Ухвала КЦС ВС № 523/14855/24

У х в а л а 28 квітня 2026 року м. Київ Справа № 523/14855/24 Провадження № 61-5526ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - скаржниці) на рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 15 липня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2026 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Промінь-1» (далі - позивач) до скаржниць про солідарне стягнення боргу за комунальні послуги та найм житла і в с т а н о в и в:

1. У вересні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до скаржниць, у якому з урахуванням уточнених вимог просив стягнути з них 32 288,90 грн боргу за період із 1 лютого 2023 року до 1 вересня 2024 року включно. 2. 15 липня 2025 року Пересипський районний суд міста Одеси ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов частково: стягнув на користь позивача 17 690,90 грнборгу, 1 518,38 грн інфляційних втрат і 800,21 грн як три відсотки річних, а сумарно - 20 009,49 грн; відмовив у задоволенні інших вимог. 3. 20 лютого 2026 року Одеський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою зазначене рішення скасував й ухвалив нове: стягнув 31 717,90 грн боргу та 389,42 грн як три відсотки річних. 4. 24 квітня 2026 року до Верховного Суду від скаржниць надійшла касаційна скарга, у якій вони просили змінити рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду: задовольнити позов із розрахунку 10 грн/кв. м і стягнути на користь позивача 17 690,90 грн.

5. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає. 5.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). 5.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). 5.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. 5.4. Предметом позову є стягнення боргу. Ціна позову становить 32 288,90 грн, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (832 000,00 грн = 250 х 3 328,00 грн такого мінімуму, встановленого у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»).

6. Скаржниці у касаційній скарзі визнали, що справа є малозначною, однак вважають, що їхня скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Мотивували так: - оскаржені судові рішення фактично сформували підхід щодо покладення обов`язку виконувати умови, які не були погоджені (зокрема, щодо розміру плати), виключно з підстав фактичного користування майном; - відсутній укладений договір, однак має місце фактичне користування майном і визначення розміру зобов`язання однією стороною; - відсутній висновок Верховного Суду за подібних правовідносин, але є у ньому потреба для формування єдиної правозастосовчої практики щодо наявності підстав для стягнення боргу за житлово-комунальні послуги та визначення розміру плати за житло, коли має місце фактичне користування майном за відсутності укладеного письмового договору, у розмірі, яку одна сторона запропонувала, а інша не прийняла; - суди не дослідили докази, не встановили обставини справі та наявність у позивача права вимоги.

7. Верховний Суд вважає, що скаржниці не обґрунтували фундаментальність питання права у цій справі для формування єдиної правозастосовної практики. Можливий вплив на самих скаржниць бажаного для них висновку не підтверджує таку фундаментальність. Скаржниці не погодилися з оскарженими судовими рішеннями. Однак це не означає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

8. У касаційній скарзі скаржниці не зазначили інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких можливо оскаржити у касаційному порядку судові рішення, які за загальним правилом оскаржити до Верховного Суду не можна. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

9. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України). 9.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. 9.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). 9.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53). 9.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує правомірну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65). 9.5. Скаржниці отримали доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мали можливість навести аргументи та докази проти позову. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є правомірною. 9.6. Скаржниці подали касаційну скаргу на судові рішення, які за загальним правилом не можна переглянути у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За таких умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній правомірній меті та не порушують сутність права скаржниць на доступ до суду. Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд п о с т а н о в и в :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 15 липня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2026 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Промінь-1» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу за комунальні послуги та найм житла.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. СуддіД. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко