Постанова Одеський апеляційний суд № 515/856/25

Номер провадження: 22-ц/813/1344/26 Справа № 515/856/25 Головуючий у першій інстанції Дем`янова О. А. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.03.2026 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Зейналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про виключення запису про батька з актового запису про народження дітей, на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області, постановлену під головуванням судді Дем`янової О.А. 16 вересня 2025 року у м. Татарбунари Одеської області, встановила: У провадженні Татарбунарського районного суду Одеської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виключення запису про позивача, як батька, з актових записів про народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В процесі розгляду справи, представник ОСОБА_2 звернувся до суду із клопотанням про призначення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, в якому просив призначити у цивільній справі №515/856/25 судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання: - яка вірогідність біологічного батьківства ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Карманове Григоріопольського району, Республіка Молдова, громадянина України, відносно неповнолітньої дитини (доньки) ОСОБА_3 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Борисівка Татарбунарського району Одеської області, народженої від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ? - яка вірогідність біологічного батьківства ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Карманове Григоріопольського району Республіка Молдова, громадянина України, відносно неповнолітньої дитини (доньки) ОСОБА_4 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 в селі Борисівка Татарбунарського району Одеської області, народженої від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ? В обґрунтування клопотання представник позивача зазначав, що ОСОБА_2 перебував із ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі заочного рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року по справі № 515/1426/17. В період шлюбу у подружжя народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачка по справі запевняла, що це його діти, але з роками позивач почав помічати різність характерів, а також повну відсутність портретної схожості та ознак, які діти генетично наслідують від батьків. Посилаючись на те, що період зачаття та народження дітей позивач працював далекобійником (неофіційно) та часто уїжджав в тривалі рейси по всій Україні, на неодноразові пропозиції пройти молекулярно-генетичну експертизу відповідачка відповідала влаштуванням сварок, а висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи є єдиним належним доказом у справі, позивач просив призначити у справі зазначену експертизу. Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 16 вересня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 про призначення у справі молекулярно-генетичної експертизи було задоволено. Призначено у справі молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої поставлені наступні питання: - яка вірогідність біологічного батьківства ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Карманове Григоріопольського району, Республіка Молдова, громадянина України, відносно неповнолітньої дитини (доньки) ОСОБА_3 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Борисівка Татарбунарського району Одеської області, народженої від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ? - яка вірогідність біологічного батьківства ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Карманове Григоріопольського району Республіка Молдова, громадянина України, відносно неповнолітньої дитини (доньки) ОСОБА_4 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 в селі Борисівка Татарбунарського району Одеської області, народженої від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ? Про день та час проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи повідомлено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та зобов`язано їх з`явитися до експерта, забезпечивши явку разом з ними неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що призначення повторної судової експертизи є безпідставним, оскільки старша дитина ОСОБА_5 , 2007 року народження, вже досягла повноліття, а відтак, проводити експертизу відносно неї недоцільно згідно положень ч. 3 ст. 136 СК України. Призначення експертизи відносно другої дитини також, на думку представника апелянта, є недоцільним, оскільки відповідачка разом з дітьми проживає за кордоном. Сторони про розгляд справи на 17 березня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились. 16 березня 2026 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. 17 березня 2026 року на адресу Одеського апеляційного суді від представника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності відповідача. Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 129 Конституції України, одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положення цього конституційного принципу закріплені у ст. ст. 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі N 910/18036/17). Отже, ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (п. 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року). Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 189 ЦПК України, завданням підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 197 ЦПК України, у підготовчому судовому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи. Як вбачається із змісту ст. 76 ЦПК України, висновки експертів є засобом встановлення даних (доказів), на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 102 ЦПК України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмету доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасників справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Відповідно до вимог ст. 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 103 ЦПК України, призначення експертизи направлене на з`ясування обставин, що мають значення для справи. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», судова експертиза як один із засобів доказування сприяє всебічному, повному й об`єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного позову є виключення запису про позивача ОСОБА_2 , як батька, з актових записів про народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто, позивач оскаржує своє батьківство щодо дітей. У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі N 756/10603/17 зазначено, що беззаперечним доказом для визнання чи спростування батьківства у судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (ст. 128 СК України). У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі N 643/9245/18 зроблено висновок по застосуванню ст. 130 СК України та вказано, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. Експертиза ДНК або молекулярно-генетична експертиза призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, буквального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Тому з метою з`ясування обставин, що мають значення для справи (наявності або відсутності біологічної спорідненості) та формування доказової бази, ОСОБА_2 заявляє клопотання про призначення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи. Відповідно до ст. 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до ст. 126 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення ЄСПЛ у справі «Калачова проти Росії» від 07 травня 2009 року, заява N 3451/05). У справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява N 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства. Для визначення батьківства обов`язковою є присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо. У разі, коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Згідно роз`яснень, які містяться у постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року по справі N 478/690/18, висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення клопотання представника ОСОБА_2 про призначення у справі молекулярно-генетичної експертизи, оскільки наведені позивачем обставини мають значення для справи, стосуються предмета і підстав спору та потребують спеціальних знань, для з`ясування обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, необхідні спеціальні знання в сфері іншій ніж право. Безпідставними при цьому є доводи апеляційної скарги представник ОСОБА_1 про те, що призначення повторної судової експертизи є безпідставним, оскільки старша дитина ОСОБА_5 , 2007 року народження, вже досягла повноліття, а відтак, проводити експертизу відносно неї недоцільно згідно положень ч. 3 ст. 136 СК України. Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що досягнення дитиною повноліття під час розгляду судом справи про встановлення батьківства не може бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Незважаючи на досягнення дитиною повноліття, суд має встановити обґрунтованість чи необґрунтованість передбачених ст. 136 СК України підстав позову про виключення запису про батька з актового запису про народження дітей та ухвалити відповідне судове рішення. Сам лише факт досягнення дитиною повноліття під час розгляду спору та ухвалення відповідного судового рішення не може впливати на правовий результат вирішення справи судом, оскільки суд має оцінювати в сукупності докази наявності/відсутності факту встановлення батьківства щодо дитини за період до її повноліття, які й стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Інші доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (п. 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 16 вересня 2025 року постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 16 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 07 травня 2026 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді Є.С. Сєвєрова О.М. Таварткіладзе