Постанова Харківський апеляційний суд № 645/6265/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 645/6265/23 Номер провадження 22-ц/818/1882/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 травня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2025 року в складі судді Ульяніч І.В. по справі № 645/6265/23 за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : У травні 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 16 липня 2019 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про надання споживчого кредиту № 501162886, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Відповідач зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 22 січня 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 125529,4 грн, яку АТ «Сенс Банк» просив стягнути з судовими витратами. Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач виконав свої договірні зобов`язання перед банком, оскільки з нього судовим рішення було стягнуто борг у сумі 488 109,31 грн. Оскільки до вказаної суми включено борг в розмірі 125 529,40 грн, підстави для повторного стягнення заборгованості за Кредитним договором № 501162886 від 16 липня 2019 року відсутні. На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 13 грудня 2025 року АТ «Сенс Банк» до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, Банк просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким стягнути заборгованість за тілом кредиту та відсотками у розмірі 94 368,73 грн (82 404,22 тіло + 11 964,51 відсотки). Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що Оферта № 501162886 від 16 липня 2019 року передбачала надання двох різних банківських продуктів, які мають різну правову природу, різні рахунки обліку та різні графіки погашення, а саме: - Споживчий кредит (кредит готівкою/рефінансування) на суму 200 000 грн (тіло кредиту), що видавався за фіксованим графіком на 48 місяців, що є предметом розгляду у даній справі. Відновлювальна кредитна лінія (кредитна картка) з лімітом 200 000 грн. Заборгованість за цим продуктом була предметом розгляду у справі № 645/5402/23. Суд першої інстанції помилково зарахував кошти, стягнуті судом в рахунок погашення боргу по кредитній картці (справа № 645/5402/23), як погашення боргу по споживчому кредиту у цій справі. Сплата боргу по кредитній картці не припиняє зобов`язання повертати кредит, виданий готівкою (рефінансування). Це два окремі рахунки і два окремі борги. Відповідач отримав 200 000 грн кредиту (частина пішла на погашення старого боргу, частина на руки), і зобов`язаний їх повернути згідно з Графіком. Рішення суду у справі № 645/5402/23 стосувалося іншого рахунку та іншого тіла кредиту (відновлювальної лінії). Кредит було надано шляхом переказу 137 788,19 грн на погашення попереднього кредиту (рефінансування) та Переказу 62 211,81 грн на картковий рахунок для вільного користування, що не спростовано відповідачем. Позичальник дійсно вносив платежі, але згідно з черговістю кошти зараховувалися на погашення простроченої заборгованості. Механічне додавання всіх сплачених сум без прив`язки до періодів нарахування та структури боргу (тіло/відсотки) не свідчить про відсутність боргу. Суд мав виключити з розрахунку комісію, але стягнути решту законного боргу (тіло та відсотки), який підтверджений випискою. У судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 07 травня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: Акціонерним товариством «Сенс Банк» отримано в електронному кабінеті 29 січня 2026 року (а.с. 211); Адвокатом Рудницьким Юрієм Ігоровичем, який діє в інтересах Акціонерного товариства «Сенс Банк», отримано в електронному кабінеті 29 січня 2026 року (а.с. 212); ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 216217), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 213). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, що 16 липня 2019 між ОСОБА_1 підписано оферта на укладення угоди про надання кредиту № 501162886, обслуговування кредитної картки відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якої позичальник пропонує АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Відповідно до вказаної оферти, мета Кредиту для особистих потреб. Сторонами погоджено такі умови кредитування: тип кредиту «Кредит готівкою», сума кредиту 200 000,00 грн, процентна ставка 13,99 %, тип ставки - фіксована, строк кредиту 48 місяців. Дата повернення кредиту 16 липня 2023 року. (п.2 Оферти) Кредит надається позичальнику для власних потреб. Розмір 62211,81 грн, спосіб видачі переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа-Банк», МФО 300346. Повернення заборгованості за кредитним договором № 501113251 від 19 лютого 2019 року, розмір 137 788,19 грн; спосіб видачі переказ коштів на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «Альфа-Банк», МФО 300346 (а.с. 4). Оферта містить інформацію про банківські продукти: умови кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Крім того, сторони своїми підписами узгодили в письмовій формі Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг. Згідно даного графіку платежів загальна вартість кредиту становить 382 285,93 грн. Відповідно до копії Мемориального ордеру № 1070756 від 16 липня 2019 року на виконання вказаного договору відповідачу перераховано кошти в розмірі 200 000 грн (а.с.11). Відповідно до наданого Банком розрахунку, заборгованість за Кредитним договором № 501162886 від 16 липня 2019 року ОСОБА_1 станом на 28 лютого 2023 року становить 125 529,44 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 82 404,22 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 119 64,51 грн та заборгованості за Комісією у розмірі 31160,71 грн. Відповідно до вказаного розрахунку відповідачем сплачено тіло кредиту у розмірі 117 595,78 грн, відсотки - 52939,22 грн та сплатив комісію - 77500 грн, загальна сума сплачених коштів відповідачем становить 248 035,00 грн (а.с. 10). За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Між тим, оскільки Банком не було зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які була встановлена комісія за видачу кредиту, відповідна умова кредиту є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) та постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 344/3078/23 (провадження № 61-15548св23) щодо оцінки правомірності встановлення у кредитному договорі умови про щомісячну плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила частини 3 статті12, частини 1 статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Згідно з приписами статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. За правилами частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З урахуванням наведеного, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд був зобов`язаний власні процесуальні дії належним чином обґрунтувати (мотивувати), враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов. Згідно із частиною 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України). Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) зазначено, що: «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень». Звертаючись до суду з позовом АТ «Сенс Банк» зазначав, що ОСОБА_1 було надано 2 банківських продукту: - Споживчий кредит (кредит готівкою/рефінансування) на суму 200 000 грн (тіло кредиту), що видавався за фіксованим графіком на 48 місяців, що є предметом розгляду у даній справі. - Відновлювальна кредитна лінія (кредитна картка) з лімітом 200 000 грн. Заборгованість за цим продуктом була предметом розгляду у справі № 645/5402/23. Згідно Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Фрунзенського районного суд м. Харкова від 06 червня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за Кредитним договором № 501162886 від 16 липня 2019 року у розмірі 118 762 грн 50 коп. та судовий збір у розмірі 2684 грн. Як вбачається з вказаного рішення 16 липня 2019 між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» була підписана оферта на укладення угоди про надання кредиту № 501162886. Оферта містить умови двох споживчих кредитів: 1 - тип кредиту «кредит готівкою», сума кредиту 200 000,00 грн, процентна ставка 13,99 %, тип ставки - фіксована, строк кредиту 48 місяців, дата остаточного повернення кредиту встановлено до 16 липня 2023 рік. 2 кредит, за яким розглядається справа, - оферта містить умови кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії: тип кредиту «відновлювальна кредитна лінія», сума кредиту 200 000,00 грн, процентна ставка 26,00 %, тип ставки - фіксована, строк дії кредитної картки 3 роки. Судом було встановлено, що банк свої зобов`язання за договором виконав, відкривши відповідачу відновлювальну кредитну лінію, з кредитним лімітом до 200 000,00 грн, що не оспорював відповідач, зазначивши, що 62211,81 грн, по кредитній картці він з карти отримав в касі банку, потім користувався карткою, припинив сплачувати кредит в 2022 році. Відповідач, в свою чергу, не виконав своїх договірних зобов`язань, внаслідок чого станом на 22 січня 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 118 762,5 грн, по відновлювальній кредитній лінії, що підтверджується розрахунком заборгованості, яка була стягнуто судом першої інстанції. Також, згідно з вказаним рішенням у судовому засіданні представник позивача пояснив суду, що 16 липня 2019 року відповідач Офертою на укладання угоди про надання кредиту отримав 2 кредити, один - кредит готівкою на 200 000 грн на 48 місяців, для перекредитування та погашення заборгованості за попереднім кредитом в розмірі 137 788,19 грн, другий - йому була відкрита відновлювальна кредитна лінія, із кредитним лімітом до 200 000 гривень, під 26% річних на 3 роки, відповідач використав менше. По даному (другому) кредиту відповідач отримав 62211,81 грн в касі банку для власних потреб. Відповідач взяті на себе зобов`язання перестав виконувати в 2022 році по 2 кредиту, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 118 762,50 грн, із них 60646,52 грн - тіло кредиту, 53309,07 грн - прострочене тіло кредиту, 4278,81 грн, 528 грн - заборгованість за відсотками. Відповідач давно є клієнтом банку, у нього до оформлення зазначених кредитів, був інший кредит, по якому виникла заборгованість в розмірі 137 788,19 грн, йому була відкрита відновлювальна кредитна лінія, із кредитним лімітом до 200 000 грн, по даному кредиту була видана кредитна карта. Також, за клопотанням відповідача судом було оглянуто цивільну справу № 645/5402/23. З матеріалів вказаної справи було встановлено, що Графік погашення кредиту, паспорт споживчого кредиту, розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту один і той же, як в справі, що розглядається, так і в справі по якій судом постановлено рішення, яке набрало законної сили. Крім того, судом встановлено, з виписок по рахунку, що відповідач дійсно 16 липня 2019 року знімав суму в розмірі 62211,81 грн, тобто 1 раз. За таких обставин судова колегія критично оцінює доводи Банку, що кредити не є взаємопов`язаними, оскільки під час розгляду справи № 645/5402/23 зазначалось про отримання коштів в розмірі 62211,81 грн в межах другого кредитного продукту, які є предметом спору й в цій справі. Матеріали справи свідчать, що загальна вартість кредиту становила 382 285,93 грн, загалом по кредитному договору № 501162886 відповідачем було сплачено 248 035 грн. Також, судовим рішення стягнуто 118 762 грн 50 коп, що є більшим, ніж сума заборгованості за тілом кредиту та за відсотками у розмірі 94 368,73 грн (82 404,22 тіло + 11 964,51 відсотки). Також, під час користування кредитом відповідач сплатив комісію у розмірі 77500 грн, правомірність нарахування якої не підтверджено у встановленому законом порядку. Між тим, вищенаведені суми не були вирахувані з загального розміру заборгованості. За таких обставин судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог та наявності заборгованості у зазначеному позивачем розмірі. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення. Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 11 травня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук