Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/4257/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/4257/25 пров. № А/857/39840/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Бенещука Валерія Григоровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Бенещука Валерія Григоровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним і скасування наказу про призначення службового розслідування (суддя суду І інстанції: Димарчук Т.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 17.09.2025р., м.Луцьк; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 24.04.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Бенещук В.Г., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив поновити строк звернення до суду; визнати протиправним та скасувати наказ № 1530-АГ від 28.03.2025р. «Про призначення службового розслідування», виданий начальником НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби /ДПС/ України ОСОБА_2 , в частині щодо сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) (а.с.1-6). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.33 і на звороті). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.69-73). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Бенещук В.Г., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити (а.с.94-104). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що наказ № 1530-АГ від 28.03.2025р. «Про призначення службового розслідування» в частині щодо сержанта ОСОБА_1 видано з порушенням терміну, передбаченого п.4 розд.ІІ Порядку проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України № 815 від 08.11.2021р. (надалі Порядок № 815), та в порушення п.1 розд.І Порядку № 815, який передбачає, що службове розслідування не призначається, якщо винна особа встановлена за результатами аудиту, інвентаризації, досудового розслідування або суду. Зокрема, 07.02.2025р. в.о. коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування полковник ОСОБА_3 подав рапорт на ім`я начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України полковнику ОСОБА_4 про факт відмови від виконання бойового розпорядження військовослужбовцем ОСОБА_1 . Отже, термін призначення службового розслідування був не пізніше ніж 17.02.2025р. Однак, всупереч нормам законодавства, наказ про призначення службового розслідування був винесений 28.03.2025р. на підставі рапорта коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування підполковника ОСОБА_5 № 25/26154/25-Вн від 28.03.2025р., що на 39 діб перевищує передбачуваний термін. При цьому, наказ про службове розслідування мав бути винесений на підставі рапорту в.о. коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_6 від 07.02.2025р. протягом десяти діб, а рапорт коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування підполковника ОСОБА_5 № 25/26154/25-Вн від 28.03.2025р. мав бути залишений без розгляду, у зв`язку із повторністю заявленого факту відмови від виконання бойового розпорядження військовослужбовцями. Таким чином, строки винесення наказу про службове розслідування відповідачем пропущено. Крім того, згідно п.1 розділу І Порядку № 815 службове розслідування не призначається, якщо винна особа встановлена за результатами аудиту, інвентаризації, досудового розслідування або суду. Водночас, службове розслідування було ініційовано після того, як 24.02.2025р. старшим слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) ТУ ДБР у м.Полтава Москаленком О. дано доручення начальнику відділу внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_1 прикордонному загону ГВЗВВБ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України ОСОБА_7 щодо отримання матеріалів службового розслідування та встановлення свідків. Окрім цього, суд першої інстанції надав свою оцінку діям ОСОБА_8 щодо невиконання ним наказу виконуючого обов`язки коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_6 № 471 від 06.02.2025р., що є неприпустимим та порушує презумпцію невинуватості, гарантовану ст.62 Конституції України, оскільки діям ОСОБА_8 щодо невиконання ним будь-яких наказів буде надана оцінка в рамках кримінального судочинства. Стверджує, що формулювання обґрунтованості прийнятого рішення суперечить самому предмету спору, а саме: щодо законності видачі наказу на проведення службового розслідування, а не зазначення обов`язків військовослужбовця ОСОБА_1 . Діям службових осіб першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України теж надається оцінка в рамках розпочатого кримінального провадження № 62025170020008017 від 19.06.2025р. Окрім того, позивач звертає увагу, що за результатами оскаржуваного наказу проведено службову перевірку, результати якої використовуються в рамках кримінального провадження, як доказ винуватості ОСОБА_8 , хоча саме призначення службової перевірки відбулось з суттєвим порушенням чинного законодавства. Додатково повідомляє, що на сьогоднішній день, з врахуванням всіх обставин, що мали місце щодо невиконання наказу, військовослужбовець ОСОБА_1 поновлений на військовій службі, яку відбуває в зоні відповідальності НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України Відповідач НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (Військова частина НОМЕР_2 ) скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якій останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошують на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.109-144). У свою чергу представник адвокат Бенещук В.Г., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , подав до апеляційного суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій підтримав вимоги апеляційної скарги (а.с.119-120). Відповідач НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (Військова частина НОМЕР_2 ) надіслав до апеляційного суду заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги (а.с.122-126). Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у НОМЕР_1 прикордонному загоні ДПС України (Військова частина НОМЕР_2 ) з 13.07.2024р. по теперішній час, що підтверджується довідкою ДПС України № 08/3680 від 19.08.2024р. (а.с.12). Згідно рапорта в.о. коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_6 , адресованого начальнику НОМЕР_1 прикордонного загону полковнику ОСОБА_9 , о 19.25 год. 06.02.2025р. під час отримання наказу на виконання бойового розпорядження в.о. коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування № 471 від 06.02.2025 з метою нарощення системи спостереження та посилення СГІ «ВАЗ», відмовилися від його виконання військовослужбовці, серед них начальник другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування ОСОБА_1 (П-073977) (а.с13). 07.02.2025р. відділ внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_1 прикордонному загону ГВЗВВБ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » звернувся з повідомленням до Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) ТУ ДБР у м.Полтаві про вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України (а.с.14). Другим слідчим відділом (з дислокацією у м.Харкові) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтава, 07.02.2025р. внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 62025170020001772 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК, та начальнику відділу внутрішньої та власної безпеки по 1 прикордонному загоні ГВЗВВБ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України ОСОБА_7 надіслано доручення щодо отримання матеріалів службового розслідування та встановлення свідків (а.с.16). Комендант першої прикордонної номенклатури швидкого реагування ОСОБА_11 28.03.2025р. подав рапорт на ім`я начальника НОМЕР_1 прикордонного загону полковника ОСОБА_4 , у якому просив призначити службове розслідування за фактом відмови від виконання бойового розпорядження в.о. коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування № 471 (гриф) від 06.02.2025р військовослужбовцями, зокрема сержантом ОСОБА_12 рапорті також вказано, що на момент постановки бойового наказу вказані військовослужбовці на лікарняному не перебували, медичного звільнення від виконання обов`язків військової служби не мали (а.с.17). Начальником НОМЕР_1 прикордонного загону полковником ОСОБА_2 28.03.2025р. винесено наказ №1530-АГ «Про призначення службового розслідування» у якому вказано, що з рапорту коменданта першої прикордонної номенклатури швидкого реагування ОСОБА_5 від 28.03.2025р. стало відомо про факт відмови від виконання бойового розпорядження в.о. коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування № 471 (гриф) від 06.02.2025р. військовослужбовцями, а саме: сержантом ОСОБА_10 , солдатом ОСОБА_13 , солдатом ОСОБА_14 метою з`ясування причин та обставин відмови від виконання бойового наказу військовослужбовцями НОМЕР_1 прикордонного закону наказано: 1) призначити службове розслідування за даним фактом; 2) для проведення службового розслідування призначити комісію у складі голови та членів комісії; 3) службове розслідування провести з 28.03.2025р. по 31.03.2025р., висновок службового розслідування надати для затвердження до 31.03.2025р.; 4) комісії під час проведення службового розслідування керуватись Порядком проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затве. наказом Міністерства внутрішніх справ України № 815 від 08.11.2021р.; 5) контроль за виконанням наказу покласти на заступника начальника загону з морально-психологічного забезпечення (а.с.18). Висновок службового розслідування за фактом відкритої відмови (непокори) 06.02.2025р. від виконання бойового розпорядження в.о. коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування № 471 (гриф) від 06.02.2025р. сержантом ОСОБА_15 , солдатом ОСОБА_13 , солдатом ОСОБА_14 затверджений начальником НОМЕР_1 прикордонного загону полковником ОСОБА_2 01.04.2025р. У висновку службового розслідування вказано, що факт відкритої відмови (непокори) 06.02.2025р. від виконання бойового розпорядження в.о. коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування № 471 (гриф) від 06.02.2025р. сержантом ОСОБА_10 , солдатом ОСОБА_13 , солдатом ОСОБА_14 в умовах воєнного стану вважати таким, що знайшов своє підтвердження. Матеріали службового розслідування за фактом ознак вчинення кримінального правопорушення сержантом ОСОБА_10 , солдатом ОСОБА_13 , солдатом ОСОБА_14 направити на адресу Територіального управління бюро розслідувань розташованого у м.Полтаві та проінформувати Відділ внутрішньої та власної безпеки по 1 прикордонному закону ГВЗВВБ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », Харківську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону (а.с.20-23). Не погоджуючись з наказом «Про призначення службового розслідування» в частині щодо сержанта ОСОБА_1 та вважаючи такий протиправним, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом. Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ про призначення службового розслідування винесений на підставі рапорту коменданта першої прикордонної номенклатури швидкого реагування ОСОБА_5 від 28.03.2025р., адресованого начальнику НОМЕР_1 прикордонного загону полковника ОСОБА_9 , про призначення службового розслідування за фактом відмови від виконання бойового розпорядження в.о. коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування № 471 (гриф) від 06.02.2025р. військовослужбовцями, зокрема сержантом ОСОБА_12 рапорті ОСОБА_6 від 07.02.2025р. не підіймалось питання призначення службового розслідування, натомість у рапорті від 28.03.2025р. ОСОБА_11 просив призначити службове розслідування за фактом відмови військовослужбовцями від виконання бойового розпорядження. Того ж дня 28.03.2025р. начальником НОМЕР_1 прикордонного загону полковником ОСОБА_2 винесено наказ № 1530-АГ «Про призначення службового розслідування» з метою з`ясування причин та обставин відмови від виконання бойового наказу військовослужбовцями НОМЕР_1 прикордонного загону. Відтак, десятиденний термін відповідачем дотриманий. У спірному наказі вказані усі відомості, які мають бути зазначені згідно з п.5 розділу ІІ Порядку № 815, зокрема: підстави для призначення службового розслідування; посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, стосовно якої має бути проведено службове розслідування (якщо її встановлено); посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, якій доручено проведення службового розслідування, або голови та членів комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування); мета проведення службового розслідування; дати початку проведення службового розслідування та подання висновку службового розслідування на затвердження; матеріально-технічне забезпечення роботи посадової особи чи комісії на час проведення службового розслідування (за потреби); інші, прийняті в разі потреби, рішення начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Окрім цього, вказаний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування; станом на час вирішення цієї справи оскаржуваний наказ вичерпав свою дію внаслідок проведення службового розслідування, затвердження висновку службового розслідування і, як наслідок, затвердження наказу НОМЕР_1 прикордонного загону № 1619-АГ від 01.04.2025р. «Про результати службового розслідування». При цьому факт призначення службового розслідування сам по собі не є таким, що підтверджує порушення прав, свобод та законних інтересів позивача та не створює для нього будь-яких негативних наслідків. Оскаржуваним наказом оцінка дій позивача по суті не надавалася, позивач не притягувався до відповідальності тощо, вказаний індивідуально-правовий акт є проміжним та не створює для позивача юридичних наслідків. Метою проведення службового розслідування є визначення наявності вини, характеру і тяжкості вчинення проступку/правопорушення. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Так, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, який у подальшому продовжений іншими Указами Президента України та діє на сьогоднішній час. Відповідно, у таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, адже саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992р. /далі Закон № 2232-XII/. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Згідно ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Частиною 4 ст.2 Закону № 2232-XII встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст.6 Закону України № 661-IV від 03.04.2003р. «Про Державну прикордонну службу України» /Закон № 661-IV/ Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Частиною 3 розділу І Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України № 971 від 30.11.2018р., визначено, що у своїй діяльності орган охорони державного кордону керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами, а також актами організаційно-розпорядчого характеру Адміністрації Держприкордонслужби. Проходження військової служби у Державній прикордонній службі врегульовано спеціальним законодавством, до якого відноситься, зокрема, Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затв. Указом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009р. (далі Положення № 1115/2009). Вказаним Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період. Згідно з п.п.2, 5, 6 Положення №1115/2009 громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням. Громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» № 548-XIV від 24.03.1999р. затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут). Відповідно до положень Статуту він визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець. Згідно зп.1 ст.11 Статуту військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок. Статтею 16 Статуту передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом (ст.26 Статуту). Згідно з ст.28 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно- правовими актами. Законом України № 551-XIV від 24.03.1999р. «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі Дисциплінарний статут ЗС України, у редакції на час спірних відносин), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Відповідно до вимог ст.ст.1, 2 Дисциплінарного статуту ЗС України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗС України визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. За стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення (ст.5 Дисциплінарного статуту ЗСУ). Згідно з ст.6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених законами та військовими статутами заходів примусу аж до арешту винного й притягнення його до кримінальної відповідальності. Отже, до кожного військовослужбовця висуваються підвищенні вимоги, що пов`язано з особливим статусом всіх військових формувань та державною службою особливого характеру, пов`язаній із обороню України її незалежності та територіальної цілісності, а особливо в період дії воєнного стану. При цьому військовослужбовець зобов`язаний неухильно дотримуватись порядку і правил. Відповідно до ч.7 ст.85 Дисциплінарного статуту ЗС України, ч.5 ст.8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» з метою визначення процедури призначення та проведення службових розслідувань у Державній прикордонній службі України наказом Міністерством внутрішніх справ України № 815 від 08.11.2021р. затверджено Порядок проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України (далі Порядок № 815). Вказаний Порядок визначає підстави та процедуру проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Адміністрації Державної прикордонної служби України, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), а також військовозобов`язаних під час проходження ними навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження ними підготовки та зборів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (підготовки, зборів), оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішень, а також повноваження посадових осіб під час проведення службового розслідування. Відповідно до п.4 розділу 1 Порядку № 815 підставою для призначення службового розслідування є: наявність інформації про невиконання або неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов`язків; наявність інформації про порушення військової дисципліни або громадського порядку, вимог законодавства, наказів начальників (командирів), розпорядчих документів або виявлення ознак таких порушень. Згідно з п.п.1, 4, 5 розділу ІІ Порядку № 815 службове розслідування призначається письмовим наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Інші посадові особи можуть звертатися з клопотанням за підпорядкованістю про призначення службового розслідування. Начальник (командир) органу Держприкордонслужби зобов`язаний призначити службове розслідування: не пізніше десяти діб від дня, коли йому стало відомо про правопорушення; протягом трьох діб - за фактами, які є підставою для усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків, або після отримання письмової доповіді посадових (службових) осіб про завдання шкоди. У наказі про призначення службового розслідування зазначаються: підстави для призначення службового розслідування; посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, стосовно якої має бути проведено службове розслідування (якщо її встановлено); посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, якій доручено проведення службового розслідування, або голови та членів комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування); мета проведення службового розслідування; дати початку проведення службового розслідування та подання висновку службового розслідування на затвердження; матеріально-технічне забезпечення роботи посадової особи чи комісії на час проведення службового розслідування (за потреби); інші, прийняті в разі потреби, рішення начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Надаючи оцінку доводам повивача, що оскаржуваний наказ винесений з порушенням десятиденного строку з дня, коли відповідачу стало відомо про вчинене позивачем правопорушення (07.02.2025р.), і таким чином не дотримано п.4 розділу ІІ Порядку № 815, апеляційний суд враховує наступне. Наказ № 1530-АГ від 28.03.2025р. «Про призначення службового розслідування» винесений на підставі рапорту коменданта першої прикордонної номенклатури швидкого реагування ОСОБА_5 від 28.03.2025р., адресованого начальнику НОМЕР_1 прикордонного загону полковника ОСОБА_9 , про призначення службового розслідування за фактом відмови від виконання бойового розпорядження в.о. коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування № 471 (гриф) від 06.02.2025р. військовослужбовцями, зокрема сержантом ОСОБА_10 (а.с.17). У рапорті ОСОБА_6 від 07.02.2025р. не ставилося питання призначення службового розслідування, натомість у рапорті від 28.03.2025р. ОСОБА_11 просив призначити службове розслідування за фактом відмови військовослужбовцями від виконання бойового розпорядження. Того ж дня 28.03.2025р., з метою реалізації рапорту ОСОБА_5 , начальником НОМЕР_1 прикордонного загону полковником ОСОБА_2 винесено наказ № 1530-АГ «Про призначення службового розслідування» з метою з`ясування причин та обставин відмови від виконання бойового наказу військовослужбовцями НОМЕР_1 прикордонного загону. Враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції правильного висновку, що десятиденний термін відповідачем дотриманий. Окрім цього, апеляційний суд враховує, що відповідно до п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі. В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію. У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України № 9- рп/2008 від 22.04.2008р. у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію. Зокрема, наказ НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 1530-АГ від 28.03.2025р. «Про призначення службового розслідування» - є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування. Станом на час вирішення розглядуваної справи оскаржуваний наказ вичерпав свою дію внаслідок проведення службового розслідування, затвердження висновку службового розслідування і, як наслідок, затвердження наказу НОМЕР_1 прикордонного загону № 1619-АГ від 01.04.2025р. «Про результати службового розслідування». Таким чином, як правильно зауважив суд першої інстанції, факт призначення службового розслідування сам по собі не є таким, що підтверджує порушення прав, свобод та законних інтересів позивача та не створює для нього будь-яких негативних наслідків. Оскаржуваним наказом оцінка дій позивача по суті не надавалася, позивач не притягувався до відповідальності тощо, вказаний індивідуально-правовий акт є проміжним та не створює для позивача юридичних наслідків. Метою проведення службового розслідування є визначення наявності вини, характеру і тяжкості вчинення проступку/правопорушення. При цьому, зауваження позивача відносно того, що він не надавав жодних пояснень щодо відмови від виконання бойового розпорядження, не стосуються спірних правовідносин, так як на стадії призначення службового розслідування (що є предметом цього спору), вказані права не можуть бути реалізовані. Водночас, позивач у межах розглядуваної справи не оскаржує наказ відповідача № 1619-АГ від 01.04.2025р. «Про результати службового розслідування». Також апеляційний суд критично ставиться до пояснень позивача з приводу того, що службове розслідування не призначається, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом так як станом на час винесення оскаржуваного наказу (28.03.2025р.) досудове розслідування не було завершене, адже повідомлення про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62025170020001772 та відкриття кримінального провадження датоване 04.04.2025р. Водночас, апеляційний суд враховує, що у наказі № 1530-АГ від 28.03.2025р. «Про призначення службового розслідування» вказані усі відомості, передбачені п.5 розділу ІІ Порядку № 815, зокрема: підстави для призначення службового розслідування; посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, стосовно якої має бути проведено службове розслідування (якщо її встановлено); посада, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, якій доручено проведення службового розслідування, або голови та членів комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування); мета проведення службового розслідування; дати початку проведення службового розслідування та подання висновку службового розслідування на затвердження; матеріально-технічне забезпечення роботи посадової особи чи комісії на час проведення службового розслідування (за потреби); інші, прийняті в разі потреби, рішення начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Підсумовуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наказ № 1530-АГ від 28.03.2025р. «Про призначення службового розслідування», зокрема в частині щодо сержанта ОСОБА_1 , прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені Конституцією та законодавством України, та обґрунтовано, підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, суб`єктом владних повноважень в межах спірних правовідносин не допущено протиправних дій (бездіяльності), а відтак його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення. Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ОСОБА_1 . Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника адвоката Бенещука Валерія Григоровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025р. в адміністративній справі № 140/4257/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 07.05.2026р.