Постанова 4851 № 520/28497/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 р. Справа № 520/28497/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., повний текст складено 11.02.26 по справі № 520/28497/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправним та скасування акту, зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати акт №67 за формою Н-1 (НПВ) від 18.07.2025 спеціального розслідування нещасного випадку, який стався 01 листопада 2024 року о 16 год. 04 хв. з поліцейським відділення охорони ізолятора тимчасового тримання № 1 ГУНП в Харківській області капралом поліції ОСОБА_2 ; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області за фактом нещасного випадку, який стався 01 листопада 2024 року о 16 год. 04 хв. з поліцейським відділення охорони ізолятора тимчасового тримання № 1 ГУНП в Харківській області капралом поліції ОСОБА_2 , провести повторне розслідування нещасного випадку та скласти акт за формою Н-1 (ПВ), за висновком якого нещасний випадок визнати таким, що стався в період проходження служби під час виконання службових обов`язків. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано акт №67 за формою Н-1 (НПВ) від 18.07.2025 спеціального розслідування нещасного випадку, який стався 01 листопада 2024 року о 16 год. 04 хв. з поліцейським відділення охорони ізолятора тимчасового тримання № 1 ГУНП в Харківській області капралом поліції ОСОБА_2 . Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області за фактом нещасного випадку, який стався 01 листопада 2024 року о 16 год. 04 хв. з поліцейським відділення охорони ізолятора тимчасового тримання № 1 ГУНП в Харківській області капралом поліції ОСОБА_2 , провести повторне розслідування нещасного випадку та скласти відповідний акт у відповідності до вимог Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом МВС України від 05.10.2020 №705, за формою Н-1, з урахуванням висновків суду у цій справі. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що обов`язковими умовами для кваліфікації нещасного випадку таким, що стався в період проходження служби під час виконання службових обов`язків, є: виконання поліцейським завдань та повноважень поліції, визначених Законом України «Про Національну поліцію», здійснення діяння з припинення правопорушення у вільний від служби час; вплив на потерпілого поліцейського шкідливих чи небезпечних факторів під час виконання завдань та повноважень поліції, визначених Законом України «Про Національну поліцію», унаслідок яких виникло гостре професійне захворювання (отруєння), що підтверджено медичним висновком. Вказує, що ключовим критерієм для кваліфікації нещасного випадку як такого, що стався під час виконання службових обов`язків, є не формальний статус особи або перебування її на службі, а: по-перше: наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між виконанням конкретного службового завдання (дії або бездіяльності в межах повноважень) та настанням шкоди здоров`ю. Звертає увагу, що на підставі наказу ГУНП в Харківській області від 27.09.2024 №2095 ОСОБА_1 направлена для проходження стажування на посаді інспектора з кадрового забезпечення. Стверджує, що аналізуючи обов`язки, що фактично здійснювала ОСОБА_1 , вбачається, що стажування проходило не з метою виконання основних завдань та повноважень поліції, а з метою набуття навичок, необхідних для роботи в кадровому підрозділі. Зауважує, що відповідно до індивідуального плану та фактичного змісту робіт, ОСОБА_1 : вивчала нормативно-правові акти з питань діяльності кадрових підрозділів; здійснювала ведення штатно-посадових книг та внесення відомостей про особовий склад; брала участь у підготовці матеріалів для переміщення поліцейських; вела журнали обліку листків непрацездатності; допомагала в підготовці розрахунків щодо додаткової винагороди поліцейських у період воєнного стану; формувала архів документів; здійснювала оцифрування трудових книжок тощо. Однак, усі зазначені дії стосуються забезпечення діяльності органу поліції та не є безпосереднім виконанням основних завдань поліції, визначених законом. Наголошує, що діяльність ОСОБА_1 під час стажування не була пов`язана з виконанням завдань і повноважень поліції, визначених Законом, а виконувані нею дії мали виключно адміністративно-підготовчий характер, бо стажування не є самостійним видом поліцейської служби, а передбачає набуття практичних навичок, тому нещасний випадок, що мав місце 01.11.2024, не може бути кваліфікований як такий, що стався під час виконання основних завдань та повноважень поліції. Вважає, що сам по собі факт перебування у статусі поліцейського або проходження служби не створює автоматичного юридичного зв`язку між будь-якою заподіяною шкодою та службовою діяльністю. ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 без змін. Зазначає, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді поліцейського відділення охорони ІТТ №1 ГУНП в Харківській області, відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області №2095 від 27.09.2024 направлена для проходження стажування з 30.09.2024 по 01.12.2024 до відділу комплектування управління кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області. На виконання наказу № 2095 від 27.09.2024 ОСОБА_1 проходила службу у відділі комплектування управління кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області з 30.09.2024 по 01.12.2024. Вказує, що позивачка перебувала на посаді поліцейського відділення охорони ІТТ №1 ГУНП в Харківській області, була направлена на стажування до відділу комплектування управління кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області у відповідності до ст.75 Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції від 24.12.2015 №1625. Наведе свідчить, що позивачка під час нещасного випадку перебувала у приміщенні ГУНП в Харківській області та виконувала службові обов`язки. Зауважує, що характер виконуваних завдань при стажуванні в поліції не може свідчити про те, що позивачка не виконувала службові обов`язки, оскільки на неї розповсюджується Закон України «Про Національну поліцію», вона зарахована до кадрового резерву, має спеціальне звання та перебуває на посаді поліцейського. Вважає, що відповідач безпідставно та не обґрунтовано прийняв рішення про те, що нещасний випадок, що стався з позивачкою 01.11.2024, в період проходження служби і він не пов`язаний з виконанням службових обов`язків. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом ГУНП в Харківській області від 22.08.2023 №375о/с ОСОБА_3 прийнято на службу в поліцію на посаду поліцейського відділення охорони ізолятора тимчасового тримання №1 ГУНП в Харківській області. Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області №2095 від 27.09.2024 позивачку відряджено до відділу комплектування управління кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області для проходження стажування. За фактом загибелі та поранення поліцейських, а також пошкодження (знищення) службових автомобілів, майна та адміністративної будівлі ГУНП в Харківській області, внаслідок ракетного обстрілу, здійсненого 01.11.2024 збройними силами рф, проведено службове розслідування та наказом начальника ГУНП в Харківській області затверджено висновок службового розслідування за фактом загибелі та поранення поліцейських, а також пошкодження (знищення) службових автомобілів, майна та адміністративної будівлі ГУНП в Харківській області від 12.02.2025. За результатами проведеного розслідування нещасного випадку комісією складено акт №67 за формою Н-1 (НПВ) від 18.07.2025 про те, що нещасний випадок стався з позивачкою у період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків. Позивачка, не погоджуючись з висновками акту, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, тому звернулася до суду за захистом своїх прав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності акту №67 за формою Н-1 (НПВ) від 18.07.2025 спеціального розслідування нещасного випадку, який стався 01 листопада 2024 року о 16 год. 04 хв. з поліцейським відділення охорони ізолятора тимчасового тримання №1 ГУНП в Харківській області капралом поліції ОСОБА_2 , який підлягає скасуванню. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області за фактом нещасного випадку, який стався 01 листопада 2024 року о 16 год. 04 хв. з поліцейським відділення охорони ізолятора тимчасового тримання №1 ГУНП в Харківській області капралом поліції ОСОБА_2 , провести повторне розслідування нещасного випадку та скласти відповідний акт у відповідності до вимог Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом МВС України від 05.10.2020 №705, за формою Н-1, з урахуванням висновків суду у цій справі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області за висновком повторного розслідування нещасного випадку визнати його таким, що стався в період проходження служби під час виконання службових обов`язків, суд першої інстанції виходив з дискреційних повноважень відповідача. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров`я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні визначені Законом України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці» (далі по тексту Закон № 2694-XII). Відповідно до статті 1 Закону №2694-XII охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров`я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Згідно з вимогами статті 22 Закону №2694-XII роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об`єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов`язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку. Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі по тексту - Закон №580-VIII), цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, Національна поліція України (поліція) це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги (стаття 2 Закону №580-VIII). Згідно з частиною 1 статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Основні повноваження поліції визначені статтею 23 Закону №580-VIII. Частиною першою статті 24 Закону №580-VIII передбачено, що виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладене на поліцію виключно законом. Положеннями частини першої статті 59 Закону № 580-VIII встановлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Статтею 60 Закону №580-VIII визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 22 Закону №2694-XII і статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Кабінет Міністрів України постановою від 17.04.2019 №337 затвердив Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві (далі по тексту Порядок №337). За змістом абзацу 4 пункту 2 Порядку №337 дія цього Порядку не поширюється на осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейських, військовослужбовців Національної гвардії, курсантів (слухачів) закладів освіти МВС і Національної гвардії. Абзацом 10 пункту 2 Порядку №337 передбачено, що розслідування та облік нещасних випадків щодо осіб, зазначених в абзацах третьому-восьмому цього пункту, здійснюються у порядку, визначеному міністерствами та іншими державними органами, в управлінні яких перебувають військові частини, установи, організації, заклади освіти та підрозділи, де проходять службу або утримуються такі особи. Отже, з метою встановлення єдиного порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, відповідно до статті 22 Закону № 2694-XII, абзацу десятого пункту 2 Порядку №337, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705 затверджено Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими (далі по тексту Порядок №705). Як вбачається зі змісту пункту 1 розділу І Порядку №705 цей Порядок визначає процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими центрального органу управління поліції, територіальних (міжрегіональних) органів (підрозділів) поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі орган (підрозділ) поліції). За визначенням термінів, наведених у пункті 3 розділу І Порядку №705, нещасним випадком є отримання поліцейським під час проходження служби в поліції травми, тілесних ушкоджень, гострого професійного захворювання (отруєння) та інших отруєнь, сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, самогубства, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрус, зсув, повінь, ураган тощо), контакту з представниками тваринного та рослинного світу, які призвели до втрати працездатності на один день чи більше або смерті, а також зникнення поліцейського. За приписами пункту 6 розділу І Порядку №705 строк давності для розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку становить три роки з дня його настання. Відповідно до абзацу 6 пункту 2 розділу II Порядку 705 нещасний випадок, що стався в органі (підрозділі) поліції з поліцейським іншого органу (підрозділу) поліції під час виконання ним службового завдання, розслідується комісією (спеціальною комісією), утвореною керівником органу (підрозділу) поліції, у якому стався нещасний випадок, за участю представника органу (підрозділу) поліції, у якому проходить службу потерпілий поліцейський. Такі нещасні випадки беруться на облік органом (підрозділом) поліції, працівником якого є потерпілий поліцейський. Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку №705 передбачено, що за результатами розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку складається акт розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку за формою Н-1 (далі - акт за формою Н-1) (додаток 2). Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Порядку №705 комісія (спеціальна комісія) з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку зобов`язана, зокрема: одержати письмові пояснення потерпілого поліцейського, посадових осіб, поліцейських, свідків нещасного випадку (додаток 5); вивчити наявні документи і матеріали стосовно нещасного випадку та надіслати (за потреби) запити відповідним установам, організаціям, закладам щодо надання інформації про нещасний випадок; визначити вид події та причини, що призвели до настання нещасного випадку, згідно з Класифікатором видів подій, причин, що призвели до настання нещасного випадку (додаток 6); кваліфікувати нещасний випадок відповідно до обставин: у період проходження служби під час виконання службових обов`язків або не пов`язаний з виконанням службових обов`язків; скласти акти за формою Н-1 у кількості примірників, визначених