Постанова 4813 № 522/22044/24

Номер провадження: 22-ц/813/2251/26 Справа № 522/22044/24 Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.03.2026 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Ковтун Ю.І. 16 жовтня 2025 року у м. Одеса, - встановила: У листопаді 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в якій позивач просила розірвати шлюб між сторонами, зареєстрований 08 жовтня 2005 року Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №

282. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спільне життя сторін не склалося у зв`язку із різними поглядами на сімейне життя, що поступово призвело до того, що сторони стали зовсім чужими людьми. Можливості зберегти сім`ю не має. Шлюбні відносини та ведення спільного господарства припинено з липня 2023 року. Позивачка на примирення не погоджується та вважає, що збереження шлюбу суперечить її інтересам. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 08 жовтня 2005 року Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 282, розірвано. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: судом надано недостатньо часу для примирення сторін; відповідач переконаний у можливості збереження сім`ї; інтереси позивачки в суді першої інстанції представляв адвокат, сама ОСОБА_2 у жодне судове засідання не з`явилась що, на думку апелянта, не дало можливості суду почути позицію останньої. Сторони про розгляд справи на 10 березня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явився ОСОБА_1 . Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, сторони зареєстрували шлюб 08 жовтня 2005 року у Першому Приморському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, про що складено актовий запис № 282, що підтверджено повторним свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 (а.с. 5). Від шлюбу сторони мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено відповідними свідоцтвами про народження Серії НОМЕР_2 від 03 червня 2009 року та Серії НОМЕР_3 від 03 червня 2009 року (а.с. 6, 7). Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що спільне господарство сторони не ведуть, шлюбні відносини між сторонами припинені, можливість їх відновлення втрачена, а відтак, подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе. Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. В п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Згідно ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Згідно зі ст. 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що поняття «моральні засади суспільства» діючим законодавством не визначено, а тому при вирішення питання, чи не буде надання часу на примирення суперечити моральним засадам суспільства, суд застосовує положення ст. 24 Сімейного кодексу України, яке закріплює вільну згоду жінки та чоловіка на шлюб та заборону примушування жінки та чоловіка до шлюбу. Здійснення судом заходів до примирення подружжя, у тому числі надання сторонам строку на примирення, є правом суду, а не обов`язком. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30 травня 2019 року у справі № 442/6319/16-ц та від 11 червня 2019 року у справі № 605/434/18. Статтею 2 ЦПК України визначено, що розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад цивільного судочинства. У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 зазначено, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Вивчивши надані сторонами та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується із доводами позовної заяви ОСОБА_2 про неможливість збереження шлюбу, який вже носить формальний характер, оскільки сторони подружні відносини припинили та спільного господарства не ведуть, що суперечить правам та інтересам позивача, і вказані обставини є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 . Згідно ст. 18 ч. 2 п. 3, ст. ст. 51, 56 ч. 3, ст. 110 ч. 1 СК України, дружина і чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі, є право на припинення шлюбних відносин шляхом пред`явлення до суду позову про розірвання шлюбу одним із подружжя. Враховуючи викладене та задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. У даному випадку, позивач ОСОБА_2 категорично наполягала на розірванні шлюбу, що передусім свідчить про її сформоване бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем. Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його правомірні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону. Колегія суддів також приймає до уваги, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач ОСОБА_2 виявила бажання зберегти шлюб, і навпаки, остання наполягала на його розірванні. Заява про відмову від позовних вимог від ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не надходила. Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про нібито вжиття сторонами заходів для збереження шлюбу є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про ненадання судом подружжю шестимісячного строку для примирення. Так, системний аналіз ст. 51 Конституції України, ст. ст. 111, 112 СК України, ст. ст. 2, 240, п. 4 ч. 1 ст. 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що заходи для примирення подружжя вживаються судом за таких умов: це не суперечить моральним засадам суспільства; існують об`єктивні обставини, які свідчать, що такі заходи можуть бути дієвими, тобто такими, що можуть призвести до примирення сторін; застосовані заходи для примирення подружжя, якщо вони мають наслідком зупинення провадження у справі, не повинні суперечити загальним засадам цивільного судочинства та не порушувати розумність строків розгляду справ. При цьому закріплена у ст. 111 СК України норма права є диспозитивною, тому суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства, а за обставинами справи існує реальна можливість примирення сторін. Оскільки суд не може формально застосовувати інститут примирення подружжя, тому, вирішуючи клопотання відповідача про надання строку на примирення, суд надає оцінку наступним обставинам: строк, який сплинув із моменту пред`явлення позову про розірвання шлюбу до ухвалення судового рішення (який, у даному випадку, становив 13 місяців); відсутність доказів, які свідчать про можливість примирення сторін. Таким чином, колегія суддів приймає до уваги неможливість примирення сторін, враховуючи заперечення сторони позивача, яка у позовній заяві висловила свою категоричну позицію щодо наявності підстав для розірвання шлюбу та неможливості збереження сім`ї, оскільки сімейне життя між сторонами у справі не склалося, вони тривалий час не проживають разом, спільного побуту не ведуть. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для надання сторонам у справі строку для примирення та збереження сім`ї. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідач, з урахуванням інтересів дітей, має на меті збереження сім`ї, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, а відтак, сам лише факт наявності у сторін спільної дитини не може бути правовою підставою для відмови у задоволенні позову про розірвання шлюбу. Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта, що у ст. 141 СК України встановлено, що мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу. Колегія суддів також зауважує, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є достатньою підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, які мають виключно добровільний характер з обох сторін, і не може бути примушений до їх збереження. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що інтереси позивачки в суді першої інстанції представляв адвокат, сама ОСОБА_2 у жодне судове засідання не з`явилась що, на думку апелянта, не дало можливості суду почути позицію останньої, то колегія суддів не приймає такі доводи до уваги, оскільки особа має невід`ємне право користуватися послугами представника, матеріали справи містять достатньо доказів для правильного її вирішення, а явка ОСОБА_2 до суду першої інстанції не визнавалась судом обов`язковою. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2025 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 08 травня 2026 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді Л.М. Вадовська О.М. Таварткіладзе