Постанова 4808 № 344/2604/19

Справа № 344/2604/19 Провадження № 22-ц/4808/365/26 Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О. В., суддів: Луганської В. М., Томин О. О., з участю секретаря Панасюк В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2025 року, у складі судді Антоняка Т. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна подружжя, в с т а н о в и в: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з грудня 2015 року він проживав з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вів з нею спільне господарство та мав спільний бюджет. Сторони разом проживали в м. Івано-Франківську, спільно несли витрати на житло, комунальні послуги, харчування та інші побутові потреби, відвідували родичів і спільно проводили відпочинок, їздили за кордон. У зв`язку з наміром одружитися сторони домовилися придбати житло для спільного проживання. За домовленістю позивач мав внести основну частину коштів за придбання нерухомості 2 410 080 грн власних заощаджень, а відповідачка 400 000 грн. Через наявність у позивача боргових зобов`язань перед банком сторони домовилися оформити договори купівлі-продажу та право власності на відповідачку. 24.02.2016 було укладено договори купівлі-продажу нежитлових приміщень №№ 136-150 та №№ 151-165за адресою АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано за відповідачкою. Позивач стверджував, що саме ним були фактично сплачені кошти у сумі 2 410 080 грн, що підтверджується квитанціями про оплату. Після придбання майна відповідачка видала йому нотаріальну довіреність на управління цим майном. У червні 2016 року сторони припинили спільне проживання. 06.09.2016 відповідачка без згоди позивача уклала договір дарування одного з об`єктів нерухомості своїй матері, внаслідок чого право власності перейшло до неї. Позивач вважав, що відповідачка безпідставно відчужила майно, придбане за його кошти, порушивши досягнуті між ними домовленості та його майнові права, і відмовляється передати йому належну частку у спірному майні. Просив суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період з грудня місяця 2015 року по червень місяць 2016 року; визнати недійсним договір дарування № 1515 від 06.09.2016 року, згідно якого ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 нежитлові приміщення №№ 136-150, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , позначених у плані літерою «А», площею 269,9 кв.м. та застосувати наслідки недійсності правочину; провести розподіл майна подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності з виділенням в натурі наступного майна: 1/2 нежитлових приміщень №№ 136-150, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , позначених у плані літерою «А», площею 269,9 кв.м., які придбані відповідно до договору купівлі-продажу № 63 від 24.02.2016 року, укладеного між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Кавацюк Н.Я., за актом приймання передачі від 24 лютого 2016 року; 1/2 нежитлових приміщень №№ 151-165, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , позначених у плані літерою «А», площею 269,9 кв.м., які придбані відповідно до договору купівлі-продажу № 63 від 24.02.2016 року, укладеного між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Кавацюк Н.Я., за актом приймання передачі від 24 лютого 2016 року. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна подружжя відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом допущено істотні порушення норм процесуального права, принцип змагальності, не надано оцінки наявним письмовим доказам. Зазначає, що оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю, вели спільне господарство, повністю довіряли одне одному та мали намір одружитися, спірні об`єкти нерухомого майна було придбано та зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_5 . Наступного дня відповідачка видала позивачу нотаріально посвідчену довіреність на представництво інтересів щодо управління та експлуатації усього її майна та передала позивачу оригінали договорів купівлі-продажу. Позивачем особисто виконано всі грошові зобов`язання перед ПАТ «КБ «Хрещатик» з оплати за спірні приміщення в сумі 2 419 080, грн і регулярно вносились у касу продавця ПАТ «КБ «Хрещатик» обумовлені суми коштів за приміщення, що підтверджується показаннями свідків та наявністю в позивача оригіналів квитанцій. Також в доданих до матеріалів справи копій квитанцій видно, що в графі платник вказано прізвище відповідачки, проте підписано їх позивачем. Апелянт вважає, що без згоди позивача відповідачка ОСОБА_2 не мала права розпоряджатися спірним майном та відчужувати його. 06.09.2016 року відповідачка ОСОБА_5 , без погодження з ним, уклала договір дарування об`єкту № 1 зі своєю матір`ю відповідачкою ОСОБА_3 , внаслідок чого право власності на об`єкт № 1 перейшло до ОСОБА_3 . При цьому відповідачка ОСОБА_3 отримала дане нерухоме майно за безвідплатним договором. Вказаний правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тому вказаний договір слід визнати недійним. Судом проігноровано ту обставину, що 2 410 870 грн за спірні приміщення позивачем було сплачено із особистих коштів, а відповідачка ОСОБА_2 відмовилась передати йому належну частку у об`єкті №2 та умисно відчужила об`єкт №1. У матеріалах справи є клопотання позивача від 12.11.2019 про виклик та допит свідків, а також допит позивача під присягою, яке було задоволено судом. Однак під час карантину, а потім воєнного стану позивач був позбавлений можливості забезпечити явку свідків, у зв`язку з чим розгляд справи відкладався. 09.12.2025 позивачем заявлено клопотання про повернення до попередньої стадії судового процесу та забезпечено явку свідків, однак судом клопотання не розглянуто. Таким чином, позивач був позбавлений можливості надати суду свої докази. Суд також не надав оцінки тій обставині, що відповідно до квитанції №69114503 від 24.06.2016 на суму 175825 грн платником за приміщення №1 був ОСОБА_1 , а по іншим квитанціям, хоча платником вказано ОСОБА_5 , платіжні документи підписано позивачем. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим, таким що відповідає правовим висновкам Верховного Суду. Вважає, що відповідачкою було доведено факт купівлі спірного нерухомого майна за власні кошти, які були наявні в неї до знайомства з позивачем, та походження цих коштів. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 листопада 2018 року у справі №344/17396/16-ц у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на спірні нежитлові приміщення відмовлено. Також відповідачка звертає увагу на недобросовісну поведінку позивача. Зловживання процесуальними правами та затягування розгляду справи, неодноразовими клопотаннями про перенесення судових засідань. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги з на ведених у ній мотивів. Відповідачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_8 , відповідачка ОСОБА_3 заперечили вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до положень ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду відповідає. Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів проживання з відповідачкою однією сім`єю. Факт набуття відповідачкою ОСОБА_4 права власності на спірне майно шляхом його купівлі за власні кошти є доведеним та не потребує доказування, а тому підстави для визнання укладеного ОСОБА_4 договору дарування нежитлового приміщення недійсним та поділ нерухомого майна відсутні. З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Судом встановлено, що 24 лютого 2016 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кавацюк Н. Я. за реєстровим № 63, відповідно до якого ОСОБА_5 придбала за ціною 1 403 480 грн нежитлові приміщення №№ 136-150, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 поверх 5, позначених у плані літерою «А», площею 269,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 148688226101. 24 лютого 2016 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кавацюк Н. Я. за реєстровим № 67, відповідно до якого ОСОБА_5 придбала нежитлові приміщення №№ 151-165, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 поверх 6, позначених у плані літерою «А», площею 270,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 154957626101, за ціною 1 406 600 грн. Згідно п. 4 вказаного Договору, 703 300 грн сплачено покупцем до підписання договору, а іншу частину покупець зобов`язався сплатити рівними частинами протягом чотирьох місяців (до 24 червня 2016 року) з переходом права власності на придбані приміщення після остаточного розрахунку за них. За умовами укладених договорів на час придбання нерухомості покупець ОСОБА_5 не перебувала у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах, а кошти, за які придбавається нерухомість, належали особисто покупцю на праві приватної власності, про що доведено до відома продавця. Відповідно до копій платіжних доручень № 10, № 11 від 24.02.2016 року ОСОБА_5 сплатила ПАТ «КБ «Хрещатик» за придбані приміщення 703 300 грн та 1 403 480 грн. Згідно довіреності, посвідченої 25 лютого 2016 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кавацюк Н. Я. за реєстровим номером 71 - ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси в будь-яких установах, організаціях чи підприємствах, центрі з надання адміністративних послуг, які стосуватимуться питань управління та експлуатації всього належного їй нерухомого майна без права його відчуження. Дія вказаної довіреності припинена за заявою ОСОБА_5 26.08.2016. Відповідно до копії платіжного доручення № 7 від 24.03.2016 року, копії квитанції № 1 від 25.04.2016 року, копії квитанції № 1 від 24.05.2016 року ОСОБА_5 здійснила три платежі на користь ПАТ «КБ «Хрещатик» по 175 825 грн кожен як розрахунок за придбану нерухомість. Згідно квитанції № 69114503 від 24.06.2016 року - ОСОБА_1 сплатив на користь ПАТ «КБ «Хрещатик» 175 825 грн в якості оплати від ОСОБА_5 за придбані нежитлові приміщення № 151-165. Відповідно до копії Договору № 266ІБС-1481 від 23 листопада 2015 року ПАТ «КБ «Хрещатик» надавав з 23.11.2015 року по 22.02.2016 року у тимчасове платне користування ОСОБА_5 індивідуальний банківський сейф № 03/08, розміром 10/18 см. Згідно договору дарування № 1515 від 06.09.2016, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 нежитлові приміщення №№ 135-150, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 поверх 5, позначених на плані літерою «А», площею 269,9 кв.м. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно як установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). У постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки». Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Отже, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання. Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд обґрунтовано виходив з того, що позивачем не зазначено яким саме чином вони з відповідачкою здійснювали взаємні обов`язки та реалізовували права, притаманні подружжю. Позивачем не надано доказів того, що спільне проживання в одній квартирі, яку орендувала відповідачка, мало ознаки проживання однією сім`єю, не доведено наявність у зазначений період спільного бюджету та спільних витрат, зокрема по оплаті оренди житла, комунальних послуг, здійснення спільних покупок, ведення господарства. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуваннях, на які посилався позивач, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20). З огляду на те, що судом першої інстанції було задоволено клопотання сторони позивача про допит свідків в справі, однак під час карантину, а потім воєнного стану позивач був позбавлений можливості забезпечити явку свідків, а тому такі не були допитані, апеляційним судом за клопотанням представника позивача допитано свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Зазначені свідки підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 близько одного року та придбання спірного нерухомого майна за спільні кошти. Разом з тим, згідно позовної заяви позивача та його пояснень вони з відповідачкою проживали разом з грудня 2015 року по червень 2016 року, таким чином пояснення свідків суперечать обставинам, на які посилається сам позивач. Даючи оцінку показанням свідків, колегія суддів виходить із того, що їх пояснення носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін протягом певного періоду, однак не підтверджують наявності у них усталених відносин, які притаманні подружжю. Посилання позивача та пояснення свідків щодо періодичного спільного відпочинку сторін не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї. Ухвалюючи рішення по суті заявлених вимог, суд першої інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_13 уже звертався з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлові приміщення, визнання договору дарування недійсним і застосування наслідків недійсності правочину, визнання права власності та зобов`язання передати ключі від приміщень і не чинити перешкод у користуванні і питання щодо належності вищевказаних нежитлових приміщень було предметом розгляду у справі № 344/17396/16-ц. Так, ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилався на те, що спірні приміщення були придбані за його власні кошти на ім`я відповідачки та відповідно до укладеного між ними усного договору комісії у подальшому мали бути передані нею у власність позивача. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 листопада 2018 року у справі №344/17396/16-ц, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судом констатовано, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належність йому коштів, за які були придбані спірні нежитлові приміщення, натомість встановлено належність відповідачці ОСОБА_5 коштів, використаних для купівлі спірних нежитлових приміщень. Відповідно до частини 4 статті 82 Цивільного процесуального Кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, судовим рішенням встановлено факт набуття відповідачкою ОСОБА_4 права власності на спірне майно шляхом його купівлі за власні кошти, а тому доводи апеляційної скарги про те що судом проігноровано ту обставину, що 2 410 870 грн за спірні приміщення позивачем було сплачено із особистих коштів є необґрунтованими. Факт проживання позивача з відповідачкою ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з грудня 2015 року по червень 2016 року у даній справі свого підтвердження не знайшов. Отже спірне нерухоме майно не є спільним майном подружжя, а особистою приватною власністю відповідачки, а тому підстави для його поділу відсутні. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 травня 2026 року. Головуюча О. В. Пнівчук Судді: В. М. Луганська О. О. Томин