Постанова 4818 № 635/2082/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 635/2082/21 Номер провадження 22-ц/818/1774/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 травня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 жовтня 2025 року в складі судді Савченко Д.М. по справі № 635/2082/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання незаконним та скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності, В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання незаконним та скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до розпорядження Харківської районної державної адміністрації № 259 від 22 лютого 2007 року її батьку ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки. Вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько ОСОБА_3 помер. Розпорядженням Харківської районної державної адміністрації № 807 від 27 квітня 2009 року передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , видано державний акт серії ЯИ № 813385 на право власності на зазначену земельну ділянку. Зазначила, що вона є спадкоємицею після смерті батька ОСОБА_3 . Згідно договору про поділ спадкового майна земельна ділянка переходить у її власність. Проте постановою державного нотаріуса Першої Тернопільської державної нотаріальної контори від 18 листопада 2011 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку у АДРЕСА_1 , через відсутність правовстановлюючих документів. Вказала, що її батько не встиг завершити процедуру приватизації земельної ділянки, а саме зареєструвати в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку. Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року їй відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за законом та вказано, що вона має право звертатися із позовом про визнання права на завершення приватизації та одержання правовстановлюючого документу про право власності на ім`я спадкоємця. Вона зверталась з відповідним позовом, та постановою Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року їй відмовлено у його задоволенні, оскільки спірна земельна ділянка передана іншій особі, тому вирішити питання про передачу земельної ділянки у її власність неможливо без позбавлення права власності цієї особи. На даний час спірна земельна ділянка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2013 року. Просила позбавити права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер 6325155600:06:005:0018 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: визнати незаконним та скасувати розпорядження Харківської районної державної адміністрації № 213 від 14 червня 2013 року; визнати незаконним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки №2500 від 14 грудня 2013 року, виданий приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченко О.В.; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 від 14 грудня 2013 року на земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер 6325155600:06:005:0018, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 . 24 листопада 2021 року представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову. Зазначила, що станом на час смерті батька позивачки процедура приватизації земельної ділянки була розпочата, померлий за життя отримав дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки, проте за життя ОСОБА_3 розроблення документації так і не почалось. На підставі заяви невідомих осіб від імені померлого ОСОБА_3 27 квітня 2009 року розпорядженням Харківської районної державної адміністрації №8074 передано земельну ділянку у власність ОСОБА_3 , який помер за півтора роки до цього. Таким чином, за життя ОСОБА_3 технічна документація із землеустрою щодо спірної земельної ділянки не була ані розроблена, ані затверджена, правовстановлюючі документи не оформлювалися та не видавалися. Оригінал державного акту на земельну ділянку на ім?я ОСОБА_3 відсутній, не реєструвався в книзі державних актів. У подальшому на підставі розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації N? 213 від 14 червня 2013 року спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_4 , яка 14 грудня 2013 року продала її ОСОБА_2 . Станом на час винесення оспорюваного позивачкою розпорядження у неї або її батька не виникало будь-яких прав на земельну ділянку. Своїм правом на завершення приватизації позивачка станом на 14 червня 2013 року не скористалася, із вказаним питанням ані до органів місцевого самоврядування, ані до суду не зверталася. На час передання земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 не було будь-яких підстав вважати права ОСОБА_1 порушеними, а тому підстави визнавати незаконним оспорюване розпорядження відсутні. На теперішній час земельна ділянка забудована, власник земельної ділянки та збудованого на ній житлового будинку - ОСОБА_2 постійно проживає та зареєстрований за вказаною адресою. Крім того, позивачкою порушено строк позовної давності. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що до участі у справі як відповідачі не залучені Харківська районна державна адміністрація, розпорядження якої оскаржує позивачка, а також сторона оспорюваного договору купівлі-продажу - ОСОБА_4 . Вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача не підлягають задоволенню як похідні від вимог про визнання незаконними та скасування розпорядження і договору купівлі-продажу земельної ділянки. Оскільки позов задоволенню не підлягає, підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності немає. На вказане судове рішення засобами поштового зв`язку 05 грудня 2025 року ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність порушення її прав, оскільки спір неможливо вирішити без позбавлення відповідача права власності на спірну земельну ділянку. Також суд не врахував її активну поведінку щодо приватизації та реєстрації за собою права власності на земельну ділянку, тривалі судові процеси та рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України». У зв`язку з прийняттям рішення ЄСПЛ є чинним рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2012 року, яким визнано за нею право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за законом після померлого батька. ОСОБА_2 оскаржував розпорядження Харківської РДА, якими її батьку надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою та передано у власність спірну земельну ділянку, проте йому було відмовлено, розпорядження є чинними і видані раніше, ніж відповідачу. Її батько мав усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням, щодо оформлення відповідної земельної ділянки, отже таке ж право перейшло і до неї. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 07 травня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 215216), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 214); ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 217218). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням Харківської районної державної адміністрації № 259 від 22 лютого 2007 року батьку позивачки ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, які знаходяться у постійному користування ПП «Вячеслав» згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ХР №000020, зареєстрованим в Книзі записів Державних актів на право постійного користування землею за № 24 (а.с. 37, 39). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації від 27 квітня 2009 року № 807 припинено право постійного користування частиною земельної ділянки ПП «Вячеслав», загальною площею 0,15 га, межі якої визначено в натурі (на місцевості) згідно з генеральним планом забудови села Безлюдівка на території Безлюдівської селищної ради, та передано безоплатно її у власність ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 38). На підставі вказаного розпорядження заповнено бланк державного акту серії ЯИ № 813385 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га (кадастровий номер 6325155600:06600560018), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за межами населеного пункту, який в установленому порядку не зареєстрований, що також підтверджується листом Міськрайонного управління Держкомзему у м. Люботин і Харківському районі Харківської області від 19 листопада 2012 року № 6223 (а.с. 43, 61). З копією вказаного державного акту позивачка звернулася в нотаріальну контору, однак постановою від 18 листопада 2011 року №282/02-31 державним нотаріусом Терещук Л.І. було відмовлено їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку по АДРЕСА_1 з тих мотивів, що у спадкоємця відсутні правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку (а.с. 12). У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2012 року у справі № 1915/6447/2012 позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0.15 га, розташовану по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . 27 червня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до районної державної адміністрації щодо роз`яснення порядку її дій для реєстрації її права власності на земельну ділянку згідно з рішенням суду 2012 року. 02 серпня 2012 року районна державна адміністрація пояснила, що заявниці для отримання державного акту про право власності на земельну ділянку необхідно було звернутися до територіального органу Державного комітету України із земельних ресурсів, де була розташована земельна ділянка (а.с. 70). 20 вересня 2012 року Державний комітет України із земельних ресурсів повідомив заявницю про відсутність документів про право власності на ім`я її батька або актів обстеження відповідної земельної ділянки. Разом з тим, 07 листопада 2012 року розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації № 2875 припинено право постійного користування частиною земельної ділянки ПП «Вячеслав» загальною площею 0,15 га, яка знаходиться в його постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ХР № 000020, зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право постійного користування землею № 24, та надано ОСОБА_4 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,15 га по АДРЕСА_1 , за межами населеного пункту с. Безлюдівка Харківського району Харківської області (а.с. 64). 14 червня 2013 року розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації № 213 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 вищевказаної земельної ділянки та вона передана з державної власності у приватну власність ОСОБА_4 . Право власності на земельну ділянку зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 жовтня 2013 року (а.с. 63). 14 грудня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровим номером 6325155600:06:005:0018 (а.с. 65, 68). Тим часом, з метою реєстрації свого права власності ОСОБА_1 звернулася до відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Харківського району для оформлення земельної ділянки на її ім`я, але отримала відмову. 15 квітня 2013 року Тернопільський окружний адміністративний суд зобов`язав відділ Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зареєструвати земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 . Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2015 року по справі №876/3814/14, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року, зобов`язано відділ Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (по м. Люботин та Харківському району Харківської області) реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції в Харківській області розглянути та прийняти рішення щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №1915/6447/2012 від 27 квітня 2012 року в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та видати відповідний Витяг з Державного реєстру прав. Вказане рішення суду є чинним, заяву ОСОБА_2 про його перегляд за нововиявленими обставинами повернуто без розгляду (а.