Постанова 4857 № 260/1364/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/1364/26 пров. № А/857/19180/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідачаСала П. І., суддів:Димарчук Т.М., Москаля Р.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача, адвоката Касинець Василини Володимирівни, на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року (суддя Луцович М.М.) про відмову у забезпеченні позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: 09.03.2026 через підсистему "Електронний суд" адвокат Касинець В.В. звернулася до суду з позовом від імені та в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 або відповідач-1) та військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2), в якому заявила такі позовні вимоги: - визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо повторного взяття позивача на військовий облік; - визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.02.2026 № 977 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації на особливий період; - визнати протиправним та скасувати наказ № 43 від 11.02.2026 командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування позивача в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення; - зобов`язати відповідача-2 звільнити позивача з військової служби та виключити із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.10.2023 у справі № 308/9106/23 був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. 15.02.2024 позивача виключено з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", що підтверджується відповідним записом у військовому квитку серії НОМЕР_2 . 10.02.2026 позивача зупинили працівники поліції та доставили до ІНФОРМАЦІЯ_3 , звідки його направили до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби. Наказом командира цієї частини по стройовій частині від 11.02.2026 позивача зараховано в списки особового складу частини та на всі видити забезпечення. Позивач вважає, що його було незаконно повторно взято на військовий облік та мобілізовано, а тому за захистом своїх прав звертається до суду. Одночасно з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони командуванню військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії щодо направлення/переведення/переміщення позивача для проходження військової служби до іншої військової частини/підрозділу/формування - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі справі. Заява обґрунтована тим, що переміщення/переведення позивача з військової частини НОМЕР_1 до іншої військової частини може призвести до ускладнення або неможливості виконання рішення суду в цій справі, оскільки після переведення позивача військова частина НОМЕР_1 не буде вже належним відповідачем та особою, яка наділена компетенцією приймати рішення про виключення військовослужбовця ОСОБА_1 зі списків особового складу іншої військової частини. Крім того, невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду та поновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах, у разі задоволення позову. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі адвокат Касинець В.В. просить зазначену ухвалу скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а зроблені ним висновки не відповідають фактичним обставинам справи. У спірній ситуації заходи забезпечення є необхідними, співмірними і такими, що спрямовані на збереження існуючого становища між сторонами, а саме залишення у позивача статусу військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 . Також представник позивача не погоджується з тлумаченням, яке суд надав положенням п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що однак не перешкоджає перегляду судового рішення відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України. На підставі положень ст.ст. 311, 312 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши виокремлені матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Частиною першою статті 152 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. Таким чином, беручи до уваги вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який повинен згідно з приписами закону та за наявності безумовних фактичних підстав гарантувати виконання майбутнього рішення суду та/або ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду. При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 990/99/22 та інших. Отже, забезпечення позову - це вжиття судом заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. У свою чергу, розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. Тому сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачами) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку. При цьому суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстави унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, у разі невжиття таких заходів повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, поза обґрунтованим сумнівом, порушує права, свободи або інтереси позивача і що вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Важливим є саме момент об`єктивного існування наведених ризиків. Натомість, як правильно встановив суд першої інстанції, викладені у заяві про забезпечення позову доводи про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без ужиття таких заходів та про очевидну небезпеку спричинення невідворотних до ухвалення рішення в адміністративній справі наслідків ґрунтуються виключно на припущеннях. Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій) та порушення таким рішенням (діями) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед. Відтак застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у лише виключних випадках, доведених "поза обґрунтованим сумнівом". Разом з тим, на підтвердження обставин, про які зазначено у заяві про забезпечення позову, не надано належних й допустимих доказів, які б на цьому етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення та дії відповідачів є "очевидно протиправним" поза обґрунтованим сумнівом. Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 640/15534/22 вказав на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень (наказів) та дій суб`єктів владних повноважень, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті. Щодо можливого настання негативних наслідків, на що також звертає увагу представник позивача у своїй заяві, то такі доводи не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються лише на припущеннях. Ба більше, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2019 року у справі № 826/13306/18. Зі змісту позовної заяви також слідує, що позивач фактично оспорює можливість проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації з підстав недотримання процедури його призову на військову службу. В цьому контексті колегія суддів бере до уваги, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України). Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Частиною третьою статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, за загальним правилом, не може вважатися неправомірним і таким, що не відповідає вимогам збалансованості інтересів особи та держави в цілому. Натомість усі інші доводи позивача щодо порушення відносно нього процедури проведення призову на військову службу підлягають перевірці безпосередньо під час судового розгляду справи. Крім того, суд першої інстанції правильно врахував, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і такий триває донині. На цей період законодавцем внесено зміни до положень КАС України, що регулюють питання забезпечення адміністративного позову. Зокрема, частину третю статті 151 КАС України доповнено пунктом 10 згідно із Законом України "Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці" № 2359-IX від 08.07.2022, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Представник позивача просить забезпечити позов шляхом заборони командуванню військової частини вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення/переміщення позивача для проходження військової служби до іншої військової частини/підрозділу/формування, до набрання законної сили рішення суду у справі. Отже, такий спосіб забезпечення позову опосередковано матиме вплив на дію можливих наказів командира, відданих в умовах воєнного стану, що не узгоджується з приписами п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи заявника не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову у цій справі. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, правильно застосував норми процесуального права, а його висновки відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. З огляду на результат апеляційного перегляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не розподіляються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, а Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі № 260/1364/26 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач П. І. Сало судді Т. М. Димарчук Р. М. Москаль