Постанова 4857 № 380/10833/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/10833/24 пров. № А/857/33646/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Мандзія О.П., Матковської З.М., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року (головуюча суддя: Кисильова О.Й., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язати вчинити певні дії,- встановив: ОСОБА_1 , 21.05.2024, звернулась до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачці середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 30.11.2022 по 29.05.2023 (включно); - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 30.11.2022 по 29.05.2023 (включно). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.11.2022 № 825-ОС позивачка звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення з 29.11.2022. Стверджує, що на день звільнення з військової служби позивачка не отримала у повному обсязі грошове забезпечення, на яке мала право за час проходження військової служби. Відповідач, 28.04.2024 здійснив перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення у сумі 135 273,89 грн, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 у справі № 380/2308/23. Позивачка наголошує, що оскільки відповідач не провів повного розрахунку при звільненні, чим порушив вимоги статті 116 КЗпП України, то, зважаючи на приписи статті 117 КЗпП, існують підстави для стягнення з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 373 535 (триста сімдесят три тисячі п`ятсот тридцять п`ять) грн 13 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968 грн 20 коп. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачці належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру (нездійснення вищезазначених нарахувань), підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких мотивів. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивачка за вказаний період, становить 373 535,13 грн (2 063,73 грн х 181 календарних днів), а тому враховуючи вимоги ч. 2 ст. 9 КАС України, вважав за необхідне вийти за межі заявлених позивачкою вимог, з метою повного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 , та застосувати такий спосіб захисту прав позивачки, як стягнення з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 373 535,13 грн. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.11.2022 № 825-ОС майор ОСОБА_1 звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення з 29.11.2022. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 у справі № 380/2308/23 відповідач 28.04.2024 здійснив перерахунок та виплату позивачці одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 135 273,89 грн, що підтверджується випискою з банку по картковому рахунку позивача АТ «ПриватБанк». Вважаючи, що стаття 117 КЗпП України покладає на відповідача обов`язок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивачка звернулася до суду про стягнення суми затримки. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачку виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 28.11.2022, а 28.04.2024 відповідач здійснив виплату належного грошового забезпечення. Отже, з огляду на вищенаведене, у межах цієї справи, належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла з 19 липня 2022 року, якою законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки остаточний розрахунок з позивачкою було проведено лише 28.04.2024, а тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачці середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Крім цього, необхідно звернути увагу, що на момент звернення позивачки із цим позовом, так і на час виплати їй заборгованості грошового забезпечення, редакція статті 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивачка за вказаний період, становить 373 535,13 грн (2 063,73 грн х 181 календарних днів), а тому з метою повного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 слід застосувати такий спосіб захисту прав позивачки, як стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 373 535,13 грн. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою сумою грошового забезпечення, яку відповідачем виплачено не вчасно, в розмірі 135273,89 грн, суму в розмірі 373 535,13 грн явно не можна вважати співмірною, оскільки вона суттєво перевищує суму грошового забезпечення виплачену на виконання рішень суду у справі № 380/2308/23. Отже, надаючи правову оцінку обґрунтованості суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку стягнув суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Як зазначалося вище судом апеляційної інстанції, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Касаційний адміністративний суд у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними. Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду вважала таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Тобто, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилася з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців». Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно із архівною відомістю № 1 за період з січня 2022 року до грудня 2023 року ОСОБА_1 , грошове забезпечення позивачки за вересень 2022 року становить 64 338,10 грн (без урахування одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі 28912,40 грн), за жовтень 2022 року 61549,30 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивачки становить (64338,10 +61549,30 /61) = 2 063,73 грн. Період затримки виплати з 30.11.2022 (наступний день після звільнення) до 29.05.2023 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 181 календарний день. Суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні даного питання апеляційний суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції обрахував, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені позивачки за період з 30.11.2022 по 29.05.2023 становить 373 535,13 грн (2 063,73 грн х 181 календарних днів). Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 135 273,89 грн / 373 535,13грн (виплачена сума на виконання судового рішення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,36. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 2 063,73 (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,36 (істотність частки) х 181 (дні затримки розрахунку за 6 місяців) = 134472,65 грн. Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі № 380/10833/24 скасувати в частині стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 373 535 грн 13 коп (триста сімдесят три тисячі п`ятсот тридцять п`ять) та прийняти в цій частині нову постанову, якою: Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 134 472 грн 65 коп (сто тридцять чотири тисячі чотириста сімдесят дві гривні шістдесят п`ять копійок). У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі № 380/10833/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. П. Мандзій З. М. Матковська