Постанова 4855 № 580/490/26

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/490/26 Головуючий у 1 інстанції: Гаращенко В.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Кузьмишиної О.М. Ключковича В.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо виплати у неповному обсязі, нарахованої у розмірі - 19115,76 грн., пенсії за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року у справі №580/2568/25 ОСОБА_1 , із застосуванням зміненого Порядку виплати пенсії за рішеннями суду, запровадженого відповідно до Постанови КМУ від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» та нарахування пенсії без застосування коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у розмірі 1,0796 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та без застосування коефіцієнту 1,115 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити виплату у повному обсязі пенсії, нарахованої з 06.09.2024 року за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року у справі №580/2568/25 ОСОБА_1 без застосування зміненого Порядку виплати пенсії за рішеннями суду, запровадженого відповідно до Постанови КМУ від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» та з нарахуванням індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у розмірі 1,0796 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та із застосуванням коефіцієнту 1,115 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - закрито, в частині позовних вимог про: - визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо виплати у не повному обсязі, нарахованої у розмірі - 19115,76 грн., пенсії за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року у справі №580/2568/25 ОСОБА_1 , із застосуванням зміненого Порядку виплати пенсії за рішеннями суду, запровадженого відповідно до Постанови КМУ від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень»; - зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити виплату у повному обсязі пенсії, нарахованої з 06.09.2024 року за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року у справі №580/2568/25 ОСОБА_1 без застосування зміненого Порядку виплати пенсії за рішеннями суду, запровадженого відповідно до Постанови КМУ від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень». Не погодившись із рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, закриваючи провадження у справі у частині позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що статтею 383 КАС України передбачені вимоги та порядок заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду. При цьому, суд першої інстанції звернув увагу позивача на те, що виконання судового рішення не може бути предметом нового спору, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень, тому вимоги щодо невжиття відповідачем заходів для виконання рішення суду, судом перевірці не підлягають. Таким чином, на переконання суду першої інстанції, обраний позивачем у цій частині спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та не підлягає судовому розгляду в цілому. Разом з тим, апелянт зазначає, що після набрання законної сили рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року у справі №580/2568/25, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 14.07.2025 №821 «Про затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» та змінив порядок виконання судового рішення, саме оспорювання факту не виплати пенсії у повному обсязі, запровадженого відповідно до цієї постанови і є предметом розгляду у новому адміністративно-правовому спорі, у справі 580/490/26 та який виник з прийняттям зазначеної постанови КМУ. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Так, частиною 1 статті 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом. За приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки, примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII. Згідно положень частин 1-2 статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Таким чином, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 26 лютого 2024 року у справі № 120/13369/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 400/3650/24, від 22 серпня 2024 року у справі 160/2735/23, від 14 серпня 2024 року у справі №580/5660/22. Крім того, Верховний Суд неодноразово застосовував доктрину «ефективного засобу правового захисту», напрацьовану під час застосування статті 13 Конвенції. Ефективним є засіб, який забезпечує поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Так, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року у справі №580/2568/25, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р (1)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 06.09.2024 згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р (1)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вже виплачених сум. Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 22 грудня 2025 року повідомило ОСОБА_1 про те, що, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 по справі № 580/2568/25 виконано в межах повноважень. Нараховані кошти за період з 06.09.2024 по 31.12.2025 в сумі 178964,70 грн обліковані в електронній пенсійній справі та підлягають виплаті на умовах Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №

821. Колегія суддів зазначає, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року у справі №580/2568/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу, однак питання джерела фінансування та бюджетного механізму здійснення відповідних видатків судом не конкретизувалося, що зумовило застосування відповідачем підзаконного нормативного акту, зокрема постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» № 821 від 14 липня 2025 року, якою затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень. Отже, застосування постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» № 821 від 14 липня 2025 року відбулося не автономно та не як нове регулювання пенсійних прав позивача, а саме в межах реалізації обов`язку відповідача щодо виконання судових рішень, що набрали законної сили. Водночас, позовні вимоги, щодо яких суд першої інстанції закрив провадження у справі фактично зводяться до оскарження способу та порядку виконання судових рішень (зокрема щодо здійснення виплати частинами), тобто стосуються дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання судових рішень. Відповідно до статей 381-1, 382, 383 КАС України, законодавець передбачив спеціальний процесуальний механізм судового контролю за виконанням судових рішень, у тому числі шляхом подання заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, вчинених на виконання такого рішення. Таким чином, у випадку, якщо особа вважає, що судове рішення виконується неналежним чином або з порушенням закону, належним способом захисту є звернення із заявою у порядку статті 383 КАС України до суду, який ухвалив відповідне рішення, а не подання нового позову в загальному позовному провадженні. Доводи апелянта про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 була прийнята після набрання законної сили рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року у справі №580/2568/25, не спростовують висновків суду першої інстанції. Сам по собі факт прийняття підзаконного нормативного акту після ухвалення судового рішення не свідчить про виникнення нового самостійного публічно-правового спору, якщо такий акт застосовується виключно як механізм реалізації вже визначеного судом обов`язку. У даному випадку ця постанова регламентує порядок бюджетного фінансування видатків на виконання судових рішень, а не встановлює нові умови призначення чи перерахунку пенсії позивача. Отже, застосування зазначеної постанови є складовою процесу виконання судових рішень, а не новим рішенням суб`єкта владних повноважень щодо змісту пенсійного права позивача. Незгода особи з порядком реалізації судового рішення або з діями суб`єкта владних повноважень, вчиненими при його виконанні, не змінює правової природи спору та не трансформує його у новий матеріально-правовий конфлікт. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог. З приводу інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 383 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Кузьмишина О.М. Ключкович В.Ю.