Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/22242/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/22242/24 пров. № А/857/19158/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М., суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 380/22242/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, суддя у І інстанції Мричко Н.І., час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складення повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправними дії щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; - зобов`язати звільнити його за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за своєю мамою - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за висновком МСЕК потребує постійного догляду та яка являється особою з інвалідністю I (першої) групи на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до командування військової частини з рапортом про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом 1 групи, яка потребує постійного стороннього догляду. Однак, відповідач відмовив у звільненні з військової служби, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 18.12.1975 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: адреса АДРЕСА_2 ) від 22.08.2024 разом із поданими документами про звільнення позивача на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення за результатами його розгляду з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є необґрунтованим, винесеним судом із порушенням норм матеріального та процесуального права, а також фактичних обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права, вказує, що не бажання рідної сестри позивача повертатися на територію України для догляду за власною матір`ю, в тому числі в межах Львівської області, де впродовж 2022-2025 років не велися і не ведуться бойові дії, територія якої не перебувала і не перебуває під тимчасовою окупацією російської федерації, не може нівелювати зміст обов`язку позивача, визначеного частини 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ. Право сестри обрати можливість проживати в Італійській Республіці без підтвердження потреби у власному постійному догляді не може слугувати належною підставою для реалізації позивачем права на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Зазначає, що судом першої інстанції не звернута увага на те, що позивачем в супереч Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 р. за №43 8/16454, до рапорту на звільнення з військової служби не подано акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції неправомірно вийшов за межі позовних вимог щодо повторно розгляду рапорту, оскільки військовою частиною НОМЕР_1 було розглянуто рапорт позивача належним чином. Зокрема, військовою частиною НОМЕР_1 за результатами розгляду звернення позивача було надано відмову листом за №7517 від 29.07.2024, яка міститься в матеріалах справи. Відтак, застосування судом вимог ч.2 ст. 9 КАС України є недоцільним в даному випадку, оскільки позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного, на його думку права, та в позовних вимогах просив зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити його з військової служби. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Частиною 1 статті 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 22.08.2024 ОСОБА_1 подав рапорт, в якому просив командування військової частини про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом 1 групи, яка потребує постійного стороннього догляду. До рапорту долучив ряд документів: паспорт громадянина України та картки платників податків - ОСОБА_2 , свідоцтво про народження, довідку МСЕК від 11.07.2024, витяг про місце проживання №671 від 15.07.2024, довідка про зареєстроване місце проживання, трудовий договір ОСОБА_3 , заяву ОСОБА_2 . За результатом розгляду рапорту, листом від 26.08.2024 №7517 Командир військової частини НОМЕР_1 повідомив позивачу про відмову у задоволенні клопотання щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами, оскільки є ще одна особа, яка може здійснювати догляд за матір`ю позивача - ОСОБА_3 . Не погоджуючись з такою відповіддю відповідача, позивач, звернувся до суду за захистом своїх прав з цим адміністративним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо розгляду рапорту від 22.08.2024 про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є протиправними. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Частинами першою, п`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Відповідно до частини шостої статті 2 Закону №2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в умовах воєнного стану. Частиною четвертою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначені частиною 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ. Зокрема, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої названої статті під час дії воєнного стану такі військовослужбовці звільняються через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ, до якої кореспондує підпункт «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Порядок №1153), відповідно до пункту 233 якого військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008). Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454; далі Інструкція №170). Відповідно до пункту 12.11 розділу XIІ Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції. Згідно вказаного додатку звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби. При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин. Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з рапортом щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) під час воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, інвалідом 1 групи. Відповідач у листі від 26.08.2024, як на підставу для відмови щодо звільнення позивача з військової служби, посилається на те, що згідно наданих документів вбачається, що у ОСОБА_2 є ще одна дитина - донька ОСОБА_3 , яка може здійснювати догляд за своєю матір`ю, а тому у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби відмовлено. Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною-комісією Серії 12 АГГ №608720 ОСОБА_2 є інвалідом І групи, загальне захворювання. Згідно із свідоцтвом про народження НОМЕР_4 ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 . Відповідно до нотаріально засвідченої заяви від 13.08.2024 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 має двох дітей: сина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_4 (до одруження) ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , інших дітей в неї немає. Як видно з витягу про осіб місце проживання яких зареєстровано або було зареєстровано в період з 01.01.2024 по 15.07.2024, за адресою АДРЕСА_3 - зареєстрована ОСОБА_2 . Згідно з матеріалами справи, позивач до рапорту від 22.08.2024 долучив ряд документів: - довідка про зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 : АДРЕСА_4 ; - трудовий договір з домашнім працівником, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від 01.10.2018, посвідчений приватним нотаріусом Калуш І.М., зареєстрованим в реєстрі №2315; - паспорт громадянина України та картки платників податків - ОСОБА_2 ; - свідоцтво про народження - ОСОБА_1 - довідку МСЕК від 11.07.2024; - витяг про місце проживання №671 від 15.07.2024. На підтвердження факту щодо відсутності осіб, які б могли здійснювати догляд за матір`ю позивача ОСОБА_2 , долучено зокрема довідку про зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 : АДРЕСА_4 та трудовий договір з домашнім працівником, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від 01.10.2018, посвідчений приватним нотаріусом Калуш І.М., зареєстрованим в реєстрі №2315. Як вірно зазначено судом, у відповідності до частини 1 статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Разом з тим, в даній ситуації, як вірно зазначено судом, донька - ОСОБА_3 перебуває за кордоном. Дані обставини підтверджуються наданими позивачем доказами, які знаходяться у матеріалах справи. Відтак, оскільки донька ОСОБА_2 - ОСОБА_4 (до одруження) ОСОБА_1 , перебуває за кордоном, то така не може здійснювати догляд за своєю матір`ю. Отже, враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що надані до рапорту документи підтверджують обставини, що мати позивача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 потребує постійного стороннього догляду. Також матеріалами справи підтверджується факт відсутності інших крім позивача членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 . З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправною відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», викладену у листі від 26.08.2024 №7517. Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що належним способом відновлення права позивачів є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 22.08.2024 разом із поданими документами про звільнення позивача на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення за результатами його розгляду з урахуванням висновків суду. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що позивачем не було додано до рапорту акт обстеження сімейного стану, оскільки підставою відмови позивачу у задоволенні клопотання щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами була наявність ще однієї особи, яка може здійснювати догляд за матір`ю позивача - ОСОБА_3 , а не відсутність зазначеного акта. Щодо доводів апелянта про неправомірність виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог шляхом зобов`язання повторно розглянути рапорт, то такі теж є безпідставними, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, прийняття рішення за рапортом належить до повноважень відповідача, у зв`язку з чим суд не може перебирати на себе функцію державного органу та вирішувати по суті рапорт. Крім того, прийняттю рішення передує певна процедура, яка включає в себе, зокрема, прийняття та реєстрацію рапорту, доданих до нього документів; перевірку документів та відомостей необхідних для правильного розгляду рапорту. Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд може в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Інші зазначені в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційних скарг, у зв`язку з чим відсутні підстави для їх задоволення. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 380/22242/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді І. В. Глушко В. С. Затолочний