Постанова 4813 № 496/3666/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/900/26 Справа № 496/3666/16-ц Головуючий у першій інстанції Драніков С. М. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Булацевської Я.В. учасники справи: позивач Одеська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області та Державної інспекції сільського господарства в Одеській області відповідачі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки представник відповідача ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 травня 2022 року, ухвалене у складі судді Дранікова С.М., у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області та Державної інспекції сільського господарства в Одеській області до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки,- установив: Короткий зміст позовних вимог. У жовтні 2016 року прокурор Одеської області звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати недійсним та скасувати державний акт серія ЯИ № 627554 від 30 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1830 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084800:02:002:0320, виданий на ім`я ОСОБА_1 ; - витребувати у ОСОБА_2 на користь Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області (далі Троїцька сільська рада) земельну ділянку загальною площею 0,0485 га, нормативною вартістю 2 032,15 грн, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084800:01:001:0186 ; - витребувати у ОСОБА_3 на користь Троїцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,0434 га, нормативною вартістю 1 818,46 грн, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084800:01:001:0187; - витребувати у ОСОБА_4 на користь Троїцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,0451 га, нормативною вартістю 1 889,69 грн, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084800:01:001:0188; - витребувати у ОСОБА_5 на користь Троїцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,046 га, нормативною вартістю 1 927,40 грн, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084800:01:001:0189; - стягнути з відповідачів на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір. В обґрунтування позову посилався на те, що 30 листопада 2009 року відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області видав на ім`я ОСОБА_1 державний акт серія ЯИ № 627554 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1830 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084800:02:002:0320. У державному акті зазначено, що він виданий на підставі витягу з рішення Троїцької сільської ради від 30 листопада 1995 року №

16. Вказував, що у цьому рішенні питання передачі ОСОБА_1 у власність зазначеної земельної ділянки не вирішувалось, а тому вказаний державний акт виданий незаконно, є недійсним та підлягає скасуванню. Крім того, в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, наявна виписка з рішення Троїцької сільської ради № 16 від 30 листопада 1995 року, відповідно до якої ОСОБА_1 безкоштовно передана земельна ділянка загальною площею 0,1830 га, яка розташована на АДРЕСА_1 . Зазначена виписка підписана діючим головою Троїцької сільської ради ОСОБА_7 , який в 1995 році не обіймав цю посаду, а тому не мав жодних повноважень її підписувати. Вказуючи на факти підробки вказаної виписки, 17 лютого 2016 року прокуратура області внесла відповідні відомості до ЄРДР. На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 вищевказану земельну ділянку відчужив на користь ОСОБА_3 , яка у подальшому розділила її на чотири окремі земельні ділянки, які були відчужені на підставі договорів купівлі-продажу наступним чином: земельна ділянка 3-к/1 на користь ОСОБА_2 ; земельна ділянка 3-к/2 зареєстрована за ОСОБА_3 ; земельна ділянка 3-к/З відчужена на користь ОСОБА_4 ; земельна ділянка 3-к/ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_5 .. Прокурор вказував, що оскільки земельна ділянка вибула із власності територіальної громади незаконно, вона підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння на користь позивача. Крім того, оскільки вказаної земельної ділянки в даний час, як окремого об`єкта нерухомості не існує, а вона розподілена на чотири окремі земельні ділянки, сформовані за її рахунок, витребуванню підлягає кожна з цих земельних ділянок. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Біляївський районний суд Одеської області у складі судді Дранікова С. М. рішенням від 23 травня 2022 року у задоволенні позову відмовив. Рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідачу ОСОБА_1 спірна земельна ділянка в приватну власність рішенням Троїцької сільської ради народних депутатів Біляївського району Одеської області третьої сесії ХХІІ-го скликання від 30 листопада 1995 року № 16 не надавалась, спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади незаконно, тому є підстави для визнання недійсним та скасування виданого на підставі витягу з вказаного рішення органу місцевого самоврядування державного акта на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 . Оскільки майно вибуло з власності територіальної громади не з її волі, то власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України). Тому позовні вимоги у частині витребування земельних ділянок також підлягають задоволенню. Водночас, місцевий суд вказав на пропуск прокурором позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі. Уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо відновлення порушеного права впродовж позовної давності, а тому право держави, як власника землі, не підлягає судовому захисту. Прокурор не ставив питання про поновлення строку у позовній заяві чи шляхом подання відповідного клопотання. Доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду не надав. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просив суд рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23.05.2022 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області і Державної інспекції сільського господарства в Одеській області до Головного управління Держгеокадастру Одеській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування на користь Яськівської сільської ради Одеського району 4-х земельних ділянок загальною площею 0,183 га - задовольнити повністю. В обґрунтування зазначає, що суд дійшов необґрунтованого висновку щодо спливу позовної давності. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не дослідив усі наявні докази та надав їм неправильну оцінку, що призвело до помилкових висновків. Скаржник зазначає про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема щодо принципу змагальності та обов`язку суду надати оцінку доказам у їх сукупності. Крім того, вказується, що суд безпідставно відхилив доводи сторони та не врахував істотні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Рух справи. Постановою від 03 серпня 2023 року Одеський апеляційний суд рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 травня 2022 року скасував. Позов першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області, Державної інспекції сільського господарства в Одеській області задовольнив частково. Визнав недійсним державний акт серія ЯИ № 627554 від 30 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1830 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084800:02:002:0320, виданий на ім`я ОСОБА_1 . Витребував у ОСОБА_3 на користь Троїцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,0434 га, нормативною вартістю 1 818,46 грн, яка розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5121084800:01:001:0187. В задоволенні позову першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області, Державної інспекції сільського господарства в Одеській області до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок відмовив. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що прокуратурі Одеської області про наявність порушень вимог земельного законодавства щодо видачі державного акта серії ЯИ № 627554 від 30 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку, стало відомо лише у 2016 році при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42016160000000095, яке було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 лютого 2016 року та при отриманні копії рішення Троїцької сільської ради від 30 листопада 1995 року № 16 і відповідної інформації з Управління Держгеокадастру у Біляївському районі Одеської області. Таким чином, перебіг позовної давності у цьому випадку для прокурора почався з 17 лютого 2016 року, а отже строк для звернення із вказаним позовом до суду не пропущений. Апеляційний суд також додав, що оскільки заяву про застосування позовної давності подав лише відповідач ОСОБА_2 , тому лише щодо нього вона могла бути предметом обговорення та застосування. Беручи до уваги те, що відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в приватну власність згідно рішення Троїцької сільської ради від 30 листопада 1995 року № 16 не надавалася, суд апеляційної інстанції вказав на наявність підстав для визнання недійсним та скасування виданого на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування державного акта на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 . Задовольняючи позовні вимоги в частині витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 , апеляційний суд вказав, що це не суперечитиме загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Разом із цим, у випадку задоволення віндикаційного позову і витребування спірних земельних ділянок у ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як добросовісних набувачів на користь Яськівської сільської ради, вони будуть позбавлені права власності на житло без компенсації і вони не можуть розраховувати на отримання іншого житла від держави. Витребування земельних ділянок у відповідачів свідчить про індивідуальний та надмірний тягар для них. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В обґрунтування постанови зазначено, що колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновок апеляційного суду стосовно порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у випадку витребування земельних ділянок у відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є передчасним, оскільки зроблений без індивідуального підходу до дослідження ймовірної добросовісності (недобросовісності) кожного з них як набувачів спірного майна та без встановлення того, який саме наслідок для конкретного відповідача спричинить таке витребування. Позиція учасників справи. Після надходження справи на новий розгляд представник ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. Зазначається, що прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки уповноважені органи (сільська рада та органи Держгеокадастру) мали об`єктивну можливість знати про порушення прав ще з моменту видачі державного акту, а позов подано значно пізніше, а посилання на необізнаність є безпідставними, оскільки обчислення строку позовної давності пов`язується саме з моментом, коли про порушення міг дізнатися компетентний орган, а не прокурор. Крім того, відзив містить доводи про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки не доведено бездіяльність компетентного органу, не підтверджено належного повідомлення такого органу та не дотримано передбаченої законом процедури звернення до суду. Також наголошується, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, який набув право власності на підставі відплатного договору, покладаючись на дані державного реєстру, а тому відсутні підстави для витребування майна. Витребування призведе до непропорційного втручання у право власності та покладення надмірного тягаря на відповідача . У зв`язку з цим у відзиві ставиться питання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заступником керівника Одеської обласної прокуратури було надано відповідь на відзив, в якому основні доводи зводяться до того, що заперечення відповідача є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначається, що строк позовної давності не пропущено, оскільки ні позивачі, ні прокурор не мали об`єктивної можливості раніше дізнатися про порушення, а початок перебігу строку пов`язується з моментом отримання достатніх даних про порушення інтересів держави, що підтверджується практикою Верховного Суду та ЄСПЛ. Також спростовуються доводи про відсутність підстав для представництва прокурором, оскільки компетентні органи не вжили заходів для захисту інтересів держави, а прокурор дотримався передбаченої законом процедури, зокрема повідомив відповідні органи до звернення до суду. Крім того, наголошується, що спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності незаконно, без волі територіальної громади та на підставі неіснуючого рішення, що є підставою для їх витребування. Доводи про добросовісність набувача відхиляються, оскільки відповідачі знали або повинні були знати про незаконність набуття майна, а тому не можуть вважатися добросовісними набувачами. У зв`язку з цим обґрунтовується необхідність скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги. Також адвокат Якових Є.В., який діє в інтересах ОСОБА_4 надав пояснення відповідно до яких зазначає, що: - ОСОБА_4 не знав та не міг знати, про підроблене рішення Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області від 17.09.1996 року № 8, на підставі якого спірна земельна ділянка була відчужена у 2010 році особою, яка не мала на це права, а відтак є добросовісним набувачем земельної ділянки; -на вказаній земельній ділянці ОСОБА_4 збудував житловий будинок, в якому проживає нині, що підтверджується належними та допустимими доказами; -ринкова вартість житлового будинку, збудованого на вказаній земельній ділянці, складає 3 500 000, 00 грн (більше ніж ринкова вартість квартири та машини разом), що вказує на те, що ОСОБА_4 вклав всі гроші в будівництво даного будинку; -в даній справі Верховний Суд в постанові від 16.12.2020 року вже дійшов висновку, що витребування земельної ділянки в добросовісного набувача ОСОБА_9 без компенсації, та не можливості розраховувати на отримання іншого житла від держави, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини та основоположних свобод, а саме не буде дотримано «справедливий баланс» та особа понесе індивідуальний та надмірний тягар, -внаслідок витребування земельної ділянки ОСОБА_4 не отримає компенсації, та не матиме можливості розраховувати на отримання іншого житла від держави. Вказує, що позбавлення добросовісного власника ОСОБА_4 земельної ділянки, придбаної за власний рахунок призведе до порушення необхідного балансу між інтересами держави та інтересами ОСОБА_4 як фізичної особи та покладе на нього надмірний та індивідуальний тягар, адже це призведе до втрати житла, на будівництво якого були витрачені всі заощадження ОСОБА_4 та іншого житла, з огляду на вік і фінансовий стан, він купити не зможе. Також адвокат Якових Є.В., який діє в інтересах ОСОБА_5 , надав пояснення відповідно до яких зазначає, що: - ОСОБА_5 не знав та не міг знати, про підроблене рішення Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області від 17.09.1996 року № 8, на підставі якого спірна земельна ділянка була відчужена у 2010 році особою, яка не мала на це права, а відтак є добросовісним набувачем земельної ділянки; - на вказаній земельній ділянці ОСОБА_5 збудував побутівку, на якій проживає нині, що підтверджується належними та допустимими доказами; - вказана побутівка на земельній ділянці є єдиним житлом ОСОБА_5 , так як він не проживає та фізично не може проживати за адресою АДРЕСА_3 разом із сестрою та її родиною, яка складається із 6 осіб в будинку житловою площею 23 кв. м. при законодавчо встановленій нормі 13,65 квадратного метру на одну особу згідно із ст. 47 ЖК України; - Єдиним заробітком ОСОБА_5 є підробіток у односельчан (рубка дров, допомога по господарству тощо) та періодична грошова допомога сестри ОСОБА_10 .. Тому, у ОСОБА_5 відсутні кошти на купівлю іншого житла; - в даній справі Верховний Суд в постанові від 16.12.2020 року вже дійшов висновку, що витребування земельної ділянки в добросовісного набувача без компенсації, та не можливості розраховувати на отримання іншого житла від держави, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини та основоположних свобод, а саме не буде дотримано «справедливий баланс» та особа понесе індивідуальний та надмірний тягар, - внаслідок витребування земельної ділянки ОСОБА_5 не отримає компенсації, та не матиме можливості розраховувати на отримання іншого житла від держави. Вказує, що позбавлення добросовісного власника ОСОБА_5 земельної ділянки, придбаної за власний рахунок призведе до порушення необхідного балансу між інтересами держави та інтересами ОСОБА_5 , як фізичної особи та покладе на нього надмірний та індивідуальний тягар, адже це фактично позбавить Відповідача останнього місця проживання без можливості навіть орендувати інше житло. Щодо явки сторін. Сторони та їх представники з`явились до судового засідання та надали свої пояснення. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, сторони та їх представників, оцінивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Однак оскаржуване рішення не відповідає вказаним вимогам закону з огляду на таке. Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30.11.2009 відділом Держкомзему у Біляївському районі Одеської області на ім`я ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №627554, площею 0,1830 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5121084800:02:002:0320. У державному акті зазначено, що він виданий на підставі витягу з рішення Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області від 30.11.1995 року №