с. 13-32). Рішенням державного реєстратора від 05 вересня 2014 року відмовлено ОСОБА_1 у реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, оскільки право власності на неї зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 54). ОСОБА_2 звертався до суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 27 квітня 2009 року № 807, яким спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_3 , проте рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року, відмовлено йому у задоволенні позову (а.с. 20-22). У 2014 році ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2012 року як особа, яка не брала участі у справі та яка вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року задоволено скаргу ОСОБА_2 , рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року залишено без змін. 11 липня 2016 року ОСОБА_5 подала до ЄСПЛ заяву № 41443/16, у якій скаржилася на порушення судами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У серпні 2018 року ОСОБА_5 зверталась до суду з позовом у справі № 635/5756/18 про визнання права на завершення процедури приватизації та здійснення державної реєстрації земельної ділянки, у задоволенні якого постановою Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року відмовлено (а.с. 33-36). 07 вересня 2020 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на житловий будинок, побудований на спірній земельній ділянці (а.с. 66). Рішенням від 03 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України» (Case of Obaranchuk v. Ukraine), ухваленим за результатами розгляду заяви № 41443/16, ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Це рішення набуло статусу остаточного 03 квітня 2025 року. ЄСПЛ виснував, що національні суди не навели обґрунтування, яке б доводило наявність особливих та непереборних обставин для виправдання поновлення розгляду справи заявниці. Цих міркувань було достатньо для ЄСПЛ, щоб зробити висновок про те, що рішення про прийняття до розгляду скарги ОСОБА_2 на рішення 2012 року порушило принцип юридичної визначеності. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції. Постановою Великою Палати Верховного Суду від 09 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року скасовано, а справу №1915/6447/2012 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. За результатом нового розгляду справи №1915/6447/2012 ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 квітня 2012 року закрито. Тобто, наразі чинним є рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 квітня 2012 року, яким право власності на спірну земельну ділянку визнано за ОСОБА_5 . Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 у даній справі суд першої інстанції виходив з того, що нею не залучені всі належні відповідачі. З такими висновками суду колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати. Оскільки визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом, то обрання позивачем способу захисту, який не відповідає ані змісту правовідносин, ані здатен поновити порушені права, з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18). Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. У частині першій та другій статті 319 ЦК України унормовано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України). Відтак, власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених у частині першій статті 388 ЦК. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника». Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)). Отже, рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача на спірну земельну ділянку. Такий запис підлягає внесенню на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову та витребовування майна на користь позивача. У частині п`ятій статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Як вбачається з матеріалів справи, прийнявши спадщину після смерті свого батька позивачка з часу її відкриття набула речові права на успадковану земельну ділянку - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. З урахуванням рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України» та постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 липня 2025 року за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами, наразі чинним є рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 квітня 2012 року, яким право власності на спірну земельну ділянку визнано за ОСОБА_5 . Проте право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2013 року. За таких обставин, ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 є віндикаційний позов до ОСОБА_2 як особи, за якою зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, а не позов про позбавлення відповідача права власності шляхом визнання незаконними і скасування розпорядження районної державної адміністрації, договору купівлі-продажу та державної реєстрації права власності. До подібних висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18 (провадження № 61-8286св21), від 06 березня 2024 року у справі № 548/837/21 (провадження № 61-15128св23), від 09 жовтня 2024 року у справі № 761/21833/20 (провадження № 61-14764св23), в яких, зокрема, зазначено, що ефективним способом захисту прав спадкоємця, що прийняв спадщину, є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на спірне майно. Відтак заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не відповідають належному способу захисту у цій справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову, водночас, вважає за необхідне викласти мотивувальну частину рішення суду щодо підстав для відмови у позові і належного способу захисту прав у редакції цієї постанови. Враховуючи, що рішення суду змінено лише в мотивувальній частині, підстави для перерозподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 жовтня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 11 травня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук