Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/31987/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/31987/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Кальника В.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 в адміністративній справі №160/31987/24 за заявою ОСОБА_1 про вжиття заходів щодо невиконання ухвали суду про виконання судового рішення у справі №160/31987/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 в адміністративній справі №160/31987/24 накладено на начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 штраф у розмірі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 66560,00 грн. Cтягнуто з начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Державного бюджету України половину суми штрафу в сумі 33280,00 грн. Cтягнуто з начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), половину суми штрафу в сумі 33280,00 грн. Стягувач-1: Державна судова адміністрація України (00020, м.Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795). Стягувач-2: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) Боржник: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ). Строк пред`явлення ухвали до примусового виконання для Державної судової адміністрації України становить три місяці з дня набрання ухвалою законної сили. Строк пред`явлення ухвали до примусового виконання для ОСОБА_1 становить три роки з дня набрання ухвалою законної сили. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 року у справі №160/31987/24 у строк, який становить три місяці, з дати отримання копії цієї ухвали. Роз`яснено, що звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має відповідати вимогам, встановленим частинами 2, 3 статті 382-2 КАС України. Не погодившись із рішенням першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 року в адміністративній справі №160/31987/24. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, просив суд залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Отже, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України. Приписами ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)). Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Тобто, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Відповідно до частини 3 статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України (ч. 4 ст. 382-3 КАС України). Відповідно до частини 5 статті 382-3 КАС України суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Отже, у разі відмови у прийнятті звіту суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення на суд покладається імперативний обов`язок вжити заходи реагування шляхом накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду. Приписи процесуального законодавства щодо накладення на суб`єкта владних повноважень штрафу за невиконання рішення або неподання звіту не є імперативними, а дозволяють суду діяти на власний розсуд в питанні накладення штрафу. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 826/9960/15 обов`язковою умовою для накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу в порядку, передбаченому частиною другою статті 382 КАС України, є встановлення для такого суб`єкта владних повноважень строку на подання звіту про виконання судового рішення та в подальшому неподання такого звіту у встановлений строк. Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за діяльність очолюваного ним державного органу, яким не забезпечено виконання судового рішення у встановлений судом строк. Колегія суддів зазначає, що невиконання рішення суду формує недовіру людини до суду, що недопустимо в демократичній державі. Водночас суб`єкт владних повноважень, який є стороною у справі, має бути зразком для громадськості щодо належного виконання рішення суду, не чекаючи при цьому примусового виконання такого рішення суду або встановлення судового контролю щодо виконання рішення суду. Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009). Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 в адміністративній справі №160/31987/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов суддя В.В. Кальник