Постанова 4818 № 636/9916/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 636/9916/25 Номер провадження 22-ц/818/2285/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 травня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Чугуївського міського суду Харківської області Оболєнської С.А. від 16 грудня 2025 року по справі № 636/9916/25 за позовом ОСОБА_1 до начальника Вільхуватської сільської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області Шаповала Євгена Володимировича, директора Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Вільхуватської сільської ради Черсунова Олександра Трохимовича, треті особи: начальник Харківської обласної державної адміністрації Синєгубов Олег Васильович, Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, про стягнення грошової компенсації за моральну шкоду, шкоду здоров`ю та життю внаслідок бездіяльності та зловживання владою з боку посадових осіб, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до начальника Вільхуватської сільської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області Шаповала Євгена Володимировича, директора Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Вільхуватської сільської ради Черсунова Олександра Трохимовича, треті особи: начальник Харківської обласної державної адміністрації Синєгубов Олег Васильович, Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, про стягнення грошової компенсації за моральну шкоду, шкоду здоров`ю та життю внаслідок бездіяльності та зловживання владою з боку посадових осіб, в якому просила: визнати дії та бездіяльність начальника Вільхуватської сільської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області Шаповала Є.В., директора Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Вільхуватської сільської ради Черсунова О.Т., Департаменту соціального захисту населення та Харківської обласної військової адміністрації незаконними; встановити, що такі дії та бездіяльність спричинили погіршення її здоров`я, порушення права на соціальний захист і завдали їй моральних страждань; зобов`язати відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн, а саме: ОСОБА_2 у розмірі 300 000,00 грн; ОСОБА_3 у розмірі 300 000,00 грн, ОСОБА_4 у розмірі 300 000,00 грн, Департамент соціального захисту населення Харківської області державної адміністрації 100 000,00 грн. Позовна заява мотивована тим, що внаслідок зловживання владою з боку посадових осіб вона не отримує гуманітарної допомоги, грошової допомоги на опалення, внаслідок чого перебуває у стані стресу, що призвело до погіршення стану її здоров`я, загострення її хвороб. У позовній заяві ОСОБА_1 також просила суд звільнити її від сплати судового збору, оскільки вона не працює, має хронічні захворювання органів дихання з дитинства, перебуває у прифронтовій зоні активних бойових дій, не отримує ніякої допомоги від держави і громади. Ухвалою судді Чугуївського міського суду Харківської області від 16 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачці. Ухвала судді мотивована тим, що вимоги ухвали судді Чугуївського міського суду Харківської області від 21 листопада 2025 року про залишення позовної заяви без руху не виконані, не усунуто всі недоліки, про які вказано в її мотивувальній частині. На вказане судове рішення 07 січня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував її майновий стан, стан здоров`я, хронічні захворювання та проживання у прифронтовій зоні, чим обмежив її право на доступ до правосуддя. Надані нею документи були достатніми для відкриття провадження у справі, а виявлені недоліки не перешкоджали розгляду справи по суті. Суд не надав оцінки обставинам, пов`язаним зі збройною агресією, деокупацією території, відмовою у наданні гуманітарної допомоги та наслідкам для її фізичного та психічного стану. Виготовлення ще чотирьох копій всіх документів є фізично неможливим, оскільки вона проживає у зоні активних бойових дій та має тяжкі хронічні захворювання органів дихання. Через систему «Електронний суд» 29 січня 2026 року, 01 березня 2026 року, 04 березня 2026 року, 05 березня 2026 року ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подала клопотання про долучення додаткових доказів копій її звернень до уповноважених осіб, доказів щодо внесення відомостей до ЄРДР за її заявами та відповіді від Департаменту внутрішньої безпеки поліції на підтвердження кримінальних правопорушень, а також додаткові пояснення по суті спору щодо неправомірних дій посадових осіб, якими їй завдано шкоди. Наданим ОСОБА_1 доказам суд апеляційної інстанції оцінки наразі не надає, оскільки вони стосуються справи по суті заявлених позовних вимог, тоді як предметом апеляційного перегляду є ухвала суду про повернення позовної заяви. 25 березня 2026 року поштою від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він посилався на її необґрунтованість, не доведення зловживання ним службовим становищем. Просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду без змін. Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9,10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на те, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду про повернення позовної заяви, яка входить до переліку ухвал суду, зазначених у частині 2 статті 369 ЦПК України, і апеляційні скарги на які розглядаються без повідомлення учасників справи, дана справа підлягає розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Отже, суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Чугуївського міського суду Харківської області від 16 грудня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 2 статті 369 ЦПК України. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до начальника Вільхуватської сільської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області Шаповала Є.В., директора Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Вільхуватської сільської ради Черсунова О.Т., треті особи: начальник Харківської обласної державної адміністрації Синєгубов О.В., Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, про стягнення грошової компенсації за моральну шкоду, шкоду здоров`ю та життю внаслідок бездіяльності та зловживання владою з боку посадових осіб. У позовній заяві ОСОБА_1 просила суд звільнити її від сплати судового збору, оскільки вона не працює, має хронічні захворювання органів дихання з дитинства, перебуває у зоні активних бойових дій, не отримує ніякої допомоги від держави і громади. Ухвалою судді Чугуївського міського суду Харківської області від 21 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та повідомлено позивачці про необхідність виправити недоліки позовної заяви, викладені у мотивувальній частині ухвали, у десятиденний строк з моменту її отримання (а.с. 13-15 том 1). В ухвалі зазначено, що пред`явлена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням ст.ст. 175, 177 ЦПК України, а саме: до позовної заяви не додано документ, що підтверджує сплату судового збору; не зазначено докази на підтвердження наявності скрутного майнового стану позивача; не зазначено ціну позову та обґрунтований розрахунок сум, що стягуються; не зазначено належні та допустимі докази, що підтверджують викладені в позові обставини; не надано копії всіх документів, що додаються до позовної заяви, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Копію вказаної ухвали ОСОБА_1 отримала 05 грудня 2025 року на електронну адресу (а.с. 18 том 1). На виконання ухвали судді позивачка 15 грудня 2025 року подала клопотання, в якому вказала, що разом з позовом вона надала документи, що підтверджують її малозабезпечений стан і соціально вразливий статус, а також об`єктивну неможливість нести судові витрати і виготовляти численні копії документів. Зазначила, що вона не має постійних доходів, проживає у зоні активних бойових дій та має тяжкі хронічні захворювання з дитинства. Надала додаткове обґрунтування розміру відшкодування моральної шкоди (а.с. 19-22 том 1). Ухвалою судді Чугуївського міського суду Харківської області від 16 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачці з тих підстав, що нею усі недоліки, зазначені в мотивувальній частині ухвали про залишення позовної заяви без руху від 21 листопада 2025 року, не усунуті, зокрема, не надано копій додатків до позовної заяви для всіх учасників справи та не доведено наявності підстав для звільнення від сплати судового збору. Проте, погодитися з таким висновком судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не може, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В). Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені статтями 175, 177 ЦПК України. Частиною 4 статті 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Частини 1, 2, 3 статті 185 ЦПК України передбачають, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Відповідно до частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Згідно з частинами першою, другою статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Тлумачення статті 136 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про судовий збір» свідчить, що підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, є врахування судом майнового стану сторони. Аналізуючи приписи пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», Велика Палата Верховного Суду зазначала, що умови, визначені у цих пунктах, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним (пункти 39, 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18). Майновий стан сторони має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Водночас, вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан (дохід) особи закон не містить, тому суд має встановити можливість сплатити судовий збір на підставі поданих заявником доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях (заявах) мають бути достатньо аргументовані. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 504/2428/16-ц, провадження № 61-12844 св 24, від 30 квітня 2025 року у справі № 333/10010/23, провадження № 61-13772св24. Суд повинен вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до норм ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку. Від правильного вирішення питання про розмір судового збору залежить, у тому числі, можливість особи його сплатити, забезпечивши їй доступ до правосуддя. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 381/1425/19-ц, провадження № 61-9175 св

20. Судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, однак такий збір повинен встановлюватись з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував судовий розгляд. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20. Співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов`язку сплати судового збору під час звернення до суду вимагає від суду тлумачити будь-які обов`язки зі сплати судового збору так, щоб жодним чином не ускладнити їх виконання позивачем (заявником, скаржником). Відмовляючи у звільненні ОСОБА_1 від сплати судового збору та повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано належних доказів на підтвердження скрутного майнового стану та неможливості сплатити судовий збір. Разом із тим, в обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 зазначила, що вона не працевлаштована; звернулася до суду з метою захисту права на соціальну та гуманітарну допомогу (зокрема забезпечення ліками та опаленням), тобто права на соціальний захист та базові умови існування; потребує проходження медичної комісії для встановлення групи інвалідності; не має інших джерел доходу; перебуває у незадовільному стані здоров`я та страждає на хронічні захворювання органів дихання з дитинства (бронхіальна астма, пневмофіброз, ХОЗЛ, емфізема легень), а також невралгію трійчастого нерва, що істотно ускладнює її пересування та, відповідно, можливість збору додаткових доказів на підтвердження відсутності коштів для сплати судового збору. Крім того, позивачка проживає у с. Приколотне Вільхуватської сільської територіальної громади Куп`янського району Харківської області, що перебуває в зоні активних бойових дій згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року №

376. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наведені обставини, а саме скрутний майновий стан позивачки і фактична неможливість сплати судового збору, а також предмет позову, яким є захист соціальних прав, помилково не враховані судом першої інстанції як підстава для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору. Крім того, у позові ОСОБА_1 просила визнати незаконними дії та бездіяльність начальника Вільхуватської сільської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, директора Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Вільхуватської сільської ради, Департаменту соціального захисту населення та Харківської обласної військової адміністрації та відшкодувати завдану моральну шкоду. Пунктом 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Проте судом першої інстанції вказана норма також залишена поза увагою. Щодо повернення позову з підстав ненадання позивачкою копій всіх документів, що додаються до позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне. Дійсно, згідно із частиною 1 статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї в електронній формі, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання листа з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Разом з тим, відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (провадження № 14-97цс22). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 зазначила, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року та Нун`єш Діаш проти Португалії від 10 квітня 2003 року). ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі Перес де Рада Каванилес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року). Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Повертаючи позову заяву з підстав відсутності копій усіх доданих до неї матеріалів суд першої інстанції не надав належної оцінки предмету спору, яким є визнання дій відповідачів і третіх осіб незаконними, такими, що спричинили погіршення стану здоров`я позивачки, та відшкодування моральної шкоди, а також доводам позивачки щодо неможливості виготовлення значної кількості копій документів з огляду на стан її здоров`я та проживання у зоні активних бойових дій. До того ж, додатки до позову відскановані і зберігаються в матеріалах електронного суду, тож відповідачі не будуть позбавлені можливості ознайомитися з ними в електронних кабінетах. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції зазначеного не врахував, припустився надмірного формалізму, унаслідок чого було порушене право позивачки на судовий захист, та дійшов передчасного висновку про наявність підстав, передбачених статтею 185 ЦПК України, для повернення позовної заяви ОСОБА_1 . Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала судді суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, і таке порушення норм процесуального права перешкоджає подальшому провадженню в справі. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню в справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на наведене, оскаржувана ухвала судді підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Оскільки наразі розглядається лише процесуальне питання, а не справа по суті спору, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується. Керуючись ст. 367, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Чугуївського міського суду Харківської області від 16 грудня 2025 року скасувати, справу направити до Чугуївського міського суду Харківської області для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 11 травня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук