Постанова 4874 № 902/905/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 року Справа № 902/905/25 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л. секретар судового засідання Першко А.А. представники сторін в судове засідання не з`явились розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2026 року у справі №902/905/25 (повний текст складено 27 січня 2026 року, суддя Маслій І.В.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (відповідач 1) до ОСОБА_3 (відповідач 2) до ОСОБА_4 (відповідач 3) до ОСОБА_5 (відповідач 4) до ОСОБА_6 (відповідач 5) до ОСОБА_7 (відповідач 6) та до СТОВ "Україна-1" (відповідач 7) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про визнання договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі дійсними, визнання недійсними договорів дарування та актів приймання-передачі часток у статутному капіталі, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, витребування частки статутного капіталу, визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників товариства ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 (відповідач 1), ОСОБА_3 (відповідач 2), ОСОБА_4 (відповідач 3), ОСОБА_5 (відповідач 4), ОСОБА_6 (відповідач 5), ОСОБА_7 (відповідач 6) та до СТОВ "Україна-1" (відповідач 7) про: - визнання дійсними договорів купівлі-продажу частки (долі) в статутному фонді Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" від 09 червня 2005 року, укладених між: ОСОБА_1 та ОСОБА_10 щодо частки в статутному капіталі у розмірі 964 грн, що становить 8,17% статутного фонду; ОСОБА_1 та ОСОБА_5 щодо частки в статутному капіталі у розмірі 963,00 грн, що становить 8,16% статутного фонду; ОСОБА_1 та ОСОБА_4 щодо частки в статутному капіталі у розмірі 964,00 грн, що становить 8,17% статутного фонду; ОСОБА_1 та ОСОБА_6 щодо частки в статутному капіталі у розмірі 963,00 грн, що становить 8,13% статутного фонду; ОСОБА_1 та ОСОБА_11 щодо частки в статутному капіталі у розмірі 6018,00 грн, що становить 51% статутного фонду; - визнання недійсним договору дарування часток у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" та Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" від 31 жовтня 2023 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; - витребування з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частки у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" у розмірі 24,49%, що складає 2890,00 грн; - визнання в повному обсязі недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 03 січня 2024 року приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Орлюк В.К. на частку в статутному капіталі сільськогосподарського товариства "Україна-1", у розмірі 6018,00 грн, що складає 51% статутного капіталу; - витребування з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частки у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" у розмірі 51%, що складає 6018,00 грн; - визначення розміру статутного капіталу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" та розміру частки в статутному капіталі товариства ОСОБА_1 , яка становить 10836,00 грн, що відповідає 91,83% статутного капіталу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1". Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року у справі №902/905/25 залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Рішенням Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2026 року у справі №902/905/25 відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , про визнання договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі дійсними, визнання недійсними договорів дарування та актів приймання-передачі часток у статутному капіталі, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, витребування частки статутного капіталу, визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників товариства. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач не довів набуття ним права власності на спірні частки у статутному капіталі товариства, з огляду на те, що договори купівлі-продажу від 09 червня 2005 року укладені у простій письмовій формі без їх нотаріального посвідчення, у зв`язку з чим є нікчемними та не створюють юридичних наслідків щодо переходу корпоративних прав, а матеріали справи не містять доказів внесення змін до установчих документів товариства, прийняття відповідних рішень загальними зборами учасників та державної реєстрації таких змін, що свідчить про незмінність складу учасників товариства та відсутність підстав для визнання недійсними подальших правочинів, витребування часток чи визначення розміру частки позивача у статутному капіталі. Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2026 року у справі №902/905/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Вінницької області норм матеріального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, фактичним обставинам справи, що, на його думку, призвело до безпідставної відмови у задоволенні позову. Скаржник зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції положень цивільного законодавства щодо форми правочинів з відчуження часток у статутному капіталі товариства, вказуючи, що станом на 2005 рік законодавством не було передбачено обов`язкового нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу часток, а відтак висновок суду про їх нікчемність з цих підстав є помилковим. Зокрема, апелянт зазначає, що укладені 09 червня 2005 року договори купівлі-продажу часток були належним чином погоджені сторонами, містили всі істотні умови та були фактично виконані, оскільки оплата за відчужувані частки здійснена в повному обсязі до моменту їх підписання, що, на його переконання, свідчить про перехід до нього права на відповідні частки з моменту укладення таких договорів. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив момент переходу права на частку як об`єкта цивільних прав із моментом набуття статусу учасника товариства, не врахувавши, що відсутність державної реєстрації змін до установчих документів чи відповідних рішень загальних зборів не спростовує факту укладення та виконання правочинів між сторонами і не може сама по собі свідчити про їх недійсність. Крім того, апелянт зазначає, що неподання колишніми учасниками товариства нотаріально посвідчених заяв про вихід із товариства не є обставиною, яка впливає на дійсність укладених договорів купівлі-продажу часток, оскільки відчуження частки та вихід із товариства є різними юридичними підставами припинення участі, а чинне на той час законодавство не передбачало обов`язковості подання таких заяв у випадку відчуження частки. Окремо скаржник наголошує, що тривала відсутність будь-яких заперечень з боку інших учасників товариства щодо укладених договорів, а також їх подальша поведінка, яка не була спрямована на реалізацію корпоративних прав у відповідному обсязі, свідчить про фактичне визнання переходу часток та зміну складу учасників товариства, що суд першої інстанції залишив поза увагою. Також апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим доказам щодо фактичного виконання спірних правочинів, обмежившись формальним підходом до оцінки їх правової природи, що призвело до неправильного висновку про відсутність у позивача права на спірні частки у статутному капіталі товариства. Враховуючи викладене, апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та без належного з`ясування обставин справи, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 лютого 2026 року у справі №902/905/25 залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2026 року у справі №902/905/25. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 (десяти) днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надати суду докази сплати судового збору у розмірі 7267,20 грн. 23 лютого 2026 року від представника ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію № 2.543915257.1 від 23 лютого 2026 року про сплату 7267,20 грн судового збору. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2026 року у справі №902/905/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2026 року у справі №902/905/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на "01" квітня 2026 р. об 10:40год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2. 12 березня 2026 року від відповідача 1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. У відзиві відповідач 1 зазначає, що спірні договори купівлі-продажу часток від 09 червня 2005 року не породжують правових наслідків, оскільки не відповідають вимогам законодавства щодо належного оформлення переходу корпоративних прав, а відтак не можуть бути підставою для набуття позивачем статусу учасника товариства. Відповідач 1 наголошує, що відсутність нотаріального посвідчення відповідних правочинів, а також невчинення передбачених законом дій щодо внесення змін до установчих документів товариства та їх державної реєстрації свідчить про незавершеність переходу часток та відсутність у позивача корпоративних прав. Крім того, у відзиві зазначено, що колишні учасники товариства не подавали нотаріально посвідчених заяв про вихід зі складу учасників, у зв`язку з чим їх участь у товаристві не припинялась, а отже, відчуження часток не відбулося у встановленому порядку. Відповідач 1 також звертає увагу на те, що позивач не довів факту набуття корпоративних прав у встановлений законом спосіб, зокрема, не підтвердив прийняття відповідних рішень загальними зборами учасників товариства щодо зміни складу учасників та розміру їх часток. Окремо у відзиві наголошується, що сам факт укладення договорів між фізичними особами без належного корпоративного оформлення не може змінювати склад учасників товариства, оскільки такі зміни набувають юридичного значення лише після їх належного оформлення та державної реєстрації. 16 березня 2026 року від відповідача 5 - ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній не заперечує проти її задоволення та просить скасувати рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. У поданому відзиві відповідач 5 зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено факт укладення у 2005 році договорів купівлі-продажу часток у статутному фонді товариства у простій письмовій формі, однак не надано належної оцінки дійсному волевиявленню учасників товариства щодо відчуження належних їм часток. Зокрема, відповідач наголошує, що укладення договорів від 09 червня 2005 року відповідало його вільному та усвідомленому волевиявленню, підтвердженому власноручним підписом, а також фактичним виконанням таких правочинів, оскільки грошові кошти за відчужену частку були отримані до моменту підписання договору, а після цього він фактично припинив участь у діяльності товариства. Відповідач 5 також звертає увагу, що після відчуження частки він не здійснював жодних корпоративних прав, не брав участі у загальних зборах, не отримував дивідендів та не здійснював управління товариством, що, на його думку, свідчить про фактичне вибуття зі складу учасників ще у 2005 році. Крім того, у 2005 році ним було подано заяву про відступлення частки, а загальними зборами засновників прийнято рішення про задоволення таких заяв та перерозподіл часток у статутному фонді товариства, після чого укладено відповідний договір купівлі-продажу з позивачем. Водночас відповідач вказує, що відсутність нотаріального посвідчення договорів та заяв була зумовлена переконанням сторін у відсутності такої обов`язкової вимоги на момент укладення правочинів, а самі договори вважалися сторонами належним чином оформленими та такими, що спричиняють перехід часток до покупця. Окремо відповідач зазначає, що наявність у подальшому відомостей у державних реєстрах про його участь у товаристві є наслідком технічних неточностей та не змінює реального характеру правовідносин, оскільки право на частку було передано позивачу ще у 2005 році. Також у відзиві викладено обставини подальших подій, зокрема укладення у 2023 році договору дарування частки на користь ОСОБА_2 , яке, за твердженням відповідача, відбулося помилково через відсутність у нього інформації про попереднє відчуження частки у 2005 році. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що укладені у 2005 році договори є реальними та виконаними, підтверджують перехід корпоративних прав до позивача, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. 16 березня 2026 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника ОСОБА_1 - Грушко Жанни В`ячеславівни надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №902/905/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 березня 2026 року у справі №902/905/25 задоволено заяву представника ОСОБА_1 - Грушко Жанни В`ячеславівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. 23 березня 2026 року від відповідача 6 - ОСОБА_7 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому остання просить задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 у повному обсязі. Відповідач 6 зазначає, що ще у червні 2005 року, у зв`язку зі збитковістю товариства та відсутністю перспектив його подальшої господарської діяльності, нею разом з іншими засновниками було прийнято рішення про відчуження належних їм часток, у зв`язку з чим 07 червня 2005 року вона подала заяву про відступ своєї частки, того ж дня загальними зборами засновників було вирішено задовольнити подані заяви та здійснити перерозподіл часток, а 09 червня 2005 року між нею та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному фонді товариства. Відповідач 6 вказує, що після отримання коштів та укладення договору вважала себе такою, що вибула зі складу учасників товариства, не брала участі у його діяльності та не мала жодних прав чи претензій на відчужену частку. Крім того, ОСОБА_7 зазначає, що нотаріально посвідчені заяви про вихід зі складу учасників не були подані, оскільки продавці часток були переконані у достатності укладених договорів купівлі-продажу для переходу права на частки, а тому відсутність такого посвідчення не свідчить про невчинення правочинів чи неперехід права власності. Також відповідач 6 наголошує, що суд першої інстанції помилково застосував положення законодавства, які регулюють порядок державної реєстрації змін щодо юридичної особи, до правовідносин, пов`язаних із набуттям права власності на частку у статутному капіталі товариства, тоді як сама наявність відомостей у реєстрі про неї як учасника не підтверджує належності їй відповідної частки. У зв`язку з цим відповідач 6 просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та розгляд справи здійснювати без її участі. 25 березня 2026 року від відповідача 4 - ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній підтримує доводи апеляційної скарги та вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права. У відзиві відповідач 4 зазначає, що відчуження належної йому частки у статутному капіталі товариства відбулося у 2005 році на підставі досягнутого сторонами волевиявлення, яке було реалізоване шляхом укладення відповідного договору з позивачем та отриманням грошових коштів за відчужувану частку. При цьому ОСОБА_5 наголошує, що після вчинення зазначених дій він фактично припинив будь-який зв`язок із товариством, не брав участі в його діяльності та не реалізовував прав учасника. Крім того, відповідач 4 звертає увагу на помилковість підходу суду першої інстанції, який зводить питання переходу права на частку виключно до формального оформлення змін у складі учасників товариства. На переконання відповідача 4, така позиція ігнорує реальний характер правовідносин між сторонами та фактичне виконання правочину, а відтак не може бути підставою для висновку про відсутність у позивача прав на спірну частку. 01 квітня 2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Грушко Жанни В`ячеславівни надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2026 року у справі №902/905/25 розгляд апеляційної скарги відкладено на "21" квітня 2026 р. об 14:20 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2. 17 квітня 2026 року від СТОВ "Україна-1" надійшли додаткові пояснення, у яких товариство зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та з урахуванням усіх обставин справи. При цьому заявник наголошує, що позивач фактично ігнорує вимоги законодавства, чинного станом на 2005 рік, щодо порядку переходу права на частку у статутному капіталі товариства. У додаткових поясненнях зазначено, що відчуження частки у статутному капіталі товариства у 2005 році було нерозривно пов`язане з внесенням змін до установчих документів та їх державною реєстрацією, що, у свою чергу, вимагало подання належним чином оформлених документів, зокрема нотаріально посвідченого документа про передання прав учасника. Відсутність нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу часток, на переконання товариства, свідчить про їх нікчемність та відсутність правових наслідків для сторін. Крім того, СТОВ "Україна-1" звертає увагу, що позивач протягом тривалого часу не вчиняв жодних дій щодо оформлення свого нібито набутого права на частки, не вносив змін до відомостей державного реєстру, а навпаки підтверджував склад учасників товариства у первісному вигляді. За таких обставин, товариство вважає недоведеним факт набуття позивачем права власності на частки у статутному капіталі та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні 21 квітня 2026 року було заслухано пояснення представників позивача, відповідача 2 та відповідача

7. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 квітня 2026 року у справі №902/905/25 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі на "29" квітня 2026 р. об 12:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2. В судове засідання 29 квітня 2026 року представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 2, відповідача 7, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - частковому скасуванню. При цьому колегія суддів виходила з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28 червня 2000 року проведені збори засновників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна", за результатами проведення яких були прийняті рішення, оформлені протоколом №1 від 28 червня 2000 року. На порядок денний зборів винесені наступні питання:

1. Про створення сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна", встановлення розміру Статутного фонду та порядок його розподілу між засновниками;

2. Про підписання Установчого договору між засновниками, затвердження Статуту СТОВ "Україна" та зразків печатки і кутового штампу, з його найменуванням;

3. Про призначення директора СТОВ "Україна";

4. Про державну реєстрацію і здійснення необхідних заходів щодо початку діяльності створеного СТОВ "Україна". З першого питання порядку денного зборами засновників СТОВ "Україна" прийнято рішення: створити на базі майна реорганізованого СВАТ "Україна" (Протокол зборів акціонерів №1 від 23 червня 2000 року) та грошових коштів засновників Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" яке буде правонаступником всіх прав та обов`язків СВАТ "Україна", наділити його статутним фондом в розмірі 11 800 (одинадцять вісімсот тисяч) гривень і розподілити його наступним чином: 1) ОСОБА_1 - 964 (дев`ятсот шістдесят чотири) гривні, що становить - 8,17% статутного фонду; 2) ОСОБА_12 - 964 (дев`ятсот шістдесят чотири) гривні, що становить - 8,17% статутного фонду; 3) ОСОБА_10 - 964 (дев`ятсот шістдесят чотири) гривні, що становить - 8,17% статутного фонду; 4) ОСОБА_11 - 6018 (шість тисяч вісімнадцять) гривні, що становить - 51% статутного фонду; 5) ОСОБА_4 - 964 (дев`ятсот шістдесят чотири) гривні, що становить - 8,17% статутного фонду; 6) ОСОБА_5 - 963 (дев`ятсот шістдесят три) гривні, що становить - 8,16% статутного фонду; 7) ОСОБА_6 - 963 (дев`ятсот шістдесят три) гривні, що становить - 8,16% статутного фонду. З другого питання порядку денного зборами засновників СТОВ "Україна" прийнято наступне рішення: погодитися з текстом Установчого договору між засновниками та підписати його; затвердити Статут СТОВ "Україна" в запропонованому варіанті; затвердити зразки печатки та кутового штампу СТОВ "Україна" з його найменуванням. Відповідно до преамбули та пункту 1 Установчого договору між засновниками СТОВ "Україна" відповідно до законів України "Про господарські товариства", "Про власність". "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні" та інших законодавчих актів України, які регулюють підприємницьку діяльність на території України: ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (надалі засновники) створюють Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" з правом найму робочої сили. Товариство створюється на базі майна СВАТ "Україна" і є його правонаступником всіх майнових і немайнових прав і обов`язків. Місцезнаходження товариства - село Серебрія; Могилів -Подільського р-ну Вінницької обл. Згідно з пунктом 7 Установчого договору, посвідченого 03 липня 2000 року приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Федотовою Т.С., для забезпечення господарсько-фінансової діяльності засновники створюють статутний фонд в розмірі 11800 (одинадцять тисяч вісімсот) гривень. В створенні Статутного фонду приймають участь : 1) ОСОБА_1 - 964 (дев`ятсот шістдесят чотири) гривні, що становить - 8,17% статутного фонду; 2) ОСОБА_12 - 964 (дев`ятсот шістдесят чотири) гривні, що становить - 8,17% статутного фонду; 3) ОСОБА_10 - 964 (дев`ятсот шістдесят чотири) гривні, що становить - 8,17% статутного фонду; 4) ОСОБА_11 - 6018 (шість тисяч вісімнадцять) гривні, що становить - 51% статутного фонду; 5) ОСОБА_4 - 964 (дев`ятсот шістдесят чотири) гривні, що становить - 8,17% статутного фонду; 6) ОСОБА_5 - 963 (дев`ятсот шістдесят три) гривні, що становить - 8,16% статутного фонду; 7) ОСОБА_6 - 963 (дев`ятсот шістдесят три) гривні, що становить - 8,16% статутного фонду. 05 липня 2000 року Могилів-Подільською Райдержадміністрацією зареєстровано у реєстрі за №61 затверджений зборами засновників згідно протоколу №1 від 28 червня 2000 року Статут Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1". Згідно пункту 1.1 Статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1", зареєстрованого 05 липня 2000 року, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" з правом найму робочої сили (надалі - товариство) створене згідно рішення зборів засновників (Протокол №1 від 28 червня 2000 року) та Установчого договору на засадах угоди між громадянами, шляхом реорганізації (перетворення) СВАТ "Україна" (Протокол №1 від 23 червня 2000 року) в Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" є його правонаступником всіх майнових і немайнових прав і обов`язків. Пунктом 1.10 Статуту СТОВ "Україна-1" визначено, що засновниками товариства є: громадяни України ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Відповідно до пунктів 1.11, 1.12 Статуту СТОВ "Україна-1" порядок формування його статутного фонду, розміри частки кожного засновника, строки та порядок внесення ними вкладів визначаються установчим договором про створення товариства. 3міни до установчого договору і цього статуту вносяться за одноголосним рішенням зборів засновників, на яких присутні всі засновники (їх представники). Згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №829212 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 05 липня 2000 року зареєстровано як юридичну особу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна-1" з присвоєнням ідентифікаційного коду 05527717. 18 червня 2002 року наказом №20 на ОСОБА_1 на підставі протоколу зборів засновників СТОВ "Україна-1" покладено тимчасово виконувати обов`язки виконавчого директора СТОВ "Україна-1". У матеріалах справи наявні заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 від 07 червня 2005 року адресовані голові зборів засновників СТОВ "Україна-1" ОСОБА_1 у яких заявники просять на засіданні зборів засновників розглянути їх рішення про відступ їх частини статутного фонду СТОВ "Україна-1" у розмірі належному кожному із заявників. Зазначені заяви складені у простій письмовій формі. 07 червня 2005 року відбулися збори засновників СТОВ "Україна-1", за результатами проведення яких були прийняті рішення, оформлені протоколом №2 від 07 червня 2005 року. На порядок денний зборів винесено питання про розгляд поданих заяв засновників і відступ їх часток у Статутному фонді сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1". За результатом розгляду заяв: ОСОБА_5 про відступ його частки (8,17%) в Статутному фонді, що становить 963,00 грн, ОСОБА_10 про відступ її частки (8,17%) в Статутному фонді, що становить 964,00 грн, ОСОБА_4 про відступ її частки (8,17%) в Статутному фонді, що становить 964,00 грн, ОСОБА_6 про відступ його частки (8,17%) в Статутному фонді, що становить 963,00 грн, ОСОБА_11 про відступ його частки (51%) в Статутному фонді, що становить 6018,00 грн зборами засновників прийнято рішення задовольнити подані заяви засновників та по новому перерозподілити частки у Статному фонді СТОВ "Україна-1", внести відповідні зміни до Статуту СТОВ "Україна-1". 09 червня 2005 року між засновником (учасником) СТОВ "Україна-1" ОСОБА_10 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки (долі) у статутному фонді. Згідно пунктів 1.1, 1.2, 1.3 вказаного договору продавець продав, а покупець купив частку (долю) у статутному фонді товариства у розмірі 8.17% в сумі дев`ятсот шістдесят чотири гривні. Право на частку (долю) в статутному фонді товариства належить продавцю на підставі установчого договору від 28 червня 2000 року. Продаж вчинено за 964,00 грн, які продавець одержав від покупця до підписання цього договору. Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що за настання обставин, зазначених в пункті 1.1 договору, продавець втрачає усі права та обов`язки по відношенню до товариства, які були обумовлені його статутом, як засновника товариства. 09 червня 2005 року між засновником (учасником) СТОВ "Україна-1" ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки (долі) у статутному фонді. Згідно пунктів 1.1, 1.2, 1.3 вказаного договору продавець продав, а покупець купив частку (долю) у статутному фонді товариства у розмірі 8.16% в сумі дев`ятсот шістдесят три гривні. Право на частку (долю) в статутному фонді товариства належить продавцю на підставі установчого договору від 28 червня 2000 року. Продаж вчинено за 963,00 грн, які продавець одержав від покупця до підписання цього договору. Пунктом 2.1. вказаного договору передбачено, що за настання обставин, зазначених в пункті 1.1 договору, продавець втрачає усі права та обов`язки по відношенню до товариства, які були обумовлені його статутом, як засновника товариства. 09 червня 2005 року між засновником (учасником) СТОВ "Україна-1" ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки (долі) у статутному фонді. Згідно пунктів 1.1, 1.2, 1.3 вказаного договору продавець продав, а покупець купив частку (долю) у статутному фонді товариства у розмірі 8.17% в сумі дев`ятсот шістдесят чотири гривні. Право на частку (долю) в статутному фонді товариства належить продавцю на підставі установчого договору від 28 червня 2000 року. Продаж вчинено за 964 грн, які продавець одержав від покупця до підписання цього договору. Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що за настання обставин, зазначених в пункті 1.1 договору, продавець втрачає усі права та обов`язки по відношенню до товариства, які були обумовлені його статутом, як засновника товариства. 09 червня 2005 року між засновником (учасником) СТОВ "Україна-1" ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки (долі) у статутному фонді. Згідно пунктів 1.1, 1.2, 1.3 вказаного договору продавець продав, а покупець купив частку (долю) у статутному фонді товариства у розмірі 8.16% в сумі дев`ятсот шістдесят три гривні. Право на частку (долю) в статутному фонді товариства належить продавцю на підставі установчого договору від 28 червня 2000 року. Продаж вчинено за 963,00 грн, які продавець одержав від покупця до підписання цього договору. Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що за настання обставин, зазначених в пункті 1.1 договору, продавець втрачає усі права та обов`язки по відношенню до товариства, які були обумовлені його статутом, як засновника товариства. 09 червня 2005 року між засновником (учасником) СТОВ "Україна-1" ОСОБА_11 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки (долі) у статутному фонді. Згідно пунктів 1.1, 1.2, 1.3 вказаного договору продавець продав, а покупець купив частку (долю) у статутному фонді товариства у розмірі 51% в сумі шість тисяч вісімнадцять гривень. Право на частку (долю) в статутному фонді товариства належить продавцю на підставі установчого договору від 28 червня 2000 року. Продаж вчинено за 6018,00 грн, які продавець одержав від покупця до підписання цього договору. Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що за настання обставин, зазначених в пункті 1.1 договору, продавець втрачає усі права та обов`язки по відношенню до товариства, які були обумовлені його статутом, як засновника товариства. Також 09 червня 2005 року між засновником (учасником) СТОВ "Україна-1" ОСОБА_12 (продавець) та ОСОБА_13 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки (долі) у статутному фонді. Згідно пунктів 1.1, 1.2, 1.3 вказаного договору продавець продав, а покупець купив частку (долю) у статутному фонді товариства у розмірі 8.17% в сумі дев`ятсот шістдесят чотири гривні. Право на частку (долю) в статутному фонді товариства належить продавцю на підставі установчого договору від 28 червня 2000 року. Продаж вчинено за 964 гривні, які продавець одержав від покупця до підписання цього договору. Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що за настання обставин, зазначених в пункті 1.1 договору, продавець втрачає усі права та обов`язки по відношенню до товариства, які були обумовлені його статутом, як засновника товариства. 17 червня 2005 року ОСОБА_12 звернувся до голови зборів засновників СТОВ "Україна-1" ОСОБА_1 із заявою, у якій просив на засіданні зборів засновників розглянути його рішення про відступ його частини статутного фонду СТОВ "Україна-1" у розмірі належному йому (8,17% у сумі 964,00 грн). Також у матеріалах справи наявна заява ОСОБА_8 на ім`я голови зборів засновників СТОВ "Україна-1" ОСОБА_1 , у якій останній просив дозволу засідання засновників на придбання частки (8,17%) у статутному фонді СТОВ "Україна-1" вартістю 964,00 гривень . 20 червня 2005 року відбулися збори засновників СТОВ "Україна-1", за результатами проведення яких були прийняті рішення, оформлені протоколом №3 від 20 червня 2005 року. На порядок денний зборів було винесено питання про розгляд поданої заяви засновника ( ОСОБА_12 ) і відступ його частки у статутному фонді СТОВ "Україна-1" та заяви громадянина ОСОБА_8 про дозвіл на купівлю частки в статутному фонді СТОВ "Україна-1" в розмірі 8,17%. За результатом розгляду заяв: ОСОБА_12 про відступ його частки (8,17%) в статутному фонді, що становить 964 грн та заяви ОСОБА_8 про дозвіл на купівлю частки (8,17%) в статутному фонді СТОВ "Україна-1", яка становить 964,00 грн, зборами засновників СТОВ "Україна-1" прийнято рішення задовольнити подані заяви та по новому перерозподілити частки у статному фонді СТОВ "Україна-1", внести відповідні зміни до статуту СТОВ "Україна-1". До статуту товариства, а також до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про зміну складу учасників товариства та розмірів їх часток внесено не було. Із реєстраційної справи вбачається, що редакція статуту товариства з 2000 року не змінювалася. 23 липня 2019 року приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Орлюком В.К. складено заповіт щодо розпорядження всього належного ОСОБА_11 майна на випадок його смерті на користь ОСОБА_2 . Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11 серпня 2023 року до переліку засновників СТОВ "Україна-1" внесено: ОСОБА_1 , розмір частки засновника - 964,00 грн, ОСОБА_5 , розмір частки засновника - 963,00 грн, ОСОБА_11 , розмір частки засновника - 6018,00 грн, ОСОБА_12 , розмір частки засновника - 964,00 грн, ОСОБА_10 , розмір частки засновника - 964,00 грн, ОСОБА_4 , розмір частки засновника - 964,00 грн та ОСОБА_6 , розмір частки засновника - 963,00 грн. 31 жовтня 2023 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір дарування частки у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1". За умовами вказаного договору дарувальник ОСОБА_6 безоплатно передав обдарованому ОСОБА_2 належну йому частку у статутному капіталі товариства у розмірі 8,16%, що становить у грошовому еквіваленті 963,00 гривень. 31 жовтня 2023 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування частки у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1". За умовами вказаного договору дарувальник ОСОБА_5 безоплатно передав обдарованому ОСОБА_2 належну йому частку у статутному капіталі товариства у розмірі 8,16%, що становить у грошовому еквіваленті 963,00 гривень. 31 жовтня 2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування частки у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1". За умовами вказаного договору дарувальник ОСОБА_4 безоплатно передав обдарованому ОСОБА_2 належну йому частку у статутному капіталі товариства у розмірі 8,17%, що становить у грошовому еквіваленті 964,00 гривень. Згідно Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" від 31 жовтня 2023 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 передали свої частки у статутному капіталі товариства в дар ОСОБА_2 , а саме: ОСОБА_4 передала 8,17%, що еквівалентно 964 грн., ОСОБА_5 передав 8,16%, що еквівалентно 963,00 грн, ОСОБА_6 передав 8,16%, що еквівалентно 963 грн. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо СТОВ "Україна-1" до переліку засновників (учасників) юридичної особи СТОВ "Україна-1" внесено ОСОБА_1 (розмір частки засновника 964,00 грн), ОСОБА_11 (розмір частки засновника 6018,00 грн), ОСОБА_12 (розмір частки засновника 964,00 грн), ОСОБА_10 (розмір частки засновника 964,00 грн), ОСОБА_2 (розмір частки засновника 2890,00 грн). 27 грудня 2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування частки у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1". За умовами вказаного договору дарувальник ОСОБА_2 безоплатно передав обдарованому ОСОБА_3 належну йому частку у статутному капіталі товариства у розмірі 24,49%, що становить у грошовому еквіваленті 2890,00 гривень. Сторони визначають вартість дарунка у розмірі 2890,00 гривень. Обдаровуваний приймає дарунок шляхом підписання Акта прийому-передачі. Дарувальник підтверджує, що є власником частки згідно з витягом з ЄДРПОУ про юридичну особу СТОВ "Україна-1" від 01 листопада 2023 року. Дарувальник заявляє, що відчуження ним своєї частки не суперечить вимогам Статуту товариства, зазначена частка не продана, не подарована чи відчужена іншим способом, не перебуває в податковій заставі, не є предметом обтяження чи під забороною, відсутні права третіх осіб щодо частки, а дарувальник дійсно є учасником товариства в розмірі частки, що оплачена і йому належить. Разом з переходом права власності на визначену частку з моменту підписання цього договору, до обдарованого переходять усі корпоративні права та обов`язки, що належали дарувальнику у зв`язку з правом власності на дану частку, які передбачені установчими документами товариства та чинним законодавством. 27 грудня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв`язку з укладенням договору дарування частки у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" складено акт приймання передачі частки у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" згідно якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла частку у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" у розмірі 24,49%, яка у грошовому еквіваленті становить 2890,00 гривень. Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо СТОВ "Україна-1" (ідентифікаційний код 05527717) станом на 29 грудня 2023 року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо СТОВ "Україна-1" (ідентифікаційний код 05527717) проведено 01 листопада 2023 року та 28 грудня 2023 року реєстраційні дії щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи., ОСОБА_14 , відділ надання адміністративних послуг Могилів-Подільської міської ради. До переліку засновників (учасників) юридичної особи СТОВ "Україна-1" внесено ОСОБА_1 (розмір частки засновника 964,00), ОСОБА_11 (розмір частки засновника 6018,00), ОСОБА_12 (розмір частки засновника 964,00), ОСОБА_10 (розмір частки засновника 964,00), ОСОБА_3 (розмір частки засновника 2890,00). 03 січня 2024 року приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Орлюк В.К посвідчено спадкування за заповітом від ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємцем ОСОБА_2 частки у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" у розмірі 6018,00 гривень, що складає 51% статутного капіталу та видано відповідне свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо СТОВ "Україна-1" до переліку засновників (учасників) юридичної особи СТОВ "Україна-1" внесено ОСОБА_1 (розмір частки засновника 964,00 грн), ОСОБА_12 (розмір частки засновника 964,00 грн), ОСОБА_10 (розмір частки засновника 964,00 грн), ОСОБА_3 (розмір частки засновника 2890,00 грн), ОСОБА_2 (розмір частки засновника 6018,00 грн). У матеріалах справи також містяться відомості щодо кримінального провадження №12023025160000494, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 грудня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 Кримінального кодексу України, в межах якого органом досудового розслідування були допитані як свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , а також призначено судово-почеркознавчі експертизи щодо справжності підписів у договорах купівлі-продажу часток (долей) у статутному фонді СТОВ "Україна-1" від 09 червня 2005 року. Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 підтвердили, що у 2005 році відчужили належні їм частки у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" на користь ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу часток, у яких вони виступали продавцями, а ОСОБА_1 - покупцем. Вони зазначили, що після укладення таких договорів фактично припинили участь у діяльності товариства та не мали до нього жодного відношення. При цьому ОСОБА_6 додатково пояснив, що у 2023 році, за пропозицією ОСОБА_2 , помилково уклав договір дарування своєї частки на його користь, оскільки вважав, що досі значиться засновником товариства, хоча фактично свою частку продав ще у 2005 році. За результатами призначених постановами старшого дізнавача від 03 січня 2024 року та 08 січня 2024 року судово-почеркознавчих експертиз, проведених Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (висновки експерта №35/24-21 від 10 січня 2024 року, №88/24-21 від 15 січня 2024 року та №204/24-21 від 16 січня 2024 року), встановлено, що підпис у графі "Продавець" договору купівлі-продажу частки від 09 червня 2005 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , виконаний саме ОСОБА_4 , а підпис у графі "Продавець" договору купівлі-продажу частки від 09 червня 2005 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , виконаний саме ОСОБА_6 , підпис у графі "Продавець" договору купівлі-продажу частки від 09 червня 2005 року, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 , виконаний саме ОСОБА_11 , підпис у графі "Продавець" договору купівлі-продажу частки від 09 червня 2005 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , виконаний саме ОСОБА_5 . Водночас свідок ОСОБА_2 (онук ОСОБА_11 ) зазначав, що після смерті діда дізнався про його участь у СТОВ "Україна-1" як засновника з часткою 51 %, а також про те, що інші засновники подарували йому свої частки. Він стверджував, що загальні збори щодо відступу часток не проводилися, згоди на відчуження часток не було, а подані ОСОБА_1 документи є підробленими. Крім того, за його словами, ОСОБА_11 за життя повідомляв, що свою частку не продавав, а подані документи не підписував. В матеріалах справи також міститься рішення Господарського суду Вінницької області від 08 листопада 2024 року у справі №902/1557/23, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 березня 2025 року, за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1", ОСОБА_15 , ОСОБА_9 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування частки у статутному капіталі СТОВ "Україна-1", визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства, витребування частки у статутному капіталі товариства та визнання розміру статутного капіталу СТОВ "Україна-1", яким у задоволенні позову відмовлено. Наведені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду з вимогами про визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток від 09 червня 2005 року, визнання недійсними подальших правочинів щодо відчуження спірних часток, витребування часток з чужого незаконного володіння та визначення розміру його частки у статутному капіталі СТОВ "Україна-1". Рішенням Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2026 року у справі №902/905/25 у задоволенні позову відмовлено з мотивів недоведеності набуття позивачем права власності на спірні частки у статутному капіталі товариства, оскільки укладені у 2005 році договори купівлі-продажу часток, на переконання місцевого господарського суду, не спричинили переходу корпоративних прав через відсутність нотаріального посвідчення, належного корпоративного оформлення та державної реєстрації змін до установчих документів товариства. Однак колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду не може погодитися з такими висновками місцевого господарського суду, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з`ясування фактичних обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому колегія суддів виходить з такого. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна-1" створено у 2000 році, а його діяльність на момент виникнення спірних правовідносин регулювалася Статутом, затвердженим рішенням зборів засновників, оформленим протоколом №1 від 28 червня 2000 року. Станом на дату укладення договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі від 09 червня 2005 року, на які позивач ОСОБА_1 посилається як на підставу набуття ним права власності на спірні частки учасників СТОВ "Україна-1", зазначений Статут залишався чинним установчим документом товариства та визначав порядок формування статутного фонду, склад учасників, розмір їх часток, а також порядок внесення змін до установчих документів. При цьому з моменту створення товариства і до дати укладення спірних договорів його організаційно-правова форма не змінювалася, а відомості про склад засновників та розмір їх часток визначалися саме установчим договором та Статутом товариства. Згідно частини 1 статті 1 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Статтею 140 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Відповідно до положень статті 4 Закону України "Про господарські товариства", статей 87, 88 Цивільного кодексу України документом, який визначає правовий статус товариства є засновницький договір, статут. Згідно із частиною 2 статті 4 Закону України "Про господарські товариства" до установчих документів включаються відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень та ін. Згідно статті 143 Цивільного кодексу України, статут товариства з обмеженою відповідальністю, зокрема містить відомості про розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді. Відповідно до пункту 1.1 Статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1", зареєстрованого 05 липня 2000 року, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" з правом найму робочої сили (надалі - товариство) створене згідно рішення зборів засновників (Протокол №1 від 28 червня 2000 року) та Установчого договору на засадах угоди між громадянами, шляхом реорганізації (перетворення) СВАТ "Україна" (Протокол №1 від 23 червня 2000 року) в Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" є його правонаступником всіх майнових і немайнових прав і обов`язків. Згідно пункту 1.10 Статуту СТОВ "Україна-1", зареєстрованого 05 липня 2000 року, засновниками товариства є: громадяни України ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Пунктом 5.2 Статуту СТОВ "Україна-1" встановлено, що кожний Засновник Товариства має право відступити за згодою решти Засновників свою частку або її частину одному чи кільком іншим Засновникам Товариства або третім особам після повного внесення свого вкладу до Статутного фонду Товариства. Засновники Товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) Засновника, який її відступив, пропорційно їх часткам у Статутному фонді або в іншому погодженому між ними розмірі. У разі передачі частки або її частини третій особі до останньої водночас переходять усі права і обов`язки Засновника, який її відступив. У разі коли частка або її частина переходить до Товариства, останнє передає її третім особам або іншим Засновникам у термін до 12 місяців. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на Зборах відбувається без урахування зазначеної частки (частини). Відповідно до пункту 7 Установчого договору для забезпечення господарсько-фінансової діяльності засновники створюють статутний фонд в розмірі 11800,00 гривень. В створенні Статутного фонду приймають участь: 1) ОСОБА_1 - 964,00 гривні, що становить - 8,17% статутного фонду; 2) ОСОБА_12 - 964,00 гривні, що становить - 8,17% статутного фонду; 3) ОСОБА_10 - 964,00 гривні, що становить - 8,17% статутного фонду; 4) ОСОБА_11 - 6018,00 гривні, що становить - 51% статутного фонду; 5) ОСОБА_4 - 964,00 гривні, що становить - 8,17% статутного фонду; 6) ОСОБА_5 - 963,00 гривні, що становить - 8,16% статутного фонду; 7) ОСОБА_6 - 963,00 гривні, що становить - 8,16% статутного фонду. Згідно статті 167 Господарського кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) корпоративні відносини - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. При цьому, відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Отже, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є об`єктом цивільних прав, тобто майном у розумінні статті 190 Цивільного кодексу України. Право власності, згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України, набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочином, відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За своєю правовою природою правочин здебільшого є тотожним поняттю договору, який відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків. Моментом укладення договору вважається досягнення сторонами в належній формі згоди щодо всіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України). За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України). Таким чином, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю повинна бути передана у власність покупцю та оплачена ним. Предметом договору купівлі-продажу згідно зі статтею 656 Цивільного кодексу України можуть бути майно та/або майнові права, які є у продавця на момент укладення договору або будуть створені (придбані, набуті) продавцем у майбутньому. Частиною 1 статті 147 Цивільного кодексу України визначено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відповідно до частини 2 статті 147 Цивільного кодексу України відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. Згідно зі статтею 53 Закону України "Про господарські товариства" учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає. При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов`язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного внесення ним вкладу може бути придбана самим товариством. У цьому разі воно зобов`язане передати її іншим учасникам або третім особам у строк, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі провадяться без урахування частки, придбаної товариством. 09 червня 2005 року між засновниками (учасниками) СТОВ "Україна-1" - ОСОБА_4 (частка у статутному капіталі 964,00 грн), ОСОБА_5 (частка у статутному капіталі 963,00 грн), ОСОБА_6 (частка у статутному капіталі 963,00 грн), ОСОБА_11 (частка у статутному капіталі 6018,00 грн), ОСОБА_10 (частка у статутному капіталі 964,00 грн) як продавцями та ОСОБА_1 як покупцем були укладені договори купівлі-продажу часток (долей) у статутному фонді СТОВ "Україна-1", за умовами яких вказані учасники відчужили належні їм частки у статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_1 . Також 09 червня 2005 року між засновником (учасником) СТОВ "Україна-1" ОСОБА_12 (частка у статутному капіталі 964,00 грн) як продавцем та ОСОБА_8 як покупцем було укладено договір купівлі-продажу частки (долі) у статутному фонді СТОВ "Україна-1", відповідно до умов якого ОСОБА_12 відчужив належну йому частку у статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_8 . Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Як вбачається зі змісту укладених 09 червня 2005 року договорів, продавці отримали грошові кошти за відчуження належних їм часток у статутному капіталі товариства до моменту підписання відповідних договорів, що прямо зафіксовано у пунктах 1.3 таких договорів. При цьому договір купівлі-продажу за своєю правовою природою є консенсуальним договором. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Формулювання "передає або зобов`язується передати", а також "приймає або зобов`язується прийняти" не свідчить про можливість існування договору купівлі-продажу як реального або консенсуального за вибором сторін, а означає, що виконання зобов`язання, яке виникає з такого договору, може бути здійснене одночасно з його укладенням або в майбутньому. Водночас ані реальним, ані консенсуальним договором не передбачається виконання зобов`язання, що виникає з договору, у минулому, однак відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Отже, зазначення у договорах про те, що продавці отримали належні їм грошові кошти до моменту підписання договорів, свідчить про досягнення сторонами домовленості вважати попередньо здійснену оплату належним виконанням покупцем свого обов`язку за укладеними договорами купівлі-продажу часток. Доводи представника СТОВ "Україна-1", яка у судових засіданнях стверджувала про відсутність фактичної передачі грошових коштів за спірними договорами купівлі-продажу часток, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Так, у кожному з договорів купівлі-продажу від 09 червня 2005 року сторони прямо погодили, що продаж частки вчинено за визначену договором суму, а продавець одержав відповідні кошти від покупця до моменту підписання договору. Такі умови викладені безпосередньо у тексті правочинів, підписані сторонами та протягом тривалого часу не оспорювалися самими продавцями. Більше того, відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_15 у поданих відзивах на апеляційну скаргу прямо підтвердили факт отримання грошових коштів за відчужені частки та зазначили, що після укладення договорів вважали себе такими, що вибули зі складу учасників товариства, не брали участі у його діяльності та не реалізовували корпоративних прав. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що грошові кошти фактично не передавалися, відповідачем не надано, а самі лише заперечення представника товариства та ОСОБА_3 не можуть спростовувати зміст письмових договорів, волевиявлення їх сторін та подальшу поведінку учасників товариства після відчуження спірних часток. За таких обставин підстав вважати, що договори купівлі-продажу були укладені без наміру створення реальних правових наслідків або без фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань, матеріали справи не містять. Абзацом другим частини другої статті 147 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Право власності на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін (стаття 363 Цивільного кодексу України), а відповідно до пункту 1 частини першої статті 346 цього Кодексу відчуження власником свого майна є однією з підстав припинення права власності. Відчуження частки у статутному капіталі товариства має на меті припинення права власності продавця на таку частку та набуття цього права іншою особою, а тому за своєю правовою суттю передбачає волевиявлення учасника, спрямоване на передачу іншій особі належної йому частки у власність. При цьому правова природа договору визначається не його назвою, а змістом, умовами, правами та обов`язками сторін, а також правовими наслідками, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. В силу статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття такого права не встановлена судом. Таким чином, з огляду на положення статей 190, 202, 328, 346, 363, 631, 638, 655, 656, 691 Цивільного кодексу України, право власності на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю виникає у покупця з моменту укладення договору купівлі-продажу та його фактичного виконання сторонами, зокрема сплати вартості частки, а не з моменту державної реєстрації змін до установчих документів товариства. Водночас внесення змін до статуту товариства, прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників та державна реєстрація таких змін стосуються реалізації набутого корпоративного права, однак не визначають сам момент виникнення права власності на частку як об`єкт цивільних прав. Крім того, відповідно до Статуту товариства та чинного станом на 09 червня 2005 року законодавства, зокрема Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про господарські товариства", для договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі не було встановлено обов`язкового нотаріального посвідчення, а тому відсутність такого посвідчення сама по собі не свідчить про нікчемність спірних договорів та не спростовує факту переходу права власності на спірні частки. Правова позиція щодо моменту переходу права власності на частку у статутному капіталі товариства є сталою та послідовно підтримується Верховним Судом. Так, у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №911/2218/18 Верховний Суд дійшов висновку, що право власності на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін, а закон не пов`язує момент виникнення права участі у товаристві з обмеженою відповідальністю з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників товариства. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 24 жовтня 2018 року у справі №911/3773/17, від 24 січня 2021 року у справі №911/1149/19, від 08 червня 2021 року у справі №906/1336/19 та від 24 січня 2022 року у справі №912/3711/19. Крім того, у пунктах 52, 54, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі №909/1294/15 зазначено, що підставою для переходу права власності на частку у статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку, є саме правочин, спрямований на відчуження частки, вчинений учасником товариства та іншою особою. У разі відступлення частки особа набуває права на неї внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок прийняття її до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін. Включення такого учасника до складу учасників товариства на підставі рішення загальних зборів та державна реєстрація відповідних змін до статуту є лише діями на виконання договору щодо відчуження частки. При цьому заява учасника про його виведення зі складу учасників товариства не є самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку, оскільки вона адресована товариству та лише містить повідомлення про припинення права на частку. Така заява є вторинним актом, наслідком первинних дій сторін - укладення правочину щодо відчуження частки, і сама по собі не є правочином. Отже, вирішальне значення для встановлення факту переходу права власності на частку має саме наявність належно укладеного та виконаного договору відчуження частки, а не подальше корпоративне оформлення таких змін чи державна реєстрація відповідних відомостей. Таким чином, з моменту укладення та фактичного виконання договорів купівлі-продажу часток від 09 червня 2005 року ОСОБА_1 набув право власності на частки у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" у сукупному розмірі 91,83% статутного капіталу товариства. Водночас до моменту внесення відповідних змін до установчих документів товариства, прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників та державної реєстрації таких змін позивач був обмежений у повній реалізації набутих ним корпоративних прав як учасника товариства, однак це не спростовує самого факту набуття ним права власності на спірні частки на підставі укладених договорів. Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що укладені 09 червня 2005 року договори купівлі-продажу часток у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" підлягали обов`язковому нотаріальному посвідченню, оскільки відповідно до частини третьої статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для державної реєстрації змін, пов`язаних зі зміною складу учасників товариства, підлягав поданню нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі. На підставі наведеного місцевий господарський суд дійшов висновку, що укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , а також між ОСОБА_8 та ОСОБА_12 договори купівлі-продажу часток від 09 червня 2005 року, укладені у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, є такими, що не відповідають вимогам закону щодо форми правочину, а відтак є нікчемними в силу частини першої статті 220 Цивільного кодексу України та не створюють юридичних наслідків щодо переходу права власності на спірні частки. Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки положення частини 3 статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" регулювали виключно перелік документів, необхідних для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а не встановлювали вимоги щодо форми самого цивільно-правового договору відчуження частки у статутному капіталі товариства. Зазначена норма визначала лише перелік документів, які повинні подаватися державному реєстратору для внесення змін до відомостей про юридичну особу, зокрема у разі зміни складу учасників, однак не містила прямої вказівки на нікчемність договору купівлі-продажу частки у разі його ненотаріального посвідчення та не встановлювала обов`язкової нотаріальної форми саме як умови дійсності такого правочину. Отже, ототожнення місцевим господарським судом вимог до документів, необхідних для державної реєстрації корпоративних змін, із вимогами до форми правочину як підстави набуття права власності на частку є помилковим, оскільки державна реєстрація змін до установчих документів є наслідком укладеного правочину, а не юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення права власності на частку у покупця. Подібний підхід щодо розмежування моменту укладення правочину та моменту державної реєстрації правових наслідків такого правочину висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі №357/8277/19. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після змін у законодавстві слід розмежовувати момент укладення договору як момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов та його підписання, з якого між сторонами виникають права й обов`язки у зобов`язальних правовідносинах, і момент виникнення речового права, який пов`язується з державною реєстрацією такого права. Суд наголосив, що відсутність державної реєстрації не свідчить про неукладеність договору, оскільки такий договір є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов та його підписання у належній формі, а державна реєстрація є похідною дією від виникнення відповідного права, а не самостійною підставою його набуття. За своєю правовою природою наведений висновок підлягає застосуванню і до правовідносин щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства, оскільки і в цьому випадку саме правочин є підставою переходу права власності, тоді як внесення змін до установчих документів та державна реєстрація змін щодо складу учасників є лише наслідком такого правочину, а не юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення права власності у набувача. Отже, відсутність державної реєстрації змін до установчих документів СТОВ "Україна-1" не спростовує факту укладення та виконання договорів купівлі-продажу часток від 09 червня 2005 року і сама по собі не може бути підставою для висновку про відсутність у позивача права власності на спірні частки. Таким чином, укладені 09 червня 2005 року договори купівлі-продажу часток у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" є дійсними правочинами, укладеними у належній на той момент письмовій формі, містять усі істотні умови, були фактично виконані сторонами та спричинили перехід права власності на спірні частки до ОСОБА_1 . Відсутність їх нотаріального посвідчення не є підставою для висновку про нікчемність таких договорів, оскільки чинне станом на 2005 рік законодавство не встановлювало обов`язкової нотаріальної форми для правочинів з відчуження часток у статутному капіталі товариства, а відсутність державної реєстрації відповідних змін до установчих документів не спростовує самого факту набуття позивачем права власності. Отже, висновок місцевого господарського суду про нікчемність спірних договорів та відсутність у позивача права на частки у статутному капіталі товариства є помилковим. Додатково колегія суддів враховує наявні у матеріалах справи відомості кримінального провадження №12023025160000494, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 грудня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України, у межах якого досліджувалися обставини відчуження спірних часток у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" та справжність підписів у договорах купівлі-продажу часток від 09 червня 2005 року. Так, свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 під час допиту підтвердили факт укладення у 2005 році договорів купівлі-продажу належних їм часток на користь ОСОБА_1 , отримання за них грошових коштів та припинення після цього участі у діяльності товариства. ОСОБА_6 також пояснив, що договір дарування частки на користь ОСОБА_2 у 2023 році був укладений ним помилково, оскільки він вважав, що формально досі значиться засновником товариства, хоча фактично свою частку відчужив ще у 2005 році. Крім того, висновками судово-почеркознавчих експертиз №35/24-21 від 10 січня 2024 року, №88/24-21 від 15 січня 2024 року та №204/24-21 від 16 січня 2024 року підтверджено, що підписи у графі «Продавець» у договорах купівлі-продажу часток від 09 червня 2005 року виконані саме ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_11 , що спростовує доводи про підроблення зазначених правочинів та підтверджує реальне волевиявлення сторін на відчуження корпоративних прав. Посилання відповідача 1 та пояснення ОСОБА_2 про відсутність згоди на відчуження часток, непроведення загальних зборів та підроблення документів колегія суддів оцінює критично, оскільки такі твердження спростовуються як письмовими доказами у справі, зокрема протоколом зборів засновників від 07 червня 2005 року, договорами купівлі-продажу часток, так і висновками судових експертиз та показаннями безпосередніх учасників відповідних правочинів. За таких обставин сукупність наявних у справі доказів підтверджує, що відчуження спірних часток у 2005 році мало реальний характер, було спрямоване на настання правових наслідків та фактично виконане сторонами, а тому подальше повторне відчуження цих самих часток у 2023 році не могло породжувати правових наслідків щодо майна, яке вже вибуло з володіння первісних учасників. Посилання на висновки, викладені у рішенні Господарського суду Вінницької області від 08 листопада 2024 року у справі №902/1557/23, залишеному без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 березня 2025 року, щодо нікчемності договорів купівлі-продажу часток від 09 червня 2005 року, не можуть бути покладені в основу вирішення даного спору як преюдиційні. Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України преюдиційне значення мають лише обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, а не правова оцінка таких обставин, надана судом при вирішенні іншої справи. Висновок суду про нікчемність чи дійсність правочину є саме правовою оцінкою встановлених фактичних обставин та результатом застосування норм матеріального права, а не самостійною преюдиційною обставиною, яка є обов`язковою для іншого складу суду при розгляді іншої справи. Отже, наведена у справі №902/1557/23 правова оцінка спірних договорів купівлі-продажу не має преюдиційного характеру для даної справи та підлягає самостійному дослідженню і правовій оцінці судом з урахуванням предмета та підстав заявленого позову, а також усіх наявних у матеріалах справи доказів. Доводи відповідач 1, відповідача 2 та відповідача 7 про те, що неможливо встановити особу набувача спірних часток, а відтак факт їх відчуження є недоведеним, спростовуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами. Так, протоколом зборів засновників СТОВ "Україна-1" №2 від 07 червня 2005 року підтверджується, що після розгляду заяв ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 про відступ належних їм часток збори засновників прийняли рішення задовольнити подані заяви, здійснити новий перерозподіл часток у статутному фонді товариства та внести відповідні зміни до Статуту товариства. Надалі, 09 червня 2005 року між зазначеними учасниками як продавцями та ОСОБА_1 як покупцем були укладені окремі договори купівлі-продажу часток (долей) у статутному фонді СТОВ "Україна-1", в яких прямо визначено продавця, покупця, розмір відчужуваної частки, її вартість, а також зафіксовано, що грошові кошти продавцями отримані до моменту підписання договорів. Крім того, пунктом 2.1 кожного з таких договорів передбачено, що після настання обставин, визначених договором, продавець втрачає усі права та обов`язки по відношенню до товариства як його засновник, що додатково підтверджує спрямованість волевиявлення сторін саме на остаточне відчуження часток конкретному набувачу - ОСОБА_1 . Аналогічно, щодо частки ОСОБА_12 , матеріали справи містять окремий договір купівлі-продажу від 09 червня 2005 року, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , а також протокол зборів засновників №3 від 20 червня 2005 року, яким погоджено відповідне відчуження частки на користь ОСОБА_8 . Отже, твердження про невизначеність особи покупця або відсутність доказів відчуження часток не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються змістом самих договорів купівлі-продажу, заяв учасників і протоколів загальних зборів засновників товариства. Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставною заявлену позивачем вимогу про визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток від 09 червня 2005 року з підстав, передбачених частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. Застосування зазначеної норми можливе лише за сукупності певних умов, зокрема якщо законом для відповідного правочину передбачено обов`язкову нотаріальну форму, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, правочин повністю або частково виконано, а одна зі сторін безповоротно ухиляється від його нотаріального посвідчення, внаслідок чого інша сторона втратила можливість належним чином оформити правочин. Саме такий підхід викладений у постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі №754/2339/16-ц, від 04 жовтня 2017 року у справі №635/3293/13-ц, у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №520/4205/15-ц, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі №910/9817/19, де зазначено, що під ухиленням від нотаріального посвідчення договору слід розуміти як активну протидію цьому, так і пасивне небажання вчинити відповідну дію. Однак у спірних правовідносинах наведені положення не підлягають застосуванню, оскільки чинне станом на 09 червня 2005 року законодавство не встановлювало обов`язкової нотаріальної форми для договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Відтак відсутність нотаріального посвідчення таких договорів не свідчить про їх недійсність, не потребує судового усунення шляхом застосування частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України та не створює самостійної підстави для визнання договорів дійсними у судовому порядку. Оскільки спірні договори є дійсними в силу закону та не потребували обов`язкового нотаріального посвідчення, підстави для задоволення позовної вимоги про визнання їх дійсними відсутні, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає. Доводи ОСОБА_3 щодо недоліків рішення загальних зборів учасників СТОВ "Україна-1" від 07 червня 2005 року колегія суддів також відхиляє як безпідставні. Як убачається з матеріалів справи, зазначеним рішенням загальних зборів було погоджено відчуження часток учасників товариства, зміну складу учасників та фактичний перехід корпоративних прав до нових набувачів, що узгоджується з укладеними 09 червня 2005 року договорами купівлі-продажу часток. Вказане рішення загальних зборів у встановленому законом порядку недійсним не визнавалося, не скасовувалося та не було предметом самостійного оскарження, а тому є чинним та породжує відповідні правові наслідки для учасників товариства. Сам по собі факт невнесення змін до установчих документів товариства та невчинення державної реєстрації таких змін не свідчить про відсутність чи недійсність самого рішення загальних зборів, а лише підтверджує, що воно не було належним чином виконане у частині реєстрації змін щодо складу учасників товариства. При цьому, як уже зазначалося вище, державна реєстрація змін до установчих документів не визначає моменту набуття права власності на частку у статутному капіталі товариства, а є лише похідною дією від укладеного правочину та прийнятого корпоративного рішення. Отже, відсутність державної реєстрації відповідних змін не спростовує чинності рішення загальних зборів від 07 червня 2005 року та не може бути підставою для висновку про відсутність у позивача права власності на спірні частки. Щодо позовних вимог про визнання недійсними договору дарування часток у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" та Акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" від 31 жовтня 2023 року, укладених між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , колегія суддів зазначає наступне. Судом встановлено, що 31 жовтня 2023 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 як дарувальниками та ОСОБА_2 як обдаровуваним були укладені договори дарування часток у статутному капіталі СТОВ "Україна-1", відповідно до яких останні безоплатно передали належні їм частки у статутному капіталі товариства, а саме: ОСОБА_4 - 8,17%, що еквівалентно 964,00 грн, ОСОБА_5 - 8,16%, що еквівалентно 963,00 грн, ОСОБА_6 - 8,16%, що еквівалентно 963,00 грн. Того ж дня сторонами був підписаний Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі СТОВ "Україна-1", яким підтверджено фактичну передачу зазначених часток ОСОБА_2 . У подальшому, 27 грудня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування частки у статутному капіталі СТОВ "Україна-1", а також складено акт приймання-передачі, відповідно до якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла частку у статутному капіталі товариства у розмірі 24,49%, що у грошовому еквіваленті становить 2890,00 грн. Позивач, заявляючи вимоги про визнання недійсними вказаних договорів дарування та акта приймання-передачі, посилається на те, що дарувальники не були власниками спірних часток та не мали права розпоряджатися ними, оскільки право власності на відповідні частки ще з 09 червня 2005 року перейшло до ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу часток. Як уже встановлено колегією суддів, укладені 09 червня 2005 року договори купівлі-продажу часток є дійсними правочинами, не є нікчемними та спричинили перехід права власності на спірні частки до ОСОБА_1 саме з моменту їх укладення та фактичного виконання сторонами. Отже, станом на момент укладення договорів дарування від 31 жовтня 2023 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вже не були власниками відповідних часток у статутному капіталі СТОВ "Україна-1", а відтак не мали передбаченого законом права розпоряджатися таким майном шляхом його безоплатного відчуження на користь ОСОБА_2 . Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам, однак таке право належить виключно власнику відповідної частки. За змістом статей 317, 328, 717, 718 Цивільного кодексу України право розпорядження майном належить власнику, а дарувальник може передати у дар лише те майно або майнове право, яким він володіє на праві власності. Оскільки на момент укладення спірних договорів дарування право власності на відповідні частки вже належало позивачу, укладення відповідачами договорів дарування щодо чужого майна суперечить вимогам закону та порушує права законного власника. За таких обставин договори дарування часток у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" від 31 жовтня 2023 року, а також Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства, укладені на їх виконання, підлягають визнанню недійсними, оскільки вчинені особами, які не були власниками спірних часток та не мали повноважень на їх відчуження. Окремо колегія суддів звертає увагу на очевидну недобросовісність поведінки відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , які, будучи сторонами договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" від 09 червня 2005 року, власноруч підписали зазначені правочини, погодили всі їх істотні умови та підтвердили відчуження належних їм корпоративних прав на користь ОСОБА_1 . При цьому протягом тривалого часу після укладення таких договорів вони не заявляли жодних заперечень щодо факту відчуження часток, не оспорювали правочини, не вимагали їх недійсності та не вчиняли дій, спрямованих на повернення собі статусу учасників товариства. Натомість лише через значний проміжок часу, у 2023 році, зазначені особи, усвідомлюючи факт попереднього відчуження спірних часток, уклали договір дарування та акт приймання-передачі часток у статутному капіталі від 31 жовтня 2023 року, фактично повторно розпорядившись майном, яке вже було предметом відчуження, передавши відповідні частки іншій особі. Така поведінка свідчить про суперечливе здійснення цивільних прав (venire contra factum proprium), коли особа спочатку визнає правочин та усвідомлює наслідки його виконання, а згодом діє всупереч власній попередній поведінці та створеним нею правовим наслідкам. Подальше дарування тих самих часток після їх продажу не може розцінюватися як добросовісне здійснення права власності, оскільки особа не вправі повторно відчужувати майно, щодо якого вже висловила волю на його передачу іншій особі. Такі дії спрямовані не на належну реалізацію корпоративних прав, а на штучне створення перешкод у реалізації прав позивача та формальне відновлення контролю над товариством, що суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України. За таких обставин посилання відповідачів на відсутність нотаріального посвідчення договорів 2005 року як на підставу для ігнорування фактично вчиненого відчуження не може бути прийняте судом як належна та добросовісна правова поведінка. Щодо позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, витребування часток у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" з володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також визначення розміру частки ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства, колегія суддів зазначає наступне. У постанові від 02 вересня 2020 року у справі №904/1409/19 Верховний Суд послався на те, що аналіз частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" свідчить про те, що учасник товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю може звернутися до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві або ж з позовом про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю, які відповідно до зазначеної норми є належними способами захисту. При цьому за змістом згаданої норми Закону зазначені способи захисту (визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві та стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю) є альтернативними. В ухвалі від 15 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду, повертаючи справу №5017/1221/2012 відповідній колегії суддів Верховного Суду, з огляду на відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, дійшла висновку про належні та ефективні способи захисту прав та інтересів позивача - учасника товариства, що полягають у відновленні становища, що існувало до визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників такого товариства, оскільки саме задоволення таких вимог після внесення законодавчих змін може бути підставою для самостійного ініціювання внесення до державного реєстру змін до відповідних відомостей про юридичну особу учасником товариства як заявником. Колегія суддів зауважує, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо належних та ефективних способів захисту прав та інтересів позивача - учасника товариства стосується випадку, коли позивач прагне відновити становище, яке існувало до стверджуваного порушення його прав або інтересів, заміняє віндикаційний позов або позов про визначення розміру капіталу та розміру часток учасників іншими вимогами (про визнання рішення загальних зборів недійсним, визнання недійсними змін до статуту, скасування реєстраційної дії/реєстраційного запису). Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2023 року у справі №907/922/21 вважає, що витребування (переведення прав) частки не є єдино можливим способом захисту прав позивача у спорі з учасниками, які вступили до товариства. Навпаки такі способи захисту застосовуються у чітко визначених законом випадках, зокрема: якщо відповідач незаконно заволодів часткою позивача (належним способом захисту є витребування частки у особи, що незаконно заволоділа без відповідної правової підстави відповідно до статті 387 ЦК України); якщо порушено переважне право учасником на придбання частки (належним способом захисту є переведення прав покупця); якщо частка була набута безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом захисту є витребування від добросовісного набувача у всіх випадках відповідно до частини другої статті 388 Цивільного кодексу України); якщо частка була набута оплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом є витребування від добросовісного набувача у випадках, передбачених у частині першій статті 388 Цивільного кодексу України). Корпоративна Палата виходить з того, що частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна, тому загальні засади захисту права власності застосовуються й для захисту права власника частки у статутному капіталі, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Таким чином, власник майна з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна, документів, що посвідчують відповідне право, рішень загальних зборів, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав. Суд апеляційної інстанції зазначає, що слід враховувати, що після вибуття в учасника частки поза його волею, виключення учасника зі складу товариства, можуть відбуватися зміни у складі учасників. Статутний капітал товариства може бути збільшено за рахунок додаткових внесків третіх осіб. Наведене дає підстави для висновку, що після вибуття в учасника частки, з подальшою зміною розміру часток учасників товариства, зміною розміру статутного капіталу товариства та внесенням відповідних змін до Єдиного державного реєстру, в учасника немає іншого ефективного способу судового захисту порушеного права, окрім як звернення до суду з вимогою про встановлення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства, у межах якого суд встановлює та перевіряє обставини, пов`язані з законністю вибуття в учасника частки, та надає оцінку добросовісності поведінки відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. Згідно висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Оскільки колегією суддів встановлено, що право власності на частку у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" у розмірі 51%, що становить 6018,00 грн, перейшло від ОСОБА_11 до ОСОБА_1 ще 09 червня 2005 року на підставі дійсного договору купівлі-продажу частки, така частка на момент смерті ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1 вже не входила до складу його спадщини. Відповідно до статей 1216, 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять лише ті права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відчуження власником свого майна є однією з підстав припинення права власності відповідно до пункту 1 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України. Отже, після укладення та виконання договору купівлі-продажу від 09 червня 2005 року ОСОБА_11 втратив право власності на спірну частку, а тому не мав права передавати її у спадщину, а така частка не могла бути предметом спадкування. 03 січня 2024 року приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Орлюк В.К. було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частку у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" у розмірі 6018,00 грн, що становить 51% статутного капіталу товариства. Відповідно до частини 1 статті 1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Оскільки спадкодавцю на момент відкриття спадщини зазначена частка вже не належала, таке свідоцтво видано за відсутності правових підстав, а тому відповідно до статті 1301 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним. З огляду на недійсність свідоцтва про право на спадщину та відсутність у ОСОБА_2 правових підстав для набуття права власності на спірну частку у розмірі 51 %, така частка підлягає витребуванню з його володіння на користь ОСОБА_1 як законного власника. Аналогічно, частка у розмірі 24,49 %, що становить 2890,00 грн, яка була передана ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 27 грудня 2023 року, є похідною від недійсного відчуження часток ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які ще у 2005 році втратили право власності на відповідні частки, відчуживши їх на користь позивача. Відтак ОСОБА_2 не набув законного права на зазначену частку, а тому не мав права її подальшого відчуження на користь ОСОБА_3 , у зв`язку з чим частка у розмірі 24,49% також підлягає витребуванню з її володіння на користь ОСОБА_1 . Враховуючи встановлену дійсність договорів купівлі-продажу часток від 09 червня 2005 року, перехід до ОСОБА_1 права власності на спірні частки у статутному капіталі СТОВ "Україна-1", відсутність у відповідачів права на подальше розпорядження такими частками, а також незаконність оформлення спадкових прав на частку, яка на момент відкриття спадщини вже не належала спадкодавцю, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, а саме: визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 січня 2024 року, витребування з володіння ОСОБА_2 частки у розмірі 51 %, з володіння ОСОБА_3 частки у розмірі 24,49 %, а також визначення розміру частки ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства у сумі 10 836,00 грн, що відповідає 91,83 % статутного капіталу СТОВ "Україна-1". Щодо заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про застосування позовної давності, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто це строк, у межах якого особа може вимагати примусового здійснення та/або захисту свого права чи інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому для визначення початку перебігу позовної давності має значення не лише сам факт порушення права, а й момент, коли особа дізналася або об`єктивно могла дізнатися про таке порушення та про особу, яка його вчинила. Саме з цього моменту у особи виникає право на звернення до суду за захистом порушеного права. Як вбачається з матеріалів справи, укладені 09 червня 2005 року договори купівлі-продажу часток фактично були виконані сторонами, а позивач обґрунтовано вважав себе власником відповідних часток у статутному капіталі СТОВ "Україна-1". Після укладення таких договорів колишні учасники товариства не заперечували проти переходу права на частки, не заявляли претензій щодо належності їм спірних корпоративних прав та фактично не реалізовували права учасників товариства. Порушення права позивача виникло не у 2005 році, а саме в момент вчинення подальших дій щодо повторного відчуження вже належних йому часток, а саме укладення договорів дарування часток 31 жовтня 2023 року, договору дарування від 27 грудня 2023 року, а також видачі 03 січня 2024 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку, яка фактично не входила до складу спадщини. Саме з цього моменту позивач дізнався про порушення свого права власності на спірні частки та про осіб, які таке право порушили, оскільки саме зазначені правочини та спадкове оформлення створили реальну загрозу втрати належних йому корпоративних прав та стали підставою для звернення до суду. З даним позовом ОСОБА_1 звернувся у 2025 році, тобто в межах загальної трирічної позовної давності, встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України, обчислюваної з моменту, коли він дізнався про порушення свого права. Отже, підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог колегія суддів не вбачає, а доводи відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у цій частині є безпідставними. Враховуючи встановлені обставини справи та надану їм правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме: визнання недійсними договорів дарування часток у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" та Акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства від 31 жовтня 2023 року, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 січня 2024 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 щодо частки у розмірі 51 % статутного капіталу товариства, витребування з володіння ОСОБА_2 частки у розмірі 51 %, що становить 6018,00 грн, витребування з володіння ОСОБА_3 частки у розмірі 24,49 %, що становить 2890,00 грн, а також визначення розміру частки ОСОБА_1 у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" у сумі 10 836,00 грн, що відповідає 91,83 % статутного капіталу товариства. Разом з тим, у задоволенні позовних вимог про визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток від 09 червня 2005 року слід відмовити, оскільки такі договори є дійсними в силу закону, не потребували обов`язкового нотаріального посвідчення та не вимагають додаткового судового підтвердження їх дійсності в порядку статті 220 Цивільного кодексу України. Таким чином, рішення Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2026 року у справі №902/905/25 не відповідає вимогам щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню. За таких обставин, враховуючи приписи статей 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2026 року у справі №902/905/25 скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову. Щодо витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Статтею 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України). Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України). Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу). Як вбачається з матеріалів справи, у апеляційній скарзі представником ОСОБА_1 - адвокатом Грушко Ж.В. вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які апелянт понесе у суді апеляційної інстанції становить 59 068 грн. 80 коп., з яких витрати на судовий збір складають 29 068 (36 336*0,8) грн. 80 коп. та витрати на правничу допомогу складають 30 000 (тридцять тисяч) грн., 00 коп. Тому згідно з абзацом 2 частини 3 статті 129 ГПК України такі докази понесених судових витрат будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. 01 квітня 2026 року від позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів, в якому останній просив долучити до матеріалів справи докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, а саме: договір про надання правничої допомоги № LE-48 від 16 квітня 2025 року, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №3 від 31 березня 2026 року та квитанцію до платіжної інструкції №1.598220499.1 від 31 березня 2026 року про оплату юридичних послуг. Так, з поданих доказів вбачається, що правнича допомога ОСОБА_1 у справі №902/905/25 в суді апеляційної інстанції надавалася адвокатом Грушко Жанною В`ячеславівною, що підтверджується ордером на надання правничої допомоги серії АВ №1197386 від 16 лютого 2026 року. Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Як вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2025 року між адвокатом Грушко Жанною В`ячеславівною та ОСОБА_1 було укладено договір №LE-48 про надання правничої допомоги, предметом якого є юридичний супровід у справі щодо захисту прав замовника як засновника СТОВ "Україна-1" та як фізичної особи . Відповідно до пунктів 4.4, 4.5 договору, за результатами надання правничої допомоги складається акт здачі-приймання наданих послуг, у якому зазначаються обсяг наданої правничої допомоги, витрачений час та її вартість. Підставою для сплати гонорару є підписаний сторонами акт здачі-приймання наданих послуг, а у разі ненадання замовником письмових заперечень протягом трьох днів з моменту його отримання такий акт вважається підписаним. Матеріали справи містять Акт №3 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31 березня 2026 року за договором №LE-48 про надання правничої допомоги від 16 квітня 2025 року, відповідно до якого адвокатом Грушко Жанною В`ячеславівною надано ОСОБА_1 правничу допомогу на загальну суму 30 000,00 грн. Згідно з вказаним актом, до складу наданих послуг увійшли: ознайомлення зі змістом рішення суду першої інстанції, надання консультацій та узгодження правової позиції; опрацювання законодавства та пошук судової практики для підготовки і подання апеляційної скарги через систему "Електронний суд"; підготовка та формування заяви про усунення недоліків; формування та подання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; підготовка та подання заяви про долучення письмових доказів; а також участь представника апелянта у судових засіданнях суду апеляційної інстанції. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи також долучено квитанцію до платіжної інструкції №1.598220499.1 від 31 березня 2026 року, відповідно до якої ОСОБА_1 сплатив на користь адвоката Грушко Жанни В`ячеславівни 30 000,00 грн із призначенням платежу: "за юридичні послуги згідно з договором №LE-48 від 16 квітня 2025 року, справа №902/905/25". Дослідивши вищевказані документи, суд апеляційної інстанції зазначає, що подані докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75 - 78 ГПК України. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що при визначенні суми відшкодування витрат сторони на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі №904/5726/19, від 16 листопада 2022 року у справі №906/513/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21та інші). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Отже, оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правову допомогу, колегією суддів встановлено, що заявлені витрати на правничу допомогу є співмірними із складністю відповідної роботи, їх обсягом та часом, витраченим адвокатом на надання відповідачу професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В той же час, відповідачами не заявлено такого клопотання. Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Колегією суддів враховується, що за результатами апеляційного перегляду у даній справі позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: із 13 заявлених позовних вимог задоволено 8, тоді як у задоволенні 5 вимог про визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток (долей) у статутному фонді СТОВ «Україна-1» від 09 червня 2005 року відмовлено. За таких обставин витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням часткового задоволення позову та результатів апеляційного перегляду справи. Судом апеляційної інстанції крім цього береться до уваги, що сума котру позивач просить стягнути не є завищенною з огляду на предмет спору у даній судові справі. Також, колегією суддів враховується, що представник позивача брала участь в судових засіданнях, де представляв інтереси позивача. Підсумовуючи усе вищевказане колегія суду наголошує, що при оцінці витрат на професійну допомогу адвоката в апеляційному господарському суді, суд бере до уваги те, що в суді апеляційної інстанції представником позивача відстоювалася позиція позивача, а також враховуючи відсутність заперечення відповідачів щодо зменшення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що у даному випадку, з огляду на розумність, обґрунтованість та співмірність розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів, дійшла висновку про те, що заявлені витрати на правничу допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції є не завищеними, обґрунтованими та доведеними, а відтак до відшкодування підлягають заявлені судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам. Отже виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, враховуючи вищезазначене та всі аспекти і складність даної справи, а також враховуючи те, що апеляційну скаргу позивача частково задоволено, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підставність і обрунтованість стягнення з відповідачів на користь користь позивача по 2637,36 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Щодо судового збору. Згідно із статтею 4 Закон України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; а за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у 2025 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028 гривень. Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 просить суд: визнати дійсними 5 (п`ять) договорів купівлі-продажу частки (долі) в статутному фонді, укладених 09 червня 2005 року, визнати недійсними 3 (три) договори дарування часток у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" від 31 жовтня 2023 року, а також Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" від 31 жовтня 2023 року; визнати недійсним у повному обсязі свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 03 січня 2024 року приватним нотаріусом Орлюк В.К. на ім`я ОСОБА_2 ; витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частку у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" у розмірі 51 % (6018,00 грн); витребувати з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частку у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" у розмірі 24,49 % (2890,00 грн); визначити розмір статутного капіталу СТОВ "Україна-1" та розмір частки ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства у сумі 10 836,00 грн, що становить 91,83 % статутного капіталу. Таким чином, визнання дійсними кожного з 5 договорів купівлі-продажу частки (долі) у статутному фонді СТОВ "Україна-1" від 09 червня 2005 року та визнання недійсними 3 договорів дарування частки у статутному капіталі цього товариства є окремими позовними вимогами немайнового характеру, розрахунок судового збору за які повинен здійснюватися окремо за кожною вимогою. Крім того, до вимог немайнового характеру також належать вимоги про визнання недійсним Акта приймання-передачі частки у статутному капіталі СТОВ "Україна-1" від 31 жовтня 2023 року, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визначення розміру частки ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства. Водночас вимоги про витребування з володіння ОСОБА_2 частки у статутному капіталі товариства у розмірі 51 % та витребування з володіння ОСОБА_3 частки у розмірі 24,49 % є вимогами майнового характеру, оскільки безпосередньо спрямовані на повернення конкретного майна, що має визначену вартість. Отже, у даній справі заявлено 11 позовних вимог немайнового характеру та 2 позовні вимоги майнового характеру. Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Відтак, розмір судового збору за подання позовної заяви становить 31491,2 грн (13 * 3028 грн *0,8). Однак позивачем сплачено 24224 грн. Відповідно до підпункту 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні відповідної позовної заяви. Отже, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 47236,8 грн. Однак позивачем сплачено 36336 грн. З огляду на викладене позивачу необхідно доплатити судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 7 267,20 грн (31491,20 грн - 24224,00 грн) та за подання апеляційної скарги у розмірі 10 900,80 грн (47236,80 грн - 36336,00 грн). Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2026 року у справі №902/905/25 задовольнити частково. Рішення Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2026 року у справі №902/905/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування часток у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1", укладених 31 жовтня 2023 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 як дарувальниками та ОСОБА_2 як обдаровуваним, Акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства від 31 жовтня 2023 року, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, витребування часток у статутному капіталі товариства з володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також визначення розміру частки ОСОБА_1 у статутному капіталі СТОВ "Україна-1". У цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати недійсними договори дарування часток у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" (код ЄДРПОУ 05527717) та Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" (код ЄДРПОУ 05527717) від 31 жовтня 2023 року, укладені між ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ). Витребувати з володіння ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 ) частку у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" (код ЄДРПОУ: 05527717, адреса: 24026, Вінницька область, Могилів-Подільський район, село Серебрія, вулиця Леніна, будинок 258) у розмірі 24,49%, що складає 2 890,00 грн. (дві тисячі вісімсот дев`яносто грн. 00 коп.). Визнати в повному обсязі недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 03 січня 2024 року приватним нотаріусом Могилів - Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Орлюк В.К. на частку в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна - 1", код ЄДРПОУ 05527717, у розмірі 6018.00 гривень, що складає 51 % статутного капіталу. Витребувати з володіння ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 ) частку у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" (код ЄДРПОУ: 05527717, адреса: 24026, Вінницька область, Могилів-Подільський район, село Серебрія, вулиця Леніна, будинок 258) у розмірі 51%, що складає 6018,00 грн. (шість тисяч вісімнадцять грн. 00 коп.). Визначити розмір статутного капіталу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" (Код ЄДРПОУ: 05527717, адреса: 24026, Вінницька область, Могилів-Подільський район, село Серебрія, вулиця Леніна, будинок 258) та розмір частки в статутному капіталі товариства ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 ) становить 10 836,00 грн., що відповідає 91,83% статутного капіталу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-1" (Код ЄДРПОУ: 05527717). В іншій частині рішення Господарського суду Вінницької області від 26 січня 2026 року у справі №902/905/25 залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у Він.обл/м.Вінниця/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37979858; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача UA748999980313111206083002856; код класифікації доходів бюджету 22030101) 7267,20 грн судового збору за подання позовної заяви. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у Рівн.обл/Рiвненськ.м.тг/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38012494, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок отримувача: UA878999980313151206082017527, код класифікації доходів бюджету: 22030101) 10900,8 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 2768,45 грн судового збору за подання позовної заяви 4152,68 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 2637,36 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 2768,45 грн судового збору за подання позовної заяви, 4152,68 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 2637,36 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 2768,45 грн судового збору за подання позовної заяви, 4152,68 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 2637,36 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 2768,45 грн судового збору за подання позовної заяви, 4152,68 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 2637,36 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 2768,45 грн судового збору за подання позовної заяви, 4152,68 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 2637,36 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_15 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 2768,45 грн судового збору за подання позовної заяви, 4152,68 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 2637,36 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ) 2768,45 грн судового збору за подання позовної заяви, 4152,68 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 2637,36 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України. Справу №902/905/25 повернути до Господарського суду Вінницької області. Повний текст постанови складений "04" травня 2026 р. Головуючий суддя Бучинська Г.Б. Суддя Маціщук А.В. Суддя Філіпова Т.Л.