Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/31/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 р. Справа № 520/31/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., повний текст складено 16.02.26 по справі № 520/31/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подав апеляційну скаргу , вважає , рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, суперечить чинному законодавству, зокрема положенням Конституції України, Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» та «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого Постановою Кабміну від 30.12.2022 р. № 1487. В обґрунтування посилається на те , що злочин, за вчинення якого було засуджено апелянта, станом на час його вчинення та винесення вироку, визнавався тяжким, тому на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» позивач 05.07.2012 року був виключений з військового обліку військовозобов`язаних, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_1 . Законом №3633-ІХ було внесено зміни до Закону № 2232-XII, у тому числі до ст. 37, згідно з якими така підстава як «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими особа підлягала виключення з військового обліку. Отже, апелянт відповідав цій підставі і 05.07.2012 року був виключений військового обліку на підставі пп.6 п. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII, що підтверджується виданим тимчасовим посвідченням № НОМЕР_1 , що додане у додатках до матеріалів справи. Відтак, апелянт не може вважатися військовозобов`язаним у розумінні Закону № 2232-XII. Наголошує на тому, що виключений з військового обліку засуджений не відноситься до жодної із зазначених у Законі №2232-ХІІ категорій, зокрема не військовозобов`язаним, не перебуває в запасі, оскільки виключений з обліку і має підтверджуючий документ із відміткою про зняття з військового обліку. Посилаючись на рішення суді першої та апеляційної інстанції , вважає , що факт виключення апелянта з військового обліку свідчить про те, що останній більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не може бути призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до частини 1 статті 39 Закону №2232 XII та статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Однак, суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам та дійшов висновку, що нова редакція відповідної норми, яка набрала чинності 18.05.2024, не змінила правовідносин, що існували до цієї дати, а лише запровадила нові підстави для виключення з військового обліку, які застосовуються з моменту набрання нею чинності. Зміни, внесені Законом України №3633-ІХ від 11.04.2024, що набрали чинності 18.05.2024, виключили пункт, який передбачав виключення з військового обліку осіб, раніше засуджених за тяжкі злочини. Проте, ці зміни не поширюються на правовідносини, які виникли до набрання чинності новою редакцією Закону. Відповідно до статті 58 Конституції України закріплюється принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, гарантуючи, що вони не поширюються на правовідносини, які виникли до їх прийняття. Оскільки апелянт с особою, яка була виключена з військового обліку 05.07.2012 року, тобто до ухвалення змін у законодавстві, на нього не поширюється норми Закону № 3633-ІХ, яким було внесено зміни і який набрав чинності 18.05.2024 року. Вважає , що відмова Відповідача у внесенні відомостей про виключення Апелянта військового обліку створює правову невизначеність щодо його статусу військовозобов`язаного та порушує право на законний захист. Посилаючись на обставини та обгрунтування , викладенні в апеляційній скарзі , просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 року у справі № 520/31/26, прийняти нове рішення про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов`язати Відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення з військового обліку ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 подав до суду письмові пояснення , з вимогами ,викладеними в апеляційній скарзі, обставинами, правовими підставами та висновком апелянта не погоджується , вважає їх не обґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Посилаючись на обставини , викладенні у поясненнях, просить суд у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 по справі 520/31/26 - залишити без змін. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи у їх сукупності вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи встановлено , що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (далі - позивач) виключений з військового обліку 05.07.2012 року на підставі пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджується копією тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 з відміткою про виключення з військового обліку. Станом на 05.09.2025 року у військово-обліковому документі ОСОБА_1 у графі «Категорія обліку» відображалося «Військовозобов`язаний», а у Єдиному електронному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів містяться відомості про ОСОБА_1 як військовозобов`язаного. Позивач через свого представника звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з адвокатським запитом від 05.09.2025 року, в якому просив зробити наступне: -надати інформацію про те, на якій правовій підставі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виключений з військового обліку 05.07.2012 року на підставі пп.6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 як військовозобов`язаний: внести актуальні дані щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» з відповідною відміткою про виключення з військового обліку. 12.09.2025 року на офіційну електронну адресу представника позивача від відповідача надійшов лист-відповідь від 12.09.2025 року, згідно з яким повідомлено, що чинним законодавством не передбачено збереження статусу виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого чи особливого тяжкого злочину. Водночас ці особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією ч. 6 ст. 37 Закону № 2232- ХІІ підстави для виключення з обліку. Позивач не погоджуючись я з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того , що відповідно до положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядку №560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період. На переконання суду, нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин під час дії яких особа була виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права. Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з п.20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває. За змістом п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно з п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Відповідно до п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. Отже, обов`язки щодо обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII). Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Згідно із ч.3 ст.1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Частиною 7 ст.1 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. Згідно з частинами 3 і 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Стратегія залучення, розвитку та утримання людського капіталу в силах оборони України визначається Міністерством оборони України. Частиною 9 ст.1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абзац 1 ч.1 ст.39 Закону №2232-XII). Як зазначено вище, та вбачається з печатки проставленої в у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 (замість військового квитка), позивача з 05.07.2012 виключено з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про загальний військовий обов`язок та військову службу». Відповідно до п.6 ст.37 Закону №2232-XII в редакції, чинній станом на 05.07.2012 року, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу або направлені для проходження альтернативної (невійськової) служби; 2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності; 9) померли. Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024, пункт 6 ст.37 Закону №2232-ХІІ викладено в такій редакції: "6. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку". Також 18.05.2024 набрав чинності «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі Порядок №560). Пунктом 4 розділу «Загальні питання» Порядку №560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: - особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною 3 або 4 статті 1 Закону України Про очищення влади. Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; - особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; - особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; - засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин. Отже, з набранням чинності змін до ст.37 Закону №2232-XII, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, апелянт є таким, що підпадає під його дію як особа, що може бути призвана на військову служба під час мобілізації на особливий період. З урахуванням викладеного, оскільки станом на момент звернення позивача із заявою про внесення до Реєстру інформацію щодо виключення його з військового обліку (вересень 2025 року), редакція ст.37 Закону №2232-XII, не передбачала такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що відповідачем було правомірно відмовлено позивачу у внесені відомостей до Реєстру про виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних. Суд звертає увагу апелянта, що Верховний Суд у постанові від 09.04.2026 у справі №280/6524/24 сформулював висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та зазначив наступне. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Водночас, внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (статті 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону. Верховний суд зауважив, що у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством. Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави. У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки. З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII, положення закону поширюються на всіх військовозобов`язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі. Таким чином, у контексті спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку про необхідність керуватись приписами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто під час звернення позивача до відповідача із заявою та вимогою у вересні 2025 року про внесення до Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку. Враховуючи вищевикладене, оскільки за чинними нормами ст.37 Закону №2232-XII позивач не підпадає під категорію осіб, які можуть бути виключеними з військового обліку та є військовозобов`язаним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність відмови ОСОБА_1 у внесенні до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення апелянта з військового обліку та не вбачає підстав для її скасування. При цьому , апеляційний суд відхиляє, як помилкові, доводи апелянта щодо розгляду судом першої інстанції справи через призму можливості повторного виключення з військового обліку, як військовозобов`язаного. Адже вчиненню дій щодо внесення відомостей до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, обов`язково має передувати перевірка наявності правових підстав для внесення таких відомостей, чинних на час звернення апелянта до відповідачів із відповідними заявами та вимогою. Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення. Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 по справі № 520/31/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий