Постанова 4801 № 127/19251/21

Справа № 127/19251/21 Провадження № 22-ц/801/1142/2026 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 рокуСправа № 127/19251/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М., суддів Сала Т. Б., Панасюка О. С., секретар судового засідання: Куленко О. В. учасники справи: позивач Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 , правонаступниця відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (особа, яка подала апеляційну скаргу), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Лука-Мелешківська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Якименко Олексієм Олексійовичем та апеляційну скаргу правонаступниці відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , подану її представником адвокатом Кухаром Олексієм Івановичем, на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2026 року, постановлену у складі головуючого судді Сичука М. М., суддів: Воробйова В. В., Медяної Ю. В. в м. Вінниця, дата складення повного тексту ухвали відповідає даті її постановлення, - в с т а н о в и в : У липні 2021 року Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Лука-Мелешківська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про усунення перешкод у користуванні майном та повернення земельної ділянки. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року позов задоволено та ухвалено: -усунути перешкоди у здійсненні Вінницькою міською об`єднаною територіальною громадою в особі Вінницької міської ради права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028 площею 0,7943 га, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1510100000:03:054:0028 площею 0,7943 га (номер запису про право власності 36675959 від 29.05.2020) з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028 площею 0,7943 га, що розташована по АДРЕСА_1 ; -усунути перешкоди у здійсненні Вінницькою міською об`єднаною територіальною громадою в особі Вінницької міської ради права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути в комунальну власність Вінницької міської об`єднаної територіальної громади в особі Вінницької міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028 площею 0,7943 га, що розташована по АДРЕСА_1 ; - стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Вінницької обласної прокуратури 34 540 (тридцять чотири тисячі п`ятсот сорок) гривень в рахунок відшкодування судових витрат. Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року касаційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури задоволено, постанову Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року скасовано, рішення Вінницького міського суду від 13 жовтня 2022 року залишено без змін. Верховний Суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, вказав, що «спірна земельна ділянка площею 0,7943 га набута ОСОБА_1 на підставі державного акта, який не відповідає вимогам законодавства про передачу земель, і належить до земель водного фонду. На земельній ділянці розташований водний об`єкт (ставок), що підтверджується даними Вінницького регіонального управління водних ресурсів, Головного управління Держгеокадастру та картографічними матеріалами 19701990 рр. Відповідно до статей 2, 19, 3, 4, 59, 84, 90 ЗК України та статті 391 ЦК України, землі водного фонду не можуть перебувати у приватній власності, а порушені права комунальної власності підлягають відновленню. Фактичні та юридичні підстави рішення суду першої інстанції обґрунтовані, докази відповідачами не спростовані». 09 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року за виключними обставинами. Основними доводами заяви є те, що після ухвалення остаточного судового рішення набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який, зокрема, передбачає зворотну дію в часі у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування нерухомого майна, а також умов компенсації його вартості добросовісному набувачеві. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказує, що судом при ухваленні рішення було застосовано спосіб захисту у вигляді негаторного позову, тоді як відповідно до змін у законодавстві спори щодо майна, яке вибуло з державної або комунальної власності, підлягають вирішенню з урахуванням положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України. Відповідно до нової редакції встановлено десятирічний граничний строк для витребування майна від добросовісного набувача, який у даному випадку, на його думку, сплив, оскільки право власності на спірну земельну ділянку виникло ще у 2001 році, а орган місцевого самоврядування був обізнаний про це щонайменше з 2004 року. Крім того, заявник посилається на положення закону щодо обов`язковості попереднього внесення органом державної влади або органом місцевого самоврядування вартості майна на депозитний рахунок суду у разі задоволення вимог про його витребування, що не було дотримано під час ухвалення рішення. Посилаючись на положення статті 423 Цивільного процесуального кодексу України, заявник вважає, що зазначені зміни законодавства мають зворотну дію в часі та істотно впливають на правову оцінку спірних правовідносин, є підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами. Хоча така підстава для перегляду прямо не передбачена статтею 423 ЦПК України, однак просить застосувати приписи частини 9 статті 10 ЦПК України, відповідно до якої суд при розгляді справи може застосувати аналогію закону та аналогію права. Крім того, представник заявника звертав увагу суду на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не застосовано положення щодо позовної давності, оскільки спір розглядався як негаторний позов. Водночас, у разі застосування належного способу захисту, на спірні правовідносини поширюються положення статей 261, 267, 388 ЦК України. З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд переглянути рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року за виключними обставинами, скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.10.2022 року по цивільній справі № 127/19251/21 за позовом Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особи без самостійних вимог щодо предмета спору Лука-Мелешківська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про усунення перешкод у користуванні майном та повернення земельної ділянки. Прийняту ухвалу суд першої інстанції мотивував тим, що Стаття 423 ЦПК України містить вичерпний перелік підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами. Посилання ОСОБА_1 на необхідність застосування аналогії права та положень статті 10 ЦПК України не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки аналогія закону або права може застосовуватись виключно у разі наявності прогалини у правовому регулюванні, тоді як у даному випадку порядок та підстави перегляду судових рішень за виключними обставинами прямо і вичерпно визначені процесуальним законом. Застосування аналогії права з метою розширення переліку підстав перегляду судового рішення суперечить принципу правової визначеності та вимогам процесуального закону. Суд звернув увагу, що заявник при обґрунтуванні своїх вимог посилається на Закон України №4292-ІХ від 12.03.2025, що має зворотну дію щодо обмежень у можливості повернення майна від добросовісного набувача, однак положення цього закону не можуть вважатися виключними обставинами у розумінні ч.1 ст.423 ЦПК України, оскільки такі обставини мають бути непідконтрольні учасникам процесу і суду на момент постановлення рішення, чого у справі не встановлено. Сам по собі факт зміни законодавства, навіть за наявності положень про його зворотну дію, не віднесений законодавцем до підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, визначених статтею 423 ЦПК України. Суд виснував, що фактично доводи заявника спрямовані на переоцінку правової кваліфікації спірних правовідносин, зміну способу захисту та повторний розгляд справи з урахуванням нового законодавства, що виходить за межі інституту перегляду судових рішень за виключними обставинами. Обставини, на які посилається ОСОБА_1 , не є такими, що: передбачені частиною третьою статті 423 ЦПК України; мають характер виключних у розумінні процесуального закону; є об`єктивно непереборними та такими, що не могли бути враховані судом під час первісного розгляду справи. Не погодившись з прийнятою ухвалою, 31 березня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Якименка О. О., подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву. Основними доводами апеляційної скарги є те, що в порушення вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд першої інстанції не застосував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, яка передбачає обов`язок суду забезпечити ефективний захист прав особи, з урахуванням принципу верховенства права та можливість застосування аналогії закону і права у разі прогалин у законодавстві. Законом встановлено новий порядок вирішення подібних спорів вводиться імперативна норма про те, що способом захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи є віндикаційний позов та чинна нова редакція статей 387 і 388 ЦК України та ч. 5 ст. 390 ЦК України, відповідно до яких вводиться порядок компенсації, а також застосовується перебіг граничного строку для витребування нерухомого майна. При таких умовах заявлений у справі негаторний позов є неефективним способом захисту, виключає порядок компенсації. У справі позивач звернувся в суд з позовом після спливу 17 років, тоді як змінами встановлений граничний строк для витребування нерухомого майна в 10 років. ОСОБА_1 подавав заяву про застосування у справі наслідків спливу позовної давності, яка невірно була вирішена судом, відтак є підстави для скасування рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року за виключними обставинами та ухвалення нового рішення про відмову в позові. 09 квітня 2026 року заступник керівника Вінницької обласної прокуратури В. Філонов подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Основними доводами відзиву є те, що прийняття ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» не є підставою для перегляду рішень у зв`язку з виключними обставинами. ОСОБА_1 не спростовані висновки суду першої інстанції про те, що процесуальний закон чітко розмежовує перегляд за виключними обставинами (ст. 423 ЦПК України) та застосування нового матеріального закону, і не допускає підміни одного інституту іншим. Застосування аналогії права з метою розширення переліку підстав перегляду судового рішення суперечить принципу правової визначеності та вимогам процесуального закону. ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» не має зворотної дії в часі до спорів про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання його повернути. Висновки Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 та Верховного суду від 24.07.2020 у справі № 2040/5300/18 на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки предметом позову у справі № 2040/5300/18 є визнання протиправними дій та бездіяльності органу місцевого самоврядування з підготовки, проведення та оголошення результатів конкурсу визначення перевізника на міському автобусному маршруті, а предметом позову у справі № 2-591/11 - визначення частки боржника, яким він володіє спільно з іншими особами та є відмінними від предмета та підстав позову у справі № 127/19251/21, яка наразі розглядається. 10 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» правонаступниця відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , діючи через свого представника адвоката Кухара О. І., подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2026 рокута задовольнити заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року. Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції під час розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд справи за виключними обставинами не врахував вимог ч. 9 ст. 10 ЦПК України щодо застосування до спірних правовідносин аналогії закону. Суд першої інстанції у даному спорі не застосував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11. 21 квітня 2026 року заступник керівника Вінницької обласної прокуратури В. Філонов подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 перекликаються з доводами відзиву прокурора на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 його представник адвокат Якименко О. О., представник ОСОБА_3 адвокат Кухар О. І. підтримали вимоги, викладені в їх апеляційних скаргах та просили їх задовольнити. Прокурор Моніч Л. В. заперечила проти апеляційних скарг та просила залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Представник Вінницької міської ради Собчук Т. П. підтримала позицію прокурора. Згідно частини 1 статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Відповідно до частини 3 статті 423 ЦПК України, підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення. Статтями 424 429 ЦПК України врегульовано питання строку подання такої заяви, порядок подання, вимоги до форми та змісту заяви, вирішення питання відкриття провадження за виключними обставинами та порядок розгляду судом. Отже, процесуальним законом врегульовано процедуру перегляду остаточного судового рішення за виключними обставинами, а перелік підстав для цього є вичерпним. Стверджуючи про наявність підстав для перегляду рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року, ухваленого у цій справі, заявник ОСОБА_1 посилався на те, що в даному випадку слід застосувати аналогію закону, аналогію права (частина 9 статті 10 ЦПК України), адже в прикінцевих та перехідних положеннях ЗУ № 4292-IX«Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» вказано, що припис цього Закону мають зворотну силу. Дійсно в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4292-IX зазначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом. Заявник стверджує, що в справі яка розглядається судом не витребувано майно у добросовісного набувача, тому то на ці правовідносини поширюється дія пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ № 4292-IX. Проте, виходячи зі змісту цих приписів Закону № 4292-IX, зворотну дію в часі мають положення Закону щодо правовідносин, які є предметом судового розгляду, однак в яких судом ще не ухвалено рішення. Натомість у справі яка розглядається, остаточне рішення Вінницьким міським судом ухвалено 13 жовтня 2022 року, а питання витребування майна від добросовісного набувача (віндикаційний позов) взагалі не було предметом спору, така вимога позивачем заявлена не була, адже позивачем було заявлено негаторний позов (усунення перешкод користування майном шляхом повернення земельної ділянки в комунальну власність Вінницької міської територіальної громади). Відповідно до частини 5 статті 423 ЦПК України, при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову. Відтак апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що в заяві про перегляд рішення за виключними обставинами заявником наведено мотиви незгоди з остаточним рішенням суду (невірний спосіб захисту, незастосування судом наслідків спливу строку позовної давності, тощо), які не є виключними обставинами, за наявності яких можливий перегляд остаточного судового рішення, яке набрало законної сили. Щодо доводів апеляційних скарг про незастосування судом першої інстанції аналогії закону, аналогії права при розгляді заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення за виключними обставинами, апеляційний суд зазначає наступне. Інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві. Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Застосування аналогії закону, аналогії права при застосуванні процесуального закону хоча й передбачена (частина 9 статті 10 ЦПК України), однак можлива виключно тоді, коли спірні відносини не врегульовані законом, тоді суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Підхід судової практики до застосування аналогії закону, аналогії права в процесуальному законі є сталим. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (пункт 6.27), від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к , від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (пункт 6.19), від 24 липня 2020 року у справі № 2040/5300/18, від 13 січня 2021 року у справі № 0306/7567/12 (пункт 28), від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (пункт 105), від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11. Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення. Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27) застосування аналогії дозволило замінити одного відповідача двома, що і забезпечило справедливість постанови. Проте апеляційний суд наголошує, що в усіх розглянутих Великою Палатою Верховного Суду справах нею було виснувано про можливість застосування аналогії закону чи аналогії права, оскільки процесуальне право не містило регулювання тих правовідносин, які виникли при розгляді конкретних справ. Натомість, як уже зазначалося апеляційним судом, процесуальним законом врегульовано процедуру перегляду остаточного судового рішення за виключними обставинами: глава 3 Розділу 5 Цивільного процесуального Кодексу України, а перелік підстав для цього, наведений у частині 3 статті 423 ЦПК України, - є вичерпним. Сама назва обставин: «виключні» - означає, що це виняток із загальних правил, а тому, на переконання апеляційного суду, не може підлягати розширеному тлумаченню. Зміни до законодавства, яке регулює ті чи інші відносини, не є та не можуть бути віднесені до тих виключних випадків, коли можливий перегляд остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, інакше це призведе до правової невизначеності та порушення принципу Res judicata це юридичний принцип, який означає, що справа, яка вже була остаточно розглянута судом і щодо якої винесено рішення, не може бути розглянута повторно між тими самими сторонами. Отже, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що в даному випадку відсутні підстави для застосування аналогії права чи аналогії закону, адже питання перегляду остаточного судового рішення за виключними обставинами врегульовано процесуальним законом. Висновки за результатами апеляційного розгляду. Відповідно до пункту 1 частини1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд виснує, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та правонаступниці відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не містить доводів, які б спростовували постановлену у справі ухвалу суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, постановлена з правильним застосуванням та додержанням норм процесуального права. Тому ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2026 року слід залишити без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 352, 367, 368, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Якименком Олексієм Олексійовичем та апеляційну скаргу правонаступниці відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , подану її представником адвокатом Кухаром Олексієм Івановичем, - залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повне судове рішення складено 05 травня 2026 року. Головуюча Т. М. Шемета Судді: О. С. Панасюк Т. Б. Сало