16. Але, як вбачається з рішення Троїцької сільської ради народних депутатів Біляївського району Одеської області третьої сесії ХХІІ-го скликання від 30.11.1995 року № 16, у переліку осіб, яким виділено у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, ОСОБА_1 відсутній, тобто вищевказана земельна ділянка останньому у власність не передавалась. З листа архівного відділу Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 13.01.2016 № 4 вбачається, що в рішенні третьої сесії ХХІІ-го скликання Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області с. Троїцьке від 30.11.1995 року № 16 «Про виділення земельних ділянок громадянам с. Троїцьке для ведення особистого підсобного господарства», інформація стосовно ОСОБА_1 відсутня. В подальшому спірна земельна ділянка була розділена на чотири окремі земельні ділянки, які були відчужені відповідачам по справі, а саме: АДРЕСА_4 , площею 0,0485 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0186, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 16.10.2014; земельна ділянка 3-к АДРЕСА_1 , площею 0,046 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0189, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена на ім`я ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 27.05.2014; земельна ділянка 3-к АДРЕСА_1 , площею 0,0434 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0187, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності виданого 04.07.2013; земельна ділянка 3-к/З по АДРЕСА_1 , площею 0,0451 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0188, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена на ім`я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02.02.2015. Вищевикладене підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 61499983 від 15.06.2016. Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що у позивача є право вимоги та вимоги підлягають задоволенню, але сплив строк позовної давності. Повністю погодитися з такими висновками не можна, виходячи з наступного. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції на час звернення прокурора до суду). У відповідності до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 256 ЦК України). Відповідно вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з часом поінформованості про вчинення дії чи прийняття рішення, а з моментом встановлення прокурором факту наявності порушення закону, а у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності і просив відмовити у задоволенні позову прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області та Державної інспекції сільського господарства в Одеській області (Том І: а.с. 55, 227). ЄСПЛ у рішенні від 26.11.2013 року у справі «Богдель проти Литви» (заява № 41248/06) висловив думку про те, що початком перебігу строку позовної давності, якщо справа стосується держави, є день, коли відповідний орган здобув достатні докази для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження факту отримання позивачами і прокуратурою оскаржуваного державного акта на право власності у 2009 році. На підставі ч. 1 ст. 81 ЦПК України відповідачами не доведено, що на час виникнення спірних правовідносин з будь-яких джерел позивачі та прокурор мали об`єктивну можливість виявити підстави для захисту інтересів держави. Крім того, Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 в аналогічній справі № 496/3658/16-ц щодо земельних ділянок, які вибули з власності Троїцької сільської ради Біляївського району за ідентичних обставин, дійшов правового висновку, що у судовому дослідженні межею обґрунтування є достовірно встановлені доказові факти, юридичні закони і положення, які виробляються судовою практикою. Направлення прокуратурі протоколів усіх сесій Троїцької сільської ради за період 1994-2014 роки, в яких відсутня інформація про надання земельної ділянки, не свідчить, що згідно з їх змістом прокурор міг довідатися про порушення земельного законодавства. Очевидним є те, що без вивчення пакета документів (технічної документації із землеустрою), що стали підставою для відведення земельної ділянки площею 0,183 га, кадастровий номер 5121084800:02:002:0320, а також отримання додаткової інформації щодо цієї земельної ділянки неможливо встановити наявність порушень вимог земельного законодавства. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 487/10132/14. Апеляційним судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Прокуратурі Одеської області про наявність порушень вимог земельного законодавства щодо видачі державного акту серії ЯИ № 627554 від 30.11.2009 на право власності на земельну ділянку, стало відомо лише у 2016 році при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42016160000000095, яке було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.02.2016 року та при отриманні копії рішення Троїцької сільської ради народних депутатів Біляївського району Одеської області від 30.11.1995 року № 16 та відповідної інформації з Управління Держгеокадастру у Біляївському районі Одеської області. Таким чином, перебіг позовної давності у даному випадку для прокурора почався з 17.02.2016, а отже строк позовної давності для звернення із вказаним позовом до суду не пропущений. Більш того, згідно із ч.3, 4 ст. 267 ЦПК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до правового висновку, викладеного у п. 139-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 0,0485 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0186, у той час як Біляївським районним судом за заявою ОСОБА_2 та його представника - адвоката Завальнюка Д.Ю. неправомірно застосовано ч. 4 ст. 267 ЦК України також щодо позовних вимог, які не зачіпають прав ОСОБА_2 , а саме: в частині позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта серії ЯИ № 627554 від 30.11.2009 на право власності на земельну ділянку площею 0,183 га, кадастровий номер 5121084800:02:002:0320, про витребування у ОСОБА_3 на користь Яськівської сільської ради земельної ділянки площею 0,0434 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0187, про витребування у ОСОБА_4 на користь Яськівської сільської ради земельної ділянки площею 0,0451 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0188, а також про витребування у ОСОБА_5 на користь Яськівської сільської ради земельної ділянки площею 0,046 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0189. Таким чином, оскільки заяву про застосування строку позовної давності подав лише відповідач ОСОБА_2 , тому лише щодо нього вона могла бути предметом обговорення та застосування. Отже Біляївським районним судом оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до необґрунтованого відхилення позову прокурора, у зв`язку з чим це є підставою для скасування рішення суду. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. В силу ч. 1ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Статті 125, 126 ЗК України передбачають, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видають ся на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов`язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в приватну власність згідно рішення Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області від 30.11.1995 за № 16, не надавалася, тому є підстави для визнання недійсним та скасування виданого на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування державного акту на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 . Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, 07.05.2010 приватним нотаріусом Біляївського міськрайонного округу Одеської області Галайко О.Д. за реєстровим № 824 посвідчено договір купівлі-продажу, на підставі якого вищевказану земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_3 , яка в подальшому розподілила цю спірну земельну ділянку на 4 (чотири) окремих земельних ділянок, відчужених на підставі договорів купівлі продажу наступним чином: -земельна ділянка 3-к/1 по АДРЕСА_1 , площею 0,0485 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0186, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 16.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В.; -земельна ділянка 3-к АДРЕСА_1 , площею 0,0434 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0187, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності виданого, серія та номер: НОМЕР_2 від 04.07.2013; -земельна ділянка 3-к АДРЕСА_1 , площею 0,0451 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0188, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена на ім`я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Місік О.В.; -земельна ділянка 3-к АДРЕСА_1 , площею 0,046 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0189, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена на ім`я ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 27.05.2014, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Місік О.В. Таким чином, спірна земельна ділянка, площею 0,1830га, з кадастровим номером 5121084800:02:002:0320, на яку виданий державний акт серія ЯИ №627554 від 30.11.2009 була розподілена на 4 (чотири) наступні окремі земельні ділянки, а саме: - 5121084800:01:001:0186, площею 0,0485 га; - 5121084800:01:001:0187, площею 0, 0434 га; - 5121084800:01:001:0188, площею 0, 0451 га; - 5121084800:01:001:0189, площею 0, 046 га. Вищевикладене підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 61499983 від 15.06.2016, індексний номер 61499983. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, якщо позивач вимагає повернення майна, відчуженого третіми особами за договором, учасником якого позивач не був, належним способом захисту є витребування майна від нинішнього володільці шляхом віндикації. Такий висновок міститься у Постанові Верховного Суду України № 6-67цс14 від 25 червня 2014 року. Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно зокрема вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення. Також, у Постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 2510цс15 зазначено, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи втручання є законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 , як власник спірної земельної ділянки, знала або, проявивши розумну обачність, могла дізнатися, що ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у користування під обґрунтований сумнів. Протягом часу розгляду справи ОСОБА_3 не надала докази іншого. Висновки суду першої інстанції щодо встановлених фактів порушення нею прав позивачів не оскаржено. За таких обставин, позов прокурора в частині витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу. Такий правовий висновок викладений також у Постанові Верховного Суду України № 6-2510ц15 від 16 грудня 2015 року. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині витребування земельної ділянки у ОСОБА_3 прокурором належним чином обґрунтовано та доведено, а тому апеляційна скарга в цій частині підлягала задоволенню, що встановлено судами. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги та з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.10.2024, колегія суддів виходить з такого. Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача. Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року). Верховний Суд, скасовуючи частково попереднє рішення апеляційного суду, вказав на необхідність здійснення індивідуальної оцінки правового становища кожного набувача спірного майна, зокрема встановлення їх добросовісності та з`ясування того, чи призведе витребування майна до покладення на кожного з них індивідуального та надмірного тягаря у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Як встановлено судом, спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності територіальної громади поза її волею, оскільки рішення органу місцевого самоврядування про їх надання не приймалося, а відтак правові підстави для первісного набуття права власності були відсутні. За таких обставин наявні передбачені статтями 387, 388 ЦК України підстави для витребування майна. Разом з тим, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, будь-яке втручання у право власності має відповідати критеріям законності, легітимної мети та пропорційності, тобто забезпечувати справедливий баланс між інтересами суспільства та правами конкретної особи. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набули право власності на спірні земельні ділянки на підставі відплатних правочинів, зареєстрованих у встановленому законом порядку, і на момент набуття не знали та не могли знати про порушення при їх первісному вибутті. Отже, колегія суддів доходить висновку, що вказані особи є добросовісними набувачами. Водночас сама по собі добросовісність набувача не виключає можливості витребування майна, однак потребує перевірки дотримання критерію пропорційності втручання. Щодо ОСОБА_5 . З наданих до суду доказів убачається, що ОСОБА_5 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі відплатного договору купівлі-продажу та у подальшому використовував її за цільовим призначенням. Разом з тим, як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_5 фактично проживає на спірній земельній ділянці у збудованій ним споруді (побутівці), яка використовується як житло, та є єдиним місцем його постійного проживання. Зокрема, це підтверджується актами органу місцевого самоврядування про встановлення факту проживання, письмовими поясненнями свідків, а також іншими доказами, відповідно до яких ОСОБА_5 проживає на зазначеній ділянці тривалий час, у тому числі в зимовий період. При цьому судом встановлено, що ОСОБА_5 : -не має іншого придатного для проживання житла, оскільки належна йому частка у житловому будинку є незначною за площею та фактично зайнята іншими особами, що унеможливлює його проживання там. -не має постійного джерела доходу, не перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду та не отримує пенсійних виплат. -його матеріальне становище є скрутним, а єдиним джерелом існування є випадкові підробітки та допомога родичів. Таким чином, саме спірна земельна ділянка та розташована на ній споруда фактично забезпечують реалізацію права ОСОБА_5 на житло. За таких обставин витребування земельної ділянки призведе до того, що ОСОБА_5 буде фактично позбавлений єдиного місця проживання, без реальної можливості забезпечити себе іншим житлом. Колегія суддів враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції необхідно встановити, чи було досягнуто «справедливого балансу» між загальним інтересом та інтересами конкретної особи, а також чи не покладається на таку особу індивідуальний та надмірний тягар. У даному випадку втручання у право власності ОСОБА_5 у вигляді витребування земельної ділянки хоча й переслідує легітимну мету відновлення права комунальної власності, однак призводить до надмірного та непропорційного втручання у його права, оскільки фактично позбавляє його єдиного житла без надання будь-якої компенсації чи альтернативного способу забезпечення житлом. Крім того, суд враховує, що ОСОБА_5 , набуваючи спірну земельну ділянку, не знав і не міг знати про незаконність її первісного вибуття з власності територіальної громади, а відтак діяв добросовісно. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку втручання у право власності ОСОБА_5 не забезпечує справедливого балансу між інтересами держави та особи, покладає на нього індивідуальний та надмірний тягар та є непропорційним та таким, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У зв`язку з цим позовні вимоги в частині витребування земельної ділянки у ОСОБА_5 задоволенню не підлягають. Щодо ОСОБА_4 . З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку площею 0,0451 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0188, за договором купівлі-продажу від 02.02.2015, тобто за відплатним правочином, право власності за ним було зареєстровано у встановленому законом порядку. Тому на момент набуття земельної ділянки ОСОБА_4 формально мав підстави покладатися на дані державної реєстрації та вважати себе добросовісним набувачем. Разом з тим, добросовісність набувача оцінюється не лише на момент укладення договору, а й з урахуванням його подальшої поведінки, обачності та усвідомлення ризиків, які виникли після набуття майна. Як убачається з матеріалів справи, кримінальне провадження за фактом підроблення документів, на підставі яких первісно вибула спірна земельна ділянка, було зареєстровано 17.02.2016, а позов прокурора про витребування спірних земельних ділянок подано у жовтні 2016 року. Водночас будівельний паспорт ОСОБА_4 датований 30.05.2016, повідомлення про початок виконання будівельних робіт 21.06.2016, технічний паспорт на житловий будинок 21.11.2017, декларація про готовність об`єкта до експлуатації 24.11.2017, а поштова адреса житловому будинку присвоєна рішенням виконавчого комітету Яськівської сільської ради від 22.02.2018. Отже, значна частина дій, пов`язаних із будівництвом, оформленням та введенням житлового будинку в експлуатацію, була вчинена вже після виникнення кримінально-правової перевірки законності вибуття земельної ділянки, а також після звернення прокурора до суду з віндикаційним позовом. За таких обставин ОСОБА_4 , продовжуючи будівництво та оформлення речових/технічних прав на об`єкт нерухомості, повинен був проявити підвищену обачність і враховувати наявність реального спору щодо правового режиму земельної ділянки. Ігнорування такого спору не може покладати всі негативні наслідки виключно на територіальну громаду та не може автоматично створювати для відповідача перевагу лише з тієї підстави, що після виникнення спору він завершив будівництво. Колегія суддів також враховує, що ОСОБА_4 є власником іншого нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується наданими поясненнями та доказами. Тому витребування спірної земельної ділянки не призведе до повного позбавлення його житла або залишення без будь-якого місця проживання. Наявність на спірній земельній ділянці житлового будинку та його значна вартість сама по собі не є безумовною підставою для відмови у витребуванні земельної ділянки, оскільки відповідні витрати та правові наслідки значною мірою пов`язані з поведінкою самого відповідача, який продовжив будівництво та оформлення об`єкта після виникнення спору щодо земельної ділянки. Таким чином, хоча ОСОБА_4 на момент набуття земельної ділянки є добросовісним набувачем, однак його подальша поведінка свідчить про усвідомлене прийняття ризику несприятливих наслідків, пов`язаних із можливим витребуванням земельної ділянки. За таких обставин витребування земельної ділянки у ОСОБА_4 ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету відновлення права комунальної власності територіальної громади, є пропорційним поставленій меті та не покладає на нього індивідуального й надмірного тягаря у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Отже, позовні вимоги в частині витребування у ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0451 га, кадастровий номер 5121084800:01:001:0188, підлягають задоволенню. Щодо ОСОБА_2 . Як встановлено судом, ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі відплатного правочину, посвідченого в установленому законом порядку, з подальшою державною реєстрацією права власності, у зв`язку з чим на момент набуття майна він мав обґрунтовані підстави вважати таке набуття правомірним. Отже, колегія суддів доходить висновку, що на момент набуття спірної земельної ділянки ОСОБА_2 є добросовісним набувачем. Разом з тим, відповідно до статей 387, 388 ЦК України та практики Верховного Суду, сама по собі добросовісність набувача не виключає можливості витребування майна, якщо воно вибуло з володіння власника поза його волею, однак у такому випадку суд зобов`язаний перевірити відповідність такого втручання вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Оцінюючи дотримання критерію пропорційності, колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка використовується ОСОБА_2 як єдине місце проживання, на ній розташоване житло, яке забезпечує реалізацію його права на житло та її витребування призведе до істотного втручання у його особисте та сімейне життя або до втрати єдиного джерела існування. Також відповідачем не доведено, що у разі витребування спірної земельної ділянки він опиниться у становищі, яке свідчитиме про покладення на нього індивідуального та надмірного тягаря у розумінні практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства. При цьому колегія суддів враховує, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності територіальної громади без її волевиявлення та з порушенням вимог земельного законодавства, що саме по собі становить значний публічний інтерес у відновленні прав територіальної громади на відповідне майно. За таких обставин втручання у право власності ОСОБА_2 ґрунтується на законі (статті 387, 388 ЦК України), переслідує легітимну мету відновлення порушеного права власності територіальної громади, є пропорційним поставленій меті та не покладає на відповідача індивідуального та надмірного тягаря. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 відповідає критеріям статті 1 Першого протоколу до Конвенції та є виправданим, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Додатково колегія суддів зауважує, що відповідно до частини першої статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Відтак, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як покупець за договором купівлі-продажу земельної ділянки не позбавлений права звернутись з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця (постанова Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 381/375/19 (провадження № 61-6706св20)). При цьому колегія суддів зауважує, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (Закон № 4292-ІХ). Законом № 4292-ІХ статтю 388 ЦК України викладено у наступній редакції: «Стаття

388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках». Статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом. Колегія суддів зауважує, що Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після ухвалення рішення районним судом (23 травня 2022 року). Відтак, положення цього закону щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка якого (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) здійснена у порядку, визначеному законом, чинному на дату подання позовної заяви, а також положення щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права, у даному випадку не мають ретроспективної дії. Необгрунтованими є також доводи представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Завальнюка Д.Ю. щодо недотримання прокурором при зверненні до суду процедури, визначеної законом для представництва інтересів держави. Так, відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно до частин 3-5 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Зміст поняття «інтереси держави» розглянуто в рішенні Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999. Так, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року уо справі № 912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому, відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Органами, уповноваженими державою здійснювати розпорядження землями державної та комунальної власності, як об`єктами права власності Українського народу, є органи виконавчої влади та місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної Земельним кодексом України. Статтею 327 Цивільного кодексу України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України повноваження з розпорядження землями комунальної власності територіальних громад належать відповідним сільським, селищним, міським радам. Троїцька та Яськівська сільські ради рішеннями від 19 і 27 жовтня 2016 року об`єднались у Яськівську сільську територіальну громаду з адміністративним центром у с. Яськи, включивши до її складу с. Троїцьке. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Троїцька сільська рада Біляївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377761) припинилась як юридична особа 03.09.2018 (номер запису - 15571120008000660), підстава - рішення щодо реорганізації. Відповідно до розпорядження КМУ від 12.06.2020 № 720-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» територія Троїцької сільської територіальної громади увійшла до складу території Яськівської об`єднаної територіальної громади з адміністративним центром у с. Яськи Біляївського району. На підставі постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-1Х «Про утворення та ліквідацію районів» в Одеській області утворено Одеський район (з адміністративним центром у м. Одеса), до складу якого увійшла територія Яськівської сільської територіальної громади, затверджена КМУ, і ліквідовано Біляївський район. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань повним найменуванням Яськівської сільської ради є Яськівська сільська рада Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377894). У зв`язку з цим, власником спірних земельних ділянок є Яськівська об`єднана територіальна громада від імені якої виступає Яськівська сільська рада Одеського району Одеської області. При цьому, спірна земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності, а органом місцевого самоврядування в особі Яськівської (Троїцької) сільської ради не вжито жодних заходів щодо відновлення порушеного права територіальної громади на неї, у зв`язку із чим прокурор вимушений був самостійно звернутися до суду із позовом. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Відповідно до п. 1 Положення про державну інспекцію сільського господарства України, яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 (в редакції, яка діяла на момент звернення прокурора з позовом) Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Відповідно до п. 4 вищевказаного Положення, Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (в редакції, яка діяла на момент звернення прокурора з позовом) до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок. Таким чином, Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України (затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011) визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель - Державна інспекція сільського господарства України. Повноважним територіальним органом Державної інспекції сільського господарства України в Одеській області є Державна інспекція сільського господарства в Одеській області. Ураховуючи те, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності територіальної громади незаконно та органом, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення функцій контролю за використанням та охороною земель не вжито належних заходів щодо захисту інтерес 1 в держави та не реалізовано наділені державою повноваження - прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах Державної інспекції сільського господарства в Одеській області. При цьому, прокурором до звернення до суду на виконання ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» попередньо, до звернення до суду з позовом, повідомлено про це Яськівську сільську раду Одеського району Одеської області та Державну інспекцію сільського господарства в Одеській області, що підтверджується копіями відповідних повідомлень, долучених до позовної заяви. За таких обставин, прокурором при зверненні до суду належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави в суді. Таким чином, за результатами апеляційного перегляду, з урахуванням встановлених обставин справи, доводів апеляційної скарги, заперечень на неї, а також правових висновків Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності територіальної громади поза її волею та з порушенням вимог земельного законодавства, що відповідно до статей 387, 388 ЦК України є підставою для їх витребування. Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набули право власності на спірні земельні ділянки на підставі відплатних правочинів, у зв`язку з чим на момент набуття вони є добросовісними набувачами. Водночас, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, втручання у право власності добросовісного набувача є допустимим лише за умови дотримання критеріїв законності, легітимної мети та пропорційності, тобто за наявності справедливого балансу між інтересами суспільства та правами конкретної особи, а також за відсутності покладення на неї індивідуального та надмірного тягаря. Виконуючи вказівки Верховного Суду, колегія суддів здійснила індивідуальну оцінку правового становища кожного з відповідачів та наслідків втручання у їх право власності. За результатами такої оцінки суд дійшов висновку, що: щодо ОСОБА_5 витребування земельної ділянки призведе до непропорційного втручання у його право власності, оскільки така ділянка фактично є єдиним місцем його проживання, а відсутність механізму попередньої та реальної компенсації призводить до покладення на нього індивідуального та надмірного тягаря, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції; щодо ОСОБА_4 втручання у право власності є пропорційним, оскільки він не позбавляється єдиного житла, а також здійснював будівництво та оформлення об`єкта нерухомості вже після виникнення спору щодо правового режиму земельної ділянки, усвідомлюючи та приймаючи ризик можливих правових наслідків; щодо ОСОБА_2 витребування земельної ділянки також відповідає критеріям законності та пропорційності, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, які б свідчили про істотне втручання у його права або покладення на нього індивідуального та надмірного тягаря. Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не позбавлені права на захист своїх інтересів шляхом звернення з вимогами про відшкодування збитків до особи, яка відчужила спірне майно без належних правових підстав. Отже, втручання у право власності відповідачів у частині ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є законним, переслідує легітимну мету відновлення порушеного права територіальної громади, є необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним поставленій меті, тоді як щодо ОСОБА_5 таке втручання є непропорційним. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та без урахування правових висновків Верховного Суду, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 травня 2022 рок скасувати в частині відмови витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та постановити цій частині нове судове рішення, яким позов прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Яськівської сільської ради Одеського району Одеської області та Державної інспекції сільського господарства в Одеській області до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки задовольнити частково. Витребувати у ОСОБА_2 на користь Ясківської сільської ради Одеського району Одеської області земельну ділянку загальною площею 0.0485 га, нормативною вартістю 2032,15 грн., яка розташована в АДРЕСА_4 та має кадастровий номер 5121084800:01:001:0186. Витребувати у ОСОБА_4 на користь Ясківської сільської ради Одеського району Одеської області земельну ділянку загальною площею 0.0451 га, нормативною вартістю 1889,69 грн., яка розташована в АДРЕСА_6 та має кадастровий номер 5121084800:01:001:0188. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко