Постанова 4812 № 484/2533/25

05.05.26 22-ц/812/955/26 Справа №484/2533/25 Провадження № 22-ц/812/955/26 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 05 травня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2026 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Маржиною Т.В., повний текст ухвали виготовлено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4 , про припинення частки у праві власності зі сплатою компенсації та визнання права власності В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 , про припинення частки у праві власності зі сплатою компенсації та визнання права власності. Позов обґрунтовано тим, що сторонам належить по 1/3 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 25 квітня 2006 року. Після розірвання шлюбу у 2008 році позивачі залишити спірну квартиру в зв`язку з неможливістю спільного проживання в ній. Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 вересня 2014 року у справі № 484/3210/14, яке набрало законної сили, встановлено порядок користування вказаною квартирою, відповідно до якого позивачам виділено у користування житлову кімнату площею 16,4 м2, а відповідачу ОСОБА_3 виділено у користування житлову кімнату площею 11,8 м2. Коридор площею 8,8 м2, кухню площею 7 м2, лоджію площею 3 м2, ванну кімнату площею 2,8 м2 суд залишив у загальному користуванні Виконувати вищевказане рішення суду добровільно відповідач відмовився, оскільки він проживає у спірній квартирі з іншими особами і не надав можливості зайняти позивачам належне їм приміщення. Позивачі вказують, що іншого житла для проживання вони не мають. Посилаючись на викладене, просили припинити право власності відповідача ОСОБА_3 на 1/ 3 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , стягнувши з позивачів на користь відповідача 212 726,66 грн в якості грошової компенсації за його частку квартири, визнати за ними право власності по 1/6 частки спірної квартири кожній. Висилити відповідача ОСОБА_3 та членів його сім`ї зі спірної квартири. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в цивільній справі; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження. 18 лютого 2026 року до суду від представниці відповідача - адвоката Сотської С.О. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі на час перебування відповідача ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України до закінчення воєнного стану або до закінчення строку перебування відповідача у складі Збройних Сил України в залежності від обставин, яка настане першою. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2026 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 , про припинення частки у праві власності зі сплатою компенсації та визнання права власності - на час перебування відповідача ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України до закінчення воєнного стану або до закінчення строку перебування відповідача у складі Збройних Сил України в залежності від обставини, яка настане першою. Ухвала суду мотивована тим, що з наявної в матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_2 від 04.08.2025 року вбачається, що відповідач ОСОБА_3 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 . Так, ОСОБА_3 проходить службу за контрактом з 30 листопада 2000 року по теперішній час. Також з довідки військової частини НОМЕР_2 від 21.09.2025 року вбачається, що ОСОБА_3 залучається до виконання бойових (спеціальних) завдань. Суд, урахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду викладенні у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 зазначив, що з моменту введення в Україні воєнного стану Збройні Сили України в цілому вважаються такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування зазначеної норми. Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові наголосила, що норма п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку об`єктивно позбавлені можливості брати участь у судовому процесі. Наведена норма є імперативною і не містить жодних виключень. Зупинення провадження у справі в зазначеному випадку є обов`язком суду, оскільки в даному випадку достатньо лише факту перебування відповідача у складі ЗСУ. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що ухвала суду не відповідає нормам процесуального права, а тому просить її скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що той факт, що проходити військову службу відповідач по справі може до досягнення пенсійного віку, а військовий стан в Україні може діяти і після досягнення відповідачем пенсійного віку, означає фактичне позбавлення ОСОБА_1 як позивача конституційного права на захист її прав та інтересів у судовому порядку лише з формальної підстави, яка передбачена процесуальним законодавством та з формальних міркувань, але судом не з`ясовувалась об`єктивна необхідність такого зупинення у цій справі, оскільки позбавляє іншу сторону права на суд. Вказує, що представник відповідача не мотивувала клопотання про зупинення провадження у справі неможливістю відповідача ефективно захищати свої інтереси у справі через свого представника або неможливістю збору і подання необхідних доказів і заяв по суті справи. Клопотання було мотивоване лише формальною можливістю такого зупинення провадження, а не об`єктивною необхідністю. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач та третя особа не скористались. За приписами частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в пункті 14 частини 1 статті 353 цього Кодексу, зокрема, ухвала про зупинення провадження у справі, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України). Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Згідно пункту 2 частини 1 статті 253 ЦПК України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених: пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України. Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"). У зв`язку з військовою агресією проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. До основних засад судочинства частиною третьої статті 2 ЦПК України віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України). Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України). Для тлумачення пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України маємо застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця у запровадженні цього припису. Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, військовослужбовців. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан" для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. Системне тлумачення пункту 2 частини 1 статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції. За нинішньої редакції пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Тож норма пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами. Ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Велика Палата Верховного Суду вказала, що судам потрібно виходити з такого: 1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан"; 2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; 3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні. Матеріалами справи підтверджується, що під час розгляду судом першої інстанції, представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 було подано клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням ним у складі Збройних Сил України (а.с. 180) . На підтвердження доводів, викладених у клопотанні, представником відповідача надано довідку військової частини НОМЕР_2 від 04.08.2025 року з якої вбачається, що відповідач ОСОБА_3 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 та він проходить службу за контрактом з 30 листопада 2000 року по теперішній час (а.с. 96). Також з довідки військової частини НОМЕР_2 від 21.09.2025 року вбачається, що ОСОБА_3 залучається до виконання бойових (спеціальних) завдань ( а. с. 115). Конструкція пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов`язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі ЗСУ припиняється. Учасник справи може припинити участь у складі ЗСУ ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством. Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України може бути застосована судами під час вирішення питання про зупинення провадження у справі у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Суд звертає увагу на те, що конструкція норми пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України носить імперативний характер та покладає на суд саме обов`язок зупинити провадження у справі за цією підставою, при цьому, незалежно від наявності у сторони представника, стадії процесу (підготовче провадження, розгляд справи по суті, апеляційне, касаційне оскарження), ціни позову, виду вимог, що розглядаються у провадженні, чи будь-яких інших чинників. Таким чином, враховуючи на введення на території України воєнного стану та перебування відповідача у складі Збройних Силу України, у суду першої інстанції були наявні достатні підстави для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України. Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що зупинення провадження у справі є формальним та призведе до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, оскільки зміст пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України носить імперативний характер та покладає на суд саме обов`язок зупинити провадження у справі за цією підставою, який не обумовлюється строками розгляду справи. Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що цей суд допустив порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала у справі є законною та обґрунтованою, і підстав для її зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами справи та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваної ухвали, постановленої з додержанням норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2026 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 05 травня 2026 року.