Ухвала КАС ВС № 280/4090/25

УХВАЛА 12 травня 2026 року м. Київ справа №280/4090/25 адміністративне провадження № К/990/10959/26 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Загороднюка А.Г., суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 280/4090/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної державної адміністрації, Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Запорізької обласної державної адміністрації, Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації, в якому просила: -визнати бездіяльність Запорізької обласної державної адміністрації, Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації протиправною; -зобов`язати Запорізьку обласну державну адміністрацію, Департамент інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації внести повні дані до електронної трудової книжки позивача за період роботи з 30 червня 2021 року моменту незаконного звільнення до 19 червня 2024 року фактичного поновлення на посаді, та подати всі дані для правильного обліку його трудового та страхового стажу до Пенсійного фонду України, Державної податкової служби України, з метою приведення у відповідність відомостей, що не приймаються через електронний кабінет платника податків та для приведення у відповідність Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; -стягнути з Запорізької обласної державної адміністрації, Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 600000,00 гривень. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Департамент інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації з урахуванням викладеного у листі Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради від 18 листопада 2024 року за №01-25/01/2245 вжити заходи щодо внесення повних даних до електронної трудової книжки ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року до 18 червня 2024 року та подачі всіх даних для правильного обліку її трудового та страхового стажу до Пенсійного фонду України, Державної податкової служби України, з метою приведення у відповідність відомостей та Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації судові витрати по сплаті судового збору у сумі 968 гривень 96 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 03 лютого 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 280/4090/25. Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 280/4090/25 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. 10 березня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 280/4090/25. Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2026 року визнано неповажними, вказані ОСОБА_1 , підстави для поновлення строку на касаційне оскарження. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 280/4090/25 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції: уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України); клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів. Роз`яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів у встановлений судом строк у відкритті касаційного провадження буде відмовлено, а в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк касаційну скаргу - повернуто. 07 квітня 2026 року до Верховного Суду від скаржника надійшла уточнена касаційна скарга та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. У зв`язку із перебуванням судді Соколова В.М. з 06 квітня 2026 року по 11 квітня 2026 року (Наказ від 24 березня 2026 року №724/0/6-26) у відпустці, з 02 травня 2026 року по 10 травня 2026 року (Наказ від 29 квітня 2026 року №1382/0/6-26) у відрядженні та судді Загороднюка А.Г. з 13 квітня 2026 року по 20 квітня 2026 року (Наказ від 25 березня 2026 року №758/0/6-26) у відпустці, з 02 травня 2026 року по 10 травня 2026 року (Наказ від 29 квітня 2026 року №1385/0/6-26) у відрядженні, питання щодо відкриття провадження у справі вирішується колегією суддів після усунення всіх обставин, які перешкоджали вирішенню цього питання. Дослідивши зміст уточненої касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до категорії справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність обставин, наведених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання. Разом з тим, твердження скаржника, що тривале невиконання судових рішень органами державної влади не є поодиноким випадком, а має системний характер, що створює ризик виникнення аналогічних спорів у значної кількості осіб, суд відхиляє, оскільки автором касаційної скарги не наведено різної судової практики при вирішенні подібних спорів, яка би свідчила про наявність потреби у формуванні відповідного правового підходу. Зокрема, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність згаданих вище обставин, позаяк, скаржник належним чином не обґрунтував фундаментальність значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків. Порушуючи перед касаційним судом питання про перегляд судового рішення, яке за загальним правилом не підлягає оскарженню, скаржник має переконливо продемонструвати в чому полягає особливий, тобто вагоміший за звичайний, характер саме цієї конкретної справи саме для цієї конкретної сторони. Іншими словами, скаржник має довести чому вказаний випадок є винятком із загального правила і справа, що не підлягає касаційному перегляду, має бути переглянута. На думку колегії суддів, у розглядуваному випадку скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Натомість аргументи скаржника зводяться до незгоди із судовим рішенням. Зокрема, твердження скаржника щодо того, що справа виходить за межі звичайного індивідуального спору та стосується ситуації, в якій особа, навіть реалізувавши право на судовий захист та домігшись виконання судового рішення фактично не отримує повного відновлення своїх прав, а наслідки порушення набувають системного та довготривалого характеру є припущенням та ґрунтується на суб`єктивному визначенні позивачкою меж відновлення її порушеного права. Відтак, твердження позивачки про те, що справа становить виняткове значення для неї (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів. При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа становить виняткове значення для позивачки є необґрунтованими. Натомість, доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Суд, зазначає, що переглядаючи справу У касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх. Скаржник у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. КАС України передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися у касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків. Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити випадки, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України. Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності відповідно до підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. З наведеного убачається, що скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 30 березня 2026 року про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування підстав допуску скарги до касаційного перегляду, передбачених приписами частини п`ятої статті 328 КАС України, відтак, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, установлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. За таких обставин касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала. Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 280/4090/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної державної адміністрації, Департаменту інфраструктури та промисловості Запорізької обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції у порядку, установленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов