Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/2000/25

05.05.26 22-ц/812/762/26 Провадження № 22-ц/812/762/26 Суддя першої інстанції Шикеря І.А. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 05 травня 2026 року м. Миколаїв Справа № 484/2000/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Царюк Л.М., суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання - Шурмі Є.М., за участі позивачки - ОСОБА_1 , представника позивачки - ОСОБА_2 , відповідача - ОСОБА_3 , представниці відповідача - ОСОБА_4 , представниці третьої особи Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області - Завгородня В.Є., представниці третьої особи Синюшинобрідської сільська рада Первомайського району Миколаївської області - Осадчої Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 січня 2026 року, повне судове рішення складено 29 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Шикері І.А., в залі судового засідання в м. Первомайськ, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Синюшинобрідської сільська рада Первомайського району Миколаївської області, Побузької селищної Голованівського району Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав, В С Т А Н О В И В: 15 квітня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Синюшинобрідської сільська рада Первомайського району Миколаївської області, Побузької селищної Голованівського району Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2022 року, мати дитини - ОСОБА_6 була позбавлена батьківських прав, батько - ОСОБА_3 участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, турботи та уваги не приділяє, майже зовсім не спілкується з сином, не бере участі в його вихованні, розвитку, лікуванні та взагалі в його житті, до 2024 мав заборгованість зі сплати аліментів, які відповідач вимушений був сплатити, щоб уникнути служби в ЗСУ. З 2014 дитина проживає разом із бабусею ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , але у 2025, з метою уникнути мобілізації, відповідач самостійно змінив місце реєстрації дитини, за адресою: АДРЕСА_2 . В той же час, вихованням дитини займається виключно бабуся, батько участі у вихованні сина не приймає. Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 січня 2026 року в задоволення позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покладено на Орган опіки та піклування Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області та Орган опіки та піклування Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_3 відносно свого сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не втратив інтересу до дитини, демонструє зацікавленість в подальшому прийманні участі у житті сина, надає матеріальну допомогу на його утримання шляхом перерахування коштів. В той же час судом не встановлено, а позивачкою не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з сином, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Як на одну з підстав невиконання відповідачем батьківських обов`язків щодо сина, позивачка посилалася, зокрема, на те, що відповідач, будучи єдиним законним представником дитини, використовуючи сина, намагається уникнути мобілізації, проте даний факт не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав, оскільки не є підтвердженням ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини та свідомого нехтування батьком своїми обов`язками. Суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, оскільки, як вбачається із встановлених у судовому засіданні обставин, він є недостатньо обґрунтованим. Таким чином, дійти категоричного висновку про свідоме нехтування ОСОБА_3 своїми батьківськими обов`язками, суд не може. Позбавлення відповідача батьківських прав не сприятиме захисту інтересів дитини щодо її права на батьківське піклування та не відповідатиме її інтересам. Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не врахував обставини викладені в позові. Судом не було враховано думку дитини. Суд лише формально вислухав дитину. Ухвалюючи рішення всупереч думці дитини, яка бажала позбавити батька батьківських прав, суд не вказав та не мотивував у рішенні, які інтереси дитини при цьому будуть збережені та взагалі, які інтереси дитини вимагають збереження батьківських прав відповідача. Категорична відмова дитини від спілкування з батьком та підтвердження дитиною факту спілкування з батьком, може бути самостійною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Суд не надав належної оцінки тій обставині, що відповідач згадав про свої батьківські права лише з метою отримання демобілізації, при цьому фактично не змінивши своєї поведінки. Батько продовжив проживати окремо, не спілкуватись з дитиною, не надавати фінансової допомоги та не робити спроби відновити стосунки з дитиною. Суд не врахував зловживання батьківськими правами з боку відповідача. Суд не врахував, що збереження юридичного зв`язку дитини з батьком, шкодить у даному випадку інтересам дитини. Залишення дитини в юридичній залежності від особи, яка використовує статус батька виключно як інструмент для уникнення військової служби суперечить принципу «найкращого інтересу дитини». Це створює для неповнолітнього психологічний дискомфорт та перешкоджає стабільному вихованню в сім`ї бабусі. Суд при ухваленні рішення послався на висновок органу опіки та піклування Синюшинобрідської сільської ради і одночасно суд не взяв до уваги висновок іншого органу опіки та піклування Побузької селищної ради. Суд вказав причини по яким вказаний висновок ним не взято до уваги, але не пояснив, чому взято до уваги висновок органу опіки та піклування Синюшинобрідської сільської ради, який не провів реальної перевірки факту проживання дитини з батьками після його звільнення у запас, обмежившись формальним опитуванням. Представник органу опіки та піклування Побузької селищної ради відвідував усі судові засідання попри наявність в матеріалах справи їх заяви про розгляд справи за їх відсутності. У судових дебатах представник органу опіки та піклування Побузької селищної ради висловив свою позицію по справі, вказавши, що вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав. Суд першої інстанції цю обставину в своєму рішенні не відобразив, занизивши значення участі органу опіки лише до формальної заяви, в якій було вказано про їх позицію прийняти рішення згідно чинного законодавства. Також суд не врахував позицію допитаної у судовому засіданні начальниці служби у справах дітей районної військової адміністрації Малиновської Т.С., яка надала інформацію про те, що відповідач не виконує батьківські обов`язки та є усі підстави для позбавлення його батьківських прав. На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь в судовому засіданні, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 , є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 11 липня 2011 року виконкомом Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області. Заочним рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав були задоволені частково. ОСОБА_6 було позбавлено батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав було відмовлено. ОСОБА_3 попереджено про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 та покладено на службу у справах дітей Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем ОСОБА_3 . Роз`яснено відповідачу ОСОБА_6 , що відповідно до статті 169 СК України батьки, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав. На час подачі позову та розгляду справи в суді неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із бабусею - позивачкою ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно актів обстеження про встановлення факту проживання від 20 листопада 2023 року та 11 березня 2025 року, неповнолітній ОСОБА_5 проживає за даною адресою без реєстрації з 2013 і по теперішній час разом з бабусею ОСОБА_1 у двокімнатній квартирі. ОСОБА_7 має окрему кімнату, де є місце для навчання та відпочинку. Зі слів бабусі, тато дитини участі у його вихованні не приймає, мати дитини позбавлена батьківських прав. Згідно розрахунку державного виконавця Приблуди В.А., ОСОБА_3 , станом на 01 червня 2020 року, мав заборгованість зі сплати аліментів, в сумі 27 136.75 грн. Згідно характеристики Побузького ліцею Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області від 12 березня 2025 року № 687, ОСОБА_5 , 2011 року народження навчається у Побузькому ліцеї з 1-го класу. За цей час зарекомендував себе, як старанний, дисциплінований, комунікабельний, працелюбний та артистичний учень. Має навчальні досягнення середнього рівня, навчається не в повну міру. Проявляє здібності до вивчення таких предметів як: інформатика, українська література, біологія, трудове навчання, та фізична культура. Фізично розвинений, займається спортом, відвідує секцію з волейболу. До громадських доручень ставиться сумлінно, відповідально, бере участь у громадському житті класу. За рисами характеру ввічливий, чесний, відповідальний, доброзичливий, толерантний, цілеспрямований, користується авторитетом серед учителів та учнів. Дитина проживає разом із бабусею, яка хвилюється за онука, за його емоційний стан та здоров`я, приділяє увагу навчанню та вихованню, тісно співпрацює з класним керівником. Матір має другу сім`ю, але приділяє належну увагу у вихованні сина, цікавиться життям класу та ліцею. Батько участі у вихованні та навчанні ОСОБА_7 не приймає. Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 , наданих на ім`я начальника служби у справах дітей Первомайської районної військової адміністрації Малиновської Т., її онук ОСОБА_5 з 2012 року і по теперішній час проживає разом із нею. За весь цей час відповідач п`ять разів приїжджав до сина і один раз брав його до себе. З 2012 року по 2022 рік не надавав жодної фінансової допомоги, проте в січні 2025 року зателефонував і поросив номер картки на яку з часом перерахував у січні 2 000 грн, в лютому 700 грн, в березні 2 000 грн. Жодного разу не забезпечив дитину одягом, взуттям, не возив на оздоровлення. Постійно обманював, давав обіцянки, але жодного разу їх не виконував. Дитина не хоче проживати разом із батьком, бо з самого народження, вона замінює йому і батька і матір. 09 березня 2025 року відповідач з`явився до неї з вимогою зареєструвати ОСОБА_7 в с. Довга Пристань, так як є його єдиним законним представником. З письмових пояснень неповнолітнього ОСОБА_5 наданих на ім`я начальника служби у справах дітей Первомайської районної військової адміністрації Малиновської Т., він фактично з народження проживає разом з бабусею ОСОБА_1 . За всі ці роки лише декілька раз бачив батька, який неодноразово йому щось обіцяв, проте жодного разу не виконав своїх обіцянок. Він хоче жити тільки з бабусею, бо тільки їй довіряє. Жити із батьком він не хоче, так як їздив до нього в гості і це нічим добрим не скінчилось, а його жінка вимагала повернути його назад до бабусі. Він не хоче бути зайвим у родині батька та підтримує бажання бабусі позбавити батька батьківських прав, так як не вірить батьку і вважає, що з самого народження, він не потрібен батькові. Згідно з висновком органу опіки та піклування Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, затвердженим рішенням Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області від 15 травня 2025 року № 90, орган опіки і піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно дитини - ОСОБА_5 . В той же час, висновком органу опіки та піклування Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, встановлено недоцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_5 . Відповідно до посвідчення від 03 червня 2025 року серія НОМЕР_2 ОСОБА_3 має статус учасника бойових дій. В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке. У частинах 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. У частині 1 статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до частини 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Hunt v. Ukraine» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «MAMCHUR v. UKRAINE», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «M.S. v. UKRAINE», заява № 2091/13). ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «ILYA LYAPIN v. RUSSIA», заява № 70879/11). Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17. Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування. Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, суд першої інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. При цьому суди урахували, що ОСОБА_3 заперечує проти позбавлення його батьківських прав, наводить обґрунтовані мотиви, які суд взяв до уваги. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки судом враховано якнайкращі інтереси дитини, думку відповідача, його бажання приймати участь у житті сина. ОСОБА_1 не доведено необхідності застосування до ОСОБА_3 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого орган опіки та піклування Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області належно не арґументував. Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно із частинами 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд першої інстанції правильно виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дітей, і неможливості змінити цю поведінку. При цьому районний суд надав правову оцінку висновку Органу опіки та піклування Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області від 15 травня 2025 року № 90 та навів відповідні мотиви його неприйняття, що відповідає положенням частини 6 статті 19 СК України. Згідно з положеннями частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Тлумачення частини 6 статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. При цьому пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Апеляційний суд погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на те, що наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав. У справі міститься ще один висновок органу опіки та піклування Синюшинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області від 14 серпня 2025 року № 78, складений за місцем проживання батька та реєстрації місця проживання дитини, за яким орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його неповнолітнього сина. При цьому, у висновку органу опіки та піклування Синюшинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області зазначено, що батько намагається зберегти зв`язок з сином, сплачує аліменти, погасив борг по аліментам, зареєстрував місце проживання сина за своєю адресою. Проте, у дитини склалися взаємовідносини з дружиною батька і остання заперечує, щоб дитина проживала разом з нею. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив, що до 2019 року позивачка, він та матір дитини ОСОБА_6 проживали однією сім`єю. У зв`язку з тим, що сімейні стосунки з матір`ю дитини не склалися, він поїхав на постійне проживання до іншого населеного пункту, а дитина залишилася проживати з матір`ю і бабусею. Коли ОСОБА_6 позбавили батьківських прав він хотів забрати сина до себе, проте позивачка просила залишити дитину. Позивачка заперечує проти спілкування його з сином, вважаючи, що він зловживає своїми батьківськими правами з метою уникнути мобілізації до ЗСУ. Між тим, він на початку повномасштабного вторгнення рф на територію України пішов добровольцем до лав ЗСУ, був поранений і тепер має статус учасника бойових дій. З пояснень позивачки в апеляційному суді встановлено, що ОСОБА_1 вважає сина відповідача - ОСОБА_5 своєю дитиною, оскільки він проживає з нею з 2012 року та саме вона займається його вихованням, вважає, що відповідач немає наміру спілкування та виховання дитини, а використовує дитину в своїх інтересах, щоб уникнути служби в ЗСУ. З пояснень сторін та опитування дитини в суді першої інстанції можна дійти висновку, що думка дитини при опитуванні в суді першої інстанції сформована під впливом бабусі, з якою він проживає тривалий час та яка категорично проти спілкування дитини з батьком, а також побоюванню бути розлученим з бабусею та переїхати жити до батька в іншу місцевість, де, як він впевнився, родина батька проти його проживання в їх сім`ї. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що відповідач, як батько дитини повноцінно хоче брати участь у вихованні сина, намагається налагодити з дитиною психологічний контакт, що свідчить про те, що він не втратив інтересу до участі у вихованні сина та має намір на відновлення відносин з ним. ОСОБА_1 не доведено необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивачка, ані орган опіки та піклування Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області належно не аргументували. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував думку дитини, яка бажала позбавити батька батьківських прав суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки така думка дитини викликана впливом бабусі, з якою дитина проживає все своє життя, та яка наполягає на позбавленні батька батьківських прав, а також несприйманням того, що в іншому разі дитині прийдеться жити в сім`ї батька, з якою відносини не склалися. За для збереження інтересів дитині в цій ситуації суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні обґрунтовано попередив ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та поклав на Орган опіки та піклування Побузької селищної ради Голованівського району Кіровоградської області та Орган опіки та піклування Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_3 відносно свого сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Аргументи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки тій обставині, що відповідач згадав про свої батьківські права лише з метою отримання демобілізації та зловживання батьківськими правами з боку відповідача не заслуговують на увагу, оскільки як правильно зазначив суд першої інстанції, зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Твердження в апеляційній скарзі про неврахування судом тих обставин, що збереження юридичного зв`язку дитини з батьком, шкодить у даному випадку інтересам дитини та створює для неповнолітнього психологічний дискомфорт та перешкоджає стабільному вихованню в сім`ї бабусі не заслуговують на увагу, з огляду на таке. По-перше, матеріалами справи не доведено, що відповідач наполягає на тому щоб син проживав в його сім`ї, а дозволив проживати йому з бабусею, розуміючи їх тривалий зв`язок. По-друге, саме орган опіки та піклування, на який покладено контроль за виконанням батьківських обов`язків, повинен слідкувати за дотриманням інтересів дитини, по-третє, саме позивачка повинна сприяти налагодженню стосунків дитини з батьком, а не навпаки знецінювати роль батька в житті дитині. Доводи апеляційної скарги про те, що суд при ухваленні рішення послався на висновок органу опіки та піклування Синюшинобрідської сільської ради і одночасно суд не взяв до уваги висновок іншого органу опіки та піклування Побузької селищної ради не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дав оцінку цьому висновку, зазначивши, що він недостатньо обґрунтований та такий, що не може бути беззаперечним доказом для підтвердження факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. Щодо не врахування судом позиції допитаної у судовому засіданні начальниці служби у справах дітей районної військової адміністрації Малиновської Т.С., то остання повідомляла про оформлення документів, пов`язаних з відстрочкою від мобілізації відповідача, що не входить до предмета доказування у справі про позбавлення батьківських прав. Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права. Інші наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі заявник. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки в задоволенні вимог апеляційної скарги відмовлено, то підстави для розподілу судового збору відсутні. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повне судове рішення складено 07 травня 2026 року.