Постанова Полтавський апеляційний суд № 711/7307/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 711/7307/25 Номер провадження 22-ц/814/1889/26Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді: Чумак О.В., суддів: Дряниці Ю.В., Панченка О.О. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2025 року, ухвалене суддею Материнко М.О. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої продажем хворої тварини,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 21300 грн. та моральну шкоду у сумі 25000 грн, завдану внаслідок продажу хворої собаки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона у липні 2025 року купила у відповідача через розміщене оголошення на онлайн-платформі OLX цуценя породи хаскі. Через застосунок позивачка обрала собі цуценя (дівчинку) з проханням доставки у місто Черкаси. 12.07.2025 здійснила оплату за цуценя на карту кур`єра. 14 липня 2025 року позивач звернулася до ВКЦ «Панда», де цуценяті було проведено ескпрес-тест щодо парвовірусної інфекції. На підтвердження вказаних обставин додала до матеріалів позовної заяви виписку з історії хвороби від 14.07.2025 та надала чеки на оплату ветеринарних послуг. Вважає, що відповідач продала хвору тварину з парвовірусною інфекцією. Також зазначила, що після смерті собаки вона зазнала моральної шкоди, втратила свідомість, зверталась до травмпункту, відкривала лікарняний та не могла працювати через сильний стрес. Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої продажем хворої тварини відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували факт продажу їй хворої тварини, наявного причинно-наслідкового зв`язку між діянням та заподіянням збитків, а також вини відповідача в їх спричиненні. Позивач надала до суду виписку з історії хвороби від 14.07.2025 в якій не зазначено точного діагнозу, не зазначено варіантів (препаратів) лікування, відсутній акт розтину цуценя та висновок, що при патологоанатомічному дослідженні виявлені зміни, що можуть бути при парвовірусній інфекції, не надано медико-біологічного обстеження цуценя. Не погодившись з вказаним рішенням суду його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо недоведеності позовних вимог, не врахував наявну в матеріалах справи повну виписку та історію хвороби собаки, в якій чітко зазначено діагноз парвовірусний ентерит та призначене лікування. Вказала, що проведення розтину було неможливим через його значну вартість, що не може позбавити її права на судових захист. В свою чергу, відповідач не надала доказів того, що собака була здоровою, паспорт собаки не містить печатки ветеринара, яка б підтверджувала стан здоров`я собаки та проведені їй щеплення. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом, ОСОБА_1 у липні 2025 року купила у відповідача через розміщене оголошення на онлайн-платформі OLX цуценя породи хаскі. Через застосунок позивачка обрала собі цуценя (дівчинку) з проханням доставки у місто Черкаси. 12.07.2025 здійснила оплату за цуценя на карту кур`єра. 14 липня 2025 року позивач звернулася до ВКЦ «Панда», де цуценяті було проведено ескпрес-тест, яким виявлено парвовірусну інфекцію, від якої ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується випискою з історії хвороби від 14.07.2025. На лікування цуценя позивачем було витрачено грошові кошти у сумі 8300 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи чеками. Окрім того, позивач зазначає, що їй було завдано моральної шкоди, яку вона оцінила у розмірі 25000 грн., що виразилася у серйозній психологічній травмі, внаслідок смерті цуценяти вона втратила свідомість, зверталася до травмпункту, не могла працювати через сильний стрес. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність та недоведеність заявлених вимог. Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формi. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правовик наслідків. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Як встановлено судом між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу, згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України у простій письмовій формі шляхом листування засобами інтернет-зв`язку в месенджері вайбер. Вказані обставини сторонами не оспорюються. Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передав або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні(покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) i сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Статтею 179 ЦК України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Відповідно до ст. 180 ЦК України, тварини є особливим об`єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Згідно ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. На відносини, що виникають у зв`язку з утриманням тварин та поводженням із ними фізичних та юридичних осіб поширюється дія Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» (ч. 1 ст. 3 цього Закону), згідно ч. 3 ст. 3 якого дія цього Закону поширюється на такі види діяльності, зокрема, як утримання домашніх тварин і племінна робота з ними. Статтею 13 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» визначені умови угод, предметом яких є тварини. Так, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 цієї статті продаж з попереднім виставленням пропонованих тварин для показу покупцям допускається в разі дотримання вимог цього Закону. Продавець тварини зобов`язаний забезпечити покупця достовірною інформацією про вид, породу, стан здоров`я та інші якості тварини, а також про умови її утримання. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (частина перша та друга статті 22 ЦК України). Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину (схожий висновок див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21). Відповідно до частин першої четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). Звертаючись до суду з даним позовом на підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 надала виписку з історії хвороби, виданої ветеринарно-консультативним центром «Панда», з якої вбачається, що 14.07.2025 до даного центру поступила собака «Аделіна», віком 2 місяці, з ознаками парвовірусного ентериту. Проведений експрес-тест та загальний аналіз крові підтвердили наявність вірусу (а.с. 16). Проте, дана виписка не містить відомостей про породу собаки, її лікування та стан здоров`я собаки після лікування. В подальшому позивачем було долучено іншу виписку з історії хвороби, в якій вказано методи лікування цуценя та відомості про смерть собаки 17.07.2025 (а.с. 86-87). Разом з тим, дана виписка скріплена підписом та печаткою ФОП ОСОБА_3 , а не консультативно-ветеринарним центром «Панда», куди за лікуванням цуценя звернулася ОСОБА_1 . Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що придбане позивачем цуценя було їй доставлене кур`єром. Відомостей про умови перевезення собаки та відсутність контактів з іншими тваринами, від яких могло заразитися цуценя, матеріали справи не містять. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність факту продажу відповідачем хворої собаки та відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діянням та заподіянням збитків, а також вини відповідача, що виключає обов`язок останньої щодо відшкодування завданої ОСОБА_1 майнової шкоди. Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 , окрім майнової шкоди, просила стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду, яку вона оцінила у розмірі 25000 грн. Відмовляючи в задоволенні даної позовної вимоги, суд першої інстанції, з огляду на недоведеність вини відповідача прийшовдо висновку про відсутність правових підстав для стягнення з останньої завданої позивачу моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду. Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Частиною першою, пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Вказуючи на наявність завданої їй моральної шкоди ОСОБА_1 вказала, що внаслідок смерті собаки вона пережила психологічну травму, втратила свідомість, зверталась до травмпункту, відкривала лікарняний та не могла працювати через сильний стрес. На підтвердження вказаних обставин долучила до матеріалів справи лікарняний лист та довідку з травмпункту. Проте, з наданих доказів вбачається, що лікарняний було відкрито 16.07.2025, (за день до смерті собаки), та закрито 21.07.2025, причина непрацездатності не вказана. До травматологічного пункту позивачка звернулася 20.07.2025, внаслідок побутової травми, яку вона отримала 19.07.2025 о 23:00 год., відомостей про те, що дана травма була викликана втратою свідомості внаслідок смерті собаки, а не з інших підстав, дана довідка не містить. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди. Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.В. Чумак Судді Ю.В. Дряниця О.О. Панченко