Постанова 4807 № 331/1047/25

Дата документу 28.04.2026 Справа № 331/1047/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 331/1047/25 Головуючий у І інстанції: Світлицька В.М. Провадження № 22-ц/807/528/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кочеткової І.В., Кухаря С.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначено, що 01.07.2020 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду інженера в КЕВ м. Запоріжжя. 01.11.2024 позивач отримав від керівника КЕВ м. Запоріжжя письмове попередження про майбутнє можливе звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників. 02.12.2024 ОСОБА_1 отримав письмове попередження про скорочення його посади та майбутнє звільнення з займаної посади з 31.01.2025 згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Водночас у вказаному попередженні КЕВ м. Запоріжжя запропонувало позивачу посаду начальника сторожової групи та заявило вимогу про надання відповіді 31.12.2024. Жодних інших (рівнозначних або нижчих) посад, які б відповідали його рівню освіти та рівню кваліфікації КЕВ м. Запоріжжя запропоновано не було, незважаючи на те, що станом на 10.12.2024 в установі була 21 вакантна посада (у тому числі 8 вакантних посад у новому штаті, який був введений з 01.01.2025). Відповідно до ст. 42 КЗпП України позивач мав переважне право на залишення на роботі. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний пропонувати працівнику всі вакансії, які були на день попередження про звільнення, а також вакансії, які з`являються протягом 2 місяців і які відповідають його професії та кваліфікації. Отримавши інформацію про те, що з 01.01.2025 звільняється посада начальника виробничого відділення, ОСОБА_1 запропонував свою кандидатуру, однак йому було відмовлено. Після звільнення, позивачу стало відомо, що введений штат з 01.01.2025 не укомплектований, у тому числі є посада інженера виробничого відділення, про яку керівництво приховало інформацію. Після отримання КЕВ м. Запоріжжя листа від Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 09.01.2025 відносно позивача почалися утиски та моральний тиск з боку керівництва, що спонукало до скорочення двомісячного терміну попередження про звільнення у зв`язку зі скороченням його посади та звільненню ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 40 з 20.01.2025, про що було видано наказ начальника КЕВ м. Запоріжжя № 10 від 20.01.2025. Вважає, що своїми діями (бездіяльністю) керівник КЕВ м. Запоріжжя грубо порушує його трудові права. Крім того, відповідач своїми діями призвів до погіршення і позбавлення можливості реалізації позивачем своїх звичок і бажань, позбавив професійного розвитку, до якого позивач прагнув та здобував відповідну освіту, здійснював психологічний тиск, в результаті чого було скорочено двомісячний термін попередження про звільнення у зв`язку зі скороченням посади, погіршення відносин з оточуючими людьми, внаслідок тиску та маніпуляцій з боку відповідача. На думку позивача, його звільнення з посади інженера з землевикористання КЕВ м. Запоріжжя у зв`язку зі скороченням штату було проведено з порушенням з боку роботодавця, наказ про звільнення є незаконним, а отже таким, що підлягає скасуванню. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд: поновити ОСОБА_1 на роботі в КЕВ м. Запоріжжя на посаді інженера з землекористування; стягнути з КЕВ м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.01.2025 до дня поновлення на роботі; стягнути з КЕВ м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000 грн стягнути з КЕВ м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 не нараховану та не сплачену заробітну плату. Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне встановлення обставин справи, просить скасувати рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2025 рокута ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що жоден з документів, наданих відповідачем в якості письмових доказів (довідка про перелік вакантних посад, порівняльна характеристика працівників) не містять обов`язкових реквізитів документу як то кутового штампу установи (бланку установи), вихідний номер, дату складання документу, підпису керівника установи тощо. Роботодавець вчинив порушення водночас двох приписів трудового законодавства, а саме: не надав працівнику інформацію про всі вакантні посади, що є на підприємстві станом на винесення попередження про скорочення та які є вакантними станом на момент фактичного скорочення для здійснення працівником свідомого вибору (з введенням у дію нового штату на 01.01.2025); вимога роботодавця про прийняття рішення про звільнення або переводу на запропоновану посаду до 31.12.2024 фактично вважається тиском та порушенням дотримання двомісячного терміну дії попередження при скороченні штату. Працівник, позбавлений можливості ознайомитись з переліком вакантних посад, примушувався прийняти рішення раніше строку, визначеного у попередженні (до 31.01.2025) Суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що наказом № 10 від 20 січня 2025 року ОСОБА_1 , було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України з посади інженера землекористування. Проте, ОСОБА_1 , за сумісництвом на 0,5 ставки обіймав посаду інженера відділення експлуатації фондів 7 розряду (згідно з Наказом від 01.03.2022 КЕВ м. Запоріжжя). Отже, наказ №10 від 20 січня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 не є законним, оскільки не містить інформації про звільнення Позивача з посади за сумісництвом на 0,5 ставки, що призводить до правової невизначеності Позивач ніби-то звільнений з установи (за скороченням), заробітна плата йому не нараховується, табель обліку робочого часу не ведеться установою, проте належного оформлення звільнення відповідно до приписів чинного трудового законодавства немає. ОСОБА_1 стверджує, що до його відома не доводилось створення одноособово інженером ОСОБА_2 порівняння продуктивності працівників, також вважає, що керівництво підприємства було обізнане про його навчання у ВНЗ та здобутті магістерського рівня освіти, про те що він проживає одноособово (тобто, його родина складається з єдиного годувальника), але залишив ці обставини без належної уваги. Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення. ОСОБА_1 зазначає, що КЕВ м. Запоріжжя умисно не надав інформацію ані суду, ані позивачеві про наявність вакантної посади інженера (яка повністю відповідала як освіті, так і кваліфікації та досвіду роботи ОСОБА_1 ). У «довідці», яка за своєю формою не відповідає вимогам щодо оформлення документів, відповідач зазначив що дана посада «помилково не вписана в перелік», проте «вказана посада зайнята особою, яка має відповідний стаж роботи, освіту та стаж роботи». У своєму відзиві на апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновку суду першої інстанції. Рішення Олександрівського районного суду міста Запоріжжя є законним, обґрунтованим та відповідає фактичним обставинам справи і підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга ОСОБА_1 залишенню без задоволення. Зокрема, зазначає, що відповідач провів порівняльний аналіз з наведенням даних, що свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишенні на роботі з метою виявлення тривалого безперервного стажу роботи та кваліфікаційного рівня й продуктивності праці працівників на цьому підприємстві. Згідно з порівняльною характеристикою, ОСОБА_1 має менший рівень кваліфікації та продуктивності праці, а також не має відповідного ступеня освіти, яку вимагає ця посада, на відміну від ОСОБА_3 , який відповідав всім кваліфікаційним вимогам. Крім того, відповідач вказує, що матеріали справи містять докази, що підтверджують виплату на картковий рахунок позивача суми заробітної плати у повному обсязі на наступний день після звільнення. Будь-яких заперечень щодо суми такої виплати позивач не оскаржував. Крім того, наказом начальника КЕВ м. Запоріжжя №116 від 30.11.2022 ОСОБА_1 скасовано 0,5 ставки за сумісництвом посади інженера відділення експлуатації фондів 7 розряду КЕВ м. Запоріжжя. Копія зазначеного наказу відсутня в матеріалах справи, так як позивач в межах судового розгляду не заявляв будь-яких позовних вимог щодо стягнення ненарахованої заробітної плати за сумісництвом. У зв`язку з цим, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя просить апеляційний суд визнати причини неподання доказу до суду першої інстанції поважними та долучити до матеріалів справи копію витягу з наказу начальника КЕВ м. Запоріжжя № 116 від 30.11.2022 11 лютого 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання ОСОБА_1 про визнання зловживання процесуальними правами, в якому заявник зазначає, що не погоджується з клопотанням про залучення додаткових письмових доказів та вказує на відсутність належним чином обґрунтованих підстав щодо такого залучення додаткових доказів, оскільки відповідач не наводить переконливих аргументів щодо неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції, а лише намагається шляхом зловживання своїми правами та обов`язками, виправити процесуальні помилки, вчинені ним на стадії розгляду в суді першої інстанції; просить відмовити КЕВ м. Запоріжжя у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи нового доказу витягу з наказу № 116 від 30.11.2022 року у зв`язку з відсутністю поважних причин неподання цього доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції. У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Тюленєва О.С. наполягали на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову. Представники відповідача Северін Д.М. та Вєнцев І.А. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просили залишити без змін. Вирішуючи клопотання КЕВ м. Запоріжжя про доручення Наказу №116 від 30.11.2022, яким ОСОБА_1 скасовано 0,5 ставки за сумісництвом посади інженера відділення експлуатації фондів 7 розряду КЕВ м. Запоріжжя, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України). Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційний суд не встановив, тому в цій справі відсутні підстави для доручення до справи нових доказів. У судовому засіданні апеляційний суд дослідив наданий відповідачем для огляду штатний розпис на підприємстві відповідача станом на час звільнення позивача, копію якого не долучено до матеріалів справи, у зв`язку з тим, що штат КЕВ м. Запоріжжя має гриф обмеження доступу «Для службового користування» із поміткою: «копіюванню не підлягає». Застосування грифу «обмеження доступу» передбачено п. 24.31 Переліку відомостей Збройних Сил України, що становлять службову інформацію, затвердженого Наказом Генерального штабу ЗСУ № 12 від 30.01.2023. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату працівників, ОСОБА_1 було належним чином попереджено про наступне звільнення, повідомлено про наявність вакантних посад, які відповідають його кваліфікації, на зайняття яких він свою згоду не висловив, отже, звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства та без порушень прав ОСОБА_1 , а тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 01.07.2020 ОСОБА_1 прийнято до квартирно-ескплуатаційного відділу м. Запоріжжя на посаду інженера з землекористування 7 розрядку на 0,5 ставки (наказ № 74 від 25.06.2020), 01.03.2021 - переведено на посаду водія автотранспортного засобу 2 розряду (наказ № 19 від 26.02.2021), 01.07.2021 переведено на посаду інженера з землекористування б/к 7 розряду 0,5 ставки (наказ № 69 від 24.06.2021), 01.03.2022 прийнято за сумісництвом на 0,5 ставки інженером відділення експлуатації фондів 7 розряду (наказ № 24 від 01.03.2022), що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 . 01.11.2024 начальник квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя І.Максименко попередив інженера з землекористування ОСОБА_1 під особистий підпис про можливе скорочення цієї посади к квартирно-експлуатаційному відділі міста Запоріжжя з 31.12.2024 відповідно до доручення начальника Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2459/8861 від 31.10.2024 та попереджено про майбутнє можливе звільнення з займаної посади 31.12.2024 згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до наказу начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя (адміністративно-господарської діяльності) І. Максименка № 213 від 19.11.2024 «Про організаційні заходи та переведення квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя на штат 57/876-01», зазначено до 31.12.2024 КЕВ м. Запоріжжя, що утримується за штатом 45/004-01, чисельністю 4 військовослужбовці (офіцерів-4) та 30 працівників, перейти на штат 57/876-01, чисельністю 3 військовослужбовці (офіцерів-3) та 19 працівників; з 31.01.2025 скоротити посади, зокрема, інженера з землекористування; попередити працівників Збройних Сил України квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя, посади яких підлягають скороченню, повідомлення про подальше звільнення згідно зі ст.49-2 КЗпП, тобто не пізніше 31.01.2025 про скорочення, зокрема, інженера з землекористування В.Левченка. 02.12.2024 начальник квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя І.Максименко попередив інженера з землекористування ОСОБА_1 під особистий підпис про скорочення цієї посади у квартирно-експлуатаційному відділі міста Запоріжжя з 31.01.2025 відповідно до Директиви Командувача Сил логістики Збройних Сил України № Д-23/ДСК від 01.11.2024 та штату 57/876-01, попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади 31.01.2025 згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Запропоновано вакантну посаду начальника групи (сторожової) з 01.01.2025. У разі прийняття пропозиції про переведення запропоновано не пізніше 31.12.2024 подати заяву до квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя. У разі відмови у той самий термін повідомити про ухвалене рішення і зробити відмітку на цьому попередженні. Згідно з наказом начальника квартирно-експлуатаційного відділу (по стройовій частині) І. Максименка № 10 від 20.01.2025, скасовано п. 3 наказу № 151 від 30.12.2024 про звільнення ОСОБА_1 з 02.02.2025. Звільнено з 20.01.2025 ОСОБА_1 з посади інженера землекористування квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя у зв`язку зі скороченням чисельності та штату 45/004/01 працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до довідки інженера КЕВ м. Запоріжжя ОСОБА_4 , згідно з директивою № Д/321/101/дск від 31.10.2024 «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2024-2025 роках» посада інженера з землекористування, на якій перебував ОСОБА_5 , скорочена. Штат 45/004, табеля до штату та переліки змін до них знищені у встановленому порядку згідно з розпорядженням ІНФОРМАЦІЯ_1 № 370/4984дск від 13.11.2024 (акт знищення від 31.12.2024). 31.12.2024 введено в дію новий штат 57/876. Перелік вакантних посад у штаті 57/876 станом на 01.01.2025, такий: - помічник начальника відділу (капітан); - інженер виробничого відділення (працівник ЗСУ); - економіст виробничого відділення (працівник ЗСУ); - економіст виробничого відділення (працівник ЗСУ); - економіст відділення експлуатації фондів (працівник ЗСУ); - начальник гаражу (працівник ЗСУ), вимагає наявності вищої освіти за спеціальністю «Автомобільний транспорт», яка у ОСОБА_1 відсутня; - інженер. Згідно з довідкою інженера (кадрів) КЕВ м. Запоріжжя Орлової Г. від 31.10.2025, у довідці, яку надали ОСОБА_1 «Про перелік вакантних посад» згідно з новим штатним 57/876, який був введений з 31.12.2024, помилково не вписали посаду інженера. Згідно зі штатом 57/876, вказана посада має ВОС (0700737), який застосовується до інженера (кадрів). ОСОБА_6 неможливо було запропонувати: посаду помічника начальника відділу у зв`язку з відсутністю у нього військового звання капітана; посаду начальника виробничого відділення у зв`язку з відсутністю у нього відповідної освіти в галузі знань «Архітектура та будівництво», найменування спеціальності «Будівництво та цивільна інженерія», другий (магістерський) рівень вищої освіти за ступенем магістра; посаду інженера виробничого відділення, оскільки ця посада вимагає вищої освіти в галузі «Архітектура та будівництво», спеціальності «Геодезія та землеустрій», другий (магістерський) рівень вищої освіти за ступенем магістра, у ОСОБА_7 є ступінь вищої освіти бакалавр в галузі знань «Архітектура та будівництво», спеціальності «Геодезія та землеустрій», однак відсутній рівень магістра в цій галузі; посаду економіста виробничого відділення та економіста відділення експлуатації фондів у зв`язку з відсутністю відповідної освіти, оскільки ця посада вимагає вищої освіти в галузі знань «Соціальні та поведінкові науки», спеціальність «Економіка», другий (магістерський) рівень вищої освіти за ступенем магістра; посаду начальника гаражу у зв`язку з відсутністю відповідної освіти, галузь знань «Транспорт», спеціальності «Автомобільний транспорт», перший (бакалаврський) рівень вищої освіти за ступенем бакалавра. У КЕВ м. Запоріжжя в період з 01.04.2024 до 30.03.2025 діяв штатний розпис, до якого входила зокрема посада начальника сторожової групи, яка і була запропонована ОСОБА_6 , з огляду на його кваліфікацію, освіту та фаховий рівень. Інші посади, які перебували у штатному розписі, є експлуатаційними (машиністи, слюсарі і т.д.), не потребують фахової професійної освіти, є мало оплачуваними, тобто такими, що не відповідають рівню освіти В. Левченка. Тому, КЕВ м. Запоріжжя, очікувало від В. Левченка прийняття пропозиції зайняти вакансію начальника групи (строжової), яка відповідає його кваліфікації та освіті, однак він відмовився від зайняття такої, натомість подав заяву про звільнення. ОСОБА_1 неможливо було запропонувати посаду інженера (кадрів) (ВОС 070737), оскільки вона вимагає освіти в галузі знань (код 07 «Управління та адміністрування»), (код 073 спеціальності менеджмент), (код 7 другий (магістерський) рівень вищої освіти за ступенем магістра), згідно з наказом Міністерства оборони України № 438 від 19.12.2022 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.02.2023 за № 227/39283) Перелік облікових спеціальностей працівників Збройних Сил України. Вказана посада зайнята особою, яка має відповідний стаж роботи, освіту та досвід роботи. Відповідно до акту Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ПС/ЗП/3937/0339 від 14.02.2025, за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці, встановлена відсутність порушень вимог законодавства квартирно-експлуатаційниим відділом м. Запоріжжя (ЄДРПОУ 07809992). Крім того, матеріали справи містять копію Порівняльної характеристики, що складена фахівцем з підготовки кадрів Орловою Г., підписана начальником КЕВ м. Запоріжжя І.Максименком, з якої судом першої інстанції встановлено, що відповідач провів порівняльний аналіз наявності переважного права на залишення на роботі (на посаді начальника виробничого відділення) таких працівників: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за результатами якого ухвалене рішення надати перевагу ОСОБА_8 , як такому, який має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Сторони у справі не заперечували, що 20.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до КЕВ м. Запоріжжя з заявою про скорочення двохмісячного терміну та його звільнення з 20.01.2025. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України). За частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України). Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частини перша - третя статті 49-2 КЗпП України). Однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20). Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17). Сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов`язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками. Належним виконанням такого зобов`язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації. Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі). Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці з одночасною пропозицією іншої роботи в розумінні статті 49-2 КЗпП України є надання працівникові можливості завчасно визначитися з майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу (див. постанову Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 303/798/17 (провадження № 61-1863св20)). Дотримання двомісячного строку до моменту вивільнення працівника є обов`язковим при звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що призводить до розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця. Отже, цей строк є обов`язковим для роботодавця, так як, при цьому працівник не обмежений у праві припинити трудові правовідносини з власної ініціативи чи за угодою сторін (статті 36, 38 КЗпП України). Так само працівник може погодитися з неможливістю продовження трудових правовідносин через зміну в організації праці роботодавця, у зв`язку із чим вправі просити звільнити його з роботи до закінчення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення. Проте така неможливість продовження трудових правовідносин безпосередньо пов`язана з фактом належного дотримання роботодавцем своїх зобов`язань щодо працевлаштування працівника, тобто пропозицією всіх вакансій (що існували з моменту повідомлення про наступне вивільнення до дня звільнення працівника), які такий працівник може зайняти з урахуванням його кваліфікації. У свою чергу право на скорочення двомісячного строку попередження працівника про наступне вивільнення не є безумовним, і роботодавець може відмовити в задоволенні такого клопотання працівника. Вказане обумовлено тим, що звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є вимушеною дією роботодавця через неможливість збереження трудових правовідносин і за можливості роботодавця до завершення двомісячного строку запропонувати працівникові роботу, яка відповідатиме його кваліфікації, скоротити вказаний строк можна лише у випадку відмови працівника від зайняття всіх запропонованих йому посад. Отже, скорочення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення є виправданим при об`єктивній безперспективності очікування працівника на подальше працевлаштування або у випадку безальтернативної відмови працівника на продовження трудових правовідносин на змінених умовах праці, тобто коли працівник відмовляється від продовження роботи на будь-яких посадах у зв`язку зі змінами в організації праці, про що доцільно вказати в його заяві про скорочення строку попередження про наступне вивільнення та звільнення його з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Оскільки скорочення двомісячного строку попередження працівника про наступне вивільнення не позбавляє працівника гарантій, які надані йому у зв`язку з обставинами змін в організації праці, а дотримання роботодавцем таких гарантій є обов`язковим для звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України незалежно від тривалості строку попередження при вивільненні, то роботодавець зобов`язаний надати працівникові, який вивільняється, пропозиції всіх вакансій (що відповідають його кваліфікації), які існували в нього з моменту попередження такого працівника про наступне вивільнення до дня його звільнення, з урахуванням при цьому положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Якщо працівник відмовився від усіх запропонованих роботодавцем вакансій, висловлюючи цим своє небажання продовжувати працювати на змінених умовах праці, тоді роботодавець вправі звільнити його з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України до завершення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення. Розірвання трудового договору у випадку змін в організації праці, в тому числі ліквідації чи реорганізації, є ініціативою роботодавця, що й створює для працівника відповідні гарантії від незаконного звільнення. Водночас надання таких гарантій не є формальністю у зв`язку лише із самим фактом змін в організації праці роботодавця, а спрямоване на випадки, коли продовження трудових правовідносин є об`єктивно неможливим, у тому числі у зв`язку з відмовою працівника працювати на змінених умовах. Тому факт такої відмови (за наявності відповідних вакансій) є визначальним. Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи. За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Такий обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення. Вимоги норм КЗпП України покладають на адміністрації роботодавців обов`язок щодо дотримання ними строку попередження працівника про наступне вивільнення, однак вказані норми не містять заборони щодо вивільнення працівника на його прохання раніше закінчення строку такого попередження. Подання працівником заяви про скорочення строку його попередження та звільнення могло бути підставою для звільнення раніше обумовленого строку виключно за наявності обставин, які вказують на відсутність можливості подальшого використання на службі працівника. У пунктах 108, 127-132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 641/1334/23 (провадження № 14-54цс24) зроблено висновок про те, що подання працівником заяви про скорочення строку попередження про наступне вивільнення може бути підставою для скорочення цього строку, проте не звільняє роботодавця від обов`язку дотримання ним гарантій при звільненні працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема - з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору запропонувати такому працівникові всі вакантні посади, які відповідають його кваліфікації. На прохання працівника строк попередження про наступне його звільнення (за два місяці) може бути скорочено роботодавцем і такого працівника може бути звільнено за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Скорочення двомісячного строку попередження працівника про наступне вивільнення свідчить про те, що сторони домовилися вирішити питання щодо продовження/припинення трудових правовідносин в інший, ніж гарантований трудовим законодавством, строк. Водночас скорочення зазначеного строку не впливає на виниклі у зв`язку зі зміною в організації праці гарантії працівника при вивільненні та не звільняє роботодавця від виконання обов`язку з працевлаштування працівника. Отже, роботодавець зобов`язаний запропонувати такому працівникові всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, що існували з моменту попередження працівника про наступне вивільнення до дня розірвання трудового договору з ним, з урахуванням при цьому положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Відмова працівника від зайняття запропонованих вакансій (у разі наявності пропозицій) чи відсутність відповідних вакансій свідчить про об`єктивну неможливість продовження трудових правовідносин та є передумовою для звільнення такого працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у визначений ним строк. Однак рішення про задоволення заяви про скорочення строку повідомлення про наступне вивільнення та звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України приймає роботодавець, який не позбавлений права відмовити в задоволенні такої заяви. При цьому необхідно виходити з того, що скорочення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення є виправданим при об`єктивній безперспективності очікування працівника на подальше працевлаштування або у випадку безальтернативної відмови працівника на продовження трудових правовідносин на змінених умовах праці, тобто коли працівник відмовляється від продовження роботи на будь-яких посадах у зв`язку зі змінами в організації праці, про що доцільно вказати в його заяві про скорочення строку попередження про наступне вивільнення та звільнення його з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 125/1514/20 (провадження № 14-163свц24), зокрема, вказано, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20). У цій справі суд першої інстанції встановив, що станом на дату звільнення позивача, у відповідача існувала одна вакантна посада відповідно до його кваліфікації, яка могла бути запропонована позивачу і запропонована йому посада начальника сторожової групи, від якої він відмовився. Проте, позивач наполягав на тому, що відповідач не запропонував йому посаду начальника виробничого відділення, на яку він мав переважне право, та посаду інженера виробничого відділення, яка була вакантна і після його звільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. У частині другій статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалішим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Тлумачення статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України, а також якщо це передбачено законодавством України. Застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади. Визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20). Суд не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця, який володіє повною інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг. Визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці є компетенцією роботодавця. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 7 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц (провадження № 61-38248св18) та від 01 лютого 2023 року у справі № 607/18097/19 (провадження № 61-3781св22), від 16 серпня 2023 року у справі № 202/825/16-ц (провадження № 61-2164св19). Досліджуючи наявність у ОСОБА_1 переважного права на зайняття вакантної посади начальника виробничого відділення, суд першої інстанції проаналізував копію Порівняльної характеристики, що складена фахівцем з підготовки кадрів Орловою Г., підписана начальником КЕВ м. Запоріжжя І.Максименком, з якої судом першої інстанції встановлено, що відповідач провів порівняльний аналіз наявності переважного права на залишення на роботі (на посаді начальника виробничого відділення) таких працівників: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за результатами якого ухвалене рішення надати перевагу ОСОБА_8 , як такому, який має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Колегія суддів зауважує, що вказана характеристика містить вичерпну інформацію про причини такого висновку: ОСОБА_3 має більш велику кваліфікаційну категорію, неодноразово тимчасово виконував обов`язки заступника начальника відділу - головного інженера КЕВ. За період своєї діяльності керував ремонтною дільницею більше 10 років, тобто має великий керівний досвід у ремонтних та будівельних роботах , що дуже важливо при формуванні плану поточного ремонту будівель і споруд, прийманні виконаних робіт підрядними організаціями. Окрім того, знає стандарти і технічні умови на товарно-матеріальні цінності, види, розміри, марки, сортність і норми їх витрат, інструкції та інші керівні документи з обліку матеріальних ресурсів, умови договорів на перевезення і зберігання вантажу, організацію вантажно-розвантажувальних робіт, основи економії, організації виробництва і керування, технічні характеристики конструктивних елементів будівель, інженерного обладнання та мереж, порядок складання кошторисів на проведення поточних та капітальних ремонтів, виробничі потужності та режим роботи устаткування, правила його експлуатації, методи виявлення і використання резервів виробництва, технічні вимоги до сировини, матеріалів і готової продукції, організацію технічної підготовки будівництва, порядок приймання устаткування в експлуатацію, спеціалізацію підрозділів підприємства і виробничі зв`язки між ними, організацію виробничого планування на підприємстві. Вміє користуватися програмним комплексом «АВК-5», складати штатні розписи відділу, виробничих та інших підрозділів, здійснювати технічне керівництво і надавати практичну допомогу на місцях працівникам КЕВ та в/частинам з експлуатації та ремонту казармено-житлового фонду, виявляти несправності, що перешкоджають нормальній експлуатації будівель. Організовувати виконання робіт власними силами підрозділів КЕВ. ОСОБА_1 отримав ІІ кваліфікаційну категорію, досвід трудової діяльності невеликий. На відміну від якісних характеристик працівника ОСОБА_3 працівник ОСОБА_1 за період трудової діяльності в КЕВ: ніколи не брав участі у прийманні виконаних робіт підрядними організаціями, не проявляв ініціативу при формуванні плану поточного ремонту будівель і споруд та ніколи не брав участі в них, не займався як складанням так і захистом штатних розписів відділу, виробничих та інших підрозділів, не вміє користуватися програмним комплексом «АВК-5», тому не може надавати практичну допомогу працівникам КЕВ та в/частинам щодо використання та списання будівельних матеріалів у відповідності до ДБН, тобто, не може керувати відповідним підрозділом, ніколи не організовував працівників КЕВ для виконання робіт з поточних ремонтів та інших заходів, спрямованих на підвищення умов праці. Крім того, матеріали справи містять копію особової картки працівника - ОСОБА_1 відповідно до якої, що не заперечував сам позивач, він не має власної сім`ї, його батьками є особи, які не є особами пенсійного віку (мати ОСОБА_9 , 1975 р.н та є працівницею КЕВ м. Запоріжжя; батько ОСОБА_10 , 1969 р.н.). З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає встановленим факт відсутності у ОСОБА_1 переважного права на зайняття посади начальника виробничого відділення. Згідно з довідкою інженера (кадрів) КЕВ м. Запоріжжя Орлової Г. від 31.10.2025, у довідці, яку надали ОСОБА_1 «Про перелік вакантних посад» згідно з новим штатом 57/876, який був введений з 31.12.2024, помилково не вписали посаду інженера. Згідно зі штатом 57/876 вказана посада має ВОС (0700737), який застосовується до інженера (кадрів). ОСОБА_1 неможливо було запропонувати посаду інженера (кадрів) (ВОС 070737), оскільки вона потребує освіти в галузі знань (код 07 «Управління та адміністрування»), (код 073 спеціальності менеджмент), (код 7 другий (магістерський) рівень вищої освіти за ступенем магістра), згідно з наказом Міністерства оборони України № 438 від 19.12.2022 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.02.2023 за № 227/39283) Перелік облікових спеціальностей працівників Збройних Сил України. Вказана посада зайнята особою, яка має відповідний стаж роботи, освіту та досвід роботи. Колегія суддів зауважує, що сам ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердив, що диплом магістра він отримав 31.12.2024, однак не надав його копії роботодавцеві, у зв`язку з його фактичною відсутністю. Роздруківки за стосунку «ДІЯ» можуть свідчити про наявність у позивача вищої освіти, однак, вони не є юридичним документом для роботодавця, на підставі якого можлива видача наказу про прийняття особи на посаду, яка вимагає певної освітньої кваліфікації. Отже, станом на 01.01.2025 перелік вакантних посад у штаті 57/876 був таким: - помічник начальника відділу (цю посаду може займати тільки військова особа); - інженер виробничого відділення (вимагає наявності магістерського ступеня вищої освіти за спеціальністю «Геодезія та землеустрій», яка у ОСОБА_1 відсутня); - дві посади економіста виробничого відділення (вимагає наявності економічної освіти, відомості про наявність якої у ОСОБА_1 на момент звільнення в КЕВ міста Запоріжжя були відсутні); - економіст відділення експлуатації фондів (також вимагає наявності економічної освіти, відомості про наявність якої у ОСОБА_1 на момент звільнення в КЕВ міста Запоріжжя відсутні); - начальник гаражу (вимагає наявності вищої освіти за спеціальністю «Автомобільний транспорт», яка у ОСОБА_1 відсутня); - інженер (потребує наявності магістерського рівня освіти за фахом «Управління та адміністрування». Диплом магістра ОСОБА_1 отримав лише 31.12.2024, і до відділу кадрів копію диплому не надав, а відтак в КЕВ м. Запоріжжя була відсутня інформація щодо наявності у ОСОБА_1 магістерського рівня освіти). У період з 01.04.2024 до 31.03.2025 у КЕВ м. Запоріжжя діяв штатний розпис, до якого входила посада, зокрема, начальника сторожової групи. Оскільки в межах основного штату посад, на які б міг претендувати ОСОБА_1 , на момент отримання попередження про скорочення та протягом 2 місячного строку, не існувало, КЕВ м. Запоріжжя запропонував ОСОБА_1 зайняти посаду, яка входила до штатного розпису установи, керівної посади - начальника сторожової групи. Іншим посадам, які входили в штатний розпис, не відповідали рівню кваліфікації ОСОБА_1 : - слюсар аварійно відновлювальних робіт водо-каналізаційної служби (професійно-технічна освіта, підвищення кваліфікації та стаж роботи за професією слюсаря аварійно-відновлювальних робіт 4 групи кваліфікації не менше 1 року). Відповідний стаж у ОСОБА_1 відсутній; - слюсар з обслуговування теплових мереж (професійно-технічна освіта, підвищення кваліфікації та стаж роботи за професією слюсаря теплових мереж 4 групи кваліфікації не менше 1 року). Відповідний стаж у ОСОБА_1 відсутній; - муляр (професійно-технічна освіта, стаж роботи муляром 2 розряду не менше 1 року. Наявність посвідчення стропальника у разі стропування вантажів: піддонів, контейнерів, вантажозахватних пристроїв тощо, або досвід роботи). Відповідний стаж у ОСОБА_1 відсутній; - покрівельник сталевих покрівель (повна або базова загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, підвищення кваліфікації, стаж роботи покрівельником сталевих покрівель 3 розряду не менше 1 року). Відповідний стаж у ОСОБА_1 відсутній; - покрівельник рулонних покрівель та покрівель зі штучних матеріалів (професійно-технічна освіта, підвищення кваліфікації, стаж роботи покрівельником рулонних покрівель та покрівель 3 розряду не менше 1 року). Відповідний стаж у ОСОБА_1 відсутній; - слюсар з експлуатації та ремонту газового устаткування (професійно технічна освіта, підвищення кваліфікації, стаж роботи за професією слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування 2 розряду не менше 1 року). Відповідний стаж у ОСОБА_1 відсутній; Отже, у період двомісячного строку на звільнення КЕВ міста Запоріжжя мав єдину вакантну посаду, яка відповідала рівню кваліфікації та досвіду ОСОБА_1 , посада була керівною, тобто вищою за ту, яку він обіймав до скорочення, була запропонована позивачу, однак, він від неї відмовився та просив скоротити двохмісячний термін увільнення. Доводи апеляційної скарги про тиск, примушування та порушення дотримання двомісячного терміну дії попередження при скороченні штату колегія суддів не приймає, оскільки вони не підтверджені жодними доказами, натомість матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 сам звернувся до роботодавця з проханням скоротити термін для звільнення та звільнити його з 20.01.2025. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що наказом № 10 від 20 січня 2025 року ОСОБА_1 , було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України з посади інженера землекористування, проте, ОСОБА_1 , за сумісництвом на 0,5 ставки обіймав посаду інженера відділення експлуатації фондів 7 розряду є безпідставними, оскільки позовна заява не містить жодних доводів щодо перебування позивача на цій посаді та обґрунтування порушення його прав у цій частині. Про сумісництво на 0,5 ставки на посаді інженера відділення експлуатації фондів 7 розряду ОСОБА_1 вказує тільки в апеляційній скарзі, однак, вказані доводи не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони не були предметом розгляду суду першої інстанції. ОСОБА_1 вказує на п. 5 вимог його позовної заяви про стягнення з відповідача не нарахованої та не виплаченої заробітної плати, на яку суд першої інстанції не звернув уваги, однак колегія суддів зауважує, що, за відсутності будь-яких доводів та обставин у позовній заяві щодо невиплати йому заробітної плати за сумісництвом, що призвели до порушення його права, за захистом якого він звернувся до суду, зазначивши позовну вимогу про стягнення не нарахованої і невиплаченої заробітної плати без конкретизації її підстав, що не дозволяє однозначно визначити її предмет, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 просив стягнути заробітну плату, невиплачену при звільненні, та належними чином дослідивши докази, які свідчать, що відповідач наступного дня після звільнення виплатив на картковий рахунок позивача суму заробітної плати, якої позивач не оспорював, адже відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Твердження апеляційної скарги про неналежність прийнятих судом доказів, оскільки відповідач, як військова установа, не дотримався вимог до оформлення документів Інструкції з діловодства в Збройних Силах України, затвердженої Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України № 40 від 31.01.2024 також не заслуговують на увагу, оскільки вони не відповідають дійсності. Так, відповідачем надав суду копії наказів та акт знищення документів, які містять усі необхідні реквізити, що підтверджується матеріалами справи. Довідки та характеристика надані суду складені у довільній формі, а вимог щодо їх оформлення Наказ №40 від 31.01.2024 не містить. Усі документи містять підписи відповідальних осіб та подані відповідачем через підсистему «Електронний суд» та не дають суду підстав для сумніву у їх достовірності. Крім того, колегія суддів враховує, що за зверненням ОСОБА_1 . Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці провело перевірку щодо можливих порушень законодавства про працю керівництвом КЕВ м. Запоріжжя, за результатом якої йому надано відповідь про відсутність таких порушень. Також матеріали справи містять висновок № ПС/ЗП/3937/0339 від 14.02.2025, за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці, яким встановлена відсутність порушень вимог законодавства квартирно-експлуатаційниим відділом м. Запоріжжя. Колегія суддів зауважує, що інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, були предметом дослідження суду першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується апеляційний суд. Такі доводи є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, суд надав належну оцінку доводам позивача, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2025 року без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2025 рокув цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 08 травня 2026 року. Головуючий: Судді: