Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/368/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6051/26 Справа № 213/368/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О.М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 року м. Кривий Ріг справа № 213/368/16-ц Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: скаржник ОСОБА_1 заінтересована особа Інгулецький відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), стягувач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Сторчеус Геннадій Миколайович, на ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Нестеренком О.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 березня 2026 року, УСТАНОВИВ: В березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця Інгулецького відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), стягувач АТ КБ «ПриватБанк» про визнання протиправною (незаконною) бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії в якій просила суд визнати протиправною (незаконною) бездіяльність державного виконавця Інгулецького відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) Калугіної А.І., яка полягає у невиконанні постанови про закінчення виконавчого провадження від 27 лютого 2025 року по виконавчому провадженню № 71050298, а саме пункту 2 постанови про припинення чинності арешту майна боржника та скасуванні інших заходів примусового виконання рішення суду та зобов`язати посадову особу Інгулецького відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) вчинити певні дії, а саме: скасувати арешт накладений на карткові рахунки ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 71050298. Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року скаргу залишено без розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Сторчеус Г.М., просить ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року скасувати та постановити ухвалу, якою задовольнити скаргу ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що з`явившись у судове засідання ОСОБА_1 не мала можливості надати свої пояснення та обґрунтування своєї позиції у цій справі, в зв`язку з відсутністю судового засідання. Посилання суду в оскаржуваній ухвалі на заяву про повернення надлишкових коштів, яка була подана ОСОБА_1 в березні 2025 року, як на підставу порушення заявницею процесуальних строків є безпідставним. Так, в березні 2025 року ОСОБА_1 зверталась до Інгулецького відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області із заявою про повернення надлишкових коштів (бланк заяви надав державний виконавець), в якій було зазначено про закриття провадження та зняття арешту з рахунків. Подавши дану заяву, ОСОБА_1 була впевнена, що Інгулецький відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області, як державний орган належним чином виконує свої обов`язки, покладені на нього діючим законодавством. Крім того, ОСОБА_1 , маючи можливість користуватись картковим рахунком (згідно її заяви було визначено картковий рахунок для здійснення видаткових операцій) була впевнена, що арешт з її карткових рахунків знятий. Також звертає увагу на те, що в лютому 2026 року ОСОБА_1 відкрила картковий рахунок в ПУМБ, при цьому дана картка не є заблокованою. При зверненні до виконавчої служби про виконання постанови державного виконавця та здійснення дій по скасуванню арешту будь яких дій виконано не було (бездіяльність державного виконавця). Фактичне невиконання постанови державного виконавця Інгулецького відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Калугіної А. від 27 лютого 2025 року про закінчення виконавчого провадження, якою припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення є бездіяльністю органу виконавчої служби, грубо порушує право ОСОБА_1 на розпорядження своїм майном, користування банківським картками та розпорядження своїм грошовими коштами. Тобто, ОСОБА_1 уже не будучи боржником у виконавчому провадженні (виконавши в повному обсязі рішення суду) в зв`язку з протиправною бездіяльністю виконавчої служби, залишається обмеженою в своїх правах, а саме правом користуватись своїм майном та грошовими коштами. Наполягає, що при зверненні до виконавчої служби про виконання постанови державного виконавця та здійснення дій по скасуванню арешту будь яких дій державним виконавцем так і не було здійснено (бездіяльність державного виконавця). Апелянт звертає увагу на те, що колегія суддів Верховного Суду у справі № 500/1912/22 (постанова прийнята 29 вересня 2022 року) зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд також зауважив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду з позовними заявами, апеляційними та касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 зазначеної Конвенції. На офіційному сайті Ради суддів України було опубліковано рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, відповідно до яких, зокрема рекомендовано: «Виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану». У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «ПриватБанк» просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану, апеляційну скаргу представника скаржника - залишити без задоволення. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Залишаючи скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність державного виконавця Інгулецького відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 звернулась зі скаргою на бездіяльність державного виконавця з пропуском строку на її подання. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 зроблений висновок про те, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові». Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 126 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, 27 лютого 2025 року державним виконавцем Інгулецького відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калугіна А. у виконавчому проваджені № 71050298 було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження, якою було визначено припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення. Заявниця звернулась 18 лютого 2026 року до Інгулецького відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) із заявою щодо не зняття арешту з карткових рахунків (даний лист отриманий Інгулецьким ВДВС 18 лютого 2026 року, докази відправки та отримання надаються) - відповіді на дану заяву ОСОБА_1 так і не отримала. Арешти з карткових рахунків ОСОБА_1 до теперішнього дня також не зняті. Крім того, згідно з даними АСВП, боржниця зверталась до ВДВС ще в березні 2025 року з заявою про повернення надлишкових коштів. Тобто, з урахуванням положень ст. 449 ЦПК України, заявниця могла скористатися своїм правом на оскарження рішення державного виконавця протягом десяти днів з дати коли вона дізналась про своє порушене право, проте звернувся зі скаргою лише 02 березня 2026 року, моменту, з якого вона дізналась про порушення свого права не зазначила, що свідчить про те, що скаргу подано з пропуском строку на її подання. Крім того, із заявою про поновлення пропущеного строку на звернення зі скаргою на дії державного виконавця, скаржник до суду першої інстанції не зверталась. Слід зауважити, що в апеляційній скарзі скаржник також не зазначила моменту, коли вона дізналась про порушення свого права. Доводи апеляційної скарги про те, що строк для подання скарги не пропущений з огляду на впровадження на території України воєнного стану, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Так, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час. 26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII доповнено пунктом 10-2, згідно з яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Відповідно до частини 1 статті 11 розділу ІІ «Строки у виконавчому провадженні» Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Частиною 2 вказаної статті визначено, що будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. Розділом ІІ Закону України «Про виконавче провадження» визначено граничні строки вчинення тих чи інших дій у виконавчому провадженні, зокрема: Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання. Переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку (стаття 12); Строки прийняття рішень виконавцями та вчинення виконавчих дій (стаття 13). Таким чином, положення підпункту 4 пункту 10-2 Закону України «Про виконавче провадження» застосовуються саме до строків, визначених розділом ІІ Закону України «Про виконавче провадження», а не як помилково вважає скаржник до строків оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця. Крім цього, будь-яких змін щодо строку звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця у положення ЦПК не вносились. Доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції не спростовують і на його правильність не впливають. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що залишення скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність державного виконавця Інгулецького відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), стягувач - АТ КБ «ПриватБанк» про визнання протиправною (незаконною) бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії не перешкоджає повторному зверненню до суду. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання statusquo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Кюблер проти Німеччини» (заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок яких подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, за яким він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд». Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року - залишити без задоволення. Ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 07 травня 2026 року. Головуючий: Судді: