Постанова 4857 № 606/44/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 606/44/26 пров. № А/857/17839/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Мандзія О.П., Суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., за участю секретаря судового засідання Прокопюк К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 березня 2026 року у справі № 606/44/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції України, інспектора 1 взводу 2 роти 2 батальйону УПП Миколаївської області Солодкого Сергія Сергійовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення, - суддя в 1-й інстанції Малярчук В.В., дата ухвалення рішення 04.03.2026, місце ухвалення рішення м. Теребовля, дата складання повного тексту судового рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 13.01.2026 до Теребовлянського районного суду Тернопільської області звернувся ОСОБА_1 (далі апелянт, позивач) з позовом до Головного управління патрульної поліції у Миколаївській області, інспектора 1 взводу 2 роти 2 батальйону УПП Миколаївської області Солодкого Сергія Сергійовича про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якому просив скасувати постанову ЕНА № 6491485 про накладення стягнення за адміністративне правопорушення, передбаченеч.1 ст. 121-3 КпАП України. Позивач в обґрунтування позову зазначив, що 10.01.2026 близько 13 год. 30 хв. був зупинений інспектором УПП в Миколаївській області. В подальшому інспектором було винесено щодо нього постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у зв`язку з встановленими номерними знаками на автомобілі Європейського Союзу. Номерні знаки вилучено згідно з актом від 10.01.2026. Позивач з травня 2025 року проходив військову службу офіцерського складу за контрактом та виконує бойові завдання на півдні України. 10.01.2026 в ході виконання службових обов`язків та виконання бойових завдань здійснював рух автомобілем марки «Lanos» через місто Миколаїв Миколаївської області. На автомобілі були встановлені номерні знаки Європейського Союзу. Під`їжджаючи до поста поліції встановив державний номерний знак автомобіля на панель лобового скла для можливості огляду. Незважаючи на це, а також повідомлення спеціального паролю для проїзду військовослужбовців, все таки був зупинений інспектором патрульної поліції. В подальшому також пред`явив службове посвідчення, що підтверджує проходження військової служби на посадах офіцерського складу. Використання не на лінії бойового зіткнення автомобілів цивільного зразка, заміна номерних знаків, невикористання державних номерних знаків, використання цивільної форми одягу передбачені для скритого управління військами, в тому числі з метою збереження життя і здоров`я особового складу, скритого виконання бойових завдань, неможливості ідентифікації ворожими силами (диверсійними групами ворога) автомобіля в одному місці розташування кілька разів чи ідентифікації його власника (військовослужбовця, територіальної реєстрації т/з не притаманній даному регіону), приховування місця розташування пунктів дислокації особового складу, техніки, майна тощо. Тому вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення (суб`єктивна сторона), а саме відсутність вини у формі умислу чи необережності та наявність дій в межах крайньої необхідності під час дії воєнного стану та збройної агресії росії. Зазначена постанова є незаконною та порушує його права та інтереси так, як позивач не порушував Правил дорожнього руху, а тому просив відповідну постанову скасувати. Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04.03.2026 у справі №606/44/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції України, інспектора 1 взводу 2 роти 2 батальйону УПП Миколаївської області Солодкого Сергія Сергійовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм як процесуального, так і матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що з травня 2025 року апелянт проходить військову службу офіцерського складу за контрактом та виконує бойові завдання на півдні України. Наголосив, що з огляду на обставини та місце правопорушення, в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення (суб`єктивна сторона), а саме відсутня вина у формі умислу чи необережності та наявність дій в межах крайньої необхідності під час дії воєнного стану та збройної агресії росії. Апелянт наголосив, що інспектор УПП не надав можливості подати письмові пояснення мотивуючи тим, що пояснення надаються тільки під час складення протоколу, а не постанови (розгляду справи), а такі пояснення він може надати виключно під час оскарження. Також, інспектор відмовився надати копію постанови після проставлення підпису про отримання, у зв`язку з чим мною зроблено запис «постанову не отримав». Свої протиправні дії інспектор мотивував тим, що позивач відмовився проставляти підпис під графою про ознайомлення із статтею 268 КУпАП, оскільки вважав, що ознайомлення було формальним (тільки ст. 63 Конституції України), а також без розуміння інспектором змісту прав через відмову в отриманні від мене письмових пояснень та долученні їх до постанови. Проте, позивач не відмовлявся отримувати копію постанови та проставив підпис на графі отримання, а відмова від підписання графи ознайомлення з правами не впливає на сам обов`язок зі сторони посадової особи щодо її вручення. Зазначено, що під час розгляду справи позивачу не надано можливості ознайомитися з матеріалами справи (фотофіксацією порушення), користуватися правовою допомогою, надавати усні та письмові пояснення з приводу обставин справи. Апелянт просив скасувати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04.03.2026 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Від Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на апеляційну скаргу. Зазначено, що факт порушення правил дорожнього руху підтверджується відеозаписом, наданим стороною відповідача. Встановлено, що під час руху водій керував автомобілем з іноземною реєстрацією, але під лобовим склом були розміщені номерні знаки української реєстрації, які належать цьому автомобілю, проте не були закріплені у визначених законом місцях. Таким чином, фактично на момент виявлення правопорушення транспортний засіб мав видимі ознаки іншого автомобіля іноземної реєстрації, тобто номерні знаки, що належать автомобілю, не були закріплені належним чином, а транспортний засіб фактично експлуатувався без правильно встановлених номерних знаків. Під час перевірки транспортного засобу працівниками поліції візуально встановлено, що до кузова транспортного засобу не були прикріплені номерні знаки української реєстрації. Під лобовим склом автомобіля знаходилися номерні знаки українського зразка, але вони не були встановлені у визначених конструкцією місцях - а саме на передньому та задньому бамперах. Тобто в момент руху транспортний засіб перебував у стані, що підпадає під ознаки правопорушення, визначеного ч. 1 ст.121-3 КУпАП. Той факт, що водій є військовослужбовцем або міг мати намір встановити знаки пізніше, не звільняє його від обов`язку дотримання вимог Правил дорожнього руху. Факт наявності номерних знаків під лобовим склом не заперечує, що вони були закріплені не у встановленому місці. Постанова складена відповідно до вимог ст.283284 КУпАП, водієві було роз`яснено його права, що підтверджується змістом матеріалів справи. Пересування транспортного засобу без встановлених у належному місці номерів ускладнює його ідентифікацію, створює ризики ухилення від відповідальності в разі ДТП чи інших правопорушень. Посилання позивача на проходження військової служби є юридично необґрунтованим, оскільки: КУпАП не містить винятків щодо застосування ст. 121-3 для військовослужбовців; транспортний засіб не є спеціальним військовим транспортом; правопорушення вчинено поза виконанням бойового чи службового завдання (якщо це не доведено позивачем належними доказами). Наголошено, що під час зупинки транспортного засобу, водій нікого не супроводжував та не транспортував спеціальну військову техніку або вантаж для враження особового складу противника, перебував не в зоні безпосередньо бойових дій, а тому Позивач несе відповідальність на загальних підставах. Посилання на крайню необхідність є надуманим способом уникнення відповідальності та не підтверджене належними доказами. У підсумку, просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області у цій справі без змін. Крім того, у відзиві викладене прохання здійснювати розгляд цієї справи за відсутності Управління. За статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Сторони в судове засідання не з`явилися, явки уповноважених представників не забезпечили, інших клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавали (окрім Управління), а тому за правилами ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозапису не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, що 10.01.2026 року о 13 год.51 хв. в м. Миколаїв траса АД Н24 224 км ОСОБА_1 керував вищевказаним ТЗ марки "Lanos" з номерним знаком який не належить цьому ТЗ nbk474176, чим порушив п.2.9 (в) ПДР України керування водієм ТЗ з номерним знаком, що не належить цьому засобу, внаслідок чого вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.121-3 КУпАП. За дане правопорушення позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності постановою ЕНА № 6491485 та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1190 грн. Згідно постанови ЕНА № 6491485 транспортний засіб марки "Lanos" НОМЕР_1 належить ОСОБА_2 . Згідно довідки про проходження військової служби від 05.09.2025 року № 489 виданої ОСОБА_1 про те, що він проходить службу за контрактом на посадах осіб офіцерського складу та знаходиться в районі виконання бойових дій. Не погоджуючись із спірною постановою, позивач звернувся до суду із позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121-3 КпАП України підтверджується належними та допустимими доказами, а в ході розгляду справи було встановлено вину позивача у вчиненні вище зазначеного адміністративного правопорушення. З огляду на вище наведене, постанова серії ЕНА №6491485 від 10.01.2026 року, відповідає вимогам закону та в межах повноважень тому, не підлягає скасуванню. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України). За приписами пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до пункту 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Згідно зі ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, щодо правил дорожнього руху за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст.ст. 222 - 244-20 КУпАП» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 у справі за №724/716/16-а. Так, Верховний Суд у вказаній справі виклав правовий висновок про те, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, працівники органів (підрозділів) Національної поліції діють від імені органів Національної поліції. Отже, при розгляді справ про адміністративні правопорушення інспектори чи управління, які є структурними підрозділами відповідного органу діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, а саме Департаменту патрульної поліції. Відповідно до Переліку територіальних органів Національної поліції, що утворюються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» створено як юридичну особу публічного права - Департамент патрульної поліції як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції. Згідно із вимогами пункту 1 Розділу І Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України №73 від 06.11.2015, у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції. Відповідно до пункту 2 Розділу ІІІ приведеного Положення, Департамент патрульної поліції та структурні підрозділи патрульної поліції становлять єдину систему. Структурні підрозділи патрульної поліції підзвітні та підконтрольні Департаменту патрульної поліції. Відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Управління патрульної поліції у Миколаївській області та інспектора 1 взводу 2 роти 2 батальйону УПП в Миколаївській області Солодкого Сергія Сергійовича. Апеляційний суд зауважує, що в матеріалах справи наявне клопотання про заміну неналежного відповідача, яке надійшло від Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (не є стороною у справі; не визначене ні у позовній заяві, ні в ухвалі про відкриття провадження, однак саме йому надіслано копію ухвали про відкриття провадження, з огляду на зазначення відповідної адреси як адреси відповідачів), на належного Управління патрульної поліції в Миколаївській області, хоча у змісті як належного відповідача описано Департамент патрульної поліції. Однак, оскільки заявник не є стороною у справі, оцінка відповідного клопотання по суті не надано, але приєднано до матеріалів справи. Підсумовуючи викладене у сукупності, ні Управління патрульної поліції у Миколаївській області, ні інспектор 1 взводу 2 роти 2 батальйону УПП в Миколаївській області Солодкий Сергій Сергійович не можуть виступати самостійними відповідачами у цій справі. Натомість, належним відповідачем, рішення якого оскаржує позивач, у цій справі має бути саме Департамент патрульної поліції, тобто, відповідний суб`єкт владних повноважень від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, проте останній не був визначений позивачем, як відповідач у розгляді цієї адміністративної справи та судом першої інстанції залучений не був, заміну неналежного відповідача судом першої інстанції також не проведено. Тобто, позивачем заявлено позов до неналежних відповідачів. Слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина четверта статті 48 КАС України). Отже, визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідача та його заміна у разі необхідності. Колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені КАС України. За правилами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача. Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін. Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права зокрема була висловлена Верховним Судом у постанов від 09.07.2020 у справі № 2040/5355/18 та 19.04.2022 у справі №400/3989/19. Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення). З огляду на викладені вище приписи процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості в межах наданих йому КАС України процесуальних повноважень виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та здійснити заміну первинного відповідача належним відповідачем. Також в силу приписів статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями направляти справу на новий розгляд, у разі виявлення порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою до скасування судового рішення. В той же час, суд апеляційної інстанції, зважаючи на вимоги ч. 7 ст. 48 КАС України, позбавлений можливості здійснити заміну неналежного відповідача. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, скасувати прийняте судом першої інстанції рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та відмовити в задоволенні позову з підстав заявлення вимог до неналежного відповідача. Колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача, із заявою про поновлення строку на звернення до суду у разі необхідності. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного, викладеною у постанові від 28.11.2019 у справі №826/12172/18. При цьому, враховуючи, що адміністративний позов заявлено до неналежних відповідачів, колегія суддів не надає оцінку аргументам апеляційної скарги щодо правомірності/протиправності оскаржуваної у цій справі постанови про накладення адміністративного стягнення. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За правилами статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З огляду на вказане, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити у мотивувальній частині. Керуючись ст. 2, 268, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 березня 2026 року у справі №606/44/26 змінити в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 березня 2026 року у справі №606/44/26 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. П. Мандзій судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар