Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/4476/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Чернівці справа № 727/4476/25 провадження 822/642/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Височанської Н.К., Одинака О.О., за участю секретаря судового засідання Скулеби А. І., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», відповідач ОСОБА_1 , апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 10 лютого 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Танасійчук Н.М. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором, з яких: 10 000 гривень сума заборгованості за основною сумою боргу; 16 000 гривень сума заборгованості за відсотками; 2 500 гривень сума заборгованості по штрафних санкціях, що разом становить 28 500 гривень та судові витрати у виді судового збору в розмірі 3 028 гривень. Посилався на те, що 04 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» (далі ТзОВ «Аванс Кредит») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 05536-05/2024 в електронній формі. Зазначав, що 19 вересня 2024 року між ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТзОВ «Аванс Кредит» укладено договір факторингу № 19092024, за яким позивачу належить право грошової вимоги до відповідача. У зв`язку з неналежним виконанням кредитного договору ОСОБА_1 , станом на 19 вересня 2024 року, у відповідача виникла заборгованість перед ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» у загальному розмірі 28 500 гривень, яка не погашена. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 лютого 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 05536-05/2024 від 04 травня 2024 року в розмірі 25450 гривень. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Частково задовольняючи позов ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», суд вважав доведеною ту обставину, що відповідачка 04 травня 2024 року отримала кредитні кошти у розмірі 10 000 гривень на підставі укладеного із ТзОВ «Аванс Кредит» договору. Також суд вважав доведеною обставину, що між ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТзОВ «Аванс Кредит» укладено договорів факторингу № 19092024 від 19 вересня 2024 року, додатком до якого є Реєстр боржників від 19 вересня 2024 року, за яким право грошової вимоги до відповідача належить позивачу, про що повідомлено ОСОБА_1 . Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості слідує, що відповідачка не погашала заборгованість за основною сумою боргу, а за відсотками нею погашено 2 000 гривень. Відомості про здійснення відповідачем інших платежів для погашення заборгованості відсутні. З урахуванням наведеного, позивач довів право на стягнення з відповідачки заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 10 000 гривень. Разом з цим в частині пред`явлених позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 16 000 гривень суд дійшов висновку, що відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування», починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки для кредитних договорів не може перевищувати 1 %. Оскільки договір про надання фінансового кредиту від 04 травня 2024 року № 05536-05/2024 укладений між ТзОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 після набрання чинності відповідних положень Закону України «Про споживче кредитування», то відсоткова ставка встановлена законом, який регулює спірні правовідносини між сторонами, не може бути збільшена умовами договору, а тому суд вбачав за необхідне провести перерахунок заборгованості за відсотками та при нарахуванні відсотків за користування ОСОБА_1 кредитом врахував ураховувати обмеження максимального розміру денної процентної ставки відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування». Також суд застосував положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» та відмовив позивачу у стягненні заборгованості по штрафних санкціях у розмірі 2 500 гривень. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 лютого 2026 року по справі № 727/4476/26, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 05536-05/2024 від 04 травня 2024 року у розмірі 25 450 гривень та судового збору у розмірі 2703 гривень 95 копійок скасувати та прийняти нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за основною сумою боргу за договором про надання фінансового кредиту № 05536-05/2024 від 04 травня 2024 року в розмірі 8 000 гривень, у частині нарахованих відсотків відповідачу відмовити, перерозподілити судові витрати. Також апелянт просить вирішити питання про розстрочку сплати заборгованості. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вважає, що була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права, оскільки справу розглянуто у порядку спрощеного провадження. Вказує на те, що ТзОВ «Аванс Кредит» при нарахуванні відсотків за користування кредитом застосовано ставку у розмірі 1,5 %, що суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до положень якого застосуванню підлягала ставка у розмірі 1 %. Вважає, що загальна сума відсотків є неспівмірною із сумою отриманого кредиту. Акцентує увагу на тому, позивачем неправильно визначено суму заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 10 000 гривень, оскільки відповідачем 20 серпня 2024 року сплачено 2 000 гривень основної суми боргу, відтак вказана заборгованість становить 8 000 гривень. Зазначає, що позивачем не доведено належним чином укладення кредитного договору в електронній формі. Вважає, що судом непропорційно розподілено судові витрати між сторонами. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» подало до суду відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанції 04 травня 2024 року між ТзОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 05536-05/2024, терміном 120 днів з процентною ставку 1,5% в день. Договір про надання фінансового кредиту підписано електронним підписом відповідача, що відтворено шляхом використання одноразового ідентифікатора W2516. Відповідно до п.п. 1.6 п. 1 Договору, кошти кредиту надаються ТОВ «Аванс Кредит» у безготівковій формі, шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем ТзОВ «Аванс Кредит» з метою отримання кредиту. Кредит вважається наданим у день перерахування ТОВ «Аванс Кредит» суми кредиту. Підписанням договору відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з умовами Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Аванс Кредит», які розміщені на веб-сайті Товариства. 19 вересня 2024 року між ТзОВ «Аванс Кредит» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 19092024, у відповідності до умов якого ТзОВ «Аванс Кредит» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому Права Вимоги, а ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «Аванс Кредит» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Згідно з актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 19092024 від 19 вересня 2024 року ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» передано від ТзОВ «Аванс Кредит» Реєстр Боржників в повному об`ємі відповідно до умов Договору факторингу № 19092024 від 19 вересня 2024 року, зауваження до зазначеного реєстру у відповідача відсутні. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у стягненні штрафних санкцій з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» у розмірі 2 500 гривень в апеляційному порядку не оскаржується жодною зі сторін, тому апеляційним судом не перевіряється, відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України. Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого. Посилання ОСОБА_1 про позбавлення її можливості реалізувати свої процесуальні права не відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства, у зв`язку з наступним. Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 квітня 2025 року відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін та надано відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Окрім того, відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться. Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених ЦПК України. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідачем подано відзив з на позовну заяву, що надійшов до суду першої інстанції 19 травня 2025 року. При цьому, ОСОБА_1 не заявлено заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у зв`язку із чим відповідача не позбавлено можливості реалізувати свої процесуальні права. Щодо суті позовних вимог. Так, згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію"). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію"). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис"). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію"). Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20. Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. За умовами укладеного між ТзОВ «Аванс Кредит» та відповідачем кредитного договору від 04 травня 2024 року (пункт 1.4 договору), за користування кредитом Товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Денна процентна становить 1,5 % та застосовується у межах строку кредитування. Також, пунктом 1.4.2 даного договору передбачалося право отримання знижки в розмірі 6,66% (3 500 гривень), у разі сплати Клієнтом першого платежу до 28 травня 2024 року, якою відповідач не скористалася. Як вбачається з матеріалів справи між ТзОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту від 04 травня 2024 року № 05536-05/2024 в електронній формі щодо надання їй кредиту у розмірі 10 000 гривень терміном на 120 днів (до 31 серпня 2024 року) зі сплатою процентів. Відповідач умови вказаного договору щодо повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків належним чином не виконала. Отже, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про часткове задоволення позову. Також вказане спростовує доводи апеляційної скарги, щодо неналежної форми укладення кредитного договору. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що розрахунок відсотків за користування кредитом повинен здійснюватися у розмірі 1 % протягом всього строку кредитування. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%». Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Враховуючи, що кредитний договір № 05536-05/2024 укладено 04 травня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». Разом з цим пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5%; протягом наступних 120 днів 1,5%. Таким чином, на підставі частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 21 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 не може перевищувати 1%. Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми. Оскільки Закон України № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період перших 120 днів з 24 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року (включно) максимальний розмір денної процентної ставки складає 2,5%, в період наступних 120 днів з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року (включно) 1,5%, а з 21 серпня 2024 року 1%. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту. А тому умови кредитного договору, які встановлюють денну проценту ставку у розмірі, що перевищує встановлений Законом України «Про споживче кредитування» гранично допустимий її розмір, є нікчемними у відповідній частині. Верховний Суд у постанові від 03 липня 2024 року у справі № 760/11927/16 (провадження № 61-3985св24), виходячи із положень частини першої статті 81 ЦПК України дійшов висновку, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду. Зокрема, судом першої інстанції при наведенні власного розрахунку, за період з 04 травня 2024 року по 20 серпня 2024 року, взято для розрахунку процентну ставку 1,5 %, що становить 109 днів (10 000х0,015х109) - 16 350 гривень, яка передбачена кредитним договором та не є максимально можливою, у відповідності до положень Законом України «Про споживче кредитування» (2,5%). З моменту набрання чинності положеннями частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», а саме з 21 серпня 2024 року, судом взято для розрахунку процентну ставку 1 % за період з 21 серпня 2024 року по 31 серпня 2024 року, що становить 11 днів (10 000х0,01х11) - 1 100 гривень. Посилання відповідача на те, що розрахунок суду перевищив розмір заявленої вимоги позивача не відповідає дійсності, оскільки суд першої інстанції зарахував сплачені ОСОБА_1 кошти у розмірі 2 000 гривень. Таким чином, вирішуючи питання про загальну суму заборгованості суд застосував наступний розрахунок: 16 350 гривень (нараховані відсотки за ставкою 1,5 %) + 1 100 гривень (нараховані відсотки за ставкою 1%) - 2 000 гривень (сплачені відсотки) + 10 000 гривень (тіло кредиту) = 25 450 гривень. Із вказаним розрахунком погоджується й суд апеляційної інстанції. Помилковими є доводи апеляційної скарги про те відповідач сплатила 2 000 гривень 20 серпня 2024 року у тіло кредиту, у зв`язку з наступним. Пунктом 3.7 кредитного договору передбачено, що у разі недостатності суми здійсненого Клієнтом платежу для виконання зобов`язання за Договором у повному обсязі ця сума погашає вимоги Товариства у такій черговості: у першу чергу сплачується прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти з користування кредитом; у другу чергу сплачується сума кредиту та проценти з користування кредитом; у третю чергу сплачується неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит. Як вбачається з наданих позивачем розрахунків заборгованості (арк. 19), ОСОБА_1 20 серпня 2024 року здійснено платіж у розмірі 2 000 гривень, яким погашено прострочені відсотки, зокрема у графі від 20 серпня 2024 року розмір прострочених відсотків зменшено з 15 000 гривень до 13 000 гривень. Зарахування вказаних коштів для погашення тіла кредиту не відповідає вимогам п. 3.7 кредитного договору, оскільки на момент зарахування вказаних коштів, а саме 20 серпня 2024 року, оплата тіла кредиту не була прострочена. Прострочення оплати тіла кредиту відбулося 01 вересня 2024 року, на наступний день після закінчення строку кредитування, а саме 31 серпня 2024 року. Щодо доводів апеляційної скарги про неспівмірність розміру відсотків із сумою отриманого кредиту апеляційний суд звертає увагу на наступне. Умовами кредитного договору № 05536-05/2024 від 04 травня 2024 року, а саме пунктами 7.6, 7.7 передбачено, що підписанням цього Договору Клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується зобов`язується неухильно дотримуватися Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, розміщених на веб-сайті Товариства. Клієнт підтверджує, що до укладення цього Договору отримав від Товариства інформацію, зазначену у частині другій статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та інформацією яка вимагається відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», у тому числі ознайомився з паспортом споживчого кредиту, з істотними характеристиками послуги про надання мікрокредиту/споживчого кредиту. Аналізуючи умови кредитного договору № 05536-05/2024 від 04 травня 2024 року та Паспорт споживчого кредиту, суд апеляційної інстанції приходить висновку про правомірність дій ТзОВ «Аванс Кредит» щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено сплату процентів за надання кредиту та включено суму нарахувань по процентах до графіку платежів. Отже, підписанням договору № 05536-05/2024 від 04 травня 2024 року та Паспорту споживчого кредиту без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами такого договору. Зміст зобов`язання в наведеному договорі № 05536-05/2024 від 04 травня 2024 року та Паспорті споживчого кредиту викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз договору, наданого ТзОВ «Аванс Кредит» розрахунку, дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути, із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та умовах погоджених сторонами. Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з умовами договору щодо процентів за користування кредитом; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодилася з умовами з приводу процентів за користування кредитом. Щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції. Відповідач просила суд першої інстанції застосувати до неї положення частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та звільнити від сплати судового збору. Факт того, що ОСОБА_1 є одинокою матір`ю, оцінюється судом разом з врахуванням її матеріального становища. Однак, відповідач не надала жодних доказів, які підтверджують її майновий стан. Суд першої інстанції пропорційно розділив судові витрати між сторонами а саме, 2703 гривні 95 копійок за ОСОБА_1 та 324 гривні 05 копійок за ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», відповідно до частини позову, який задоволено. Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність розстрочки виконання рішення. Питання щодо розстрочки виконання судового рішення не підлягає розгляду в межах апеляційного провадження, оскільки стосується стадії виконання судового рішення. При цьому, апелянт не позбавлений можливості звернутися із відповідною заявою в порядку ст. 435 ЦПК України. Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційних скарг. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ураховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складання повного тексту постанови 06 травня 2026 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді: О.О. Одинак Н.К. Височанська