Постанова 4855 № 580/11782/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/11782/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 232730029438 від 07.10.2025 р. про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи в військовій частині НОМЕР_1 з 05.07.1999 до 31.07.2022 та призначити пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 30.09.2025, на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні № 1-р/2020. Позов обґрунтовано порушенням відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 232730029438 від 07 жовтня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняти рішення про призначення з 30.09.2025 ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №

2. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2025 позивачка звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №

2. Рішенням № 232730029438 від 07 жовтня 2025 року відповідач-2 відмовив у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу та недосягненні необхідного пенсійного віку. В обґрунтування рішення зазначив, що заявниця не надала пільгову довідку відповідно додатку № 5 постанови КМУ від 12.08.1993 №

637. Рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком позивачка вважає протиправним, а тому звернулась в суд з цим позовом. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частина перша статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-IV) визначає загальну структуру та склад законодавства у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Зокрема, підкреслюється, що це законодавство ґрунтується на положеннях Конституції України та включає цілий комплекс нормативно-правових актів. До нього належать Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сам Закон № 1058-IV, Закон про недержавне пенсійне забезпечення, а також інші закони, які встановлюють спеціальні умови пенсійного забезпечення або передбачають відхилення від загальних правил солідарної чи недержавної пенсійної системи. Окрім національного законодавства, складовою частиною є міжнародні договори у сфері пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також підзаконні нормативно-правові акти, прийняті на виконання відповідних законів. Таким чином, система пенсійного забезпечення має комплексний і багаторівневий характер правового регулювання. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII), у первинній редакції було встановлено базові умови призначення пенсії за віком для жінок. Зокрема, право на таку пенсію виникало після досягнення 55-річного віку за наявності не менше 20 років трудового стажу. Ця норма відображала класичний підхід до визначення пенсійного віку та мінімального стажу, необхідного для отримання державної пенсії. Разом із тим, пункт «б» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, що діяла до змін 2015 року, передбачав особливі, пільгові умови виходу на пенсію для окремих категорій працівників. Йшлося про осіб, які працювали повний робочий день на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, визначених за Списком № 2, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та підтверджених результатами атестації робочих місць. Для таких працівників, зокрема для жінок, було встановлено право виходу на пенсію у 50 років за наявності не менше 20 років загального стажу, з яких щонайменше 10 років - на відповідних шкідливих роботах. Такий підхід був спрямований на соціальний захист осіб, які працювали в умовах підвищеного ризику для здоров`я. Суттєві зміни до цього правового регулювання були внесені Законом України № 213-VIII від 02.03.2015, який набрав чинності з 01.04.2015. Відповідно до нової редакції пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII було підвищено як пенсійний вік, так і вимоги до страхового стажу. Зокрема, для жінок пенсійний вік було збільшено до 55 років, а необхідний стаж - до 25 років, з яких не менше 10 років має бути відпрацьовано на шкідливих роботах. Водночас передбачалися перехідні положення для жінок певних років народження, які дозволяли виходити на пенсію раніше, залежно від дати народження. Також було встановлено механізм зменшення пенсійного віку для осіб, які мають не повний, але щонайменше половину необхідного стажу роботи у шкідливих умовах. До жовтня 2017 року питання пенсійного забезпечення осіб, зайнятих на роботах за Списками № 1 і № 2, регулювалися, зокрема, пунктом 2 розділу XV Закону № 1058-IV, який передбачав перспективний перехід до професійних і корпоративних пенсійних фондів. До фактичного впровадження такої системи призначення пенсій здійснювалося за нормами чинного законодавства, зокрема Закону № 1788-XII. Ситуація змінилася після прийняття Закону України № 2148-VIII від 03.10.2017, який набрав чинності 01.10.2017. Цим Законом, зокрема, було доповнено Закон № 1058-IV новою статтею 114, яка безпосередньо врегулювала питання призначення пенсій на пільгових умовах. Відповідно до цієї статті, право на пільгову пенсію мають особи, які працювали на шкідливих і важких роботах за Списками № 1 і № 2, за умови досягнення 55-річного віку та наявності визначеного страхового стажу (для жінок - не менше 25 років, з яких 10 років на відповідних роботах). Таким чином, відбулося дублювання правового регулювання, оскільки аналогічні норми залишалися і в Законі № 1788-XII. З 01 жовтня 2017 року фактично виникла ситуація, коли правила призначення пенсій за Списком № 2 одночасно регулювалися двома законами - Законом № 1788-XII (у редакції після змін 2015 року) та Законом № 1058-IV (у редакції після змін 2017 року). При цьому їх зміст був уніфікованим, тобто не містив суперечностей. Однак правова ситуація змінилася після рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020. Цим рішенням було визнано неконституційними зміни до статті 13 Закону № 1788-XII, внесені Законом № 213-VIII. Конституційний Суд України дійшов висновку, що підвищення пенсійного віку для осіб, які працювали у шкідливих умовах, порушує принцип правової визначеності та легітимні очікування громадян. У результаті Суд постановив застосовувати попередню редакцію статті 13 Закону № 1788-XII (до змін 2015 року) для осіб, які працювали на відповідних посадах до 01.04.2015. Це означає, що для таких осіб, зокрема жінок, знову застосовується пенсійний вік 50 років за наявності відповідного стажу. Таким чином, після 23.01.2020 виникла колізія між двома законами: Закон № 1788-XII (у редакції до 2015 року) передбачає пенсійний вік 50 років для жінок, тоді як Закон № 1058-IV (у редакції після 2017 року) встановлює 55 років. Ця розбіжність створює правову невизначеність у застосуванні норм. Враховуючи принцип верховенства права, закріплений у Конституції України, а також положення статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», суди повинні враховувати правові позиції Конституційного Суду України. У своєму рішенні Суд наголосив, що правова визначеність передбачає чіткість, зрозумілість і передбачуваність норм права, а також обов`язок держави дотримуватися взятих на себе зобов`язань. Крім того, Конституційний Суд України підкреслив, що у працівників, які працювали у шкідливих умовах, сформувалися легітимні очікування щодо виходу на пенсію на пільгових умовах. Зміна цих умов без належного обґрунтування та компенсацій порушує їхні права та погіршує правове становище. Отже, підвищення пенсійного віку, запроваджене у 2015 році, було визнано таким, що суперечить принципу верховенства права, зокрема його складовій - принципу юридичної визначеності. У зв`язку з цим застосування норм статті 114 Закону № 1058-IV у спірних правовідносинах може розглядатися як таке, що не відповідає конституційним засадам, зокрема положенням статей 8, 19 та 22 Конституції України, які гарантують непорушність прав і свобод людини та забороняють їх звуження при прийнятті нових законів. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що положення статті 114 Закону № 1058-IV за своїм змістом є тотожними положенням статті 13 Закону № 1788-XII у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII. Водночас саме ці норми були визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є принцип юридичної визначеності. З огляду на ідентичність правового регулювання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що застосування статті 114 Закону № 1058-IV до правовідносин осіб, які працювали у шкідливих умовах праці до підвищення пенсійного віку у 2015 році, не узгоджується із принципом верховенства права та не забезпечує належного рівня правової визначеності. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування норм права з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст діяльності держави. При цьому суд обґрунтовано врахував практику Європейського суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, суд першої інстанції правомірно послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» від 14.10.2010, у якому наголошено, що у разі неоднозначного тлумачення національного законодавства органи державної влади повинні застосовувати найбільш сприятливий для особи підхід. Такий підхід узгоджується із принципом правової визначеності та гарантіями, передбаченими Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню положення статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до змін 2015 року з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, як такі, що є більш сприятливими для позивачки та забезпечують реалізацію її легітимних очікувань. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, відповідно до якої у випадку множинного тлумачення прав особи органи державної влади зобов`язані застосовувати найбільш сприятливе для неї правове регулювання. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у позивачки необхідного пільгового стажу, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції надав їм належну правову оцінку та обґрунтовано відхилив. Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Вимоги щодо подання уточнюючих довідок застосовуються лише у разі відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній. Дослідивши надану позивачкою трудову книжку, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що вона містить належним чином оформлені записи щодо займаних посад, періодів роботи, умов праці, а також посилання на відповідні накази про проведення атестації робочих місць. Ці записи підтверджують виконання позивачкою робіт у шкідливих умовах праці за Списком № 2 протягом періоду, що перевищує 10 років. Отже, наявні у трудовій книжці відомості є достатніми для підтвердження спеціального стажу, а тому вимога відповідача щодо подання додаткової уточнюючої довідки є безпідставною. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка має необхідний як загальний, так і спеціальний стаж роботи, а також досягла віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до застосовуваного правового регулювання. З огляду на це, рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії є протиправним, а обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах є належним та ефективним. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки встановлених обставин справи та неправильного тлумачення норм матеріального права. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підлягає залишенню без змін. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Т.Р. Вівдиченко О.В. Карпушова