Ухвала КАС ВС № 200/5687/25

УХВАЛА 12 травня 2026 року м. Київ справа №200/5687/25 адміністративне провадження № К/990/18799/26 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Загороднюка А.Г., суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно; -зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 85 927,84 гривень із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»; -визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2025 року включно; -зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 гривень в місяць за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2025 року включно у загальній сумі 387 862,13 гривень відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців». Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) щодо нарахування ОСОБА_1 поточної індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно без застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січень 2008 року, в загальній сумі, яка становить менше 85 927,84 гривень та невиплати її йому у зазначеній сумі. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) провести перерахунок ОСОБА_1 поточної індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, шляхом нарахування та виплатити її із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січень 2008 року, у загальній сумі 85 927,84 гривень з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно та з 01 січня 2024 року по 28 травня 2025 року включно відповідно до абзаців 4 - 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно та з 01 січня 2024 року по 28 травня 2025 року включно із застосуванням абзаців 4 - 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, а саме в розмірі 1 352,87 гривень в місяць - у загальній сумі 101 334,33 гривень, з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 задоволено частково. Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 та військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 200/5687/25 - змінено, внаслідок чого абзаци третій та п`ятий резолютивної частини доповнено висловом: «із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 200/5687/25 - залишено без змін. 24 квітня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просив скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року, постановити рішення яким зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно та з 01 січня 2024 року по 28 травня 2025 року включно із застосуванням абзаців 4 - 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, а саме в розмірі 4462,83 грн. в місяць у загальній сумі 334 280,36 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставою касаційного оскаржуваних рішень скаржник вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права (абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078) щодо права на індексацію-різниці без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі №560/13302/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 03 травня 2023 року у справі №160/10790/22, від 09 травня 2023 року у справі №120/2234/22-а, від 09 травня 2023 року у справі №400/12702/21, від 09 травня 2023 року у справі №560/538/22, від 09 травня 2023 року у справі №580/8769/21, від 27 липня 2023 року у справі №160/12028/22, від 03 серпня 2023 року у справі №420/23183/21, від 15 серпня 2023 року у справі №580/9339/21, від 15 серпня 2023 року у справі №400/3784/22, від 15 серпня 2023 року у справі №520/1800/22, від 17 серпня 2023 року у справі №160/4155/22, від 17 серпня 2023 року у справі №580/3967/22, від 28 серпня 2023 року у справі №420/17338/22 (прийнято рішення по суті спору), від 07 вересня 2023 року у справі №480/5766/22, від 07 вересня 2023 року у справі №160/16084/22, від 07 вересня 2023 року у справі №420/12787/22, від 26 вересня 2023 року у справі №200/4531/22, від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 02 листопада 2023 року у справі №420/21528/21, від 09 листопада 2023 року у справі №420/4325/23, від 09 листопада 2023 року у справі №420/3131/22, від 29 листопада 2023 року у справі №480/13752/21, від 29 листопада 2023 року у справі №420/14978/22, від 30 листопада 2023 року у справі №420/616/23 (прийнято рішення по суті спору), від 06 грудня 2023 року у справі №160/16075/22, від 21 грудня 2023 року у справі №420/10945/22, від 18 січня 2024 року у справі №580/1056/22, від 24 січня 2024 року у справі №200/11549/21, від 24 січня 2024 року у справі №400/8139/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/15395/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 31 січня 2024 року у справі №320/12968/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/9152/21, від 05 лютого 2024 року у справі №360/383/23, від 21 березня 2024 року у справі №160/13277/22, від 03 квітня 2024 року у справі №420/8465/23, від 04 квітня 2024 року у справі №160/4155/22 (прийнято рішення по суті спору), від 10 квітня 2024 року у справі №200/564/23 (прийнято рішення по суті спору), від 11 квітня 2024 року у справі №160/11742/22, від 11 квітня 2024 року у справі №420/14952/22, від 18 квітня 2024 року у справі №280/4812/23, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 14 травня 2024 року у справі №420/4659/23, від 23 травня 2024 року у справі №160/15411/23 (прийнято рішення по суті спору), від 28 травня 2024 року у справі №160/14683/23 (прийнято рішення по суті спору), від 30 травня 2024 року у справі №200/2737/21-а, від 06 червня 2024 року у справі №280/4745/23, від 11 червня 2024 року у справі №420/16902/22, від 12 червня 2024 року у справі №140/1601/23, від 26 червня 2024 року у справі №520/16852/21, від 27 червня 2024 року у справі №440/1497/22, від 27 червня 2024 року у справі №580/602/22, 57. від 28 червня 2024 року у справі №200/2319/23, від 02 липня 2024 року у справі №420/14105/20, від 02 липня 2024 року у справі №520/9896/2020, від 10 липня 2024 року у справі №380/21613/21, від 10 липня 2024 року у справі №360/727/23, від 25 липня 2024 року у справі №280/5666/22, від 31 липня 2024 року у справі №200/4613/22, від 15 серпня 2024 року у справі №620/7524/23, від 19 вересня 2024 року у справі №400/7201/21, від 19 вересня 2024 року у справі №400/2015/22, від 10 жовтня 2024 року у справі №360/1086/23, від 24 жовтня 2024 року у справі №580/3369/22, від 24 жовтня 2024 року у справі №560/16954/21, від 24 жовтня 2024 року у справі №420/13056/21, від 24 жовтня 2024 року у справі №320/14116/21, від 31 жовтня 2024 року у справі №420/21242/21, від 08 листопада 2024 року у справі №420/24634/21, від 08 листопада 2024 року у справі №200/5940/23, від 08 листопада 2024 року у справі №420/24642/21, від 08 листопада 2024 року у справі №200/16532/21, від 15 листопада 2024 року у справі №200/11548/21, від 19 грудня 2024 року у справі №420/11410/23, від 06 лютого 2025 року у справі №620/7282/22, від 19 лютого 2025 року у справі №420/2653/24, від 11 квітня 2025 року у справі №620/7745/23, від 11 квітня 2025 року у справі №620/13468/23, від 03 червня 2025 року у справі №600/1889/24-а, від 24 липня 2025 року у справі №320/12984/21, від 11 вересня 2025 року у справі №420/3133/22, від 24 вересня 2025 року у справі №120/2235/22-а, від 25 вересня 2025 року у справі №320/15393/21, від 29 грудня 2025 року у справі №560/12915/23, від 25 лютого 2026 року у справі №420/4319/23, від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 07 грудня 2023 року у справі №360381/23.. Поряд із цим суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Слід зауважити, що невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі). Скаржник у касаційній скарзі наводить доводи про те, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі № 200/5687/25 не відповідає нормам матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню у частині визначення суми індексації-різниці грошового забезпечення. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не застосував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. Водночас доводи касаційної скарги не містять належного обґрунтування неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не визначено чітко, які саме норми права із урахуванням чинного у спірний період законодавчого регулювання спірних правовідносин, неправильно застосовано судом апеляційної інстанції у цій справі щодо виплати індексації-різниці грошового забезпечення та не вказано, у яких саме наведених у касаційній скарзі справах та який висновок сформував Верховний Суд у контексті доводів скаржника щодо незгоди із рішенням судів попередніх інстанцій про обрахунок суми індексації-різниці в означеній частині рішення. Поряд із цим, як зазначено вище, невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду висновків судів попередніх інстанцій матиме місце у разі розгляду судами справи за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин та незастосування судами попередніх інстанцій висновків суду касаційної інстанції й ухвалення протилежних рішень саме щодо суті заявлених вимог із застосуванням норми права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі). Однак скаржник не наводить висновків Верховного Суду викладених у наведених у касаційній скарзі постановах, які суд апеляційної інстанції у цій справі № 200/5687/25 не урахував, по-іншому застосувавши норми права ніж роз`яснив суд касаційної інстанції у наведених скаржником справах щодо права на отримання індексації-різниці саме за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 28 травня 2025 року з урахуванням змін законодавства, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Натомість наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду не містять висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно нарахування та виплати індексації-різниці у періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 28 травня 2025 року, як про це стверджує касатор, обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Касаційна скарга не містить мотивів, стосовно того, які конкретно правові норми у межах спірних правовідносин суди першої та апеляційної інстанції застосували неправильно або не застосували всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним саме у зазначених скаржником постановах, які (висновки) б стосувалися питання застосування конкретних правових норм Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи, що справа № 200/5687/25 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт. Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. У касаційній скарзі позивач посилається на наявність підстав визначених підпунктами «а», «б» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальну значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа очевидно становить значний суспільний інтерес. Крім того скаржник стверджує, що позбавлений можливості спростувати обставини встановлені в оскаржуваному рішенні суду у справі № 200/5687/25, подавши нову позовну заяву, оскільки при розгляді саме цієї справи розглядається право позивача на отримання індексації-різниці грошового забезпечення, що не може бути повторно розглянуто у новій справі, оскільки предмет розгляду буде тотожним предмету у цій справі. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано. Водночас аналіз ухваленого у цій справі судового рішення і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у такій категорії адміністративних справ. При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Посилання на наявність обставин, передбачених підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не містять достатніх обґрунтувань, позаяк скаржник не зазначає при розгляді якої справи він хоче спростувати встановлені в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції обставини, проте позбавлений такої можливості. На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції. Касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, прийняте у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судовому рішенні суду попередньої інстанції обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіА.Г. Загороднюк В.М. Соколов Л.О. Єресько