Постанова 4855 № 320/39333/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/39333/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності- В С Т А Н О В И Л А: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (Код ЄДРПОУ 42098368, 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявская, 16) щодо відмови в виплаті з 01.03.2025 року нарахованої ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсії із урахуванням проведеної індексації, згідно з Постановами Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", від 01.03.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення соціального захисту найбільше вразливих верств населення у 2023 році", від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", від 25 лютого 2025 року № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" та доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн. згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб". - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (Код ЄДРПОУ 42098368, 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявская, 16) виплатити 3 01.03.2025 року, нараховану ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію, з урахуванням проведеної індексації, згідно з Постановами Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", від 01.03.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення соціального захисту найбільше вразливих верств населення у 2023 році", від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", від 25 лютого 2025 року № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" та доплату до пенсії у розмірі 2000,00 грн. у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 "Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб", без обмеження пенсійних виплат максимальним їх розміром, з урахуванням раніше виплачених сум. Позов обґрунтовано порушенням відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в виплаті з 01.03.2025 року нарахованої ОСОБА_1 пенсії із урахуванням проведеної індексації, згідно з Постановами Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", від 01.03.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення соціального захисту найбільше вразливих верств населення у 2023 році", від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", від 25 лютого 2025 року № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити 3 01.03.2025 року, нараховану ОСОБА_1 пенсію, з урахуванням проведеної індексації, згідно з Постановами Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", від 01.03.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення соціального захисту найбільше вразливих верств населення у 2023 році", від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", від 25 лютого 2025 року № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", без обмеження пенсійних виплат максимальним їх розміром, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером, який отримує пенсію відповідно до вимог Закону № 2262-ХІІ та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві. Відповідачем при здійсненні перерахунку пенсію позивача було обмежено максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Не погоджуючись із вказаним розміром належної до виплати пенсії, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернувся з даним позовом до суду. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон № 2262, відповідно до якого законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011. Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про Національний банк України, Про Кабінет Міністрів України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, Про пенсійне забезпечення, Про судоустрій і статус суддів, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016. Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими. Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI. Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом. Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262. При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262. Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262. Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Переглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.03.2022, 01.03.2023, 01.03.2024 та 01.03.2025 із урахуванням щорічної індексації та без обмеження її максимальним розміром, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку спірним правовідносинам та дійшов правильного висновку. Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, правове регулювання проведення індексації пенсій здійснюється, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України №118 від 16.02.2022 та №727 від 24.06.2022, якими визначено механізм підвищення пенсійних виплат, умови їх застосування, а також особливості врахування відповідних складових пенсійного забезпечення. Згідно з пунктом 2 Постанови №118, починаючи з 01.03.2022, розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21, 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби…», підлягають підвищенню на відповідний коефіцієнт збільшення. При цьому законодавець визначив, що таке підвищення встановлюється додатково до інших передбачених законодавством виплат, у тому числі щомісячних доплат, і враховується під час подальших перерахунків пенсії. Аналогічно, Постановою №727 передбачено порядок проведення індексації пенсій починаючи з 01.03.2023 із застосуванням Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №124 від 20.02.2019, з урахуванням змін, внесених у подальшому. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №168 від 24.02.2023 встановлено обмеження щодо максимального розміру збільшення пенсії за результатами індексації, яке не може перевищувати 1500 грн. Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання вказаних нормативно-правових актів територіальним органом Пенсійного фонду України проведено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2022, 01.03.2023, 01.03.2024 та 01.03.2025 відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №118, №168, №185 та №209. При цьому сторонами не заперечується факт здійснення індексації та її розмір. Водночас встановлено, що відповідач, здійснюючи нарахування пенсії з урахуванням проведеної індексації, застосував обмеження її виплати максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, що фактично призвело до зменшення належної до виплати суми. Надаючи правову оцінку таким діям відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що положення частини сьомої статті 43 Закону України №2262-ХІІ, якими передбачалося встановлення максимального розміру пенсії, визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, у зв`язку з чим втратили чинність з дня ухвалення цього рішення. Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин відсутня чинна норма закону, яка б визначала граничний (максимальний) розмір пенсії, що підлягає виплаті, а тому застосування відповідачем такого обмеження не ґрунтується на вимогах закону. Колегія суддів також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, відповідно до якого у разі наявності неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи органи державної влади повинні застосовувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи. З урахуванням наведеного, а також принципу верховенства права, закріпленого у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо обмеження виплати пенсії позивача є протиправними, оскільки порушують конституційні гарантії соціального захисту, передбачені, зокрема, частиною п`ятою статті 17 Конституції України. Щодо доводів апеляційної скарги в частині необхідності врахування щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021, колегія суддів зазначає, що такі вимоги фактично зводяться до оскарження застосованого відповідачем обмеження максимального розміру пенсії. Водночас зазначене питання вже було предметом дослідження суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цієї частини позовних вимог. Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, належним чином дослідив докази, дав їм правильну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів та іншого тлумачення норм права, що не є підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення. За таких обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Т.Р. Вівдиченко О.В. Карпушова