Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/11308/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/11308/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський О.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 08 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у включенні до розрахунку розміру пенсії ОСОБА_1 підвищення, передбаченого частиною 3 статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, включивши до розрахунку розміру пенсії підвищення, передбачене частиною 3 статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію, обчислене відповідно до статті 27 цього Закону, починаючи з 01.03.2025. В решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що позивач до призначення пенсії за віком отримувала пенсію по інвалідності, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування частини третьої статті 29 Закону №1058-IV, а також зазначає про відсутність публічно-правового спору, оскільки лист відповідача носить інформаційний характер і не є рішенням суб`єкта владних повноважень. Крім того, апелянт вказує на втручання суду у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду та порушення судом норм процесуального права. Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 29.12.2009 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області, їй було призначено пенсію по інвалідності. При цьому, після призначення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 продовжувала працювати, що підтверджується розрахунком стажу для пенсії за віком. З 09.06.2015 позивачу призначено пенсію за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 21.05.2025 позивач через свого представника звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою, в якій просила провести перерахунок з дати призначеної їй пенсії за віком, з встановленням, передбаченого ч.3 ст.29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підвищення розміру пенсії, обчисленого відповідно до ст.27 Закону, на 10%. Однак, позивач отримала лист-відповідь відповідача від 06.06.2025, у якому повідомлено, що п. 3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що жінкам, які народилися у період по 31 грудня 1961 року, після виходу на пенсію встановлюється підвищення розміру пенсії, обчисленого відповідно до ст. 27 Закону, в розмірі 2,5 відсотка за кожні шість місяців більш пізнього виходу на пенсію, починаючи з 55 років до досягнення ними 60-річного віку, за умови, що до цього їм не призначалася будь-яка пенсія. За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_1 з 29.12.2009 отримувала пенсію, призначену особі з інвалідністю внаслідок загального захворювання, а після досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону, на підставі особистої заяви від 09.06.2015 позивача переведено з пенсії по інвалідності на пенсію за віком з цієї дати, а тому підстави для встановлення підвищення, визначеного пунктом 3 ст.29 Закону №1058, відсутні. Вважаючи дії відповідача щодо відмови в призначенні підвищення розміру пенсії, передбаченого ч. 3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив із наявності у позивача права на підвищення розміру пенсії відповідно до частини третьої статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції, чинній на момент призначення пенсії за віком, та безпідставності відмови відповідача у його застосуванні, водночас дійшовши висновку про передчасність визначення конкретного відсоткового розміру такого підвищення. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Статтею 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. Судом встановлено, що з 29.12.2009 позивачу було призначено пенсію по інвалідності. Згідно із статтею 26 Закону №1058-IV (у редакції станом на дату призначення пенсії позивачу) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року. За приписами статті 29 Закону №1058-IV особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, на такий відсоток: - на 0,5 % - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців; - на 0,75 % - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців. При цьому підвищення розміру пенсії за неповний місяць страхового стажу не здійснюється. Відповідно до частини 3 статті 29 Закону №1058-IV, в редакції чинній на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком (в редакції Закону до 11.10.2017), жінкам, які народилися у період по 31 грудня 1961 року, після виходу на пенсію встановлюється підвищення розміру пенсії, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, в розмірі 2,5 відсотка за кожні шість місяців більш пізнього виходу на пенсію, починаючи з 55 років до досягнення ними 60-річного віку. Отже, з огляду на вказану норму права, підвищення розміру пенсії за віком застосовується при розрахунку пенсії жінкам, які народилися у період по 31 грудня 1961 року та які звернулися за призначенням пенсії за віком з більш пізнього віку. Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , 55-річного віку досягла ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про призначення пенсії за віком звернулася 09.06.2015, тобто з більш пізнього віку, ніж передбачений частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV. Таким чином, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на перерахунок пенсії з урахуванням підвищення пенсії за віком із застосуванням положень частини 3 статті 29 Закону №1058-IV. Факт перебування позивача на обліку в органах Пенсійного фонду та отримання нею у період з 29.12.2009 по 08.06.2015 пенсії по інвалідності, а також подальшого переведення з 09.06.2015 на пенсію за віком, сторонами не заперечується та встановлений судом першої інстанції на підставі належних і допустимих доказів. Разом з тим, саме по собі отримання позивачем іншого виду пенсії до призначення пенсії за віком не може бути підставою для відмови у застосуванні підвищення, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону №1058-IV у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент призначення позивачу пенсії за віком у 2015 році частина третя статті 29 Закону №1058-IV не містила умови щодо відсутності у особи раніше призначеної пенсії. Така умова була запроваджена лише з 11.10.2017, а тому її застосування до правовідносин, які виникли раніше, суперечить принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі, закріпленому у статті 58 Конституції України. Доводи апеляційної скарги в цій частині фактично зводяться до застосування до спірних правовідносин норм права у редакції, яка погіршує становище позивача, що є неприпустимим. Відтак, висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на відповідне підвищення є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам матеріального права. Посилання апелянта на те, що лист відповідача від 06.06.2025 не є рішенням суб`єкта владних повноважень та не породжує правових наслідків, також не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що зазначеним листом відповідач фактично висловив правову позицію щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії із застосуванням підвищення, передбаченого законом, що свідчить про реалізацію владних управлінських функцій у сфері пенсійного забезпечення. Така відмова безпосередньо впливає на обсяг пенсійних прав позивача, а отже є предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності публічно-правового спору спростовуються самим характером спірних правовідносин, оскільки між сторонами виник спір щодо реалізації права на належний розмір пенсійного забезпечення, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів відповідно до статті 19 КАС України. Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача включити до розрахунку пенсії підвищення, передбачене частиною 3 статті 29 Закону №1058-IV за більш пізній вихід на пенсію у розмірі 10 % колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Таким чином, визначення відсотка, на який має бути підвищено пенсію позивачеві, законом віднесено до компетенції органу Пенсійного фонду після перевірки відповідних даних, тобто до його дискреційних повноважень. За таких обставин, враховуючи те, що відповідачем відповідний розрахунок не проводився, доказів протилежного суду не надано, відтак, суд першої інстанції дійшов правильного про передчасність заявлених позовних вимог в частині підвищення пенсії саме на 10 % відсотків та відсутність підстав для їх задоволення у вказаній частині. Щодо посилань апелянта на дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не підмінив собою суб`єкта владних повноважень та не здійснив розрахунок конкретного розміру підвищення, а лише зобов`язав відповідача застосувати відповідну норму права при здійсненні такого розрахунку. Навпаки, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у частині визначення конкретного відсоткового значення підвищення, визнавши такі вимоги передчасними, чим дотримався меж судового контролю та не втрутився у дискреційні повноваження відповідача. Таким чином, доводи апеляційної скарги про втручання суду у дискрецію суб`єкта владних повноважень є безпідставними та не підтверджуються змістом оскаржуваного рішення. Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є загальними, не містять конкретизації та не підтверджені належними аргументами. Зі змісту рішення вбачається, що судом надано оцінку всім істотним обставинам справи та доводам сторін, наведено мотиви прийнятого рішення та застосовані норми права, що відповідає вимогам статті 242 КАС України. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не містять нових обставин, які б спростовували встановлені судом факти чи свідчили про неправильне застосування норм права. Враховуючи вищенаведене, вірними є висновки суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Апеляційна скарга не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.