Постанова 4850 № 200/9721/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 року справа №200/9721/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 5 лютого 2026 року у справі № 200/9721/25 (головуючий І інстанції Куденков К.О.) за позовом Матвійчук Наталії Євгеніївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : Матвійчук Наталія Євгеніївна в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) про: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 23.06.2017 відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням з 01.01.2015 місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплати індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 23.06.2017 з визначенням з 01.01.2015 місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 року; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої частиною другою статті 15 Закону №2011-ХІІ, з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплати одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням індексації грошового забезпечення у розмірі 3730,06 грн та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 5 лютого 2026 року позов задоволений частково: - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 23.06.2017 відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із визначенням з 01.01.2015 місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; - зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 23.06.2017 із визначенням з 01.01.2015 місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 року; - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889; - зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням раніше виплачених сум; - в іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду; ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову через порушення норм матеріального та процесуального права. Щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 апелянт зазначив, що в силу вимог ст. 58 Конституції України, в якості підстави для зміни «базового місяця», нова редакція Порядку № 1078, визначає зміну тарифних окладів, яка відбулась після 01.12.2015 (після набрання чинності новою редакцією пункту 5 Порядку №1078). Оскільки ж в період з 01.12.2015 по 01.03.2018 розміри тарифних окладів не змінювались, а зміна тарифних окладів, на яку посилається позивач відбулась в минулому до 01.12.2015, підстави для зміни місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення («базового місяця») є відсутніми. Порядок № 1078 ніколи не передбачав повернення до раніше встановлених «базових місяців», а передбачав лише поточну зміну «базового місяця» через зміну розмірів доходів. Щодо одноразової грошової допомоги при звільненні, то, на думку апелянта, враховуючи норми Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України № 73, додаткова грошова винагорода передбачена постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889 не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат, в тому числі і грошової допомоги на оздоровлення. Відповідач правомірно не врахував при виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої частиною другою статті 15 Закону №2011-ХІІ, індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №

889. Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив відмовити у її задоволені. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду». За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3). Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України). Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України). За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву позивача на апеляційну скаргу відповідача, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, виходячи з наступного. Відповідно до тимчасового посвідчення офіцера запасу № 33 від 13.07.2017 позивач проходив військову службу з 06.11.2002 по 23.06.2017. За довідкою відповідача від 30.12.2025 № 4363 позивач з 27 липня 2007 по 23 червня 2017 року проходив військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 . За довідкою-розрахунком від 04.12.2025 № 09/102126/25-Вн індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.09.2014 по 23.06.2017, у спірний період з 01.01.2015 по 23.06.2017 позивачу не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Базовий місяць для нарахування індексації - вересень 2014, червень 2015, липень 2016, січень 2017, березень 2018 року, згідно "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою КМУ №1078 від 17 липня 2003 року. Вищезазначене також підтверджується довідкою відповідача від 19.12.2025 № 09/110337/25-Вн. Відповідно до архівних відомостей щодо грошового забезпечення позивача у червні 2017 року йому нараховано 64085 грн допомоги при звільненні. Також, позивачу з січня 2017 року по червень 2017 року нараховувалася винагорода за Постановою КМУ №

889. З довідки ВЧ НОМЕР_1 № 09/110338/25-Вн вбачається, що під час розрахунку суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби не була врахована індексація грошового забезпечення і винагорода за Постановою КМУ №

889. Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне. За частинами 2 і 3 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. За статтею 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII Про індексацію грошових доходів населення (далі Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). За частинами 1 і 6 ст. 5 цього Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. За ч. 1 ст. 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. За п.п. 4, 5 і 6 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Пунктом 10-2 Порядку № 1078, який застосовується з 01.10.2015, установлено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник. За нормами п. 10-1 Порядку № 1078, у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 (який застосовувався до 01.12.2015), було передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу. Тобто, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18 зазначив, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації. Суд звертає увагу, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачці індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації. Відповідач зазначає лише про відсутність відповідного фінансування на виплату індексації грошового забезпечення. За ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00). Реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Суд враховує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. В рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Суд дійшов висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17. Суд зазначає, що пункт 10-2 Порядку № 1078, викладений в новій редакції постановою КМУ № 1013 від 09.12.2015, якою, у тому числі, внесені зміни: поширено його положення для новоприйнятих працівників з 1 грудня 2015 року. Тобто, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. За змістом постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб вбачається, що з січня 2008 року не відбувалася зміна посадового окладу позивача. Тому позивач має право на проведення індексації його грошових доходів, виходячи з базового місяця січня 2008 року. Відтак позовні вимоги щодо індексації грошового забезпечення позивача підлягають задоволенню. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про: - визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 23.06.2017 відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із визначенням з 01.01.2015 місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; - зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 23.06.2017 із визначенням з 01.01.2015 місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 року. Щодо нарахування і виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, апеляційний суд враховує наступне. За частиною 2 ст. 15 Закону № 2011-XII передбачено виплату військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, одноразової грошової допомоги. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, яка була чинною під час проходження позивачем військової служби, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), зокрема, з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Велика Палата у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 зазначила, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили. Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу. Ураховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови №889, а не інструкцій №595 та

550. Нормами Закону № 2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. З наведених мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції №260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди. Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що погоджується із судом першої інстанції у тому, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону № 2011-ХІІ, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, є протиправними, а тому відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок та виплату позивачці грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою №

889. Як було встановлено, судом у червні 2017 року позивачу нараховано 64085,00 грн допомоги при звільненні. Отже, під час обчислення розміру грошової допомоги при звільненні повинна була враховуватися додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889, яка також виплачувалася позивачу. Як було зазначено, згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2021 року у справі № 620/561/20 зазначив, що індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід`ємною складовою частиною грошового забезпечення. Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні. Отже, під час обчислення розміру грошової допомоги при звільненні повинна враховуватися індексація грошового забезпечення. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про: - визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889; - зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 перерахувати і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням раніше виплачених сум Апеляційний суд не застосовує висновки Верховного суду, на які посилаються апелянти, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи. Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Щодо судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 рішення суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У той же час, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України та на предмет неминучості - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, суд зазначає наступне. За приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Представник позивача надав заяву від 18.03.2026 року про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20000 грн. До заяви надано: - копію договору про надання правничої (правової) допомоги №31/25 від 2 грудня 2025 року; - копію квитанції від 06.03.2026; - копію додаткової угоди б/н від 04.03.2026 до договору №31/25 від 2 грудня 2025 року, за якою гонорар адвоката за надані юридичні послуги в суді апеляційної інстанції складає 20000 грн; - копія акту наданих послуг б/н від 06.03.2026 до договору №31/25 від 2 грудня 2025 року із зазначенням переліку та вартості послуг на загальну суму 20000 грн. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що узгоджується з правовим висновком в постанові Верховного суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18. Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката в рамках розгляду даної справи. Крім того, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Судом враховано правову позицію в постанові Об`єднаної палати Верховного суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. Відповідачем надано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до 0,00 грн, в якому, зокрема, посилався на наступне. Апелянт заперечує проти задоволення заяви позивача про компенсацію витрат на правову допомогу оскільки вважає їх необґрунтованими, несумісними з виконаною роботою та такими, що є не пропорційними до предмету спору. Позивач, у порушення ч. 4 ст. 134 КАС України, не надав детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є необхідний для визначення розміру витрат на правничу допомогу. Відсутність детального опису робіт (послуг), виконаних адвокатом, зокрема з зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під питання, чи є розмір таких витрат обґрунтованих і пропорційним предмету спору. Представником позивача подано заяву на клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому просив суд доводи, викладені відповідачем у клопотанні про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, вважати необґрунтованими та задовольнити заяву про стягнення витрат з відповідача у повному обсязі, зокрема, посилався на наступне. Згідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до рішення Ради адвокатів Харківської області від №13/1/7 від 21.07.2021 встановлено рекомендовані ставки гонорару адвоката, відповідно до якого зокрема консультація усна з вивченням документів клієнта складає від 0,5 мінімальної заробітної плати (від 4323,50 грн), складання адвокатського запиту від 0,25 мінімальної зарплати (від 2161,75 грн), складання позовної заяви у справах по КАСУ рекомендовано від 1 мінімальної заробітної плати (від 8647,00 грн), заперечення, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив від 0,5 мінімальної заробітної плати (від 4323,50 грн), в суді апеляційної інстанції від 2 мінімальних заробітних плат (від 17 294,00грн) + 1 мінімальна зарплата за один судодень. В даній справі гонорар адвоката в суді складає 20000,00 грн: усне консультування Клієнта - 1000,00 грн, ознайомлення з архівними відомостями про грошове забезпечення Клієнта - 3000,00 грн, ознайомлення з судовою практикою Верховного Суду з предмету оскарження - 1000,00 грн, складання та направлення до суду відзиву на апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 у справі № 200/9721/25 - 10000,00 грн, складання та направлення до суду заперечення на клопотання військової частини НОМЕР_1 про зменшення судових витрат у справі № 200/9721/25 - 4000,00 грн. Зазначений розмір гонорару є співмірним із складністю справи та наданою адвокатом правничою допомогою. Розмір гонорар є цілком розумним, не є завищеним та відповідає рекомендаціям Ради адвокатів Харківської області, в деяких позиціях є навіть заниженим. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони». Крім цього, таку позицію викладено в постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №922/1350/18. В той же час відповідачем фактично надано заяву про відмову у задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат повністю, що не можна вважати клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Фактично відповідач наполягає на тому, щоб адвокат виконував свою роботу безкоштовно, не обґрунтовуючи правомірність використання безкоштовної праці в Україні. Відповідачем не наведено обґрунтованих доводів зменшення суми витрат, з урахуванням можливості їх уникнути, виконавши вимогу закону щодо обов`язковості висновків Верховного Суду для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Щодо надання детального опису робіт (послуг) з зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, то Касаційний адміністративний суд у постанові від 23.01.2025 у справі №240/32993/23 зробив висновок, що є допустимим обґрунтоване зазначення в акті виконаних адвокатом робіт лише вартості всього обсягу виконаної ним роботи, без прив`язки такої роботи до її погодинної або фіксованої вартості. Враховуючи викладене, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням часткового задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, а також відповідає об`єму наданих послуг, розмір витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 10000 грн. Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення суду. Керуючись ст. ст. 139, 143, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 5 лютого 2026 року у справі № 200/9721/25 за позовом Матвійчук Наталії Євгеніївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10000 грн (десять тисяч гривень). Повний текст постанови складений 12 травня 2026 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв