Постанова Миколаївський апеляційний суд № 482/1310/24

04.05.26 33/812/142/26 Справа № 482/1310/24 Провадження № 33/812/142/26 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого судді Шаманської Н.О. за участю секретаря Богуславської О.М. розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подане його захисником Курносенком Дмитром Олександровичем, про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, у с т а н о в и в: Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 415071 від 23 травня 2024 року, ОСОБА_1 23 травня 2024 року о 22 год 40 хв керував транспортним засобом Toyota Landcruiser, номерний знак НОМЕР_1 на 224 км автомобільної дороги Н-24 Благовіщенськ Вознесенськ Миколаїв з явними ознаками наркотичного сп?яніння, а саме звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення координації рухів, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп?яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України. ОСОБА_1 двічі протягом року піддавався адміністративному стягненню за ч.1 ст. 130 КУпАП, що підтверджується постановою Завадського районного суду м. Миколаєва 20 червня 2023 року у справі № 487/3328/23 та постановою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 31 липня 2023 року у справі № 477/970/23. Таким чином, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 130 КУпАП. Постановою судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу Toyota Landcruiser, номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстровано на його ім`я. 13 березня 2026 року захисник ОСОБА_1 Курносенко Д.О. подав апеляційну скаргу на постанову судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2025 року та одночасно заяву про поновлення строку на її апеляційне оскарження. В обґрунтування клопотання про поновлення строку зазначав, що після винесення оскаржуваної постанови, інтереси ОСОБА_1 представляв інший захисник Коваль В.І., який 05 вересня 2025 року подав вперше апеляційну скаргу. Однак, подана апеляційна скарга не була погоджена з ОСОБА_1 , правова позиція з клієнтом належним чином не узгоджувалась, зміст апеляційної скарги йому не повідомлявся та фактично не відповідав його волевиявленню щодо оскарження постанови суду. Зазначав, що таким чином ОСОБА_1 був позбавлений можливості реалізувати своє право на ефективне апеляційне оскарження постанови суду. У судове засідання ОСОБА_1 та його захисник Курносенко Д.О., будучи повідомленими належним чином, неодноразово на виклики суду не з`являлися. Така поведінка свідчить про неналежну зацікавленість судовим процесом та небажанням приймати участь у судовому засідання. У зв`язку з цим, суд розглядав справу у їх відсутність. Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови не підлягає задоволенню з наступних підстав. Чинні норми КУпАП стосовно права на оскарження постанови судді місцевого суду у справі про адміністративні правопорушення забезпечують за аналогією з правом на доступ до суду, закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, законну мету і не порушують саму сутність цього права. Гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників справ про адміністративні правопорушення виступає передбачений у частині 2 статті 294 КУпАП порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення. Згідно положень частини 2 статті 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 цього Кодексу. Правило дотримання десятиденного строку на оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення з дня її винесення, передбачене частиною 2 статті 294 КУпАП, надає потенційному апелянту достатньо часу для роздумів стосовно подачі апеляційної скарги, чіткого визначення своїх аргументів та окреслення стверджувальної правової позиції. Це правило чітко визначає як для осіб, так і для органів влади, період, після закінчення якого контрольна функція суду не здійснюється. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. За приписами КУпАП, процесуальні дії під час провадження у справі про адміністративне правопорушення мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу. За положеннями ст. 289 КУпАП апеляційний суд має право поновити строк на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції. Вирішуючи питання про поновлення строку необхідно виходити з того, що поняття поважності причин пропуску строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. Так, причина пропуску строку звернення до апеляційного суду із апеляційною скаргою на постанову місцевого суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась зі скаргою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Поважними причинами слід розуміти неможливість особи подати скаргу у визначений законом строк у зв`язку з такими обставинами, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що подала скаргу про перегляд судових рішень, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. При цьому такі обставини належить підтвердити доказами особі, яка порушує питання про поновлення пропущеного строку. Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974 256) (Aleksandr Shevchenkov. Ukraine), заява N8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukhv. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Заборона зловживання правом знайшла своє закріплення у ст.17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається зазначати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності). У рішенні ЄСПЛ від 18 листопада 2010 року у справі Мушта проти України зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. При вирішенні питання поновлення строку на оскарження, суди мають забезпечувати дотримання балансу суспільного та приватного інтересів, оскільки держава в особі судових органів повинна забезпечити заінтересованим особам право на використання наявних засобів правового захисту, заінтересовані особи повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення. Виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Вказаною вище практикою ЄСПЛ, яка є преюдиційною, встановлено, що, якщо заявники у визначений законом термін не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи та своєчасно не звертались до суду за інформацією щодо стану розгляду їх справи їх права на доступ до правосуддя не є порушеними. З матеріалів справи вбачається, що 23 травня 2024 року о 23 год 40 хв працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 415071 відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст. 130 КУпАП. При цьому, протокол був складений у присутності самого ОСОБА_1 , про що свідчить його підпис у протоколі. В самому протоколі зазначено, що розгляд справи відбудеться в Новоодеському районному суді Миколаївської області за викликом (а.с.1). 18 червня 2024 року до Новоодеського районного суду Миколаївської області надійшов адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 . Судом першої інстанції справа неодноразово призначалась до розгляду, а саме: на 03 жовтня 2024 року, 16 грудня 2024 року та 28 лютого 2025 року та ОСОБА_1 направлялись судові повістки про виклик до суду, які він отримував. Отже, йому було достеменно відомо про розгляд справи відносно нього в Новоодеському районному суді Миколаївської області. Постановою судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу. Копію оскаржуваної постанови було надіслано судом ОСОБА_1 на адресу його реєстрації та місця проживання. Відомості про отримання ним вказаного поштового відправлення в матеріалах справи відсутні. Разом з тим, в матеріалах справи містяться платіжні інструкції № 0.0.4246494096.1 та № 0.0.4246504505.1 від 13 березня 2025 року про сплату штрафу від імені ОСОБА_1 у розмірі 51 000 грн та судового збору у розмірі 605 грн 60 коп. (а.с.27-30). Зазначене свідчить, про обізнаність ОСОБА_1 принаймні з 13 березня 2025 року про зміст оскаржуваної постанови. Незважаючи на це, лише 05 вересня 2025 року (через сім місяців з дати винесення постанови) він вперше подав апеляційну скаргу, яка підписана ним особисто. Та одночасно подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2025 року у зв`язку з відсутністю поважних причин його пропуску. Вдруге захисник ОСОБА_1 Курносенко Д.О. подав апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження 13 березня 2026 року, тобто через рік та майже місяць з моменту винесення оскаржуваної постанови та майже шість місяців з моменту винесення постанови Миколаївським апеляційним судом від 02 жовтня 2025 року про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2025 року. Посилання ОСОБА_2 у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження на те, що апеляційна скарга не була погоджена захисником Ковалем В.І. з ОСОБА_1 , не була узгоджена правова позиція з клієнтом та зміст апеляційної скарги йому не повідомлявся не заслуговують на увагу виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що перша апеляційна скарга ОСОБА_1 підписана ним особисто, за такого йому відомо було про її зміст. Крім того, ОСОБА_1 особисто був присутній у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 02 жовтня 2025 року, надавав пояснення та висловлював свою думку. Крім того, знав про результат розгляду справи. Зважаючи на зазначене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження постанови судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2025 року. Заявником не підтверджено поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. ОСОБА_1 достеменно було відомо про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки він неодноразово отримував судові повістки про виклик до суду, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Крім того, на виконання оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 13 березня 2025 року сплатив штраф у розмірі 51000 грн та судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп. За такого, станом на 13 березня 2025 року він був обізнаний про зміст оскаржуваної постанови. Крім того, уже подавав апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Був присутній у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 02 жовтня 2025 року під час розгляду клопотання про поновлення строку. Наявність інших обставин стосовно складу правопорушення, може бути підставою для перегляду рішення в іншому порядку. За такого, ОСОБА_1 не подав вчасно апеляційну скаргу без об`єктивних на те причин. Отже, враховуючи, що матеріали справи містять достатні дані про обізнаність ОСОБА_1 про складення протоколу про адміністративне правопорушення, про час і місце розгляду справи судом та винесення постанови слід дійти висновку, що особою, яка подала апеляційну скаргу, не наведено поважних причин, які б унеможливили звернення його до суду в межах, встановленого ст. 294 КУпАП 10-денного строку, з дня винесення постанови суду. За таких обставин, строк на апеляційне оскарження постанови суду не підлягає поновленню. З урахуванням викладеного, керуючись ч.2 ст.294 КУпАП, суд п о с т а н о в и в : Відмовити ОСОБА_1 в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу. Апеляційну скаргу з додатками повернути особі, яка її подала. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Миколаївського апеляційного суду Н.О.Шаманська