Постанова 4813 № 521/3406/25

Номер провадження: 22-ц/813/4038/26 Справа № 521/3406/25 Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді Лозко Ю.П., Коновалова В.А., за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІН Фінанс» відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІН Фінанс» на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 11 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Сегеди О.М., у приміщенні того ж суду, у цивільний справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІН Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- установив: Короткий зміст позовних вимог. У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» ВІН Фінанс» (далі ТОВ «ФК» ВІН Фінанс») звернулось до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на те, що 30 січня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (далі-ВАТ КБ «Надра») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 164592,00 доларів США строком погашення до 28 січня 2023 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами з розрахунку 12,99 % на місяць. 30 січня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 , було укладено договір поруки від 30 січня 2008 року, за умовами якого остання разом з ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання зобов`язань за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року. Банк свої зобов`язання за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року виконав, надав кредит ОСОБА_1 , але останній свої зобов`язання перед банком не виконав. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц були задоволенні позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року у розмірі 320850,96 доларів США та в рівних частках судовий збір в розмірі 3654,00 грн. Позивач зазначив, що 08 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі- ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») було укладено Договір №GL3N016222 про відступлення прав вимоги, за умовами якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, укладеними між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року у справі №521/10477/14-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, було замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Вказував, що на підставі протоколу №1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 25 липня 2024 року та наказу №55-к від 25 липня 2024 року назва ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» була змінена на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Отже, ТОВ «ВІН ФІНАНС» є новим кредитором ОСОБА_1 за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року. Відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року у справі №521/10477/14-ц сума заборгованості за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, складає 320850,96 доларів США. Стверджував, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника. Вважає, що у зв`язку з невиконанням боржниками рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року у справі №521/10477/14-ц у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тому відповідачі за період з 22 лютого 2019 року по 22 лютого 2020 року зобов`язані сплатити на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» суму заборгованості у розмірі 9648,08 доларів США. Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» 3 % річних за період з 22 лютого 2019 року по 22 лютого 2020 року у розмірі 9648,08 доларів США, що станом на день подання позовної заяви еквівалентно 397597,37 грн. та судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 11 червня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІН Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без задоволення.. В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив про висновок Верховного суду в постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, якім визначено, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Вказав, що за твердженням позивача, заборгованість відповідачів перед кредитором за рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2014 року у справі №521/10477/14-ц складає 320850,96 доларів США, і є зобов`язанням відповідно до норм цивільного права. При цьому, позивач не надав суду ні яких доказів того, що рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц не виконано. Матеріали справи не містять ні єдиного доказу, що на виконання рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц видавались виконавчі листи та по ним відкривались та закривались виконавчі провадження. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що предмет іпотеки, а саме земельні ділянки, площею 0,10 га і 0,10 га, що знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новодофінівської сільської ради, кадастрові номери земельних ділянок: 5122786400:01:001:0941 та 5122786400:01:001:0942, які були передані в іпотеку ВАТ «КБ «Надра» за іпотечним договором від 30 січня 2008 року, укладеним між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 не були реалізовані і ВАТ «КБ «Надра» не отримав суму заборгованості за рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц. За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю позовних вимог. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якому просить суд Скасувати рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 11.06.2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував правову позицію Верховного Суду (справа №285/3536/20), оскільки у даній справі вже існує рішення суду про стягнення основного боргу (2014 рік), отже, зобов`язання не є натуральним, і кредитор має право вимагати 3% річних та інфляційні втрати за ст. 625 ЦК України. Вказує, що суд не врахував, що стягнення основного боргу вже відбулося в судовому порядку, тому висновки про неможливість стягнення додаткових сум є необґрунтованими. Представник позивача зазначає, що прострочення грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням та право на стягнення за ст. 625 ЦК України виникає протягом усього періоду прострочення (в межах останніх 3 років). Суд безпідставно вказав, що кредитор міг задовольнити вимоги за рахунок іпотеки, оскільки право власності на предмет іпотеки не переходило до кредитора та фактичного погашення боргу за рахунок іпотеки не відбулося. Представник наголошує, що судове рішення про стягнення боргу не припиняє зобов`язання, якщо воно не виконане, а боржник і надалі несе відповідальність, включно з нарахуванням інфляційних втрат і 3% річних. Зазначає, що невиконання рішення суду не позбавляє кредитора права на додаткові вимоги та відмова у позові порушує принцип обов`язковості судових рішень і право на справедливий суд. Щодо явки сторін. Сторони належним чином повідомлені про час, місце та дату судового засідання, однак до судового засідання не з`явились, позивач просив справу розглядати без його участі, заяв про відкладення не подано, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи відповідно до ст. 372 ЦПК України. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону. Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30 січня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 164592,00 доларів США строком погашення до 28 січня 2023 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами з розрахунку 12,99 % на місяць (а.с.10-12). 30 січня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 , було укладено договір поруки від 30 січня 2008 року, за умовами якого остання разом з ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання зобов`язань за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року (а.с.12 звор.-13). Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц були задоволенні позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року у розмірі 320850,96 доларів США та в рівних частках судовий збір в розмірі 3654,00 грн. (а.с.6-8). Зі змісту рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року вбачається, що 30 січня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку 2 (дві) земельні ділянки загальною площею 0,10 га і 0,10 га, що знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новодофінівської сільської ради, кадастрові номери земельних ділянок: 5122786400:01:001:0941 та 5122786400:01:001:0942 (а.с.6 звор.). 08 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі- ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») було укладено Договір №GL3N016222 про відступлення прав вимоги, за умовами якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, укладеними між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (а.с.13 звор.-15). Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року у справі №521/10477/14-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, було замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (а.с.9). Встановлено, що на підставі протоколу №1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 25 липня 2024 року та наказу №55-к від 25 липня 2024 року назва ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» була змінена на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (а.с.24). ТОВ «ВІН ФІНАНС» є юридичною особою та дії на підставі Статуту, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань (а.с.16-17, 17 звор.-23,47,48,50-56). Суд першої інстанції відмовивши у позові зазначив, що про висновок Верховного суду в постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, якім визначено, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Вказав, що за твердженням позивача, заборгованість відповідачів перед кредитором за рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2014 року у справі №521/10477/14-ц складає 320850,96 доларів США, і є зобов`язанням відповідно до норм цивільного права. При цьому, позивач не надав суду ні яких доказів того, що рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц не виконано. Матеріали справи не містять ні єдиного доказу, що на виконання рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц видавались виконавчі листи та по ним відкривались та закривались виконавчі провадження. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що предмет іпотеки, а саме земельні ділянки, площею 0,10 га і 0,10 га, що знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новодофінівської сільської ради, кадастрові номери земельних ділянок: 5122786400:01:001:0941 та 5122786400:01:001:0942, які були передані в іпотеку ВАТ «КБ «Надра» за іпотечним договором від 30 січня 2008 року, укладеним між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 не були реалізовані і ВАТ «КБ «Надра» не отримав суму заборгованості за рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції. Так, натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц, провадження № 61-32171сво18). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) зазначено, що «у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а тому 12 квітня 2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов`язання припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України». У справі № 3-1522гс16 між сторонами не існувало натурального зобов`язання і тому висновок у справі № 3-1522гс16 не може бути застосований у справі, що переглядається. У справі, що переглядається ПАТ «Родовід Банк» просило стягнути з відповідача 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року. Оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено у задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв`язку з пропуском позовної давності, то 3 % річних у справі, що переглядається, були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні». Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України). Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України). Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності; законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності; очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги; приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22). Відповідно до положень статей 525-526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). За змістом статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). У справі, що переглядається, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» ВІН Фінанс» просило стягнути з відповідачів три проценти річних за користування грошовими коштами на підставі статті 625 ЦК України від суми заборгованості за рішенням суду, за період з 22 лютого 2019 року до 22 лютого 2020 року у розмірі 9648,08 дол. США Колегією суддів встановлено у цій справі, що основна вимога кредитора захищена судом у заочному рішенні від 08 вересня 2014 року у справі № 521/10477/14-ц, яке набрало законної сили, за яким з відповідачів стягнуто суму заборгованості, а отже зобов`язання не можна вважати натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Оскільки кредитор (правонаступником якого є позивач) отримав захист в судовому порядку, і підстав вважати, що у спірних правовідносинах існує натуральне зобов`язання, немає, тому висновок суду про безпідставність позову є передчасними. Апеляційний суд зазначає, що посилання суду першої інстанцій на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20 на обґрунтування підстав для відмови у позові є неправильним, оскільки зводяться до помилкового тлумачення судами змісту цієї постанови. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 753/1527/22 (провадження № 61-9430св23), в якій зазначено, що «44. Разом з тим, висновки суду апеляційної інстанції про те, що зобов`язання між сторонами є натуральним, а тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню, на думку колегії суддів є помилковими виходячи з наступного.

45. Так, Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року по справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що: 1) натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; 2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; 3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

46. В указаній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов`язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку за сплином позовної давності.

47. Разом з тим, в даній справі основна вимога кредитора вже захищена судом у рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2011 року у справі №2-717/2011, за яким з відповідача стягнуто суму заборгованості, а отже зобов`язання не можна вважати натуральним». Оскільки кредитор отримав захист в судовому порядку, і підстав вважати, що у спірних правовідносинах існує натуральне зобов`язання, немає, тому висновок суду про безпідставність позову є передчасним. Наведене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №514/1582/22 (провадження №61-9633св24). З наданих Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» ВІН Фінанс» доказів вбачається, що за заочним рішенням Малиновський районний суд м. Одеси від 08.09.2014 у справі № 521/10477/14-ц заборгованість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором 05/01/2008/840-К/75 від 30.01.2008 року становить 320 850,96 доларів США. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ТОВ «Фінансова компанія» ВІН Фінанс» подано обґрунтований позов про стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України за період з 22 лютого 2019 року до 22 лютого 2020 року у розмірі 9648,08 дол. США. Даний розрахунок є правильним та відповідачем не спростований. При цьому, колегія суддів вважає звернути увагу на те, що ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія» ВІН Фінанс» звернулося за захистом своїх прав щодо стягнення боргу за кредитним договором в межах строку позовної давності та вказаний спір було вирішено в 2014 році, тому неможливо вважати, що позовна давність щодо стягнення боргу за кредитним договором спливла, а правовідносини між сторонами трансформувалися у натуральне зобов`язання. Відтак, висновки суду першої інстанції про наявність задавненої вимоги та те, що кредитор не має права на нарахування трьох процентів річних на зобов`язання, яке існує лише в натуральному вигляді, тобто таке, що не підлягає захисту в судовому (примусовому порядку), в даному випадку є хибними. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.526, 599 ЦК України. Згідно постанови Верховного Суду від 27 квітня 2018 року (справа № 908/1394/17) невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. З вказаним висновком також погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц. Враховуючи те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушено умови кредитного договору, та встановлено розмір її заборгованості, позивач має право на стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Крім того, судом першої інстанції було зроблено припущення, що кредитор міг задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки, а саме земельні ділянки, площею 0,10 га 10,10 га, що знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новодофінівської сільської ради, кадастрові номери земельних ділянок: 5122786400:01:001:0941 та 5122786400:01:001:0942, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку відповідно до ст.ст. 37,38 Закону України «Про іпотеку» Слід зауважити, що при розгляді справи судом було помилково встановлено факт можливого задоволення кредитором своїх вимог за рахунок переданих в іпотеку земельних ділянок, оскільки право власності на земельні ділянки 0,10 га і 0,10 га, що знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новодофінівської сільської ради, кадастрові номери земельних ділянок: 5122786400:01:001:0941 та 5122786400:01:001:0942 на Іпотекодержателя зареєстровано не було, що підтверджується витягами з єдиного Державного реєстру прав на нерухоме майно. Таким чином реалізація предмету іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним Договором фактично не відбулась та відповідно сума заборгованості встановлена рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року у розмірі 320 850,96 доларів США не змінювалась. Отже, твердження суду першої інстанції щодо позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасними. Суд апеляційної інстанції виходить із того, що відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин справи. Належними є докази, що стосуються предмета доказування, достовірними ті, що дають змогу встановити дійсні обставини, а достатніми такі, що у своїй сукупності дозволяють дійти висновку щодо наявності чи відсутності відповідних обставин. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх доказів у їх сукупності. Дослідивши надані сторонами докази, колегія суддів встановила, що позивачем підтверджено факт наявності заборгованості, визначеної рішенням суду від 08 вересня 2014 року, яке набрало законної сили та не спростоване відповідачами. Надані позивачем докази підтверджують існування невиконаного грошового зобов`язання, а також обґрунтованість нарахування трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України. Водночас відповідачами не надано належних і допустимих доказів виконання рішення суду або спростування розрахунку заявлених вимог. Крім того, матеріали справи не містять доказів неможливості виконання судового рішення у примусовому порядку, що свідчить про триваючий характер порушення грошового зобов`язання. За таких обставин надані позивачем докази є належними, допустимими та достатніми для висновку про обґрунтованість позовних вимог. За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи. За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, у зв`язку з чим судове рішення підлягає скасуванню, з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Згідно з частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Виходячи з наведених положень, колегія суддів вважає необхідним стягнути у рівних частинах з відповідачів на користь ТОВ «Фінансова компанія» ВІН Фінанс» судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 5963,96 грн. та у суді апеляційної інстанцій в розмірі 8945,94 грн., які документально підтверджені, тобто у загальному розмірі 14909,90 грн.. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Фінансова компанія» ВІН Фінанс» є доведеною, а тому вона підлягає задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволенні позовної заяви ТОВ «Фінансова компанія» ВІН Фінанс». Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІН Фінанс» задовольнити. Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 11 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІН Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити. Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239) 3 % річних за період з 22 лютого 2019 року по 22 лютого 2020 року у розмірі 9648,08 доларів США. Стягнути у рівних частинах з відповідачів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239) сплачений судовий збір у розмірі 14909,90 грн., тобто 7454,95 грн. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді В.А. Коновалова Ю.П. Лозко