рішенням комісії (спеціальної комісії) з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку; розглянути та підписати примірники актів за формою Н-1 (тимчасові акти за формою Н-1). У разі незгоди члена комісії (спеціальної комісії) з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку із змістом акта за формою Н-1 підписати акти з відміткою про наявність окремої думки. Окрема думка викладається письмово. В окремій думці член комісії (спеціальної комісії) обґрунтовано викладає пропозиції до змісту акта за формою Н-1 (окрема думка додається до акта за формою Н-1 та є його невід`ємною частиною); передати не пізніше наступного робочого дня після підписання актів за формою Н-1 матеріали розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку та примірники актів за формою Н-1 керівникові органу (підрозділу) поліції, що утворив комісію (спеціальну комісію) з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, для їх розгляду та затвердження. Нормами пункту 7 розділу III Порядку №705 встановлено перелік обставин настання нещасного випадку в період проходження служби під час виконання службових обов`язків. Такими обставинами є: 1) виконання потерпілим поліцейським завдань та повноважень поліції, визначених Законом №580-VIII, здійснення діяння з припинення правопорушення у вільний від служби час; 2) вплив на потерпілого поліцейського шкідливих чи небезпечних факторів під час виконання завдань та повноважень поліції, визначених Законом України «Про Національну поліцію», унаслідок яких виникло гостре професійне захворювання (отруєння), що підтверджено медичним висновком. У пункті 8 розділу III Порядку №705 визначено обставини настання нещасного випадку в період проходження служби і не пов`язаного з виконанням службових обов`язків, якими є: 1) діяння потерпілого поліцейського, не пов`язане з виконанням завдань і повноважень поліції, визначених Законом №580-VIII; 2) навмисне спричинення потерпілим поліцейським тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, що доведений судом); 3) учинення потерпілим поліцейським діяння, яке є кримінальним, адміністративним правопорушенням або дисциплінарним проступком; 4) учинення дій під час несення служби потерпілим поліцейським у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (за наявності медичного висновку). Згідно з пунктом 1 Примітки до додатку №2 до Порядку №705, якщо нещасний випадок визнається таким, що стався в період проходження служби під час виконання службових обов`язків, це позначається великим літерами ПВ (Н-1/ПВ), якщо нещасний випадок визнається таким, що стався в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків, це позначається великими літерами НПВ (Н-1/НПВ). У додатку № 6 до Порядку №705 викладено Класифікатор видів подій, причин, що призвели до настання нещасного випадку (далі по тексту Класифікатор). Зокрема, підпунктами 12, 20 пункту 1 Класифікатора до виду події, що призвела до нещасного випадку, віднесено навмисне вбивство, травма, заподіяні іншою особою; події суспільного життя (страйк, оголошена та неоголошена війна, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, протиправні дії третіх осіб тощо). Причини нещасного випадку класифіковані на: 1) технічні; 2) організаційні; 3) психофізіологічні; 4) техногенні, природні, екологічні та соціальні. Підпунктом 4 пункту 2 Класифікатора передбачено, що до техногенних, природних, екологічних та соціальних причин нещасного випадку відносяться: викид небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин; контакт з представниками тваринного та рослинного світу; стихійне лихо (метеорологічні, топологічні та тектонічні катастрофи: землетрус, зсув, селі, снігові лавини, повінь, просідання і зсув ґрунту тощо); гідрометеорологічні явища (мороз, ожеледиця, заметіль, шквальний вітер, ураган, град, спека, туман, злива, блискавка тощо); соціальний конфлікт (страйк, оголошена та неоголошена війна, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії осіб тощо); інші види (вказати причини). Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що положеннями Порядку №705 встановлено вичерпний перелік обставин, за наявності яких нещасний випадок, що стався з особою поліцейського, визнається таким, що відбувся у період проходження служби під час виконання службових обов`язків, або таким, що не пов`язаний з виконанням службових обов`язків. Залежно від того, які обставини встановлені під час розслідування нещасного випадку, складається акт за відповідною формою. Отже, у спірних правовідносинах, відповідач при проведенні розслідування нещасного випадку, що стався 01 листопада 2024 року о 16 год. 04 хв. з поліцейським відділення охорони ізолятора тимчасового тримання № 1 ГУНП в Харківській області капралом поліції ОСОБА_2 , та складанні акту №67 за формою Н-1 (НПВ) від 18.07.2025 повинен був надати всебічну оцінку обставинам настання такого нещасного випадку. Судом встановлено, що наказом ГУНП в Харківській області від 12.11.2024 №2428 (з подальшими змінами) утворена спеціальна комісія з розслідування нещасного випадку. Комісією розглянуті пояснення поліцейських, зокрема, і пояснення капрала поліції ОСОБА_1 , яка зазначила, що 01.11.2024 о 08:30 вона прибула на службу до будівлі тимчасової дислокації УКЗ ГУНП в Харківській області, була одягнена у цивільний одяг, при собі не мала табельної вогнепальної зброї. У службовому кабінеті будівлі тимчасової дислокації УКЗ капралу поліції ОСОБА_1 визначено робоче місце. Разом з нею у кабінеті 01.11.2024 працювали інші поліцейські. Протягом дня капрал поліції ОСОБА_1 виконувала свій індивідуальний план стажування. 01.11.2024 о 16.00, перебуваючи у службовому кабінеті, ОСОБА_1 почула, як хтось у коридорі оголосив про повітряну тривогу та наказ негайно пройти до укриття. Вона почала збиратися. І цей момент пролунав перший вибух, від якого вибуховою хвилею її відкинуло на підлогу та вона на мить знепритомніла. Оговтавшись, вона побачила, що навісна стеля впала на неї, вхідні двері закинуло до кабінету. Лежачи на підлозі, вона відчула сильний шум та дзвін у вухах, різкий біль у голові, нестерпний біль у верхній частині спини, шиї та тулубі. У кабінеті від пилу та гарі нічого не було видно. ОСОБА_1 почала кликати іншого поліцейського, щоб разом вийти і в цей момент стався повторний вибух. Цього ж дня, ОСОБА_1 звернулася за медичною допомогою до ВМКЦ ПнР м.Харків, де відповідно до консультативного висновку №32864 їй діагностовано: ВТ, ЗЧМТ, струс головного мозку. Гостра реакція на стрес. 02.11.2024 вона звернулася за медичною допомогою до поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Харківській області», де перебувала на амбулаторному лікуванні, згідно з консультативним висновком спеціаліста діагностовано: ВТ. ЗЧМТ, струс головного мозку. Гостра реакція на стрес. Згідно з довідкою №2938 про тимчасову працевтрату, на лікуванні ОСОБА_1 перебувала з 02.11.2024 по 08.11.2024. Відомості за даним фактом внесені до ЄРДР за №12024221140001186 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого за ч.2 ст.438 КК України, та розпочате досудове розслідування. Спеціальна комісія з розслідування нещасного випадку кваліфікувала, що нещасний випадок з поліцейським відділення охорони ІТТ № 1 ГУНП в Харківській області капралом поліції ОСОБА_2 стався в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків, (підпункт 1 пункт 8 розділу ІІІ Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705). Колегія суддів враховує, що обставини вказаної події та характер отриманих позивачкою поранень не є спірними. Безспірним є також те, що нещасний випадок стався із позивачкою під час проходження нею служби. Водночас, відповідач вважає, що такий нещасний випадок не пов`язаний з виконанням службових обов`язків, оскільки, на момент такого позивачка проходила стажування, яке, на думку відповідача, не є самостійним видом поліцейської служби. Колегія суддів не погоджується із твердженням відповідача, що нещасний випадок не пов`язаний із виконанням службових обов`язків, з огляду на наступне. Відповідно до статті 2 Закону №580-VIII завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. Основні повноваження поліції регламентовані статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію», згідно з частиною 1 якої поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень (пункт 1); виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення (пункт 2); вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення (пункт 3); вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення (пункт 4); регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (пункт 11). Відповідно до частини 1 статті 75 Закону України «Про Національну поліцію» післядипломна освіта поліцейських здійснюється на загальних засадах, визначених Законом України «Про вищу освіту», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, і складається з: 1) спеціалізації; 2) перепідготовки; 3) підвищення кваліфікації; 4) стажування. Пунктом 1 Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24.12.2015 №1625 (далі по тексту Положення №1625), стажування - набуття працівником поліції досвіду виконання завдань і обов`язків певної професійної діяльності або галузі знань. У відповідності до розділу ІХ Положення №1625 стажування працівників поліції здійснюється з метою формування і закріплення на практиці професійних знань, умінь, навичок і компетенцій, здобутих у результаті теоретичної підготовки. Стажування проходять: працівники поліції, які зараховані до кадрового резерву, для просування по службі; працівники поліції, які вперше призначені на посади керівного складу Національної поліції України; інші працівники поліції - при призначенні на нову посаду. Особи, які проходять стажування, зобов`язані: своєчасно прибути до місця стажування; сумлінно та у відповідні строки виконувати зазначені в плані заходи; брати участь у нарадах, які проводяться за місцем стажування; вести облік проведеної роботи в щоденнику згідно з планом стажування; після закінчення строку стажування підготувати звіт та подати його на затвердження керівникові, на якого покладено організацію стажування. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, до вислуги років, а також до стажу державної служби. До стажу служби в поліції зараховується служба на посадах, визначених ст.78 Закону №580-ХІІІ. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді поліцейського відділення охорони ІТТ № 1 ГУНП в Харківській області, відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області №2095 від 27.09.2024 направлена для проходження стажування з 30.09.2024 по 01.12.2024 до відділу комплектування управління кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області. На виконання наказу №2095 від 27.09.2024 ОСОБА_1 проходила службу у відділі комплектування управління кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області з 30.09.2024 по 01.12.2024. Отже, позивачка перебувала на посаді поліцейського відділення охорони ІТТ №1 ГУНП в Харківській області, була направлена на стажування до відділу комплектування управління кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області у відповідності до статті 75 Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції від 24.12.2015 №1625. Наведе свідчить, що позивачка під час нещасного випадку перебувала у приміщенні ГУНП в Харківській області та виконувала службові обов`язки. Колегія суддів зазначає, що характер виконуваних завдань при стажуванні в поліції не може свідчити про те, що позивачка не виконувала службові обов`язки, оскільки на неї розповсюджується Закон України «Про Національну поліцію», вона зарахована до кадрового резерву, має спеціальне звання та перебуває на посаді поліцейського. У зв`язку в викладеним, колегія суддів вважає, що отримання позивачкою травми 01.11.2024 за зазначених вище обставин, не підпадає під обставину, що передбачена підпунктом 1 пункту 8 розділу III Порядку №705 (діяння потерпілого поліцейського, не пов`язане з виконанням завдань і повноважень поліції, визначених Законом України «Про Національну поліцію»). Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що відповідач безпідставно та не обґрунтовано прийняв рішення про те, що нещасний випадок, що стався з позивачкою 01.11.2024, в період проходження служби і він не пов`язаний з виконанням службових обов`язків. З огляду на вказане, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати акт №67 за формою Н-1 (НПВ) від 18.07.2025 спеціального розслідування нещасного випадку, який стався 01 листопада 2024 року о 16 год. 04 хв. з поліцейським відділення охорони ізолятора тимчасового тримання №1 ГУНП в Харківській області капралом поліції Боханченко Яною Володимирівною. Колегія суддів враховує, що згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб підлягає захисту у разі встановленням судом факту їх порушення. Верховний Суд України, розглядаючи справу №21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року дійшов до висновку про те, що відповідно до частини 1 статті 2, пунктів 6, 8 частини 1 статті 3, частини 1 статті 6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Згідно із висновками Верховного Суду висловленими у постанові від 31.03.2020 у справі №823/1281/18, у випадку визнання судом протиправним службового розслідування чи акту, прийнятого за його наслідками, відновлення порушеного права особи можливе тільки шляхом проведення повторного розслідування з метою встановлення всіх обставин нещасного випадку з урахування висновків суду. Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96). З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту порушених прав позивачки в частині зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області за фактом нещасного випадку, який стався 01 листопада 2024 року о 16 год. 04 хв. з поліцейським відділення охорони ізолятора тимчасового тримання №1 ГУНП в Харківській області капралом поліції Боханченко Яною Володимирівною, провести повторне розслідування нещасного випадку та скласти відповідний акт у відповідності до вимог Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом МВС України від 05.10.2020 №705, за формою Н-1, з урахуванням висновків суду у цій справі. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 по справі № 520/28497/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий