Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/9774/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/9774/25 Головуючий в 1 інст. Козлова Н.Ю. Провадження №33/807/538/26 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 квітня 2026 року місто Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 2 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік, стягнуто судовий збір,- В С Т А Н О В И В: Відповідно до оскаржуваної постанови, суддя суду першої інстанції встановив, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення, 11 листопада 2025 року о 00:03:00 год. м. Запоріжжі вул. Гребельна 2, водій ОСОБА_1 керував тз Hyundai Accent н.з. НОМЕР_2 , перебуваючи у стані наркотичного сп`яніння. Медичний огляд на стан наркотичного сп`яніння проводився у закладі охорони здоров`я, у лікаря нарколога, що підтверджується висновком медичного закладу № 8205 від 11.11.2025 року. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом паркування ТЗ без порушень ПДР, про повторність попереджений. Вказаними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 а ПДР України. Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою. Судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказав на порушення поліцейськими процедури огляду, зокрема відсутність свідків, не сертифікований прилад. Крім того вказав на неповажну до нього поведінку лікарем, яка полягала у погрозі та насміханні як з військового ЗСУ, інваліда внаслідок війни після тяжкого поранення та багатьох контузій та баротравм. Зауважив, що при першому проведені аналізу у лікаря не вийшло провести огляд та останній почав звинувачувати його у вказаних обставинах, при цьому не було жодного свідка. Вказав про застосування з боку поліцейських до нього фізичної сили, зокрема, хватали його за руку, там де стоять імпланти кісток. Наголосив, що штраф, накладений на нього оскаржуваною постановою суду більше, ніж він отримуватиме пенсію по інвалідності, оскільки не має змогу працювати через стан свого здоров`я. Вважає, що суд не врахував вказані обставини та припустився грубих, суперечливих висновків через накладення на нього адміністративного стягнення, оскільки за наслідками бойових поранень, провоювавши 3,5 роки, його поведінка інша, не в якому наркотичному чи алкогольного сп`яніння він не перебував. Звертає увагу, що жодних судових повідомлень ані на електронну адресу, ані на мобільний телефон, тим паче через Укрпошту він не отримував, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови. Просить скасувати постанову судді Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 2 лютого 2026 року, провадження в справі закрити у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Враховуючи належне повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про час та місце судового засідання в суді апеляційної інстанції, шляхом доставки смс повідомлення (згідно вимог Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2003 р. п. №28), відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суддя апеляційного суду вважає за можливе розглянути справу за відсутністю ОСОБА_1 , що не суперечить положенням ч. 6 ст. 294 КУпАП України. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суддя апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з вимогами ст.ст. 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Вказані вимоги закону під час розгляду даної справи виконані судом першої інстанції. Вирішуючи питання за доводами апеляційної скарги, суддя апеляційного суду констатує, що висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими. Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. За невиконання вимог пункту 2.9а ПДР України, передбачена відповідальність ст. 130 КУпАП. Диспозиція ч.1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Вина ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, за обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 509537 від 11 листопада 2025 року та встановлених судом підтверджується: - направленням на огляд водія транспортного засобу до КНП «ОКЗНПД та СЗХ» ЗОР з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 11 листопада 2025 р., згідно якого у ОСОБА_1 поліцейським виявлені ознаки сп`яніння:дуже розширені зіниці, які не реагують на світло, неприродна блідість обличчя (а.с. 4); - даними Висновку № 8205 від 11 листопада 2025 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно до яких ОСОБА_1 перебував в стані наркотичного сп`яніння «метамфетамін, амфетамін». З результатами даного висновку ОСОБА_1 ознайомився, що засвідчив власним підписом, заперечень не зазначив (а.с. 5); - відеозаписом події, долученим до справи (а.с. 8). Суд дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку та прийшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення. Зазначені докази відповідають критеріям належності та допустимості, та у своїй сукупності достатні для підтвердження висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні ним вимог п.2.9а ПДР України, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. На доводи апеляційної скарги про порушення поліцейськими процедури огляду ОСОБА_1 слід зазначити наступне. Так, з дослідженого відеозапису події, долученого до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом був зупинений співробітниками патрульної поліції в період дії комендантської години. Під час подальшого спілкування та перевірки документів водія, у поліцейського виникли підозри про перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп`яніння. Слідує візуальний огляд очей водія, за наслідками якого у ОСОБА_1 встановлені та оголошення ознаки сп`яніння: розширені зіниці, які не реагують на світло, неприродна блідість обличчя. Зафіксовано пропозицію ОСОБА_1 пройти огляд на визначення стану наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я. Згода ОСОБА_1 пройти запропонований огляд. Далі, зафіксовані обставини проходження ОСОБА_1 огляду на визначення стану наркотичного сп`яніння в закладі хорони здоров`я, за результатами якого лікарем встановлено перебування останнього в стані наркотичного сп`яніння (метамфетамін, амфетамін). Оголошення ОСОБА_1 його процесуальних прав. Процедура складання та підписання протоколу. Отже, зафіксовані відеозаписом події обставини засвідчують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння у вказаний в протоколі час та у зазначеному місці та повністю спростовують доводи апелянта про порушення працівниками патрульної поліції та лікарем закладу охорони здоров`я процедури відповідного огляду. Слід зазначити, що матеріали провадження не містять жодних відомостей щодо неправомірних дій працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 509537 від 11 листопада 2025 року, а також відомостей щодо оскарження цих дій, як і не містять результатів такого оскарження. Посилання апелянта про відсутність свідків під час його огляду на стан наркотичного сп`яніння на увагу не заслуговують, оскільки присутність свідків є необхідною у разі, якщо відсутня можливість застосування технічних засобів відеозапису, на що вказує ч. 2 ст. 266 КУпАП. Однак, така можливість була реалізована працівниками поліції, оскільки під час огляду ОСОБА_1 застосовувались технічні засоби відеозапису. Відповідаючи на доводи апеляційної скарги про неповідомлення судом ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, оскільки жодних судових повідомлень ані на електронну адресу, ані на мобільний телефон та поштовою кореспонденцією він не отримував, суддя апеляційного суду виходить із наступного. Відповідно до вимог ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відсутності цієї особи, справа може бути розглянута лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку скаржник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства. З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції був повідомлений у встановленому законом порядку, шляхом доставки смс повідомлення (згідно вимог Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2003 р. п. №28) на номер телефону вказаний ОСОБА_1 в протоколі про адміністративне правопорушення, в його клопотаннях скерованих до суду та в апеляційній скарзі (а.с. 14, 16). Крім того, судова повістка про призначення розгляду справи на 2 лютого 2026 року була надіслана судом поштовою кореспонденцію за адресою проживання ОСОБА_1 та отримана 17 грудня 2025 року (а.с. 15). Однак, в судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив. Сам по собі факт розгляду справи за відсутністю ОСОБА_1 не може прямо вказувати про порушення судом його права на захист, оскільки судом першої інстанції здійсненні всі необхідні процесуальні заходи для повідомлення ОСОБА_1 про час та дату судового засідання, проте в судове засідання він не з`явися. Враховуючи положення, передбачені ст. 268 КУпАП, суддя місцевого суду розглянув справу без участі ОСОБА_1 та за відсутності беззаперечних чи вагомих обставин для відкладення розгляду справи. Отже, сукупність досліджених доказів усуває будь-які сумніви стосовно доведеності винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому адміністративному правопорушенні. Таким чином, висновки суду першої інстанції, викладені у постанові, є обґрунтованими, належним чином вмотивованими, повністю відповідають фактичним обставинам справи, а суддя прийшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. При накладенні адміністративного стягнення суд дотримався вимог ст. 33 КУпАП, наклавши стягнення у межах встановлених цим Кодексом, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке стосується безпеки дорожнього руху і є грубим. Призначене стягнення відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, є безальтернативним. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження ні в матеріалах справи, ні під час дослідження доказів в суді апеляційної інстанції, тому визнаються необґрунтованими. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП справа переглянута в межах апеляційної скарги. Істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 2 лютого 2026 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.Я. Рассуждай Дата документу Справа № 334/9774/25