Постанова 4851 № 480/6508/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 р. Справа № 480/6508/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2026, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, повний текст складено 03.02.26 по справі № 480/6508/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні старшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме: через сімейні обставини або інші поважні причини, (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме: через сімейні обставини або інші поважні причини, (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж юридичної наявності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2122-IX. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 під час перевірки і в процесі складання акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.07.2025, підтвердив потребу ОСОБА_2 у здійсненні догляду з боку сина - ОСОБА_1 . Стверджує, що судом першої інстанції не враховано, що дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є особою не працездатною за віком (пенсіонеркою), а також не проживає з 2022 року разом зі своїм чоловіком. Також за позицією апелянта, судом першої інстанції не враховано, що донька ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виховує двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та має намір виїхати з ними за кордон у зв`язку з військовими діями на території України, тобто, не має можливості здійснювати постійний сторонній догляд за своїм батьком. Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 без змін. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні відомості на підтвердження потреби у постійному сторонньому догляді ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що унеможливлює застосування до спірних правовідносин норм вказаної статті в частині потреби інших родичів першого чи другого ступеня споріднення у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи як підстави для визнання позивача єдиною особою, яка може здійснювати догляд за батьком. Вважає, що за вказаних обставин відсутні обґрунтовані докази про наявність у позивача підстав для звільнення з військової служби, передбачених абзацом 13 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що старший солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді оператора безпілотних літальних апаратів і відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів піхотного батальйону Військової частини НОМЕР_2 . 23.07.2025 ОСОБА_1 подав рапорт до командира роти безпілотних авіаційних комплексів піхотного батальйону Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме: через сімейні обставини або інші поважні причини, (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, який було зареєстровано за № 16667/р від 28.07.2025. До рапорту додано наступні документи: акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 21.07.2025; копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №275641 від 26.09.2022; нотаріально засвідчені заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 ; нотаріально засвідчену копію паспорту ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію картки платника податків ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію паспорту ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчену копію картки платника податків ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчену свідоцтва про народження ОСОБА_1 . Військова частина НОМЕР_1 листом від 29.07.2025 №16525 повідомила позивача про відсутність законних підстав для його звільнення з військової служби, оскільки відповідно до акта обстеження сімейного стану військовослужбовця, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 21.07.2025, в ході обстеження сімейного стану встановлено наявність у ОСОБА_2 родичів першого ступеня спорідненості, а саме: дружини ОСОБА_3 та дочки ОСОБА_4 . Тобто, з вказаного акта встановлено наявність інших членів сім`ї першого ступеня споріднення у ОСОБА_2 . Документів, які б підтвердили відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати, не надано. Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки позивачем не доведено відсутність у його батька ОСОБА_2 інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст.17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-XII). Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII. За змістом пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). У силу положень абз. 13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1). Пунктом 12 Положення №1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону №2232-XII. Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України. Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII: - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; - у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: - підстави звільнення з військової служби; - думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; - районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008). Згідно з п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. З аналізу вищенаведених норм слідує, що для звільнення військовослужбовця з військової служби достатньою є наявність таких умов: - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка); - наявність у осіб, які потребують догляду I чи II групи інвалідності; - відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; - інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Тобто, лише сукупність наведених обов`язкових обставин (фактів) надає законні підстави для звільнення з військової служби за цією підставою. Колегія суддів звертає увагу, що "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2122-IX. Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі №420/30227/24. Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені. Згідно зі статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки. Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Судом встановлено, що згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ №275641 від 26.09.2022 ОСОБА_2 (батько позивача) встановлено 1 Б групу інвалідності загального захворювання. Також, зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. Отже, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено наявність у батька позивача інвалідності II групи, даний факт є встановленим та відповідачем не оспорюється. Також судом встановлено, що згідно з довідкою Павлінського старостинського округу Білопільської міської ради Сумського району Сумської області, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_1 . Відповідно до акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 21.07.2025, затвердженого ІНФОРМАЦІЯ_8 , в ході перевірки встановлено коло осіб першого, другого ступеня спорідненості, які можуть/зобов`язані здійснювати догляд за ОСОБА_1 : дружина: ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_4 . При цьому, позивач зазначає, що ОСОБА_3 (мати), відповідно до нотаріальної заяви НТХ 366799, повідомила, що є особою непрацездатною за віком ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ), з ОСОБА_2 перебуває в зареєстрованому шлюбі, але фактично протягом останніх трьох років з 2022 року проживає окремо. У зв`язку з викладеними обставинами не має можливості здійснювати постійний сторонній догляд за своїм чоловіком - ОСОБА_2 . Також позивач наголошує, що донька: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , відповідно до нотаріальної заяви НТХ 366800, повідомила, що проживає окремо від батька, за адресою: АДРЕСА_2 . Має офіційне місце працевлаштування, виховує двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , має намір виїхати з ними за кордон у зв`язку з військовими діями на території України. У зв`язку з викладеними обставинами не має можливості здійснювати постійний сторонній догляд за своїм батьком - ОСОБА_2 . Колегія суддів вважає, що вищенаведені обставини не можуть вважатися об`єктивно непереборними та такими, які не залежать від волевиявлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 чи можуть перешкоджати їм у постійному догляді за своїм родичем першого ступеня споріднення. При цьому, суд враховує, що чинним законодавством не передбачено подання заяви як підстави для відмови у догляді за своїм родичем першого ступеня споріднення. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про потребу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у постійному сторонньому догляді, що унеможливлює застосування судом до спірних правовідносин норм статті 26 Закону №2232-XII в частині потреби інших родичів першого чи другого ступеня споріднення у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, як підстави для визнання позивача єдиною особою, яка може здійснювати догляд за батьком. Колегія суддів вважає такою, що не впливає на спірні правовідносини, нотаріально завірену заяву ОСОБА_2 про те, що ним зроблено вибір щодо здійснення догляду за ним сином - ОСОБА_1 , оскільки законом передбачено можливість вибору особи, яка здійснюватиме догляд за особою з інвалідністю у разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб, які відповідно до закону зобов`язані її утримувати лише для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, проте не для звільнення з військової служби. Отже, позивачем не доведено відсутності у його батька ОСОБА_2 інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення. Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 по справі № 480/6508/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий