Постанова 4857 № 500/7465/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/7465/24 пров. № А/857/9993/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р., розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року у справі №500/7465/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Чепенюк О. В., дата ухвалення рішення 14 лютого 2025 року, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 14 лютого 2025 року, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 04 листопада 2024 року №213150007907 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком; зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи в повному обсязі (повні календарні роки) з 1979-1981, з 1983-1993, а також 1982 рік за фактичною тривалістю в колгоспі імені Ворошилова Каховського району Харківської області. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 04 листопада 2024 року №213150007907 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у колгоспі ім. Ворошилова Каховського району Харківської області з 13 травня 1979 року по 31 серпня 1979 року, з 27 червня 1981 року по 31 грудня 1981 року, 1982 рік за фактичним виконанням встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві 231 день, з 01 січня 1983 року по 31 грудня 1993 року повністю. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в цій частині прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню, покликаючись на те, що на підставі доданих до заяви про призначення пенсії документів позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначає, що позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи в колгоспі ім. Ворошилова з 13 травня 1979 року по 04 серпня 1984 року та з 12 грудня 1984 року по 19 травня 1993 року, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві; період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 від 01.09.1986), оскільки в наданих документах відсутня відмітка про одержання паспорта. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 28 жовтня 2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за віком, подавши документи згідно з переліком, зазначеним у розписці-повідомленні (а.с.51-52). За принципом екстериторіальності така заява розглядалася ГУ ПФУ в Тернопільській області, рішенням якого від 04 листопада 2024 року №213150007907 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон №1058-ІV). У рішенні вказано, що вік заявниці становить 62 роки 11 місяців, страховий стаж заявниці складає 13 років 02 місяці 02 дні. Також у рішенні виписані умови для призначення пенсії за віком. Так, відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років. За відсутності необхідного страхового стажу 28 років право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу у період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років, або після досягнення 65 років за наявності страхового стажу у період з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років. У цьому ж рішенні вказано, що за доданими документами до страхового ОСОБА_1 не зараховано: періоди роботи в колгоспі ім. Ворошилова з 13 травня 1979 року по 04 серпня 1984 року та з 12 грудня 1984 року по 19 травня 1993 року, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві та підтвердження свідками виконання мінімуму трудової участі в колгоспі Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637 (далі - Порядок №637) не передбачене; період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 від 01.09.1986), оскільки в наданих документах відсутня відмітка про одержання паспорта, відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері до досягнення дитиною 3-річного віку встановлюється на підставі, зокрема, свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини свідоцтва про смерть), необхідно надати паспорт дитини (а.с.23, 48). Позивач, не погодившись з рішенням відповідача, вважала його протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист, та просила зарахувати до страхового стажу роботу у колгоспі. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу періоди її роботи у колгоспі з підстав не надання документу про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, оскільки у трудовій книжці позивача міститься інформація про прийнятий колгоспом річний мінімум та фактично відпрацьовані позивачем дні, що у повній мірі надає можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача, а тому оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню та з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у колгоспі ім. Ворошилова Каховського району Харківської області з 13 травня 1979 року по 31 серпня 1979 року, з 27 червня 1981 року по 31 грудня 1981 року, 1982 рік за фактичним виконанням встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві 231 день, з 01 січня 1983 року по 31 грудня 1993 року повністю. Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено. Ст.1 Закону №1058-ІV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ст.24 цього Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно зі ст.56 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з п.17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. На час заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20 червня 1974 року №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02 серпня 1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412). Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається. Згідно з п.2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20 червня 1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу. За змістом п.1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20 червня 1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією. Відповідно до п.1 Постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно з п.13 Постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою. За змістом п.18 цієї Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка колгоспника НОМЕР_2 від 20 травня 1979 року, містить такі записи щодо спірних періодів її членства та трудової діяльності в колгоспі ім. Ворошилова Каховського району Харківської області: щодо членства в колгоспі, а саме: апис №1, 13 травня 1979 року, прийнята в члени колгоспу, запис №2, 04 серпня 1984 року, звільнена з членів колгоспу, запис №3, 12 грудня 1984 року, прийнята в члени колгоспу, запис №4, 20 травня 1993 року, колгосп реорганізовано, запис №5, 10.03.2000, звільнена з колгоспу в зв`язку з реорганізацією, а також вказані такі відомості про роботу в колгоспі, запис №1, 13 травня 1979 року, призначена на виконання загальних робіт, запис №2, 01.09.1979 направлена на курси трактористів, запис №3, після закінчення курсів працює в різноробочою бригади, запис №4, 04 серпня 1984 року, звільнена з членів колгоспу за власним бажанням, запис №5, 12 грудня 1984 року, зарахована на роботу дояркою, запис №6, 20 травня 1993 року, колгосп реорганізовано в КСП Світанок, запис №10, 10.03.2000, звільнена з членів КСП Світанок в зв`язку з реорганізацією. Записи про звільнення засвідчені підписами уповноважених осіб та скріплені печаткою колгоспу (а.с.15-16, 54-56). Також у трудовій книжці позивача є записи стосовно трудової участі в громадському господарстві, зокрема, про виконання річного мінімуму трудової участі в господарстві та встановлений мінімум трудової участі на рік. Так, на сторінках 18-20 трудової книжки є такі записи: рік / прийнятий колгоспом трудовим мінімум / виконання річного мінімуму / причина невиконання трудового мінімуму участі в громадському господарстві / підстава для внесення запису 1. 1979 / 260 / 73,5 / / книга трудової участі, 2. 1980 / 260 / 3, 3. 1981 / 250 / 203,5, 4. 1982 / 240 / 231, 5. 1983 / 210 / 184 / догляд за дитиною / протокол №9 від 30.09.1983, 6. 1984 / 210 / 16, 7. 1985 / 240 / 303, 8. 1986 / 240 / 108 / догляд за дитиною / протокол №1 від 31.01 рік нечитабельний, 9. 1987 / 240 / 78 / догляд за дитиною / протокол №1 від 06.02 рік нечитабельний, 10. 1988 / 230 / 215 / по хворобі / протокол №1 від 28.01. рік нечитабельний, 11. 1989 / 230 / 257, 12. 1990 / 230 / 257, 13. 1991 / 230 / 261, 14. 1992 / 230 / 266, 15. 1993 / 230 /

275. Записи скріплені печаткою колгоспу (а.с.20-21). Будь-яких виправлень чи неточностей вищевказані записи трудової книжки колгоспника не містять. Разом з тим, зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 04 листопада 2024 року №213150007907 про відмову у призначенні пенсії вбачається, що періоди роботи позивача в колгоспі ім. Ворошилова з 13 травня 1979 року по 04 серпня 1984 року та з 12 грудня 1984 року по 19 травня 1993 року не зараховані до стажу роботи, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві. Колегія суддів зазначає, що відповідно до вищевказаних записів трудової книжки колгоспника можна встановити встановлений мінімум трудової участі та відпрацьовані вихододні позивача за спірні періоди роботи в колгоспі, а відтак у позивача відсутня необхідність для надання відповідачеві уточнюючої довідки про встановлений мінімум трудової участі та відпрацьовані вихододні. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 01 вересня 1979 року по 26 червня 1981 року навчалася у професійно-технічному училищі (по закінченню навчання отримала атестат, а.с.13) і такий період вже зарахований відповідачем до страхового стажу, про що зазначено у наданому ГУ ПФУ в Тернопільській області розрахунку страхового стажу (а.с.53). Такі обставини, в свою чергу, стали підставою для не виконання трудового мінімуму позивачем у 1979, 1980, 1981 роках, проте така причина поважною загальними зборами не визнавалася. Наступний період, який зарахований відповідачем починається з 20 травня 1993 року. Крім того, до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню період догляду за двома дітьми до досягнення ними трьох років: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.12) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які одночасно накладаються частково з спірними періодами роботи позивача в колгоспі. З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 у колгоспі ім. Ворошилова, КСП Світанок періодів з 13 травня 1979 року по 31 серпня 1979 року, з 27 червня 1981 року по 31 грудня 1981 року, 1982 рік відповідно до виконання річного мінімуму 231 день, та 1983, 1984, 1985, 1986, 1987, 1988, 1989, 1990, 1990, 1991, 1992, 1993 років повністю. Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що позивач не працювала або її періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу періоди її роботи у колгоспі з підстав не надання документу про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, оскільки у трудовій книжці позивача міститься інформація про прийнятий колгоспом річний мінімум та фактично відпрацьовані позивачем дні, що у повній мірі надає можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача, а тому оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню та з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у колгоспі ім. Ворошилова Каховського району Харківської області з 13 травня 1979 року по 31 серпня 1979 року, з 27 червня 1981 року по 31 грудня 1981 року, 1982 рік за фактичним виконанням встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві 231 день, з 01 січня 1983 року по 31 грудня 1993 року повністю. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року у справі №500/7465/24 переглянуто в межах доводів апеляційної скарги та вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в решті вимог. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року у справі №500/7465/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді С. М. Кузьмич А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 08 травня 2026 року.