Кароліно-Бугазької ТТ Комунальне підприємство «Бугаз». В свою чергу перевіркою змісту підстави касаційного оскарження (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України) встановлено, що скарга позивача містить посилання на норму права щодо якої, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду та скаржником не зазначено, в чому полягає неправильне застосування судами зазначеної норми права та який саме правовий саме правовий висновок необхідно сформулювати, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, вирішення якої, шляхом формулювання позиції Верховним Судом, може мати фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становити значний суспільний інтерес. Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є, зазначення норми права, яка була неправильно застосована судами першої та (або) апеляційної інстанцій щодо якої відсутній висновок Верховного Суту, а також обґрунтування у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна застосовуватися. Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження. Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить. Так, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи, вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення. Фактично скаржник вимагає здійснити переоцінку обставин, встановлених судами попередніх інстанцій. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, - УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі №420/31594/25 за позовом ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С.М. Чиркін Судді Я.О. Берназюк Н.В. Шевцова